Space&World

Вчора, 5 вересня о 20:12 UTC (чи о 23:12 за київським часом) сталася чи не найголовніша історична подія цього року - з норвезького космодрому Andøya Spaceport був здійснений успішний орбітальний запуск легкої ракети-носія Spectrum, створеної німецькою компанією Isar Aerospace. Ракета-носій вивела на сонячно-синхронну орбіту п'ять малих кубсатів, створених різними європейськими університетами й компаніями. От їх перелік: 1. CyBEEsat (Німеччина, формат CubeSat 1U, створений Technische Universität Berlin). 2. FramSat-1 (Норвегія, формат CubeSat 1U, створений Norwegian University of Science and Technology). 3. Platform 6 (Болгарія, формат CubeSat 6U, створений компанією EnduroSat, яка спеціалізується на створенні наносупутників і має на своєму рахунку вже понад два десятки запущених апаратів). 4. SpaceTeamSat1 (Австрія, формат CubeSat 1U, створений Technische Universität Wien). 5. TriSat-S (Словенія, формат CubeSat 3U, створений University of Maribor). До цього переліку можна додати також демонстратор технологій від німецької компанії Dcubed, який був стаціонарно змонтований на другому ступеню. Цей прилад отримав власне ім'я "Let It Go" - це спусковий механізм, який під час виведення супутників на орбіту повинен безпечно відділяти їх від адаптера на фінальному ступеню ракети-носія. Тепер можна перелічувати досягнення, досягнуті під час цього запуску - всі з приміткою "вперше". - це перший успішний запуск ракети-носія Spectrum від компанії Isar Aerospace (успіху вдалося досягти з другої спроби); - перший успішний орбітальний запуск ракети-носія, розробленої та створеної європейською приватною компанією; - перший в історії успішний орбітальний запуск, здійснений з континентальної Європи (та ще й в класичному форматі вертикального наземного запуску) Цікаво, що цьому запуску передував режим практично повного мовчання з боку Isar Aerospace - компанія публічно підтвердила факт спроби запуску менше ніж за добу до запуску. На відміну від попередніх спроб (у січні, березні та квітні цього року, які були скасовані в останню мить через низку різних технічних проблем), практично не було жодної попередньої інформації про підготовку - тобто вивезення ракети-носія на стартовий комплекс, статичні вогньові випробування і т.д. Таке враження, що в Isar Aerospace вирішили до останнього моменту дотримуватися режиму тиші, щоб не наврочити. Нагадаємо основні характеристики ракети-носія Spectrum. Висота 28 м, діаметр 2 м, повна маса приблизно 60 т, паливна пара пропан/кисень. На першому ступеню дев'ять двигунів Aquila тягою приблизно 7,6-7,65 тс кожен (сумарна тяга на першому ступеню 68-69 тс). Розрахункова вантажність - до 1000 кг на низьку навколоземну орбіту та до 700 кг на сонячно-синхронну орбіту. Саме цей другий показник у 700 кг потрібно брати за орієнтир для космодрому Andøya Spaceport - він призначений саме для запусків на полярні та сонячно-синхронні орбіти. Останнім часом, ще до цього успішного запуску, Isar Aerospace вже отримав чималий портфель замовлень на запуски - попередньо до восьми запусків на 2027-2028 роки. З них три на замовлення European Space Agency (ESA) і один для Norwegian Space Agency (NOSA). Photo, Video Credits: Isar Aerospace

Індія поступово відновлює свою активність з орбітальних запусків. Спочатку 18 липня був здійснений успішний запуск Vikram-I, першої в історії індійської орбітальної ракети-носія, створеної приватною компанією (проєкт розроблений Skyroot Aerospace Private Limited). А позавчора, 3 вересня о 21:25 UTC (чи 4 вересня о 00:25 за київським часом) у Шрихарікоті з космодрому Satish Dhawan Space Centre був здійснений запуск ракети-носія GSLV Mk II з супутником спостереження за Землею EOS-05 (отримав також позначення GISAT-1A, чи серія GEO Imaging Satellite) масою 2367 кг, який планується вивести на геосинхронну орбіту. Цей апарат був створений як заміна супутнику EOS-03 (чи GISAT-1), який був втрачений під час невдалого запуску на GSLV Mk II у серпні 2021 року. Перерва у запусках GSLV Mk II тривала понад рік - попередній був здійснений ще 30 липня 2025 року. Існуж невеликий шанс, до до кінця 2026 року вдасться здійснити ще один запуск цієї-ракети-носія NVS-03 - з апаратом національної супутникової системи Indian Regional Navigation Satellite System (IRNSS). Але цілком можливий також варіант його відтермінування на початок 2027 року. Загалом, останнім часом в ISRO зіткнулися з серйозними затримками в експлуатації поточних ракет-носіїв. Причиною стали два поспіль провальних запуски "робочої конячки" PSLV, на яку припадають десь дві третини всіх орбітальних запусків Індії - спочатку 19 травня 2025 року (з супутником EOS-09, чи RISAT-1B), потім 12 січня 2026 року (з основним супутником EOS-N1 плюс 15 малих апаратів додаткового навантаження). Зараз склалася досить кепська ситуація для індійських космічних програм. По-перше, експлуатація легкої ракети-носія PSLV зупинена на невизначений термін (обидва невдалих запуски були викликані проблемами з третім ступенем). По-друге, середні ракети-носії GSLV MkII і LVM3 є досить ексклюзивними виробами - їх ніколи не запускали частіше ніж двічі на рік. І як швидко в ISRO подолають цю кризу - невідомо... Photo, Video Credits: ISRO

Спостерігаються чергові симптоми того, що найближчим часом німецька компанія Isar Aerospace спробує здійснити другий запуск своєї ракети-носія Spectrum. Принаймні, на сайті Andøya Spaceport наприкінці серпня з'явилося попередження про запровадження режиму небезпечної зони навколо космодрому в період з 4 по 10 вересня - з щоденним плановим перекриттям місцевих доріг з 16:00 по 01:00 за місцевим часом. Плюс вже визначена морська небезпечна зона, яка пролягає між Шпіцбергеном і Гренландією. Враховуючи той факт, що зараз єдиним реальним клієнтом Andøya Spaceport поки є тільки Isar Aerospace, всі ці ознаки вказують на можливу спробу запуску ракети-носія Spectrum. Втім, розмови про високу ймовірність запуску потрібно сприймати з певною обережністю - бо цього року вже були три заплановані спроби запуску (в січні, березні, квітні), але через низку проблем всі вони були скасовані. Найбільше інтригує той факт, що вся інформація про можливий запуск у період 4-10 вересня (у проміжок часу з 16:35 до 21:35 UTC, чи з 19:35 до 00:35 за київським часом) надходить виключно від інформаційних служб Andøya Spaceport. Одночасно з тим в Isar Aerospace поки що дотримуються режиму повного мовчання - без жодного натяку на можливу підготовку до запуску. Photo Credits: Isar Aerospace

