Храм поезії (🖤)

вулиця Магістратська на плівці відзнятій в часи окупації магда посміхається у немигаюче око камери ніби у нас питає навіщо ця непотрібна річ існуватиме замість неї і не отримує відповіді вона не загубила посмішку навіть тоді коли палиця виштовхнула її з кадру і магда вилетіла за чорну рамку важке підборіддя досі легко впізнати іноді магда вибирається на сонце і тоді розламує навпіл хліб і збирає крихти пальцем коли народжується хлопчик всі радіють коли народжується дівчинка всі плачуть на безіменному надгробному камені заховалась вибита у граніті Blume сто років чекає і не може розквітнути без пролитих сліз сто років вона не може народитися встає серед кущів дротів і не знає де схід ой люди добрі за якими ознаками дізнатися в котру сторону вставати Анна Грувер #анна_грувер

🌬 Ешлі 💨 Ешлі входить в кав'ярню на березі сірого моря, мокрий плащ огортає вішак. Еш сідає за стіл, замовляє горнятко гарячої кави. Говорить, що найкраще смакує із ромом. Навколо пусті узбережжя, до них наближається вітреним кроком перший шторм цьогорічний, ховайся, мій друже, углиб. Тільки Ешлі не буде ховатись, він вип'є до строку п'яну каву. Тривожні, наразі не знають, коли піде шторм: «Тож сиди, якщо нам пощастить, не потоне напівтемна кав'ярня». «Та добре, — відказує, — ще трохи рому та сиру, і може, що рибу солону. Де я був, там схолов, зголоднів, як гуляти натще? Де я був, там світанки червоні, як серце дракона, а опівночі темрява — мов каракатиці кров, де я буду, там північ куватиме зоряні грона, там крижини ловитимуть тіні замислених сов». В Ешлі арфа. «Зіграєш?» «Та ні, не у стінах, повірте...» Тут сховалось від шторму чимало замерзлих людей. Поглинають налякані гості запінені пінти, та для Ешлі достатньо вже піни. У грудях гуде. Дістає безсоромно сто гульденів ще Вільгельміни, та ніхто не звертає уваги. Цей голос манкий просякає до серця. Танцюють примари на стінах, білокосі русалки плетуть за дверима вінки. В пальцях Ешлі пляшки із листами, уламки та мушлі, сива грива туманом на протязі хистко струмить. «Я посиджу із вами і далі поквапливо рушу». Темний край капелюха обличчя ховає умить, ніби хмари лягли на околиці дюн прибережних. Потім Ешлі встає. Треба далі повз обрій іти. «Не лякайтеся, — каже, — у мене просохла одежа, я зігрівся та викинув з моря забуті листи. Вам ніщо не загрожує». Дякує їм за частунок та іде. За дверима спалахує, виє, штормить. Білі пальці музики пірнають у яросні струни блискавичної арфи. Звертають часи до зими. @worldscrossroads #alldoroga

сюди реакцію, будь ласка https://t.me/c/1987466573/30041

Ткатиму до світанку, а тоді розпущу. Зробиться трохи легше після дощу. Сонце повільно сходить, мов жінка воду несе. Світ, у якому ти не смієшся, не має сенсу. Світ, у якому хтось інший, але не ми, має життя, але не має миру, має три пари стертих залізних чобіт і нескінченну дорогу – без нас не схожий на світ. Що нам дісталося – те і буде нехай, тільки рухайся поруч і в темряві не зникай. Я не ткатиму жодних чорних вітрил, тільки лишайся близько, смійся і говори. Дихання – як початок усіх небесних вітрів. Боже блакитне око мружиться угорі. Катерина Калитко #калитко

Тобі неймовірно личить Асфальтово-сірий колір. Стає на тобі яскравим – Як очі мені відвести? Немає подяки на світі, По-справжньому гідної Бога, Щоб висловити за те, що З'явивсь в мене лагідний Ти. Тобі фантастично пасує Хвиляста, густа шевелюра, Немов Чорне море, мов тиша Нічних непорушних небес. Занурюючись, чарівнію. Зринаючи, в щасті літаю. Неначе в волоссі тім темнім Загойдано Всесвіт увесь. В тобі діамантово сяють І сонце, і місяць, і зорі. В очах, у душі таємниче Палає небесний вогонь. Гріхи в тебе є? Так, напевне. Бо лиш один Бог є безгрішним, Але всі вони невідчутні Мені за теплом двох долонь. В тобі поєдналася сила – Як то чоловіку належить. Але ж яка ніжність із нею Також поєдналась в тобі! Коктейль цей пила б і пила б я Без розуму і без упину Із погляду. З голосу. З серця. У радості та у журбі. @tettios #віршеняв

