2 908
Subscribers
No data24 hours
+27 days
-830 days
Data loading in progress...
Similar Channels
Tags Cloud
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
September '26
September '26
+11
in 0 channels
August '26
+25
in 0 channels
Get PRO
July '26
+39
in 0 channels
Get PRO
June '26
+24
in 1 channels
Get PRO
May '26
+71
in 1 channels
Get PRO
April '26
+47
in 0 channels
Get PRO
March '26
+83
in 3 channels
Get PRO
February '26
+66
in 5 channels
Get PRO
January '26
+198
in 5 channels
Get PRO
December '25
+47
in 3 channels
Get PRO
November '25
+35
in 2 channels
Get PRO
October '25
+138
in 5 channels
Get PRO
September '25
+178
in 9 channels
Get PRO
August '25
+43
in 1 channels
Get PRO
July '25
+83
in 5 channels
Get PRO
June '25
+207
in 5 channels
Get PRO
May '25
+311
in 6 channels
Get PRO
April '25
+127
in 3 channels
Get PRO
March '25
+161
in 5 channels
Get PRO
February '25
+69
in 2 channels
Get PRO
January '25
+73
in 2 channels
Get PRO
December '24
+49
in 1 channels
Get PRO
November '24
+101
in 2 channels
Get PRO
October '24
+100
in 3 channels
Get PRO
September '24
+125
in 6 channels
Get PRO
August '24
+55
in 1 channels
Get PRO
July '24
+170
in 12 channels
Get PRO
June '24
+145
in 5 channels
Get PRO
May '24
+88
in 4 channels
Get PRO
April '24
+242
in 12 channels
Get PRO
March '24
+310
in 4 channels
Get PRO
February '24
+85
in 3 channels
Get PRO
January '24
+40
in 1 channels
Get PRO
December '23
+298
in 3 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 09 September | +2 | |||
| 08 September | 0 | |||
| 07 September | +3 | |||
| 06 September | +1 | |||
| 05 September | +1 | |||
| 04 September | +2 | |||
| 03 September | 0 | |||
| 02 September | +2 | |||
| 01 September | 0 |
Channel Posts
+2
У 2020 році я їздила з групою на кілька днів у Карпати. Ми лазили в гори, їли банош, смажили зефір на вогні та жили безтурботним життям. Але найбільше мене вразило те, що один із організаторів цієї поїздки постійно ходив босоніж. Одного дня ми підіймалися на Піп Іван. Тоді був дощ і сильний вітер, але він усе одно був босий. Він казав, що це дуже корисно для здоров’я: так краще відчуваєш землю, коли йдеш по камінню, та й імунітет у нього завдяки цьому став сильнішим. І тепер щоразу, коли я дивлюся на ці нашумілі «п’ятки» від Chanel, згадую його. А Маргарет Кволлі — красуня, і цей подіумний образ їй дуже пасує.
| 2 |  31 липня 2026 року. П’ятниця. Вечір. Met Gala оголошує тему 2027 року. Наступний бал буде присвячений Джону Гальяно.
Хтось у захваті, хтось не розуміє цього рішення, у когось ця новина викликає шок, а в когось — цілковите розуміння. Я всі вихідні сиділа й намагалася детальніше розібратися, що це означає для модної індустрії, і хочу поділитися з вами своїми думками.
Нагадаю, що у 2011 році навколо Джона Гальяно розгорівся величезний скандал. У Парижі, в кафе La Perle, він, будучи п’яним і, можливо, під дією наркотичних речовин, вигукував антисемітські та расистські образи на адресу пари, яка сиділа за сусіднім столиком.
На той час Гальяно був креативним директором Dior — бренду, який входить до конгломерату LVMH, власником якого є Бернар Арно. Після скандалу Гальяно звільнили.
Але минуло не так багато часу — і вже у 2014 році Гальяно став креативним директором Maison Margiela. Він вивів цей бренд на зовсім інший рівень, а вся модна індустрія була (і є) в захваті від його творчості.