У Rocket Lab USA, Inc. триває період активності - компанія протягом неповного місяця (чи в період з 6 серпня по 2 вересня) встигла здійснити вже три орбітальних запуски своєї ракети-носія Electron. Черговий успішний запуск був здійснений з Нової Зеландії 2 вересня о 12:01 UTC (чи о 15:01 за київським часом). Корисне навантаження вже традиційне - черговий невеликий радарний супутник від японської компанії Synspective (апарат отримав позначення StriX-9). Був певний шанс здійснити всі три запуски протягом серпня, але через погодні умови (сильний вітер) запуск довелося двічі переносити на добу - з 31 серпня на 2 вересня. Як відомо, дві японські компанії (Synspective й iQPS (Institute for Q-shu Pioneers of Space, Inc., обидві спеціалізуються на виробництві малих радарних супутників) зараз є головними клієнтами Rocket Lab USA, Inc. Загальний "портфель замовлень" від цих двох компаній перевищує чотири десятки запусків на ракеті-носії Electron. Цього року Rocket Lab USA, Inc. здійснила вже 12 орбітальних запусків з Electron і 3 суборбітальних з HASTE (Hypersonic Accelerator Suborbital Test Electron). Щоб повторити торішній рекорд (18 орбітальних і 3 суборбітальних запуски), потрібно протягом вересня-грудня здійснити ще 6 запусків. Як уже не раз згадував керівник Rocket Lab USA, Inc. Пітер Бек, проблем з підготовкою чималої серії запусків Electron немає - все залежить від того, як швидко замовники встигають виробляти та тестувати свої космічні апарати. Отримали ще один невеликий ювілей - вчорашній запуск став 85-м орбітальним запуском ракети-носія Electron (з них 81 стали успішними, чи 95,29%). Загалом здійснені вже 94 запуски орбітальних і суборбітальних версій цієї ракети-носія. Враховуючи, як запуски Electron остаточно перетворилися на досить буденну подію (зацікавлення можуть викликати головним чином якісь ексклюзивні замовлення на кшталт запуску експериментальних апаратів), центр уваги все більше пересувається на інший проєкт Rocket Lab USA, Inc. - середню ракету-носій Neutron, чий перший запуск все ще сподіваються здійснити до кінця 2026 року. Photo Credits: Rocket Lab USA, Inc., Synspective

Попри досить неоднозначне ставлення до Китаю, ігнорувати їх останні досягнення в аерокосмічній галузі було б серйозною помилкою. Вже почала приносити результат стратегія Китаю зі створення "приватних" компаній, які працюють начебто в різних напрямах, але при цьому чітко просуваються визначеним заздалегідь курсом. І за багатьма напрямами Китай вже починає помітно наближатися до США - точніше, до американського флагмана SpaceX (у першу чергу, в сфері частково багаторазових ракет). Варто зазначити, що за короткий проміжок часу (з грудня 2025 року по серпень 2026 року) вже було чотири спроби повернення першого ступеню. При цьому всі вони були здійснені з використанням трьох різних ракет-носіїв - Zhūquè-3 від "приватної" компанії LandSpace Technology Corporation плюс "державні" Chángzhēng-10B і Chángzhēng-12A. І ось недавно в серпні нарешті вдалося посадити перший ступінь Zhūquè-3 на наземний майданчик. Зараз до поля зору потрапила ще одна "приватна" компанія - Galactic Energy (Beijing) Space Technology Co., LTD., яка теж працює над власним проєктом частково багаторазової ракети-носія Pallas-1, або Zhìshénxīng-1 ("Чжішеньсін-1"). Якраз 1 вересня на космодромі Jiuquan Satellite Launch Center був здійснений перший запуск Zhìshénxīng-1 - у тестовому режимі, з масо-габаритним макетом корисного навантаження. На відміну від тестових запусків Zhūquè-3, Chángzhēng-10B і Chángzhēng-12A, у випадку з Zhìshénxīng-1 компанія Galactic Energy не стала поспішати зі спробою повернення першого ступеню. Головним пріоритетом стала перевірка базових можливостей нової ракети-носія - тобто здатність успішно стартувати, витримати всі супутні навантаження та вивести навантаження на орбіту. Шлях Galactic Energy (Beijing) Space Technology Co., LTD. виглядає насправді цікаво. Бо компанія спочатку займалася створенням твердопаливної ракети носія, яка отримала позначення Ceres-1 (чи Gǔshénxīng-1) - пізніше з'явилася її версія Ceres-1S, адаптована для запусків з морської платформи. Параметри цієї ракети-носія наступні - висота 20 м, діаметр 1,4 м, маса 33 т, тяга на першому ступеню 60 тс, вантажність до 400 кг. Загалом, з листопада 2020 року по січень 2026 року були здійснені 23 запуски Ceres-1/1S - з них 21 успішний. Пізніше була спроба створити більшу та потужнішу твердопаливну ракету-носій, яка отримала назву Ceres-2 (чи Gǔshénxīng-2). За неофіційними даними, вона має висоту до 28 м, діаметр 3,35 м, масу близько 100 т, тяга на першому ступеню мінімум 200 тс, вантажність до 1300-1600 кг. Поки що був тільки один запуск Gǔshénxīng-2 - у січні 2026 року, який завершився невдачею. І поки що нема жодних даних, чи планує Galactic Energy працювати далі в цьому напрямі. Зараз головним пріоритетом став проєкт середньої ракети-носія Pallas-1, або Zhìshénxīng-1 (з перспективою модернізації до часткової багаторазовості). Як і більшість проєктів нових китайських ракет-носіїв, "Паллада" створена за мотивами SpaceX Falcon 9. Це двоступенева ракета-носій (використання паливної пари гас-кисень), сім двигунів Welkin, чи Cāngqióng на першому ступеню (кожен з тягою 50 тс, сумарна тяга 350 тс), один Welkin Vac на другому ступеню (тяга до 60 тс), висота 42 м, діаметр 3,35 м, повна маса до 283 т, вантажність до 5000 кг. Photo, Video Credits: Twitter (@CNSpaceflight)

