Храм поезії (🖤)

Премʼєра. 19.08.2025. Пісня «ЗАРАДИ ЖИТТЯ» присвячена дню народження Військово-медичний клінічний центр Західного регіону - м.Львів! Сьогодні, 19 серпня, Військово-медичний клінічний центр Західного регіону відзначає дату свого створення. З повагою, шаною і вдячністю всім медичним працівникам 🫡 https://youtu.be/qrEi3NvyLTQ?si=0JnzjJOjGs0Rk8JD

дзвінко сипляться спогадів гільзи на землю липневу липку сп'яніння приходить, як завжди, пізно, стриги у дредах шепочуть: "визнай, тебе загнали у кут" як віднайти полегшення, коли навколо псевдо полеглих врізаються в шкіру рунами? фантомним болем коріння відрубані окреслюють внутрішнє пекло буде нелегко вирватись із вогняного оточення, коли так любити хочеться, а чин наказує бити, коли замість квітів в тобі проростають ножі життя надиктовує правила, війна настукує ритм бий чи біжи — третього не передбачено помстити їх імена — єдине, що має значення, пронести болючу пам'ять в затертому рюкзаці. побачити правду можна лиш в заляпаний кров'ю приціл. синці під очима — сліди надто довгої ночі синці на фалангах — пам'ять про літні вишколи як траси Донбасу, нерівний нервовий почерк, стріляє у невідомість листами і віршами ми з покоління і племені, на яке забагато навішали, а ми сприйняли це за спорягу. у грудях еллінська гордість, в очах безумство варягів. а волю придумали самі й нарізали з неї стягів. щоби на зламі епох озватись лунко, як постріл дзвінко сипляться нам до ніг гільзи помсти за тих, кого любимо ми @virshok #карич

І читав, що написано в Біблії чорним по білому Від Всевишнього Слово: «Любіте заради спасіння». Вибачай, тільки маревним видалось дійство опісля. Я гонець. Переплутав розкаяння з млявою втіхою. І тому серед реплік героя–Іуди потоплено, Молитви мого Всесвіту (надто спокійні, незрілі). Не вдалося, de facto, напору дістатися цілі: Розгойдати твій світ, щоби небо упало спустошено. І зануритись прямо у вир між хвостами - купелями, Та змішати зароджену ніжність на видиху вітру. Бо надійні запори не втримають намір і тріснуть, Щоб збирати цілунки, мов манго, вустами вузенькими. Не змогли роз’єднатись мости камінцями детальними, Де сліди наших ніг просувалися поруч, ти звикнеш! У часи, коли рух неможливий ні вище, ні нижче, Щоб лишилися наші відбитки на згадку естампами. Я гонець, та як видно наразі, прийшлося зірватися. Повернусь у майбутньому з барвами, пензлем. Не згадавши, запустиш у світлу домівку, мов вперше. Розпакую мольберт і почну малювати зізнаннями. @kostiantynvatulyov #ватульов

етер Червоної троянди від Іляни Лисиці t.me/ccaatt_ffooxx?livestream

Ви просили продовження — ви й отримали 🙃 Обіцяний бонус: розширена версія "Хижих ангелів" 🪽❄️ Читайте, діліться враженнями 🤗

міста немає радість моя місто яке ми торік обходили вздовж і впоперек де трималися за руки лежачи під непевними зірками де боялися одна одної торкнутись але загорялися водночас таким ясним таким гарячим вогнем що на стінах будинків танцювали тіні цього міста більше немає радість моя є тільки його скалічений двійник який несе своє поторочене покручене тіло обережно немов скляне є тільки відлуння пісні а пісні немає бо співця накрило такою важкою чорною повстю що крізь неї не роздивитися ані непевних зірок ані рожевих місяців ані зелених бань і рудих дахів під якими танцювали літніми ночами наші залюблені тіні радість моя і тепер коли нас ось так розкидало світами коли довкола нашого міста горять дороги а в груди йому як у велетенський бубон раз у раз вдаряють металеві долоні снарядів я певна що на безлюдних вулицях на спорожнілих площах наші тіні і досі танцюють досі тримаються за руки досі обіймають великі тіла дерев на брамі заборовського вінценосне серце горить горить і не гасне Ірина Шувалова #ірина_шувалова #шувалова

