Храм поезії (🖤)

Починати з нуля, майже з мінуса, Від мінливості настрій карміниться, У каміні емоцій сумісними Виявляються радість і біль. Хай спочине журба в колах макових, Чи у висі знесеться з кульбабками, Серед зелені червня блукатиму, Трохи травня лишивши в собі. А з ним юності, розсипу спалахів, Що збагачують речі усталені. Нехай шириться першими шпальтами Квітолика земля далебі. @literospletinnia #приходченко

Скоро планую зробити цікавий розіграш в підтримку збору, тому сподіваюсь на вашу небайдужість 🙌 *якщо в когось є якісь цікаві речі які можете надати для розіграшу напишіть мені @ola_poetry

дзвінко сипляться спогадів гільзи на землю липневу липку сп'яніння приходить, як завжди, пізно, стриги у дредах шепочуть: "визнай, тебе загнали у кут" як віднайти полегшення, коли навколо псевдо полеглих врізаються в шкіру рунами? фантомним болем коріння відрубані окреслюють внутрішнє пекло буде нелегко вирватись із вогняного оточення, коли так любити хочеться, а чин наказує бити, коли замість квітів в тобі проростають ножі життя надиктовує правила, війна настукує ритм бий чи біжи — третього не передбачено помстити їх імена — єдине, що має значення, пронести болючу пам'ять в затертому рюкзаці. побачити правду можна лиш в заляпаний кров'ю приціл. синці під очима — сліди надто довгої ночі синці на фалангах — пам'ять про літні вишколи як траси Донбасу, нерівний нервовий почерк, стріляє у невідомість листами і віршами ми з покоління і племені, на яке забагато навішали, а ми сприйняли це за спорягу. у грудях еллінська гордість, в очах безумство варягів. а волю придумали самі й нарізали з неї стягів. щоби на зламі епох озватись лунко, як постріл дзвінко сипляться нам до ніг гільзи помсти за тих, кого любимо ми @virshok #карич

*** Дитячі мрії посипані блискітками і завжди осяйні. Морозний край Антарктиди променíв у моїй уяві міріадами кристалів з малесенькими веселками на пломбірно білому снігу. Наскільки бажана, настільки недосяжна. Моя Антарктида. Земля, де найяскравіше сонце і найпалкіша мрія про terra incognita прогрівають до самих кісток навіть серед уявного морозу. *** У твоїх розповідях ми гуляли по Луганську, час від часу торкаючись плечима, наче перевіряючи зв'язок, коли треба було когось обійти і ніколи (ніколи!) не розходилися у різні боки. Ти жартував, що це у нашому житті все складно і умовно, а от Луганськ за поліаморію. Тому він може не обирати, а у його серці одразу три граційні жінки, які сплітають руки над водою на знак взаємної прихильності. І ніякі трикутники «Дружби» їх не лякають. Удосвіта у полі за містом ти «показав», що тільки тут світанкові промені прогрівають до самого серця. *** Ми вже не торкаємося плечима і стоїмо по різні боки життя. Але інколи, згадуючи тебе, відчуваю на своїх плечах приязні промені нашої дружби і безумовного прийняття. А Луганськ припав для мене мрійливими блискітками. Наскільки бажаний, настільки недосяжний. Твій Луганськ. Тепер твій Луганськ — моя Антарктида.