Статистика за січень-серпень 2026 року Зараз спостерігається певна стабільність з орбітальними запусками - вже другий місяць поспіль (тобто в ліпні та серпні) у світі здійснюються по 26 запусків. Але якщо в липні всі запуски були успішними, то серпень приніс одну невдачу - 10 серпня в Китаї ракета-носій Chángzhēng-7А зруйнувалася в момент проходження моменту максимального аеродинамічного опору (чи Max Q) Як завжди, найбільша кількість запусків належала США, які в серпні здійснили 16 запусків - з них 14 припали на SpaceX (13 зі стандартними Falcon 9 Block 5 плюс 1 з Falcon Heavy). Трохи пригальмував Китай - на його рахунку 7 запусків, один з них став невдалим. Окремою подією стало поступове відновлення повноцінної експлуатації японської ракети-носія H3 після невдачі в грудні 2025 року - вже здійснені два запуски, в червні та серпні. 1️⃣ 🇺🇸 США - 125 (124 успішних) 2️⃣ 🇨🇳 Китай - 60 (56) 3️⃣ рф - 11 (11) 4️⃣ 🇫🇷 Франція - 4 (4) 5️⃣ 🇯🇵 Японія - 3 (2) 6️⃣ 🇮🇳 Індія - 2 (1) 7️⃣ 🇮🇹 Італія - 1 (1) Попри той факт, що цього року в серпні були здійснені 26 запусків (проти 29 у серпні 2025 року), загальна кількість запусків протягом восьми місяців 2026 року все ще перевищує аналогічний торішній показник. Зараз у січні-серпні 2026 року здійснені 206 запусків, з них 199 стали успішними (96,60%). Торік за цей період часу було 202 запуски, з них 193 успішних (95,55%). США продовжують лідирувати за загальною кількістю запусків - на їх рахунку 125 запусків проти торішніх 130 (падіння -3,85%). Але якщо відкинути суборбітальні запуски Starship (торік їх зараховували до загальної статистики орбітальних запусків, а зараз остаточно перевели до катгорії суборбітальних), то реальне співвідношення - 125 проти 126 (тобто падіння лише -0,79%). Попри окремі негаразди, Китай продовжує нарощувати темпи орбітальних запусків - торік після восьми місяців було 50 запусків, а зараз цей показник становить уже 60 запусків (зростання аж +20%). Але одночасно з тим погіршила статистика надійності - з 60 запусків 4 стали невдалими (аж 6,67%). Варто згадати. що за весь 2025 рік Китай здійснив 93 запуски, з них 3 стали невдалими. Частка США у світі зараз становить 60,68% - помітне скорочення в порівнянні з торішніми 64,36% після восьми місяців. Китай поступово та методично збільшує свою частку та дійшов до позначки 29,12% (суттєве покращення після торішнього показника 24,75%). Сумарно США з Китаєм здійснили 185 запусків зі загальних 206 - чи 89,81% (вже трохи не дотягують до спільної позначки в 90%). Photo Credits: SpaceX

На відміну від недавньої невдалої спроби запуск китайської місячної місії Cháng'é-7 (скасування за кілька годин до старту), запуск космічного телескопу Nancy Grace Roman Space Telescope відбувся чітко в заплановані терміни. Сьогодні, 30 серпня о 11:26 UTC (чи о 14:26 за київським часом) у Канавералі зі стартового комплексу Kennedy LC-39A був здійснений успішний запуск важкої ракети-носія SpaceX Falcon Heavy з космічною обсерваторією. Всі агрегати відпрацювали належним чином. Обидва бічних прискорювачі здійснили процедуру "відпадання", повернення та посадки на наземні майданчики LZ-2 i LZ-40. Перший і другий ступені вивели Nancy Grace Roman Space Telescope на планову траєкторію - відстикування апарату від другого ступеню відбулося на 32-й хвилині після запуску. До речі, сьогодні була надана фінальна інформація про масу Nancy Grace Roman Space Telescope. Ще вчора в більшості джерел вказувалося, що апарат має суху масу приблизно 8000 кг, а повну 10500 кг. Але у "вантажній декларації" для Falcon Heavy з'явилися помітно нижчі цифри - повна маса космічної обсерваторії становить 9174 кг (тобто на 1,3 т менше). Виходячи з того, що апарат повинен мати на борту 2500 кг пального, можна підрахувати. що суха маса телескопа становить 6674 кг. Подальший графік місії Nancy Grace Roman Space Telescope виглядає наступним чином: - у перші 48 годин здійснюються розгортання сонячних батарей, перевірка бортових систем і зв'язку, корекція відхідної траєкторії від Землі; - подорож до точки Лагранжа L2 системи Сонце-Земля (у 1,5 млн км від нашої планети) триватиме місяць, виведення телескопу на гало-орбіту очікується на стику вересня та жовтня; - протягом наступних двох місяців (жовтень-листопад) запланований процес впровадження в експлуатацію космічної обсерваторії (фінальні корекції гало-орбіти, охолодження апарату до робочої температури, налаштування та калібрування апаратури, робота телескопу в тестовому режимі). Photo, Video Credits: SpaceX, Frank M. (Launch Heaven Media)