У 2023 році вийшов документальний фільм High & Low: John Galliano, який зняв режисер Кевін Макдональд разом із Condé Nast Entertainment (це важливо уточнити).
Потім, у травні 2024 року, в New York Magazine з’явилася думка, що Джон Гальяно може стати темою Met Gala. Але через війну в Ізраїлі цю ідею перенесли.
У березні цього року Zara анонсувала, що взяла на роботу Гальяно, аби він реінтерпретував свої архівні дизайни для бренду.
І ось у липні 2026 року Met Gala оголошує тему наступного балу — у 2027 році.
Цікаво, що в травні цього року Анна Вінтур, Ендрю Болтон (куратор Met Gala) і Джон Гальяно зустрічалися з рабинами Нью-Йорка. Джон Гальяно попросив у них вибачення — і, умовно кажучи, отримав прощення.
Дуже цікавий момент, який класно підмітила Данна Томас, авторка книги Gods and Kings про Александра Макквіна та Джона Гальяно, у своїй розмові з Емі Оделл — авторкою біографії Анни Вінтур. Вони сказали, що оголошення в п’ятницю ввечері зазвичай роблять ті, хто хоче, щоб новина швиденько загубилася у вихідних і не потрапила на перші шпальти. Томас у своїй статті для The New York Times також додала, що Гальяно завжди вів себе вульгарно та некультурно, а ситуація в 2011 році — не одноразове виключення з правил.
Варто також зазначити, що власником Condé Nast, до якого входить Vogue і де працює Анна Вінтур, є компанія Advance Publications. А власниками є сім’я Ньюхаусів, яка є євреями. Тому недарма Вінтур, Гальяно та Болтон зустрічались з рабинами Нью-Йорку.
До чого цей довгий вступ?
Я насправді задавалася питанням, як до цього ставитися. Те, що сказав Гальяно в 2011 році — жахливо й неприпустимо. Але я не можу до кінця пояснити свою позицію щодо цього рішення, тому що відчуваю дуже тверезе розчарування в модній індустрії та в тому, як усе розвивається. У тому, що всі медіа, журнали й так далі залежать від рекламодавців, від брендів — і фактично саме рекламодавці диктують правила. Й рішення Анни Вінтур щодо теми наступної Met Gala — дуже логічне.
Сучасний світ — це про охоплення, лайки, алгоритми та цифровізацію. І те, що для наступної Met Gala обрали Джона Гальяно, тільки додає плюсів самій Met Gala, Vogue, Джону Гальяно і всім, хто причетний до цього дійства. Тому що всі будуть приклеєні до екранів. Усі будуть дивитися цей івент — незалежно від того, позитивно чи негативно вони до нього ставляться, підтримують вони це рішення чи ні. Усі будуть дивитися. Заради обговорень. Заради подальшого масштабування та популяризації дискусії й інформації.
А «люди зверху» будуть в плюсі. І сумно усвідомлювати, що це, насправді, дуже мудрий та тонкий хід у грі, в яку всі ці люди дуже вміло грають. | 1 239 |
| 3 |  +8Якщо ви хочете іноді бачити кадри з життя Фібі Файло або якісь моменти бекстейджу зі зйомок бренду, можна підписатися на сторінки її доньки @mayawigram та чоловіка @maxwigram. Фотографії дуже сирі та живі. А ще класно, що в обох у шапці профілю позначений сам бренд @phoebephilo. Сімейний бізнес. І мені дуже захотілося велику білу Gigi Bag, як у Маї. | 1 035 |
| 4 |  У Vogue Business вийшла чергова крута стаття — You Can’t Be Messy on Social Media Anymore. Where to Next — і вона спровокувала в мене багато думок та рефлексій про моє ставлення до соціальних мереж і про те саме коротке зникнення із систематичного постингу в цей канал.
