спогади

думаю, що спустошення я відчуваю набагато частіше, ніж будь що інше

чо ви там школьнікі, студєнтікі, як перший день навчання?

я відчуваю як щось зсередини зжирає моє «я». тривога мені вкотре заснути не дає. шукаю твій схований погляд, що заплутався у волоссі, прям як тоді, коли нарешті тільки двоє або ж твій щирий погляд, якому не заважатиме нічого, аби спостерігати за мною. благаю про останній осінній перекур, щоб ми знову ділили одні навушники на двох. клята тінь з темряви кличе вкотре і я не можу закінчити думку. хибні надії, але ти не проти, дякую за довіру. море кохання та хвилювань, нам ніколи не бути разом. невже це максимум, в якому ми ближче, ніж будь з ким іншим, ментально й фізично, але досі клята прірва не дає почути найголовніше. ми прагнемо розуміння. ми хочемо бути одним.

дійсно хочу бути для тебе кимось особливим

думаю про рівень своєї ненависті до тебе і я не впевнений, що ти доживеш до кінця цього року

який гарний день, поснідав, почитав книгу, боровся з тривожними думками та копав картоплю

я хотів би, щоб ти наносила мені ножових ударів кожного разу, коли моє обличчя видає сум

благаю, думай про мене й сьогодні

ти відчуваєш себе по справжньому самотнім, коли немає можливості висловити або виписати комусь всі свої хорні та фріки думки

останні хвилин 20 сумно від того, що мене переповнюють думки, але я не можу з них зібрати навіть однієї строки

спроба зненавидіти когось більше ніж себе, відчувається як намагання наїстися однією ложкою страви після цілого дня голоду

більше не хочу тривожних думок, я хочу насолоджуватися кожною хвилиною, що ми будем разом

ку, чуваки, адмін знову в україні, хелл йеа

обожнюю спостерігати за людьми. зараз їду в потязі і дуже цікаво побачити, що першим ділом зробить пасажир, який тільки що прокинувся або ж спостерігати як хтось змінює позу під час сну. взагалі ідея написання цього прийшла після того, як симпатична дівчина навпроти мене почала посміхатися уві сні, а потім засміялась на декілька секунд. дивно, але чомусь це підняло мені настрій настільки сильно, що я забув про апатію, що переслідує не перший тиждень

настільки сильно болить спина, що у мене складається враження, що я несу тягар цілого людства на собі

вкотре думаю про нас, досі не можу відповісти впевнено «так»

можливо якби я помер пару місяців назад, ти б запамʼятала мене кращою людиною, ніж я є зараз

я заслуговую на розбите обличчя, на кров по всій тішці, на декілька зламаних ребер