Після того, як у Китаї на початку цього тижня в останню мить відтермінували старт місячної місії Cháng'é-7, центр уваги негайно перемістився до США. Адже зараз триває фінальна стадія підготовки до запуску космічного інфрачервоного телескопу Nancy Grace Roman Space Telescope, який буде здійснений на важкій ракеті-носії SpaceX Falcon Heavy. Плановий термін запуску - 30 серпня о 11:26 UTC (чи о 14:26 за київським часом). Цей космічний телескоп планується скерувати до точки Лагранжа L2 системи Сонце-Земля (приблизно в 1,5 млн км від нашої планети), де фін перебуватиме на гало-орбіті. Таким чином, Nancy Grace Roman Space Telescope повинен долучитися до трьох космічних апаратів-обсерваторій, які зараз працюють в точці Лагранжа L2 системи Сонце-Земля: - рентгенівський телескоп Спектр-РГ (запущений в 2019 році); - інфрачервоний телескоп James Webb Space Telescope (запуск у 2021 році) - комбінований Euclid (запущений у 2023 році, працює у частині видимого та близькому інфрачервоному спектрі) В Nancy Grace Roman Space Telescope використане дзеркало діаметром 2,4 м - одне з двох дзеркал, які в 2012 році розвідувальне управління National Reconnaissance Office (NRO) передало для NASA. Ці дзеркала планувалися для використання в розвідувальних супутниках рівня KH-11 KENNEN (на схожій платформі був побудований відомий Hubble Space Telescope), але після закриття одного з проєктів стали непотрібними. Часом з'являлися повідомлення, що ці дзеркала є ідентичними до того, що використовується Hubble Space Telescope. Насправді, єдиний спільний параметр - загальна конструкція і діаметр 2,4 м. Технологічно це вже зовсім інші дзеркала - для порівняння, на Hubble Space Telescope дзеркало важить приблизно 815 кг, а його аналог на Nancy Grace Roman Space Telescope має масу 185-190 кг. За загальними розмірами Hubble Space Telescope та Nancy Grace Roman Space Telescope є досить подібними. Параметри Hubble Space Telescope - довжина 13,2 м, ширина (без сонячних батарей) 4,2 м, повна маса 11110 кг. Суха маса також становила 11110 кг, бо цей телескоп не має власної рушійної системи - тобто без двигунів і запасу пального. Параметри Nancy Grace Roman Space Telescope - довжина 12,7 м, ширина (з сонячними батареями, які одночасно виконують роль щита від теплового випромінювання) 4,4 м, діаметр корпуса ~4,0 м. Суха маса ~8000 кг, повна маса ~10500 кг (має власні рушії для маневрування). Очікується, що Nancy Grace Roman Space Telescope стане найважчим космічним апаратом, який планується вивести в точку Лагранжа L2 системи Сонце-Земля (суха маса 8 т, повна маса 10,5 т). Рекордсменом поки що є James Webb Space Telescope - суха маса 6225 кг, повна маса 6500 кг. Photo Credits: NASA, SpaceX

Вчора, 27 серпня о 20:10 UTC (чи о 23:10 за київським часом) у Куру з Guiana Space Centre був здійснений запуск ракети-носія Ariane 6 з метеорологічним супутником MTG-I2, який також отримав позначення Meteosat-14. Запуск став успішним, апарат скерований на майбутню робочу орбіту. Цей запуск цікавий з кількох причин. По-перше, то вже четвертий запуск Ariane 6 у 2026 році - і перший цього року, здійснений на урядове замовлення (три попередніх запуски в 2026 році були здійснені зі супутниками Leo Sat на замовлення Amazon). Зараз замовником стала міжнародна організація European Organisation for the Exploitation of Meteorological Satellites (EUMETSAT). По-друге, це запуск Ariane 6 у базовій конфігурації Ariane 62 - тобто з двома твердопаливними прискорювачами, штатними P120C. Три попередніх запуски цього року були в конфігураціях Ariane 64 i Ariane 64 Block 2 - тобто з чотирма твердопаливними бустерами (P120C у штатній версії та P160C у версії Block 2). По-третє, це перший для ракети-носія Ariane 6 запуск супутника на геосинхронну орбіту - всі попередні запуски були або на низькі навколоземні орбіти (LEO), середні навколоземні орбіти (MEO) та сонячно-синхронні орбіти (SSO). І ось зараз надійшла черга на геосинхронні та геостаціонарні орбіти. А наступного року очікуються вже запуски на віддалені позаземні орбіти - наприклад, до точки Лагранжа системи Сонце-Земля чи до інших об'єктів Сонячної системи. Теоретично, станом на зараз ArianeGroup може оперувати ракетами-носіями Ariane 6 у трьох різних конфігураціях. Перша - базова Ariane 62 з двома твердопаливними прискорювачами P120C (тяга кожного 450 тс, час горіння 130-132с). Друга - потужна Ariane 64 з чотирма бустерами P120C (тяга кожного 450 тс, час горіння 130-132с). Третя - модернізована Ariane 64 Block 2 з чотирма бустерами P160C (тяга кожного залишилася на рівні 450 тс, час горіння збільшений до 137с). А наступного року очікується поява конфігурації Ariane 62 Block 2 - тобто з бустерами P160C замість штатних P120C. Загалом, з моменту першого запуску Ariane 6 (відбувся 9 липня 2024 року) здійснені вже дев'ять запусків цієї ракети-носія в різних конфігураціях. З них 8 стали повністю успішними і 1 був частково успішним (найперший, під час якого виникли проблеми з повторним запалюванням двигуна другого ступеню, через що його не вдалося звести з орбіти). Розподіл по роках виглядає наступним чином: 2024 - 1 запуск 2025 - 4 запуски 8 місяців 2026 - 4 запуски За збереження такої динаміки, можна очікувати ще мінімум два запуски Ariane 6 до кінця 2026 року - тобто отримати до шести запусків протягом року. Тобто вже є помітний прогрес, але до планового стабільного показника в десять запусків щороку поки ще далеко. Photo, Video Credits: ESA-Arianespace

Процес транспортування до США другого ступеню системи SpaceX Super Heavy Starship (блок Starship з індексом Ship 40), який в липні здійснив успішну посадку в Індійський океан, поступово переходить в фінальну стадію. Минулого тижня наш канал вже публікував повідомлення про те, що Ship 40 успішно відбуксирували до Острова Різдва, який є територією Австралії, але знаходиться майже в 1500 км від континенту. Відповідно, миттєво з'явилося питання - якщо для того, щоб дотягнути Ship 40 до найближчої землі, пішло два тижні, то скільки часу забере подальша подорож хоча б до Австралії. Цього тижня отримали цікаву й очевидну відповідь, яка не відразу спала на думку. Всі оцінки та прогнози були зосереджені на вимірюванні відстаней до континенту Австралію та розрахунку часу на подальше буксирування. Але кілька днів тому біля Острова Різдва з'явився наочний приклад розв'язання цієї проблеми - прибув спеціальний транспорт Forte, який і мав завантажити на борт другий ступінь ракети-носія Starship. Головна особливість цього транспорту - його спеціалізована конструкція, яка дозволяє наполовину занурюватися в воду та приймати на платформу будь-які плавучі вантажі. Тобто всі процедура прийому на борт Ship 40 повинна була виглядати наступним чином - Forte наполовину занурюється, несуча палуба опиняється під водою, Starship буксирується до затоплених опор на палубі та фіксується на них. Після цього Forte просто виринає на поверхню води, екіпаж остаточно фіксує Ship 40 на палубі, після чого можна вирушати в подорож до США. Стосовно вантажності цього морського транспорту питань взагалі нема - він свого часу перевозив фрагменти бурових платформ масою кілька тисяч тон. Тобто завантаження та транпортування Starship масою до 200 т взагалі не становитиме проблеми. Photo, Video Credits: SpaceX, Twitter (Chris Bray)