Мені здається, що одна з найцікавіших тез статті полягає в тому, що колись інтернет був просто місцем, де ти був, а зараз він став місцем, де ти постійно щось із себе транслюєш, презентуєш і (нове Gen-Z слово) — перформиш.
Я зараз упевнено можу сказати, що інтернет можна описати однією фразою: «Big Brother is watching you». Те, наскільки майстерно працюють алгоритми, вся ця система, штучний інтелект, аналітика даних, фіктивна приватність і швидкість, з якою все рухається, останнім часом мене насправді почало дуже лякати. Все настільки швидко, настільки low-content, що в якийсь момент просто хочеться все вимкнути, пропасти й дати собі час на те, щоб оновитися.
Мабуть, саме тому сьогодні люди все менше хочуть щось публікувати. У статті є статистика: 55% американців кажуть, що постять у соціальних мережах менше, ніж п’ять років тому, а більше половини відчувають, що підтримувати свою онлайн-присутність уже «схоже на роботу». І це, здається, дуже точне формулювання. Соціальні мережі, які колись мали бути продовженням нашого життя, самі стали окремою роботою. Ти маєш думати, що опублікувати, як опублікувати, коли опублікувати, чи буде це цікаво людям, чи спрацює алгоритм, чи відповідає це твоєму персональному бренду, чи не виглядатиме це недостатньо професійно. Тобто ти вже не просто живеш і ділишся частиною свого життя — ти постійно думаєш про те, як це життя буде сприйняте.
І, можливо, саме тому зараз так багато людей переходять на менші платформи й шукають ті самі куточки інтернету, де алгоритм слабший. Reddit, Tumblr, Substack — усі вони трохи про інше споживання культури. Там люди не просто дивляться контент, а обговорюють його, критикують, рекомендують, створюють навколо нього свої маленькі ком’юніті.
Але тут у мене теж є певний скепсис. Тому що, з одного боку, зараз дуже багато креаторів і користувачів переходять на менші платформи, особливо Substack, у пошуках чогось більш змістовного. А з іншого — мені здається, що Substack теж поступово переростає у велику медійну історію, де кожен може назвати себе журналістом. І в якийсь момент це теж починає перетворюватися на чергову форму суто персонального брендингу.
Звичайно, варто не забувати, що ми живемо в капіталістичному світі, де все підв’язано під результат або бажання заробити більше грошей. Але, з іншого боку, повна дурня — забивати на якість і думати лише про гроші. І тут я повертаюся до книги Дани Томас «Deluxe: How Luxury Lost Its Luster», яку почала перечитувати.
Буквально з перших сторінок зрозуміло, наскільки дійсно люкс втратив свою цінність, коли Бернар Арно aka «Вовк в кашемірі» почав безжально скуповувати бренди й перетворювати їх передусім на джерела заробітку. І важливий момент: він має на це повне право. Так само, як Джефф Безос має повне право зняти всю Венецію, а Дуа Ліпа — Сицилію. Вони мають на це повне право: у них є кошти, можливості й ресурси. Але тут є відчуття, що просто втрачається частка адекватності й усе переходить певну межу абсурду. Що відбувається з цінністю речей, коли ми можемо купити буквально все?
І тут я знову повертаюся до соціальних мереж. Ти більше не можеш бути messy, тому що кожна платформа має свої правила, алгоритми й стандарти успішності. Ти маєш усе прорахувати. Чи дійсно мені потрібно написати аналітичний матеріал? Чи можна просто написати якийсь bullshit, який сподобається більшій кількості людей? Чи потрібно мені показувати цей момент свого життя? Чи він достатньо красивий? Чи він відповідає моєму образу? Чи це набере достатньо лайків?