ТРЦ під відкритим небом Речовий ринок Троєщина – Міжрасова квітка оргії співжуйства: Тут і озабочені турки, і плодово-ягідні айзера, і заглиблені у себе українці, безмилавжопні китайці, цигани-інтуїти, узбеки-насваїсти, негри-науковці й інші приєвреїні мусульмани. У 90-х там, на піску, торгували з розпухлими обличчями побиті китаянки, Коли я ще не вміла ходити, а лише бігала, вперше купила в них костюм шорти і майку за 70 купонів. У 2000-х їздила туди виключно накурена, скручувала на балконі «утку», дивилася на Трою через Биківнянський ліс, пихала один напер і їхала 555-ю маршруткою від кінцевої до кінцевої, ще й хватало тяги на походити і всі були такі уважні і позитивні – то був цілковитий candy flip. У 2010-х там було представлено фабричне якісно-шкіряне взуття з Дніпра, Харкова, Броварів, Одеси, Луцьку, Києва – магаз взуттєвий коло хати і в тцк не загребуть/ А тепер, у 2024, там торгують китайською паллю і пиздять, що то справжня Пума з ліцензійною прошивкою, Карл! От на товкучці біля Республіканського у 89-му отам була справжня Пума, без ніякої там прошивки, на клею з кігтів лап самого Ніцше, з гігантським язиком як кадик Канта, на три розміри більші за 300 рублів, які я носила з 9-ти до 14-ти і всі в школі знали мої кросівки. Я кручу в руках китайську репліку і запитую: – Де все українське якісно-шкіряне? І нарешті чую правду, що фабрики стоять, освітлення немає, людей немає, виробництво призупинене і все довкола мене стає схоже на суцільний китайській кросівок. І Тесла схожа на китайський кросівок, і Лєксус, і моя корейська Хьондай теж схожа на китайський кросівок. І я пливу у китайському кросівку ніби по річці Цзиньша, що в Юньнані, поміж рядами і контейнерами, повз терикони аліекспресу – вони як райдужні гори Чжане в провінції Ганьсу, як припливи Цяньтанги серед пів Евересту лахів і ось нарешті я випливаю на оптовий Шанхай з сумками, іграшками, штанами, заколками, окулярами, блоками шкарпеток, китайською вуличною хавкою пересмаженою і пересоленою, де їдять, пердять, міряють, міняють, не вимовляють шиплячі і навіть Бог на картонці вдягає свій старий китайській кросівок і дає мені ним розлогий підсрачник. Я відчуваю глибоке розчулення, Аскетизм, Чистоту, Милосердя І прошу у Бога Хоча б рОчок ігнору великого китайського кросівка! А потім привожу чоловіку набір трусів з польського Резерведу і запитую ну як? Він каже: – Член звикає. Анґа Зелена

