Philosophical Orthodox

приходь!

Притча про весільний бенкет нагадує нам, як ми забуваємо про бенкет приготований Богом для Свого Сина. Запрошені не приходять на нього. У них добрі справи: вони працюють, заробляють, продають та купують. Вони точно не ліниві, але за працею вони не помічають Царство Боже, яке є найперше бенкетом. Натомість, на їх місця сідають якісь випадкові люди з перехресть. Це можна застосувати до багато чого: й до юдеїв, які здебільшого проігнорували запрошення, проігнорували свої перші місця, а у Церкву зайшло безліч народів. Познаходили до бенкету якихось бродяг з роздоріжжя, наприклад нас, українців. Також й до вірних можна застосувати, які так впевнилися у своїй праведності, у якомусь бозі у своїй душі, що забули про бенкет, у них робота, й для Бога, для його бенкету, часу нема. Бенкет же, Божественна Літургія, є святом воскресіння, участю у житті Святої Трійці. Та й можна застосувати до тих вірних, які загордилися, забули про смиренність. Врешті, вони здивуються, що у Царство увійдуть п’яниці та проститутки, які визнали свою грішність й смирилися, сказавши “але оскільки Ти хочеш, то я увійду”. Врешті, один гість зневажив Царя інакшим чином, він не переодягнувся (багаті хазяї давали одяг для свята) й мабуть не вмився так і сівши з дороги за стіл. Він не захотів підводити себе під бенкетний настрій та стрій й тому був викинутий геть.

Сьогодні відзначається, зокрема у православній Церкві чеських та словацьких земель, день святого новомученика Максима Горлицького (Сандовича), святого покровителя лемків. Святий також дуже шанується у Польській Церкві, яка його й канонізувала 1994 року. Святий лемко, який казав “Євангеліє моя єдина політика” був без суда розстріляний при ганебному відступі австрійців на початку Великої війни. Не забуваймо як Австрія чинила чистий терор проти лояльних українців, вбиваючи та засилаючи десятки тисяч, цілком розбивши образ доброї, гуманної імперії. Навернувшись від злочестя у благочестя - у православну віру - він проповідував серед своїх лемків, загинувши у місті Горлиці. Молитвами святого Максима утвердімося у чистоті Христової віри, виконуючи заповіді Божі та люблячи ближніх.

🙏🏻Святогірська лавра просить допомогти у лікуванні та реабілітації поранених насельників. Свято-Успенська Святогірська Лавра звернулася до всіх небайдужих із проханням допомогти у лікуванні та подальшій реабілітації насельників обителі, які зазнали тяжких поранень під час збройного нападу 23 серпня 2026 року. Унаслідок нападу один із братії — монах Варсонофій — загинув. Ще двоє насельників — інок Григорій та трудник обителі Андрій Кирієнко — отримали тяжкі поранення. За повідомленням Святогірської лаври, інок Григорій отримав понад десять ножових поранень у спину, ліву руку та ділянку ключиці, одне з яких було проникаючим із пошкодженням легені. Після цього нападники скинули його з крутого схилу. Андрій Кирієнко зазнав численних побоїв, унаслідок яких отримав перелом руки та численні гематоми. Також у нього порізані кисті та два ножові поранення у спину, одне з яких — проникаюче. Його також скинули під укіс. Пораненим спочатку надали невідкладну допомогу у Слов’янську, після чого їх перевезли до Харкова. Обидва перенесли операції, нині вони проходять лікування. Попереду на них чекає тривале відновлення та реабілітація, які потребуватимуть коштів на медикаменти, обстеження, можливі подальші медичні втручання та догляд. Лавра просить усіх небайдужих долучитися до допомоги пораненим. Будь-яка посильна пожертва стане проявом милосердя та підтримкою. Реквізити для допомоги Реквізити Святогірської Лаври Номер картки: 4874100032400221 Терещенко М. Банка Савчук К.: Допомогти через monobank