​Бог як невдалий стартапер Спочатку був PowerPoint. І Бог сказав: «Хай буде світло» — але не встиг дочекатися дизайнера. Користувацький досвід залишився на рівні Windows Vista, а техпідтримка — це пророки, які регулярно не читають звернення. План був амбітний: універсум як фріміум-модель, життя — як open-world, людство — як бета-версія зі смертю в умовах використання. Але баги почали сипатися одразу. ● Проблеми з диханням у новонароджених ● Клімат на рандомі із загрозою парникового ефекту ● Клієнтські сервіси із закладкою совісті — нестабільні ● Інтерфейс любові — неінтуїтивний ● І, блін, цей вічний цикл насильства — через халатність під час прописки коду. Ангелам щодня приходять нові техзавдання: налаштувати дощ у Трускавці, прибрати депресію з ДНК, вичистити молитви-спам (особливо ті, що з Caps Lock’ом). Один навіть отримав важливий таск: «Оптимізувати Близький Схід до рівня мирного діалогу» — і згорів через дві хвилини. У Пеклі — оверсабскрайб на грішників. У Раю — downsizing через нестачу моралі. Апостол Петро проводить інтерв’ю, але не знає, що таке diversity. Від Іллі забрали вогняну колісницю — бо занадто дорогий транспорт. Авраама скоротили через недостатню жертовність до спільного діла, а Мойсей ще й працює за сумісництвом на доставці: «якщо не прибуде за сорок років – вам піца у подарунок». А тим часом Бог готував нову презентацію. Перед інвесторами. Всевидючими. Вічними. Нервово клацає слайди. — Це… людство. Наш флагман. Понад 8 мільярдів юзерів, низький retention, але висока залученість до страждання. Вбудовані механізми віри, сорому й самознищення. А головне — вони думають, що це їхній вибір. Інвестори переглядають цифри. Один ставить питання: — А де тут монетизація? Інший: — Чому смертність усе ще 100%? — Ви запускали реліз без тестування. — Ваша затія не підтримує багатоплатформність. — Ви назвали це «планом спасіння»? Це ж маркетингова дичина! Врешті, лунає вердикт: “Needs restructuring.” Бог кліпає — як розробник, який щойно втратив доступ до свого ж репозиторію. Потім на землі будують ще один храм. Люди співають гімни, встановлюють donation box, моляться за стабільність. Хоча ніхто не знає, чи dev ще оновлює код, чи просто спостерігає за цим багованим інтерфейсом і з стільникової мережі гуглить: «як закрити свій проєкт із мінімальними репутаційними втратами». Кудлатий #кудлатий

Десь промені стиглі пекучого сонця нарешті за обрій зайшли. Облишили людству надії й питання до Будди (Сіддхартхи) одвічні. У місті Ухань, що в басейні середньої течії річки Янцзи, Старенька хатинка на вулиці дивиться вікнами прямо на північ. Господарі хати – подружжя: відважний Чжимін і вродлива Аймінь. Знеможена вкрай, бо забрала триклята падуча хвороба всі сили, Ковтаючи сльози, дружина ледь чутно спитала: "Можливо, мені Врятує життя чарівна мандрагора, що будь-які хворості цілить?" І він пригадав: як ходив ще дитиною в школу художню Їн Цю, То в книжці історію дивну читав про пораду із дій Авіценни: Тоді, коли місяць уповні на квіти опустить яскравість свою, Коріння одразу набуде властивостей дивних і дійсно безмежних. Іще на світанку він швидко заправив на тілі щільніше ханьфу І рушив у гори крізь вічні ліси, де здіймаються в небо секвої. Ішов кілька діб, попри втому ні разу, хоча і хотів, не заснув, Урешті дістався вершин, де росте дивоцвіт, що всі немочі гоїть. Непросто таке уявити, та впорався вчасно сміливий Чжимін. Два клубні потерті отримав, коли вже на схилі невпинно світало. Заради коханої можна зробити будь-що у своєму житті – Напевно, у цьому вся сутність речей і неписані принципи дао. Вернувшись додому, він зілля цілюще зварив на червонім вині. І загадка досі: чи сила чаклунська містилася дійсно в напої, Чи диво створила любов, чий нестримний вогонь у серцях червонів — Та тільки відтоді навіки забула Аймінь, як недуг непокоїть. Костянтин Ватульов & Марія Чекарьова

Привіт❤️ Дякую, що ви досі тут. Ситуація така, що останні півроку я ледве вивозила це життя і не мала сил на поезію і цей канал. Але! Я вірю у кращі часи і маю плани на майбутнє. А в майбутньому каналу я б хотіла бачити багато взаємодії між вами і мною. Бо взаємодія і спілкування, і, власне, люди, - це найцінніше, що тут є. Тому: 1) Я буду знову проводити опитування (дуже люблю опитування хехе), і деякі будуть впливати на контент (а деякі просто будуть веселі хехе-2). Наприклад, я вирішила не писати огляди на всі прочитані книги-2025, а писати тільки на те, що ви оберете. 2) Ми з моїм татом уже давно плануємо запустити цікавий міні-конкурс, і в якийсь момент це трапиться) Зараз я пишу свою першу прозову книгу і я б дуже хотіла її дописати. Можливо, буду показувати якісь шматочки тут. Але на поезію я теж ще маю плани, не хочу зовсім покидати її, тому і це має бути тут теж. А ще я взяла два довгих суддівства🙈 і, можливо, на каналі будуть суддівські етери. Тому - stay tuned. Дуже часто постити не буду, не хвилюйтесь, якщо ви раптом хвилювалися, бо занадто частий контент це точно не про мене😅 Я думала і про те, що ТГ, можливо, скоро закриють, і чого тоді писати на каналі. У мене деякі друзі вже пішли з ТГ, і я теж думаю про це. Але поки ще більшість поетичного двіжу тут, тож нехай ФСБ-шники читають нашу поезію. Однак, я ймовірно дублюватиму контент в інсту. Якщо ви ще там мене не додали, додавайтесь https://www.instagram.com/buryanpoetry Я вдячна поетичним спілкам і цьому каналу зокрема. Познайомилась завдяки цьому з чарівними людьми, які чомусь люблять таку непопулярну в суспільстві річ, як поезія😁