ЛАВАНДА На відміну від хліба та палива, жінка дешевшає у часи війни. Він задоволений — бо знімає її по знижці в поганенькому ресторанчику та веде на хату. Вона висне в нього на лікті, неприродно легка, і на вухо хрипкі дурниці шурхотить, мов пакетик із АТеБешки. Каже: "Знаєш, я так хочу тебе, що пітніють долоні, макітриться голова і зацвітає у животі лоскітлива тривожна лаванда; хочу так, що язик заплітається у загуслій слині та мові" Він сміється й кидає через плече: "Помовч, — потай мліючи від її цукеркового запаху і тепла, каже: — Не влазь. У мене і так є план. Я заплачу наперед і лише про одне тебе попрошу: уявити, що ми лежимо під яблунею, вслухаючись їй у текстурний шум, і спостерігаємо, як вороняче око розплющується в траві. А тоді ти мовчки — почула? мовчки — мене погладиш по голові, вдягнешся в темряві й вийдеш у дощ і ніч, не спитавши імені, не запам'ятавши обличчя, зла на світ, невилюблена та сонна, із усім теплом своїм, із усією лавандою несезонною, та попливеш голодною щукою куди ніч тебе понесе. А я лишуся собі наодинці з безсонним ПеТееСеРом, із печаллю приреченого, із видихлим несмачним вином. Бачиш, сонце, я добре читаю майбутнє по квітах і по губах жіночих, розпізнаю його впевнено, мов літери із абетки" А вона йому каже: "Все одно я хочу тебе, хочу так, як хочуть ту кляту лаванду серед зими. Прочитати тебе? Бо, знаєш, я теж так вмію: прочитаю по татуюваннях, по недозажилих ранах. Я умію — коли помиратиму, наді мною дах розбиратимуть десь так само, як трохи пізніше, під час ближнього бою розчахнеться небо вечірнє в тебе над головою і ти луснеш на язику в нього, наче ягода стигла" Він сміється: "Дякую, взагалі не втішила, юна відьмо, нічна товаришко, звабо, лавандо" А вона стенає плечима: "Я і не планувала. Тож ходімо, хороший, лежати, мовчати й гладитись. Хочеш яблуню — буде яблуня. Взагалі це хороший план. Але ти красивий: з руками ніжного гончара, із лицем породистим. Якщо схочеш чогось іще — кажи мені, не соромся, випадковий друже, майже достигла ягодо, безсоння моє оплачуване" Хата їх зустрічає темна, необжита і захаращена. Він замикає двері. Вона вивертається із пальта. Зорі провадять за вікнами свій неспішний байдужий танець і завиває тривога з відчаєм заблукалого у дворах койота. "Роздягайся, сонце, і більше вже не вийобуйся. Ягоди стигнуть на сонці швидше. Скільки там того часу. І нагадую: я привів тебе, щоби ти мовчала" І вона видобуває з-під одягу все своє тепло та до години вовчої гладить йому волосся, а тоді виходить у передранкову сутінь, на ходу застібаючи тонку невагому сукню, звично та впевнено ігноруючи комендантську. Зупиняється на мосту, довго слухає, як шумує під ним вода, а тоді знову йде й, віддаляючись, тане: повільно та цукерково. Він прокидається рано. Виймає із пляшки корок, довго п'є просто з горлечка, аж доки тамує спрагу, а тоді на балконі курить, спостерігаючи метушливий ранок уже напівпорожнього й напіврозібраного міста прифронтового, слухає, як лементує захрипла, байдужа усім тривога, викидає недопалок, ковтає придбану без рецепта лірику. А зайшовши назад до кімнати, раптом бачить на ліжку виникле невідь-звідки лаванди тонке стебельце. І відлунює в черепі: "Я так хочу тебе..." Він підходить до ліжка й, ніби і не дивуючись, бере в руки стебло. Довго тулить його до вуст. @sklad_stishochkiv #лелі_покотиполе

🎙Цього літа на "Віршопліткарка FM" відбувся перший конкурс малої прози, завдяки якому ми взялися за озвучку 7 текстів наших переможниць і переможця. 📑У нас вийшли не просто декламації, а мінікниги для прослуховування на YouTube, тому будемо ознайомлювати поступово. Сьогодні до вашої уваги оповідання Поліанни Швець "Лінія горизонту". Текст озвучили: Слова автора — Олена Галунець Сара — Гортензія Маркіян — Саня Ставицький 📌Посилання на озвучку: https://youtu.be/REDgpRHksYU @virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки

Буває насниться море Ніби у раптовій відпустці І берег піщаний в акаціях І море синьо-зелене Хвилі згортаються, як я люблю Але все якесь безпонтове З нульовим значенням Чи то компанії нема Чи просто нудьга непевна І хочеться повернутись У місце, де ти нічого не мусиш У місце де ти просто є А коли приїдеш на справжнє Де берег широкий і лисий Жодної кручі чи брили Лише луска до горизонту І теж компанії нема І написала б йому «вибач» Та хай вже буде кінець А стихія довкола, як дихання Бога І я — нещасне джерело сенсів Хоча чого там, все збігається Дихай глибше, Господи Я ще побуду на піщаному плесо Серед останнього причалу мушель І безхмарного небокраю З вінценосним сонцем Як якийсь там елемент З незрозумілим значенням Хіба що для задоволення