Вчера, 25 серпня, на Канавералі зі стартового комплексу SLC-40 був здійснений начебто черговий рутинний запуск ракети-носії SpaceX Falcon 9 Block 9 з партією супутників Starlink (сумарно з 29 апаратами). Але ця подія привернула увагу з двох причин. Перш за все, був зафіксований черговий рекорд з багаторазового використання перших ступенів Falcon 9. Вчора блок з серійним номером B1067 здійснив уже 37 успішних циклів "запуск-посадка" - тобто в SpaceX поступово наближаються до показника багаторазовості в 40 запусків і посадок. А от друга новина навіть спантеличила - в SpaceX оголосили, що це був останній запуск супутників Starlink з Флориди на ракетах-носіях Falcon 9. У майбутньому всі запуски Starlink зі східного узбережжя США будуть здійснюватися тільки на ракетах-носіях Super Heavy Starship. Тобто з Флориди та Техасу будуть запускатися тільки новітні важкі супутники Starlink V3, які мають масу від 1700 кг до 2000 кг. А всі запуски поточних супутників Starlink V2 (масою 575 кг) на ракетах-носіях Falcon 9 будуть здійснюватися тільки з Каліфорнії, тобто з Ванденберга. Загалом, це не повинно стати проблемою для подальшого розгортання сузір'я Starlink. Бо SpaceX вже не раз здійснювала запуски з Ванденберга навіть на орбіти з нахилом 53° і 66°. Єдине питання полягає лише в одному - чи витримає стартовий комплекс SLC‑4E у Ванденбергу таке подальше зростання навантаження? Найбільше зацікавлення викликає впевненість SpaceX у тому, що компанія готова вже найближчим часом налагодити регулярні запуски зі Східного узбережжя ракет-носіїв Starship зі супутниками Starlink V3. Тепер все залежить від наступного тестового запуску Starship (чи місії Starship flight test 14), який очікується не раніше вересня цього року. Попередні плани передбачають, що під час цього запуску буде здійснене виведення на постійну навколоземну орбіту першої робочої партії супутників Starlink V3. Photo Credits: SpaceX

В ніч з 23 на 24 серпня всі чекали на запуск нової китайської місії до Місяця - Cháng'é-7 з орбітером. посадковим апаратом і ровером. Але приблизно за десять годин до запланованого терміну запуску (24 серпня о 00:00 UTC, або о 03:00 за київським часом) з'явилося несподіване повідомлення - "Після ретельної комплексної оцінки місія Cháng'é-7 не відповідає умовам запуску та не зможе бути здійснена протягом запланованого пускового вікна цього року". Як відомо, поточне планове пускове вікно охоплювало період з 24 до 31 серпня. З цього повідомлення можна було зрозуміти лише те, що найближчим часом спроби запуску ракети-носія Chángzhēng-5 не буде - тобто на можливий запуск доведеться чекати мінімум до відкриття наступного пускового вікна, тобто мінімум за кілька тижнів. Плюс були згадки, що на південну частину Китаю (де на острові Хайнань розташований космодром Wenchang Space Launch Site) насувається тропічний тайфун Narra. Відсутня будь-яка поточна офіційна інформація про причини скасування запуску - загалом. досить традиційно для китайських інформаційних служб. Увагу багатьох привернув той факт, що офіційні особи не стали посилатися на погіршення погодних умов - попри наближення тайфуну, який вже спричинився до повеней у Китаї та В'єтнамі. Повна невизначеність також з новими термінами запуску. Найбільш оптимістичні прогнози очікують на запуск уже в вересні, коли відкриється наступне пускове вікно на Місяць. Але з окремих лаконічних повідомлень, які досі не мають офіційного підтвердження, випливає, що місячна місія відтермінована до 2027 року. А поки що ракету-носій Chángzhēng-5 з місячними апаратами вже повернули до монтажного цеху - ще одне свідчення, що старт місії відкладений щонайменше на кілька тижнів. Photo Credits: Natt Dungsunenarn

Наприкінці серпня очікується запуск двох великих науково-дослідних місій. Початкові терміни наступні: - в ніч на 24 серпня стартує чергова китайська місія з дослідження Місяця Cháng'é-7 (з посадковим апаратом і ровером) на важкій ракеті-носії Chángzhēng-5; - на 30 серпня запланований запуск важкої ракети-носія Falcon Heavy з інфрачервоним космічним телескопом Nancy Grace Roman Space Telescope. Очевидно, зараз у центрі уваги перебуває найближча за термінами місія - китайська багаторівнева місія Cháng'é-7. У рамках цього запуску до Місяця будуть скеровані два основних апарати. Перший - орбітальний апарат, який може працювати на висотах від 15 км до 100 км над поверхнею Місяця. Основне корисне навантаження - стереокамера (з роздільною здатністю 10-50 см, в залежності від висоти польоту), радар, мінімум два спектрометри, магнітометр, ще кілька датчиків. Другий - посадковий модуль, обладнаний низкою приладів (топографічна камера, численні зонди та датчики, сейсмограф). Є навіть невеликий астрономічний телескоп. Крім того, цей посадковий апарат повинен доставити на Місяць черговий ровер масою 140 кг (з магнітометром, спектрометром і радаром) і невеликий "стрибунець" (з аналізатором молекул води й ізотопів водню). Планується здійснити посадку модуля якомога ближче до Південного полюсу Місяця (цей регіон останнім часом став одним з основних об'єктів місячних досліджень ) - поблизу кратера Шеклтон, приблизно за 35-37 км від полюса. Потрібно визнати, Китай поки що впевнено лідирує в новітніх "Місячних перегонах", про що й свідчать його останні досягнення. 2007 рік. Місія Cháng'é-1 - місячний орбітер, пропрацював майже півтора роки. 2010 рік. Місія Cháng'é-2, мала комбінований характер - космічний апарат спочатку 8 місяців пропрацював на навколомісячні орбіті, після чого залишив її та вирушив до одного з астероїдів (успішний проліт та фотографії астероїда 4179 Toutatis). 2013 рік. Місія Cháng'é-3 - перший посадковий апарат Китаю для Місяця, з ровером Yùtù-1. Планові терміни роботи - для посадкового апарату 1 рік, для ровера 3 місяця. В реальності, Yùtù-1 пропрацював понад 2,5 роки, а посадковий модуль надалі функціонує (вже майже 13 років). 2018 рік. Місія Cháng'é-4 - перший в історії посадковий апарат (разом з ровером Yùtù-2), який здійснив посадку на зворотному боці Місяця. 2020 рік. Місія Cháng'é-5 - перша китайська місія, яка змогла доставити на Землю зразки місячного грунту. Завдяки цьому Китай став третьою країною (після США і СРСР), яка змогла здобути зразки місячного грунту. 2024 рік. Місія Cháng'é-6 - друга в історії посадка на зворотному боці Місяця, перше в історії отримання зразків грунту зі зворотного боку Місяця. До цього можна ще додати запуски двох трансляційних апаратів Quèqiáo-1 (2018) і Quèqiáo-2 (2024), які дозволяють підтримувати постійний зв'язок з посадковими апаратами на зворотному боці Місяця. Quèqiáo-1 "припаркували" на гало-орбіті в точці Лагранжа L2 системи Земля-Місяць, а Quèqiáo-2 поставили на високоеліптичну навколомісячну орбіту (параметри 255 км*17000 км). На другому фото - зображення кратеру Шеклтон. Photo Credits: Twitter, NASA