​Черга до нарколога вона прийшла просто по печатку вона казала «я не наркоманка, я — бухгалтер» і крутила пальцями ключі від своєї порожнечі я прийшов розбитий як ліхтар на Левандівці вже за каденції Садового і попри те, як мені хуйово не було задивлявся в її стрижку в стилі піксі в голові — тест на марихуану в носі соплі, що стікають у хоани ми стояли в черзі вона була двадцята, я — двадцять перший вона читала інструкцію до «Ново-паситу» я продовжував, як пес, ротом дихати вона спитала — «тебе теж від любові перекосило?» а мені перекусити би нервово стискаю монету із ликом Володимира Великого вона сказала — «красивий був він я між іншим теж хрестилася двічі. один раз — від кохання, другий — від себе» ми обмінялися сканами з «Дії» там було написано: після дев’ятої — не шукайте його після зради — вона вдягає нове пальто лікар нарколог вийшов як демон з кабінету в руці — печатка, борода, як у Джареда Лєто він подивився на нас і сказав: «ви знову разом? скільки можна робити під моїм кабінетом психтіндердейти?» вона зайшла, а я лишився в коридорі, слухаючи, як із її голосу наче в Голокост випадають псалми через п’ять хвилин вона вийшла і простягла мені руку з печаткою на ній було написано: «придатна до вживання» я не зміг сказати ні слова, тільки поцілував її палець, на якому були залишки червоної фарби і запах любові, що пройшла сертифікацію Кудлатий #кудлатий

Моя книга "Віршолегіт безмежжя" ще є в наявності на сайті видавництва ТВОРИ. Також Ви можете лишити там відгук, за що я буду щиро вдячна. Кошти від продажу книги передаються на благодійність https://shop.tvoru.com.ua/books/item/8

Втеча Щоб спланувати втечу, спершу вигадай ліс, Стовбури сосен, бурхливу річку, обірваний міст. Вигадай очерет, в очереті захований пліт, Вигадай співи птахів... згодом псів, що беруть твій слід, Хруст бурелому, невірно зроблений крок, Як відпустивши псів, сурмить у ріжок Сивий мисливець, як мерехтять уночі Леза і смолоскипи. У тріскоті приймачів Губиться писк комах, зойки сичів і сов, Безліч речей непрочитаних, гомін забутих мов. Вигадай ліс як ліки від забуття. Ліс, де опиниться той, хто пройшов пів земного життя. Вигадай ліс як спасіння від самоти. Ліс, що не має межі, як життя, що не має мети. Там, де чекають тебе на галявині серед дерев Сокіл і віл, і вогнегривий лев. Коля Кулініч

пані сідає в куточок,            накриває голову двома руками і ридає…           повз проходять серйозні чоловіки           у серйозних обличчях, у них серйозний рот і серйозні зуби.             у них серйозні спини і серйозні руки. навіть їх вигнутий хребет занадто серйозний,              та вони проходять повз. пані підіймає голову і все ще ридає.            крізь сльози вона бачить небо, що погойдується у кристалічних частинках спогадів, це ж небо вона бачила, коли такий же серйозний чоловік називав її донею,           це ж небо вона бачила, коли інший серйозний чоловік називав її своєю.            це ж небо вона бачила, коли останній зрадив їй. чи робив він це із таким же серйозним обличчям? із серйозним ротом                            і серйозним язиком… вона бачить його серйозну спину, і дві руки коханки, що впиваються у ту спину, воліла б цього не знати… а тепер має сама набути тої клятої серйозності, натягнути її на обличчя доки… небо все ще блакитне?                 небо все ще блакитне. пані сідає в куточок               накриває голову обома руками і плаче…                (А тоді, м’яка жіноча тінь обвиває її стан і пестить лагідно шовкове волосся. Пані засинає) @vykokhana #викохана