Богородиця була забрана на небо у цілісності, тілесно, не тому, що це її унікальний привілей чи особливість, а тому, що у ній сповнилася обіцянка кожному християнину. Богородиця мати не лише Христа, а й кожного з нас. Її життя це суцільна співпраця з Богом, синергія з Божими нетварними енергіями, вона як і в день Благовіщення каже Богу “так”. Таким чином, Марія є першоплодом обоження, реального перетворення людини на бога по благодаті. Куди вела ця співпраця? Спершу вона вела до Голгофи, де її серце прохромив меч. Співпраця з Богом - це смирення та любов, попри випробування. Врешті, вона загорнулася в Божу славу. Від трудів земних, вона у славі стала праворуч Христа як постійна заступниця за нас. Інший святий, хто цілісно був забраний на небо після смерті, це Мойсей. Та про нього довелося ангелу сперечатися з сатаною, але врешті його було вирвано з ретязів аду та доправлено на небо. Богородиця заснула й мирно перейшла на небо, як сповнена обіцянка воскресіння. Ад було побито її Сином. Як через Мойсея Тора прийшла до Церкви Ізраїля, так через Марію жива Тора - Христос - увійшла у світ. Слово стало плоттю й таборувало серед нас.

Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа. Даремно встаєте ви рано і лягаєте пізно, їсте хліб, тяжко здобутий, тоді як Господь дає улюбленим Своїм спокійний сон. Ось і діти — насліддя від Господа; нагорода від Нього — плід утроби. Як стріли в руках сильного, так і сини молоді. Блаженний, хто здобув таку поміч собі. Не осоромляться вони, коли біля брами міста свого говоритимуть з ворогами.

З днем Незалежності!

Мученики Маковійські та Хрест Мученики Маккавейські — семеро братів, їхня матір Соломонія та їхній старий учитель Елеазар — попри прийняття мучеництва до земного народження Христа, стали парадигмою для розуміння православного християнського мучеництва. Їхній подвиг іде всупереч деяким нашим сучасним припущенням. Мученикиики відмовляються споживати нечисту їжу, за що платяться життям. Елеазару друзі навіть пропонують позірно поїсти свиняче м’ясо, а насправді з’їсти дозволене. Тобто поклонятися Богу в душі, як ми це дуже любимо. Ця ідея дуже мила сучасній людині, яка схиблена на індивідуалізації та інтелектуалізації, — немов можна сповідати Христа таємно, коли тебе публічно хочуть примусити до відступництва. Ні, є моменти, коли треба публічно встати за Христа й прийняти наслідки. Елеазар визнає, що цим спектаклем він подасть поганий приклад та згубить душі багатьох, хоч свою збереже. Друга річ це те, що вони помирають за Тору. Вороги Бога звели вірність законам чистоти до сповідництва. Отже, відкидаючи Закон, вони відкинули б Законодавця — Христа. Таким чином, вони є справжніми Христовими мучениками. Неможливо відкидати Тору, Старий Завіт загалом, і не відкидати Христа. Хто відкидає Старий Завіт, той Христа не знає. Третя думка: мученики визнають, що страждають за власні гріхи. Сучасна людина ображається, коли їй кажуть, що біди через гріховність, що це заклик до покаяння. Однак православна Церква лишається єдиним місцем, де чути цей заклик до покаяння.

Христос та спантеличений юнак Юнак підходить до Христа з набором припущень, які, можна сказати, і є його багатством. Він приходить із транзакційним уявленням про Закон та життя. Інвестуєш у добрі діла — отже, матимеш життя вічне. Однак це не працює так. Бог дав Ізраїлю Тору як педагога, за словами святого Павла. Це відносини з Богом, заповіт для життя на землі. Він ніколи не мав на меті дарувати життя вічне. Це гігієна, засоби лікування та справедливості, але ніколи не причина вічного життя. Думка, що євреї спасалися (чи й досі спасаються) виконанням заповідей, а от християни спасаються тепер інакше — є цілковито сміховинною. Усі люди завжди спасалися завдяки одному — завдяки Христу. Не можна прийти до Бога чи знати Його, якщо не визнаєш Його Сина — Ісуса Христа. Отже, Ісус перевіряє юнака на гординю. Спочатку, говорячи про другу половину заповідей, від юнака Він отримує відповідь, що той завиграшки все виконав. Але продовження розмови показує, що він не виконав і перших заповідей, що він не любить Бога й ближнього. Він покладається на багатство раніше, ніж на Бога. Отже, багатства тут — не лише матеріальні речі, а й наші припущення, наші ідеології, наші плани, наші філософії. Ми всі уповаємо на них, відкладаючи Бога на друге місце. Чому друге місце? Хіба в душі він не шанував Бога? Друге місце, бо юнак не може покинути свої багатства та дійсно увійти в життя вічне: «...та йди за Мною». Адже це ще одне припущення, що життя вічне - це якийсь майбутній стан, а не Особа. Немає якогось життя окремо від Христа, Христос є життя. Немає якоїсь істини окремо від Христа, Христос є істина. Немає спасіння окремо від Христа, Христос є спасіння.