У серпні Rocket Lab USA, Inc. відновила свою активність після перерви, яка тривала з кінця червня. Зараз компанія в Новій Зеландії в серпні здійснила вже два запуски ракет-носіїв Electron з інтервалом рівно два тижні - 6 серпня та 20 серпня. При цьому обидва запуски були здійснені на замовлення японської компанії iQPS (Institute for Q-shu Pioneers of Space, Inc.) - з малими радарними супутниками QPS-SAR. На початку місця полетів апарат під позначенням QPS-SAR-13, а вчора надійшла черга на апарат QPS-SAR-18. Загалом, останнім часом був збитий порядок нумерації апаратів QPS-SAR. Адже у 2025 році були почергово запущені радарні супутники з номерами 9, 10, 11 і 12. Саме в цю мить з обойми тимчасово "випав" QPS-SAR-13 (його запуск відбувся вже 6 серпня 2026 року) - тобто наступними запущеними апаратами наприкінці 2025 року стали QPS-SAR-14 і QPS-SAR-15. І ось зараз знову "перестрибування" - вже через два номери, коли полетів QPS-SAR-18. Таким чином, зараз Rocket Lab USA, Inc. уже перевищила позначку в десять орбітальних запусків з початку року - вчорашній запуск став 11-м для ракет-носіїв Electron (до них можна додати ще три суборбітальних з HASTE). Крім того, вчорашній запуск став уже 84-м орбітальним для Electron - з них 80 стали успішними (95,24%). Тобто вже є черговий міні-ювілей за кількістю успішних орбітальних запусків. На третьому фото зафіксовані кадри з борта супутника QPS-SAR-18 до і після розгортання антени. Photo Credits: Rocket Lab USA, Inc., iQPS

Нарешті це сталося - Китай досяг повного успіху під час спроб повернення першого ступеня ракети-носія та його посадки на опори. Нагадаємо, що минулого місяця (точніше, 10 липня) вдалося успішно повернути перший ступінь ракети-носія Chángzhēng-10B, який був "підхоплений" за допомогою каркасної конструкції з натягнутими тросами. Тобто це поки ще не рівень SpaceX чи Blue Origin, які вже успішно здійснюють посадки своїх перших ступенів на опори. Минулого року було дві спроби посадки першого ступеню в "класичному" стилю від SpaceX. Спочатку 3 грудня 2025 року був запуск новітньої ракети-носія Zhūquè-3 від "приватної" компанії LandSpace Technology Corporation (середня ракета-носій, яка використовує паливну пару метан-кисень). Сам запуск був успішним, а от спроба посадки завершилася невдачею - блок не встиг загальмувати та впав поруч з посадковим майданчиком. Потім 23 грудня 2025 року був здійснений запуск іншої метаново-кисневої середньої ракети-носія - "державної" Chángzhēng-12A. Отримали практично той же самий результат, що й з Zhūquè-3 трьома тижнями раніше - ракета-носій успішно виконала своє основне завдання (тобто вивела вантаж на орбіту), але спроба посадки першого ступеню також стала невдалою. Вчора, 18 серпня, нарешті вдалося виконати це завдання - успішно повернути та посадити перший ступінь. Це сталося під час другого запуску Zhūquè-3, який став повністю успішним - ракета-носій вивела супутник на орбіту, першій ступінь здійснив посадку на наземний посадковий майданчик. Таким чином, LandSpace Technology Corporation повторила неофіційний рекорд Blue Origin - вже під час другого запуску здійснила успішну посадку першого ступеню. Таким чином, Китай зараз вчергове скоротив своє відставання від США в такому напрямі, як використання часткового багаторазових ракет-носіїв. Тепер всі чекають на подолання нового бар'єру - успішне повторне використання першого ступеню. На одному з наведених відео представлений монтаж двох спроб посадки першого ступеню ракети-носія Zhūquè-3 - невдалої в грудні 2025 року й успішної в серпні 2026 року. Video Credits: Twitter (@CNSpaceflight)