ПОЕТИЧНИЙ КЛЕШ ВІД PLAIDPOETRY ПОВЕРТАЄТЬСЯ 12 липня– день, коли в столиці зберуться талановиті сучасні поети з різних куточків України, щоб поборотися за звання найсильнішого та грошовий приз 🏆💰 Присутність на цьому заході – можливість зануритися у світ мистецтва слова і стати його частиною, бо саме глядачі разом із досвідченими суддями обиратимуть переможця🥇 Учасники: 🧙🏻Kildun4ik 🎤Фрідріх Швальбе 🍾Даймонд Сраний 🌹Lillium 🐦Соля Сойка ✍️Юлія Кірюхіна 👁синьоока 🎺Трембіта ❣️викохана ⚜️cаша юрова 💊Остап Кудлатий ❄️Єлена Дорофієвська 🧛‍♂️Скалозубство 🎀Нік Дево 😶‍🌫️ДмитроДим 🌞Kvazartsevam 🗓 12 липня о 17:00 📍вул. Чикаленка 1-3 (Кнайп-клуб "Купідон") 💸 вхід – донат від 400 грн Частина зібраних коштів – на пришвидшення перемоги 🇺🇦 Реєстрація: @plaidpoetrik Давайте зробимо це круто!

(ірпінь) ми від учора постаріли на безкінечно довгі роки. а коли почалося те вчора, уже й не згадати. питати хіба у ріки, що місто своє обіймала, виходячи з берегів, дмухала на поранення, щоб бува не згорів корінь його прирощення, впаяності в землі. дай, Миколайку, гощення, всім, хто тоді зумів вистояти, протриматись - звідси і поготів. всім, хто ще досі роститься, пнеться зі шкіри в.. тихе своє призначення: бути і помогти. скелю лупає натще - звідси і до мети. зводить крихкі квартиринки з теплих старих руїн. ми тут любити вчилися - кожен був сам-один. вчилися ненавидіти: купою ми - стіна. вперті і незагоєні. виколихані із дна. .. ми від учора постаріли на безкінечно довгі роки. а коли почалося те вчора, уже й не згадати. питати хіба у ріки, тої, що не загинула. тої, що досі є. пам'ять її поглинула тихе ім'я своє Катерина Міхаліцина #міхаліцина

то кажи вже, куди йти — до біса чи у кеш нового застосунку хромозалежність як витвір фантомомистецтва позіхає на кожну за п'ять поінтів до зазіхання кради ще — дірки в озоновому шарі смарагдові блискавки замість очей дикі цілунки шалених німф з кінко-паті будь-що маєш у підкладці пальто непоета зашите як чіп десь близько амігдали так, не горішки лише молоко до кави штучно-рослинне, з гіркуватим присмаком і кожна крапка працює на посилення як повзунок зближуючись зі штативом якщо казати прямо — не розвернешся, якщо зрізати кути — не впишешся лише дзеленчить у кишені алярм наче витягли його з пожежної історії червоним-синім-чорним-брудним не розбереш вже де колір а де наслідки нетолераності до галактози виражені двома рівними протилежними чи то шляхами чи то пробоїнами судного дня отож дихаємо тим що дав бог до здоров'я без окислення та інших хімічних вибриків вигинів термінових викликів спробувати нові смаки штучних барвників мигдальне молоко скапує на підлогу так необачно розлите так непристойно розмазане та жодна молекула не дізнається ніколи не вимовить не прошепоче не дасть прокрастися у свідомість думці про фантомнозалежність очікування на чотири склади що стискаєш раз по разу як складені пальці "на вдачу" у майже гамлетівському знебарвленому питанні коли хтось нарешті турботливо тепло вкриє своєю бісячою ковдрою

«Світ надзвичайно широкий має укладисті далі. Від того і перші кроки майже завжди невдалі. Безпомічні вірші перші. Нещасне перше кохання. Немає ніяких звершень, а тільки одні поривання. А потім проходять роки, зʼявляється стримана сила. Поглянеш — а перші кроки вже й пилом давно притрусило. І смішно тобі, й сердито, і ти забуваєш часто: для того щоб добре ходити, раз десять треба упасти.» #ліна_костенко

сцена — твій дім, янголе в чорному худі, словом бентежиш кожен куточок душі. біль свій загорнеш у ритм, що так складно згодом забути, і глибу тривог розколеш на грудки малі. тримай мою руку, аж поки пульсує в ній правда, що ти серед всіх — найкращий бутон у саду. скажу я війні, що рвати тéбе не варто, бо такого, як ти, я більше ніде не знайду. Поліна Шишлевська #поліна_шишлевська