Напевно, так мало статись. Ти завжди тягнувся до неба. А мрії долають стазис, а дії шматують тенета. В родині, де тато — скальпель, в родині, де мама — отрута, Іскристе дитяче серце зуміло не згаснути в грудях. Чуприна руда блистіла — під сонцем дивився на "Мрію": "Не хочу коритись долі. Навчуся літати. Зумію!" Омріяний фах пілота здобув і поринув у хмари. Волів би літати вільно, та втрутився ворог зухвалий... Небога стояла поряд, волосся її ти голубив: "Ельвіро, подбай про маму". А в мене здригалися губи... Багряні троянди рясно цвітуть на Алеї Героїв. Елегія тиха грає. Це місце тужливих гармоній. Світлину небога бачить: "А дядько кружляє над нами. А дядько навіки вільний, назавжди у небі з птахами." Холоне потроху. Вечір. Луганськ обіймає за плечі.

Повесні білі простирадла сходять Ріками Квітами Голосять тільки трембіти Грають цілий рік богам Луною Проводять Замолюють Гріхи Первородний та останній /"Ой, на кого ти нас лишив..."/. Час летить Покоління збігають Залишають тільки імена Та хто їх завтра згадає? /"Господи, сохрани і заступи сина мого..., пом'яни душі дітей моїх..."/. А ці голоси не сплутати ні з чим Ніхто не зможе їх повторити Ні люди Ні мольфари Ні боги. А коней все женуть і женуть Зав'язують очі Не бійтеся Попереду не прірва — переправа /"Ой, за гіллям місяченько, За гіллям, Ой, ти собі молоденька, Засілля. Ой, сідлали сиві коні, Сідлали...."/. Брехня. Собаки брешуть Неможливо слухати цей гавкіт Намисто падає Червоні коралі по всій обóрі по всім плаям Всі гори багряні /"Ой пішов я в полонинку, В полонинці чічка. Ой що робиш, поробляєш..."/. І раптом Тиша тииишшшааа тшшшшшшш Ти чуєш? Зараз вони грають тільки для тебе Вони кличуть Біжи скоріше Біжи що є сил Не обертайся – за спиною ти все вже бачив Не зупиняйся /...../ Вона чекає.... Юрій Іванов, листопад 2023

🌸 Ненависть 🌸 Кожне прокляття від серця до сонця живить ворожу силу, танцює в ритмі смерті, діє на користь потворам, трансформує живе у мертве, годує морок життєвими силами, веде ворога всередину, виснажує. Кожен раз, проклинаючи тих, хто вбив, ударив, зганьбив, зґвалтував, зморив, змучив, схибив – захлинаючись праведним гнівом, постраждалі посилюють пекло. ...віддають своє тому, що веде сюди зло... тому, що веде сюди їх, тих, так, тих... Ненависть тиха й холодна, мертва й сива, хижа й прозора, чиста, стрімка, нерухома. Є межа між ненавистю та крижаним спокоєм, там існує єдине – ...цього не має бути... ...їх (тих, так, тих) не повинно бути... ...нехай усе змінитися... і най уже небо вирішує, яким це шляхом станеться, небо, світло, пітьма, у що ти сьогодні віриш, що вірить у тебе – най буде диво. (диво буває нашими руками) (диво буває руками рідних) (диво буває силами живих) (диво буває серцями мертвих) (диво буває) ...І жодного слова про любов, бо любити так, щоб слово змінювало матерію, вміє мало хто, а хто вміє, не проклинає – благословляє. @worldscrossroads #alldoroga

Шанування бога моху Ми сиділи у мене на кухні Ти поклала мед у свій чай В цей момент відбувся Зсув реальності Миттєво нас оточили дерева темного лісу А галявина де ми чаювали Єдина залишилась залита світлом Пташки ластовиння неба Співали нам драм енд бейс Ти мені показувала свої тату по всьому тілі Сівши на стіл Це були татуювання Майбутніх поезій майбутніх поетів - Дивись цей вірш напишуть через дванадцять років А автор цих рядків ще не народився на світ Ці татуювання проявляються тільки коли ти поруч зі мною Тільки коли ми разом проводимо час