Завершилася перша стадія тривалої подорожі другого ступеню системи SpaceX Super Heavy Starship (блок Starship з індексом Ship 40), який минулого місяця здійснив вдалу посадку в Індійський океан. Вже з'явилися численні повідомлення (з кількома відповідними фотографіями) про те, що Ship 40 нарешті дотягнули на буксирі до австралійської території. Але потрібно враховувати, що мова йде про територію під контролем Австралії, а не власне про континент. Отже, інформація наступна - Ship 40 відбуксирували до невеликого австралійського острова під назвою Острів Різдва. Це невеликий острів (загальна площа 135 км², населення приблизно 1500 осіб), який фактично є заповідником - він розташований приблизно в 350 км від Індонезії та мінімум за 1500 км від континенту Австралія. Відповідно, лишається відкритим питання - як у SpaceX планують подальше транспортування Ship 40 до США? На Острові Різдва не існує потрібної інфраструктури, яка дозволила б витягнути з води величезний блок довжиною 52 м, діаметром 9 м і масою майже 100 т для подальшого завантаження на баржу. За приблизними даними, під час місії Starship flight test 13 другий ступінь системи SpaceX Super Heavy Starship здійснив посадку в Індійський океан приблизно в 500 км від Острова Різдва. Тепер дивимося на загальну хронологію подій: 24 липня - посадка Ship 40 в Індійський океан; 1-2 серпня - починаються маневри з буксирування Ship 40; 17 серпня - прибуття "буксирувального флоту" зі Ship 40 до Острова Різдва Відповідно, виникає питання - якими будуть подальші дії з цим блоком Starship з індексом Ship 40? Як вже згадувалося вище, на Острові Різдва нема відповідної структури для "перезавантаження" блоку на баржу. Варіантів небагато... Gthibq - шукати та переганяти на Острів Різдва великий флот спеціалізованих кораблів, щоб спільними зусиллями витягнута та "перекласти" на баржу Ship 40. Другий - розпочинати черговий "буксирний" цикл і тягнути Ship 40 до континентальної Австралії. При цьому навіть до найближчих великих портів (наприклад, Дампьєр або Порт Хедланд) треба "тягнутися" 1600-1800 км - тобто подорож буксирної флотилії може тривати навіть пару місяців, в залежності від погодних умов. Не кажучи вже про подорож до Перта, головного міста Західної Австралії, яке розташоване аж за 2600 км від Острова Різдва. Тобто компанія SpaceX в рамках начебто рутинного тестового випробувального запуску отримала насправді цікаве та складне завдання. Тепер лишається лише чекати та спостерігати за подальшими подіями. Photo Credits: Chris Bray, David Watchorn

Цього літа був спалах активності німецької компанії Rocket Factory Augsburg, яка недавно відновила спроби першого запуску своєї легкої ракети-носія RFA One з британського космодрому SaxaVord Spaceport (на Шетландських островах). Як відомо, два роки тому (точніше, 19 серпня 2024 року) під час передстартових випробувань на SaxaVord Spaceport стався серйозний інцидент. Cтатичні вогньові випробування першого ступеню RFA One завершилися грандіозною пожежею, яка повністю знищила перший ступінь ракети-носія та серйозно пошкодила стартовий комплекс. Після цього всі праці Rocket Factory Augsburg над ракетою-носієм суттєво пригальмували, часом навіть перебували на межі повної зупинки. Перш за все, потрібно було ретельно дослідити всі обставини, які спричинилися до вибуху одного з двигунів Helix (паливна пара гас-кисень) і впровадити відповідні модифікації в конструкцію двигунів і ракети-носія загалом. Плюс цей інцидент став серйозним фінансовим ударом по компанії, яка мусила шукати додаткові кошти на подальший розвиток праць. В червні-липні почали з'являтися повідомлення про те, що Rocket Factory Augsburg привезла на SaxaVord Spaceport модифіковану версію RFA One та розпочала серію попередніх випробувань. А 7 липня з'явилося повідомлення, що з 10 серпня на SaxaVord Spaceport відкривається вікно для запусків - тривалістю п'ять тижнів, тобто до середини вересня. Протягом цього періоду запуск можна здійснити в наступні дні тижня - понеділок, середа, п'ятниця (у проміжок часу з 16 до 20 години). Але наприкінці липня з'явилося коротке повідомлення від Rocket Factory Augsburg, що під час підготовки до вогньових випробувань виявили проблему (за неофіційними повідомленнями, негаразди з паливним баком). Відповідно, ракета-носій повертається до складального цеху, де її піддадуть ретельному дослідженню - з подальшим усуненням проблем. Очевидно, за цих обставин вже втрачена можливість використання поточного вікна запуску (тобто умовний період з 10 серпня по 13 вересня). Нові можливі терміни запуску ракети-носія RFA One поки залишаються невизначеними, хоча в Rocket Factory Augsburg стверджують, що все ще розраховують здійснити запуск до кінця 2026 року. Photo Credits: Rocket Factory Augsburg

Як відомо, компанія Blue Origin Enterprises, L.P. зараз активно працює над відбудовою стартового комплексу LC-36 (раніше мав позначення LC-36A), який був зруйнований під час вибуху важкої ракети-носія New Glenn (вогньові випробування 28 травня 2026 року). Одночасно в компанії триває розслідування причин вибуху - вже з'явилися підтвердження (без подробиць), що причиною інциденту стали негаразди в одному з семи двигунів BE-4 на першому ступеню. Позавчора, 12 серпня, Blue Origin Enterprises, L.P. оголосила, що в рамках відбудови зруйнованого стартового комплексу починає будівництво ще однієї інфраструктури для запусків. Планується, що компанія матиме на Канавералі два стартових комплекси - вони отримають позначення LC-36A (на місці зруйнованого вибухом) та LC-36B (повністю нова структура). Головна деталь - це будуть не два ідентичних пускових майданчики, а дві структури різного призначення. Відбудований LC-36A буде надалі використовуватися для запусків базової версії ракети-носія New Glenn 7x2 - тобто з сьома метаново-кисневими двигунами BE4 на першому ступеню та двома воднево-кисневими двигунами BE-3U на другому ступень. Новий LC-36B призначений для запусків більшої та потужнішої версії New Glenn 9x4 - тобто вже з дев'ятьма BE4 на першому ступеню та чотирма BE-3U на другому ступеню. За попередніми даними, версія New Glenn 9x4 буде майже на чверть вищою за базову New Glenn 7x2 (120 м проти 98 м). Розрахункова вантажність New Glenn 9x4 становить до 70 т на орбіту - проти 45 т у New Glenn 7x2. На ескізному зображенні Blue Origin Enterprises, L.P. представила, як будуть виглядати нові стартові комплекси. На передньому плані LC-36B з ракетою-носієм New Glenn 9x4, на задньому відбудований LC-36A з ракетою-носієм New Glenn 7x2. Відкритим залишається питання - на якій відстані один від одного будуть розташовані LC-36A і LC-36B? Як показує досвід інциденту 28 травня 2026 року, вибух мінімум 1400 т пального на New Glenn 7x2 здатний розтрощити все в радіусі кількасот метрів. А новий New Glenn 9x4 цілком може мати навіть до 1700-1800 т пального... Photo Credits: Blue Origin Enterprises, L.P.