У нас тут повний храм😌

Звеселився я тим, що сказали ходімо до Дому Господнього.

Заради милосердя втілившись в Адама — першу людину — від Діви, Ти, Христе, став другим Адамом; на горі ж Фаворській Ти, Спасе мій, преобразився, показуючи Твоє Божество. ~ на вечірній преображення З усіх тупих дискусій дискусія про Спаса чи не найтупіша. Українці здавна мають три Спаси та три Пречистих — і це те, що обрамлює, освячує час врожаю від серпня до жовтня, загалом позбавлений довших постів. І тут виникає цей семінаристсько-снобський аргумент, що «це ж люди думають, що це три Спаси, а у нас же один Спаситель». Річ у тім, що ніхто такого не думає. Аргумент суто витканий з повітря й припускається критичної помилки — це відсутність любові, відсутність бажання зрозуміти. Він припускає, що «простий люд» страшно тупий і не розуміє, як працюють назви, як назва позначає сутність. Люди це розуміють. Очевидно, що це народна назва, яку не писатимуть в офіційних календарях. Але народна назва — це не погано. Це нормально. Це не ворог. Українського хлібороба спочатку закріпачили, потім після звільнення та деякої полегкості знов позбавили землі, врешті розкуркулили, заморили й загнали у нове кріпацтво вже без паспортів. Тепер же в українського хлібороба хочуть забрати те, щоб його нащадки говорили так само як він, і попри зміни в матеріальних обставинах зберігали цикл свят, що освячує рік. Дзуськи! Тому коли кажуть, що «так казати не можна», варто сказати: завжди так казав і буду. Не треба ремонтувати те, що не поламане.

Шлях Христа — це шлях, який ми мусимо пройти. Для абсолютної більшості з нас — це шлях до Літургії, це молитовне правило, піст у середу та п’ятницю та у довгі періоди, це милосердя до ближніх, відвідування хворих, підтримка слабких, годування голодних. Це довга вірність у контексті локальної парафії. Ми йдемо цим шляхом у любові — до тих, хто нас любить, та до тих, хто нас ненавидить.

Перша назва віри, яка часто прихована перекладами У книзі Діянь ідеться про перші роки оновленої Церкви. На позначення християнської віри або, за словами самих Діянь, християнської єресі, вживається слово «шлях», «путь». На жаль, часто в українських перекладах воно просто зникає. В одному місці йдеться про «вчення», в іншому — про геть інше поняття. Важливо також розуміти, що в контексті Другого Храму «єресь» не означала одразу щось погане, а просто «думку». (Вживання слова «єресь» щодо християнства маскується в українських перекладах так само). Тобто це певна теологічна течія, рух. Ані Ісус Христос, ані апостоли не створювали нової віри чи нової філософії — радше вони сповістили благу вість усередині юдейської віри. Апостоли жодним чином не зрікалися батьківської віри та Мойсея — навпаки, вони бачили її в новому світлі, сповненою Христом. Христом, який розмовляв з Мойсеєм на горі. Однак «шлях» — це первинний опис релігії апостолів. Що це говорить про характер релігії? Віра — це не інтелектуальне заняття. Це не одномоментне рішення. Це не ідентичність, яку ти відклав на поличку. Це постійний спосіб життя. Шлях Христа — це шлях, який ми мусимо пройти. Для абсолютної більшості з нас — це шлях до Літургії, це молитовне правило, піст у середу та п’ятницю та у довгі періоди, це милосердя до ближніх, відвідування хворих, підтримка слабких, годування голодних. Це довга вірність у контексті локальної парафії. Ми йдемо цим шляхом у любові — до тих, хто нас любить, та до тих, хто нас ненавидить.

Що року до свята Успіння маленькі змійки приповзають у церкву в селі Маркопуло на острові Кефалонія, що у Греції. Приповзли й цього разу, щоб просичати: "Богородице, радуйссссся!"

Чи можна православним християнам їсти в піст ковбасу? Ні, не можна. Капучино теж не можна.