Сонячний гриб Ми – заховані діти на порозі нашої юності, ще розгублені, знічені перед грозою та буревіями, у пошуках дому. Кожного літа: наплічник на спину, сісти бажано біля вікна. Сонце зі шляхом, як брат і сестра, в танку за обрій. Поля розтікаються жовтим і зеленим: від кукурудзи, пшениці, гороху. Осінні дими ще далеко, а ми — юні безсмертні безбожники, наче з Олімпу втекли, щоб пізнати цей світ. Наша юність палала яскраво — місток у дорослість. А ми такі світлоокі, рум'яні, невинні. Наші села здавались чимось правічним,  омитими росами, сонцем в зеніті, а ночі – духмяними травами прокрадались у хвіртку. Мандрагора манила у танці. Скільки тут стоптано стопами пилу і трав. Сміх та голоси розтікались рікою в понадвечір'я. Та зрештою нас чекає дорога назад. Ранковий автобус, що віз нас уперше малими, поцупить тебе, немов Прометей жаринку багаття, і востаннє поринемо в вирій. я повернусь сюди лиш за років десять, коли хата від суму похилить стріху в знемозі, а трави, як трави – собі проростуть крізь подвір'я. лише пам'ять непевна залишить на згадку те, що колись тут жило. Джессі Галлівел #джессі #вм

Є проблємка Треба ще 900 грн на щоглу. Потрібних розмірів нема, тому я братиму довшу, вона дорожча на 1к Я розбила банку, там було 14600 грн (500 з них мені треба на доставку генератора). Хто може закрити 900 грн чи скинутись? 5375411424237183 сюда одразу, бо банка вже розбита

Парк затягнуло туманом Я - грудочка в каші манній по стежці з обпалого листя вперше в садочок іду. Там будуть чужі мені лиця, там сльози мої будуть литись, але я там друзів знайду. На вулиці вогко. Канаву з болотом і мохом як лаву я подолаю стрибком. На східцях пахло узваром, при вході- ведмедів пара пилú щось смачне за столом. Була я дуже налякана, мене поманили лялькою до шафки з малюнком радісним, що гордо звався грибом. У нього шапка червона, у нього спідничка-корона і плямки білі рядком. І так мені стало розуму поглинути в свої роздуми, де захопила повністю мене ота дивина... Минули роки, і не скоро взяла я до рук мікроскопа вивчати грибкові спори. Із гордим званням- міколог в душі я залишуся завжди здивованим світом малям. Вірш написано на 1 тур 7 сезону Віршометрії. Сезон грибний. Завдання: написати вірш про що завгодно, але він має пахнути грибами. Писала під псевдонімом Мікологиня. P.S. фото прислала мама❤️ @katrin_tsymbal #цимбал

Ти питаєш мене, чи затерті відбиті орнаменти, Що уламками голосу склінно тримались за пульс, Не затерлись – вкривають добу своїм попелом – спалені. Вечоріють слова почорнілими фразами з вуст. У далекому небі натягнуті струни сузір'ями, Недогучність іржава чіпляє музичні рядки. Зорепадом зривається вишите блиском «повір мені» І ритмічно чергує «повір» із «не вір» й навпаки. Елементи художні повторені втомленим рапортом. Не із неба – зі шкіри комети знімають чохли. Липнелике шатро, до якого маршрути не втрачені, Розгортає обійми – тримайся і душу схили. Від численних малюнків алюром в курбеті позбав мене, Бо прогулянка кінна довіку не має кінця По провулку Молочному в місці міцної туманності, Де у серці Галактики світить сузір'я Стрільця. @sarahwatsonrhymes #мовчан