Час від часу нагадують про себе окремі приватні компанії, які через низку причин надовго випали з поля зору - головним чином, через фінансові проблеми та зупинку своїх проєктів або через просто відсутність помітних успіхів. Зараз після майже річної перерви з'явилися згадки про компанію Astra Space, Inc., яка за чотири останніх роки не здійснила жодної спроби орбітального запуску. Востаннє це сталося 12 червня 2022 року, коли чергова невдала спроба запуску Astra Rocket 3.3 практично поставила компанію на межу банкрутства та ліквідації. Загалом, у період з 12 вересня 2020 року по 12 червня 2022 року було сім спроб орбітальних запусків з різними версіями Rocket 3 (від 3.1 до 3.3). З них успішними стали тільки дві спроби - тобто цей показник становив 28,57%. До цього можна ще додати інцидент 23 березня 2020 року, коли під час передстартових випробувань внаслідок вибуху була втрачена орбітальна ракета-носій Rocket 3.0. Після цього Astra Space, Inc. вже чотири роки намагається уникнути остаточно банкрутства й одночасно якось довести до завершення проєкт своєї нової, більшої ракети-носія, яка отримала позначення Rocket 4.0. Ця ракета-носій спроєктована практично з нуля - з новими двигунами (були чутки про ліцензійні двигуни на базі Reaver від ракети-носія Firefly Alpha). Торік раптом з'явилися дуже оптимістичні заяви Astra Space, Inc. про те, що вже до кінця третього кварталу 2026 року компанія спробує здійснити перший запуск Rocket 4.0. Але зараз все виглядає так, що в кращому випадку цей запуск може "переїхати" на 2027 рік. Останнім часом у Astra Space, Inc. докладають всіх зусиль, щоб довести всім зацікавленим сторонам - праці зі створення робочого прототипу Rocket 4.0 все одно тривають. Протягом останніх двох місяців компанія опублікувала до трьох різних відео з вогньових випробувань свого двигуна першого ступеню (паливна пара гас-кисень). Але назва та загальні характеристики цього двигуна досі залишаються невідомими. Постійно циркулювала інформація про те, що цей двигун матиме тягу приблизно 18 тс (приблизно стільки ж, що й у Reaver від Firefly) - але цим даним щонайменше три роки. Тобто характеристики нинішніх прототипів можуть суттєво відрізнятися. Змушує замислитися ще один фактор. Останні доступні загальні характеристики майбутньої ракети-носія Rocket 4 виглядали наступним чином - два двигуни на першому ступеню сумарною тягою до 36-37 тс, вантажність на орбіту до 600 кг. Але цього року в Astra Space, Inc. раптом почали натякати на вантажність до 1 т на орбіту - тобто це вже ракеті-носій рівня Firefly Alpha. Тобто характеристики нового двигуна від Astra Space, Inc. можуть бути набагато вищими за начебто заявлені 18 тс... Video Credits: Astra Space, Inc.

Японія поступово повертає до експлуатації свою флагманську ракету-носій H3, чиї запуски були призупинені через невдалий запуск 22 грудня 2025 року, коли був втрачений цінний навігаційний супутник QZS-5 (Michibiki No.5). Тоді за підсумками розслідування інциденту виявили, що під час розкриття стулок обтічника були пошкоджені як адаптер корисного навантаження (цілком ймовірно, що супутник просто зірвало з опори і він "полетів" донизу разом зі стулками), так і другий ступінь ракети-носія. Повернення H3 до експлуатації було поступовим. Спочатку 12 червня був здійснений тестовий запуск ракети-носія в новій конфігурації 30S - з трьома воднево-кисневими двигунами LE-9 на першому ступеню (цифра 3) та без твердопаливних прискорювачів (цифра 0). Це був повністю тестовий запуск - без повноцінного корисного навантаження, тільки з масо-габаритним макетом і з кількома невеликими експериментальними апаратами. Вчора, 10 серпня о 19:23 UTC (чи о 22:23 за київським часом) з Tanegashima Space Center нарешті був здійснений повноцінний "робочий" запуск - з ракетою-носієм у практично базовій конфігурації H3‑22S (два двигуни першого ступеню, два твердопаливних прискорювачі, короткий обтічник). Корисним навантаженням став апарат QZS-7 (Michibiki-7) національної системи супутникової навігації Quasi-Zenith Satellite System (QZSS), який має повну масу 5 т і буде виведений на геосинхронну орбіту. Цей супутник повинен був завершити формування "сузір'я" QZSS, яке складалося б з семи апаратів. Але несподівана втрата супутника QZS-5 (Michibiki No.5) в грудні 2025 року поки що дозволила сформувати структуру з шести супутників - на створення додаткового апарату QZS і його запуск доведеться ще почекати якийсь час. Але навіть з шістьома поточними супутниками (точніше, після повноцінного введення в експлуатацію QZS-7) повинна перетворитися в повноцінну незалежну регіональну навігаційну систему. Донедавна японська система супутникової навігації працювала головним чином як доповнення до глобальних навігаційних систем (у першу чергу американської GPS i євроопейської Galileo) - бо раніше кількості власних апаратів QZSS не вистачало для постійної стабільної навігації. До речі, на цьому супутнику QZS-7 змонтований додатковий прилад від США - USSF SĀCHI Space Situational Awareness (маса приблизно 70 кг), оптичний датчик для спостереження за об'єктами на геостаціонарній орбіті. Цікаво, що подібним військовим обладнанням від US Space Force обладнані вже чотири іноземних супутники. По-перше, це два норвезьких апарати ASBM (Arctic Satellite Broadband Mission) з серійними номерами 1 і 2 - обидва були запущені в серпні 2024 року. По-друге, це два японських апарати супутникової навігації - QZS-6 (запущений 2 лютого 2025 року) та вищезгаданий QZS-7 ()запущений 10 серпня 2026 року). Станом на зараз маємо наступну статистику запусків ракети-носія H3 - у період з березня 2023 року по серпень 2026 року здійснені 9 запусків, з них 7 стали успішними. Очікується, що до кінця року будуть здійснені ще два запуски - з новим транспортним космічним кораблем HTV-X (логістична місія до МКС HTV-X2) і з марсіанською науково-дослідною місією Martian Moons eXploration, чи MMX (проєкт отримання зразків грунту з Фобоса). Photo, Video Credit: JAXA, Mitsubishi Electric