є тільки стіна, і стіна, і нічого немає більше є тільки твій голос – його на стіні розвішай стіна виростає із неба, вгинається долу хіба це життя? це бродіння себе по колу є тільки стіна, і стоятися поруч – рівно між світом, що дихає, світом, що мерзне, – прірва перфекція тисне – кути у стіни обвислі і тріщини рвано сплітаються сотнями смислів метелики мертві, і їхні ефекти мертві «самавинувата» розказують вкотре жертві стіну – не пливти, а тонути у ній, тонути тому тебе тут так багато, тому тут стіна і стіна, другосортні надбиті блоки такі, як любов, як вода, як твій спокій стіну на повтор – по периметру руки й рухи твій голос висить на стіні – лиш бери і слухай і, спершись, – курити, корити, кору на собі ламати ні вчора в собі, ані завтра в собі не мати зійди із ковчега, подякуй за нього Ною бо все, що ти можеш, – це стати для себе стіною (с) Юлія Шевель #юлія_шевель

Повесні білі простирадла сходять Ріками Квітами Голосять тільки трембіти Грають цілий рік богам Луною Проводять Замолюють Гріхи Первородний та останній /"Ой, на кого ти нас лишив..."/. Час летить Покоління збігають Залишають тільки імена Та хто їх завтра згадає? /"Господи, сохрани і заступи сина мого..., пом'яни душі дітей моїх..."/. А ці голоси не сплутати ні з чим Ніхто не зможе їх повторити Ні люди Ні мольфари Ні боги. А коней все женуть і женуть Зав'язують очі Не бійтеся Попереду не прірва — переправа /"Ой, за гіллям місяченько, За гіллям, Ой, ти собі молоденька, Засілля. Ой, сідлали сиві коні, Сідлали...."/. Брехня. Собаки брешуть Неможливо слухати цей гавкіт Намисто падає Червоні коралі по всій обóрі по всім плаям Всі гори багряні /"Ой пішов я в полонинку, В полонинці чічка. Ой що робиш, поробляєш..."/. І раптом Тиша тииишшшааа тшшшшшшш Ти чуєш? Зараз вони грають тільки для тебе Вони кличуть Біжи скоріше Біжи що є сил Не обертайся – за спиною ти все вже бачив Не зупиняйся /...../ Вона чекає.... Юрій Іванов, листопад 2023

в тебе був секс в туалеті закладу, секс в парку, секс у подруги вдома, поки та спала, секс в поліцейському відділку, секс у стосунках, секс з людиною, яку ти знаєш від сили декілька годин. ти цілувалась з представником гомосексуальної орієнтації, цілувалась з представниками своєї статі, і з тими, і з іншими на танцмайданчику, під час сету якогось класного діджея. відправляла нюдси в інтернеті малознайомим людям, отримувала від них нюдси навзаєм, використовувала секс-іграшки, навчилась мастурбувати, дивилась порно різних жанрів, навіть дивилась порно з партнером, використовувала віск, наручники, здається, тебе також звʼязували. ти відчувала себе бажаною, пристрасною та красивою, проте хоч раз, під час процесу «тіло до тіла» ти відчувала себе по-справжньому коханою? – б.

Чокер з вставками з натуральних мушель, перламутру, фурнітура нержавіюча 🤩 #в_наявності @ola_poetry

Слухай тишу Дивись на зорі На вогні з вікон будинку навпроти Зробив вдих і видих Видих і вдих Відчуй кількість прожитих років Досвіду Що заповнює Розум Приблизно так само Як і цей сигаретний дим Подумай про дім Де він? І що це дійсно для тебе Д І М Нещодавно я заїхав у двір Який в дитинстві був мені рідним Захищений від вітрів Типовою радянською забудовою Він створював Замкнуте середовище В якому я і пізнав вперше Кохання і біль Піднявся на 12 поверх З якого спостерігав світ Зайшов до кімнати Три на три Невже це і є Д І М Вдих видих Видих вдих Д И М Я курю на балконі в приватному секторі Слухаю як завиває вкотре сирена Я тут нещодавно іще навіть речі Не всі сюди переніс Це мій черговий тимчасовий прихисток Не порахую скільки за 3 роки змінив таких Напіврозвалених, понівечених хат брудних Але цей не такий Може це і є В І Н Місце в якому уявляєш минулі часи Місце в якому відновлюєш сили Місце яке ти обовʼязково покинеш Щоб далі йти Виходить що дім там де Т И бачиш сни Спи 15-16.08.2025