останній день для участі

Оксана Лихогляд: Усім привіт!🙌🏻 Я також не можу бути осторонь, коли й мій чоловік воює. Завтра він з хлопцями їде до Донбасу.❤️‍🔥❣️💔 Всі свої хвилювання, емоції, занепокоєння я вирішила конвертувати в цей збір.🥹 Тому дуже прошу вашої підтримки. Я відкриваю мікробанку на 1000 грн. Хочу допомогти Азовцям. Кажуть: "Якщо хліб пустити по воді, він до тебе з добром повернеться. Роблячи добро без очікування нагороди, ти знайдеш його тоді, коли найменше чекаєш." Якщо нам вдасться зібрати більше, буде ще краще, зібрані кошти перешлю на загальний збір, про який йдеться нижче в дописі. З Богом!🪽 🔽🔽🔽 Ціль моєї команди - 2,350,000 📍Моя ціль – 1000 грн + скільки встигну до зібрання потрібної суми монобанка *INFINITY БАНКА - допоміжна банка без цілі, на яку збиратимуться кошти до закриття основного збору. Якщо хочеш також відкрити банку і допомогти - пиши мені, або @incredible_dmytro МІСІЯ: «СТАЛЕВА ХМАРА» НАД АЗОВОМ Я — Тиловик і я відкриваю збір на РЕБи. Азовці міцно стоять на захисті нашої країни і щоденно ризикують найціннішим — своїм життям. Тож найменше, що ми можемо зробити — це забезпечити Героїв доступом до сучасного радіоелектронного захисту. РЕБ — це збережені життя. А ще — це захищені автомобілі, бронетехніка, позиції, командні пункти та склади боєприпасів. Ти теж можеш стати Тиловиком! Для цього реєструйся в чат-боті телеграм tylovyky_bot і отримуй необхідну інформацію для збору. Слідкувати за ініціативою на сторінках @tylovyky @che.darja @mzhnsk_ @ask.merry *Ініціатива затверджена єдиною офіційною платформою по забезпеченню Бригади НГУ «АЗОВ» @azov.one

🌱 Коли йдеш наверх 🌱 Найважче – ні, не підніматися знову і знову після падіння, поразки, втрати. Найскладніше – ні, не триматися на плаву, коли тиск обставин шалений. Найтяжче – пробачати себе за години, дні чи роки, коли плутав у пітьмі та думав – все, приплив, не виплутаю. Найболючіше – не падати униз, а боятися падіння, коли ти нагорі та гарантовано знаєш, що впадеш. І доведеться йти туди знову. І пробачати себе. І пробачити раз і назавжди. На все минуле назад. На все майбутнє вперед. @worldscrossroads #alldoroga

Нарооод!!! Збір закрито! Але!!! Треба ще 500 грн, щоб оплатити доставку генератора! Пліз, давайте докидаємо ще цю суму і я показую всьо шо у мене є! Татуіровки😏 https://send.monobank.ua/jar/APSvXq2T1Q

Надзвичайно атмосферний осінній вірш Оксани Приходченко https://t.me/literospletinnia Один з кращих для мене у марафоні #винонадихає В трійці кращих Читаю я

Вином червоним по небесній скатертині Розлився вечір і дивується: "Де гості?" В осінні сквери кличе йти. Медитативно Шепоче листя під ногами, клени гострят На зиму профілі свої. До грудня встигнуть. Вино червоне на дубах. Чи лиш здається? Он жвавий жолудь пострибав у коло друзів. Щоб не бентежила журба душі фортецю, Я залюбки вбираю свіжозбите смузі З яскравих барв, допоки жовтень грає скерцо. Вином червоним просочились хризантеми, Джмелі в пилочку майже сплять. І темінь швидко Стирає плями навкруги. Вночі натхненно Горіхи знов перешиватимуть накидки. Що стало краще, вранці сонце їх запевнить. Вином червоним майоріє горобина. Так серед чорних днів вкрапляються моменти, Що витягають з негативу й не набридне В свою палітру фарбувати дні, бо стерти Все завжди легше, ніж бої вести постійно. А поки місяць у картатих кронах тоне, Доносить вітер від зими колючі звістки. Жене додому ніч крізь листяні затори, Десь поруч гілкою сосни зненацька трісне. Проведемо ж у вічність час вином червоним. @literospletinnia #приходченко #винонадихає

Тривожна валізка в кутку. Ми у віхолах віку стабільно. Стриножені мрії весну зустрічають, рубіново-білу. Тепер, як ніколи, мов злочин, життям хутко-похапцем бігти. Як серед магнолій співоче! Додати годинку добі би! Квітневі скитання садами — мої гартоліки. Побільше б! У нервах метал — це потреба, не лиш як декор на табівці. Тож раджу медово-бузкове повітря не тільки собі я. Меланжеві доли сумлінно готують цілющі обійми. Бокалом тюльпана схопити би сонце! До фотоскарбів це. Блукатиме пам'ять безмовними свідками, бо, далебíг, і Не зчуєшся, як облетить квіткочас. А чи буде на біс нам? Питання кружляє у зграї зі схожими в думотурбіні. Тримаюся міцно за Всесвіт надією, мов карабіном. Тривожна валізка в кутку. Пишноцвітом притрушено біль мій. @literospletinnia #приходченко