І, можливо, саме тут для мене зараз і виникає бажання відступити на крок назад. Не зникнути назавжди, не сказати, що соціальні мережі — це зло. А просто дозволити собі не бути присутньою всюди й завжди. Не все показувати й не все автоматично перетворювати на контент. | 1 331 |
| 5 |  +1Я вчора сиділа й писала статтю з цитатами Хусейна Чалаяна, оскільки сьогодні в нього день народження. І раптом побачила, що останній пост у каналі я опублікувала рівно місяць тому — 12 липня. Чомусь подумала, що це досить символічний збіг. І що, мабуть, варто повернутися до регулярного ведення каналу саме з посту про цього легендарного дизайнера.
Хусейн Чалаян змінив саме уявлення про те, чим може бути мода. Його випускна робота «The Tangent Flows» 1993 року взагалі змінила сприйняття одягу. Він закопав речі на декілька тижнів у землю, посипав їх металевою стружкою, щоб вони окислилися, а потім одягнув їх на моделей, які вийшли на подіум. Або ж його іконічна колекція «After Words» 2000 року — одна з найвидатніших колекцій в історії моди, де чохли зі стільців перетворювалися на сукні, стільці — на валізи, а стіл — на дерев’яну спідницю.
Я зібрала 21 цитату Хусейна Чалаяна, які вважаю глибокими, цікавими й важливими — такими, до яких хочеться повертатися й перечитувати їх знову. А нижче ділюся своїми улюбленими.
«Я ідеаліст, а це може бути виснажливо».
«Мода — це форма мистецтва, яка постійно розвивається й відображає зміни в суспільстві».
«Я думаю, що саме досвід ізоляції, відчуття, що ти не вписуєшся, породжує бажання досліджувати світ».
«Мої меблі доволі буденні, а будинок майже порожній. Найважче знайти диван, який був би одночасно зручним і красивим. Ті, що мені подобаються, ніколи не бувають зручними».
«Питання в тому, як нове покоління навчиться цінувати речі. Адже насправді потрібно знати, як їх цінувати».
«Я був досить бунтівним у ставленні до авторитетів. Я хотів, щоб вони чогось мене вчили, а не просто вказували, що мені робити».
«Це як постійно відточувати одну й ту саму ідею. Я не люблю речі, які надмірно продумані в дизайні. Мені здається, що коли щось перевантажене дизайном, можна дозволити собі більше недоліків — їх легше приховати. Так простіше створити ефект, ніж за допомогою чогось стриманішого. Відредагувати ідею набагато складніше, ніж просто додати до неї щось нове». | 1 179 |
| 6 |  +1Одна з моїх останніх ікон стилю — дружина засновника бренду Lemaire Сара Лінн Тран. У ній поєднуються та сама паризька невимушеність і азійський консерватизм. І, мені здається, саме в цьому криється один із головних секретів самого бренду. Адже тут переплітаються різні культури, які в результаті створюють надзвичайно красивий і стильний продукт.
Тільки що, гортаючи Pinterest, я натрапила на її фотографію, де вона їде паризьким громадським транспортом. Саме такі моменти подобаються мені найбільше. Тому що, коли ти постійно користуєшся приватним водієм або таксі, це, безумовно, має свої переваги. Насамперед — безпеку.
Однак, коли час від часу виходиш зі своєї бульбашки й занурюєшся у звичайне міське життя, починаєш помічати навколо себе безліч джерел натхнення. І мені дуже імпонує, що такі впливові люди у світі моди не відгороджуються від реальності, а живуть простим, звичайним життям. | 1 276 |
| 7 |  Нещодавно почула дуже цікаву думку від Джо Еллісон, головної редакторки HTSI Financial Times. І вона дуже відгукнулася мені, адже останнім часом я надзвичайно рідко ношу спідниці. Причина проста: знайти спідницю, яка дійсно ідеально сідає по фігурі, дуже складно. Вона має комфортно сидіти на талії, не підскакувати вгору під час ходьби, не сковувати рухів і мати правильну довжину саме для вашого типу фігури. Усе це значно складніше, ніж може здаватися.
Спідниця — це справді одна з найскладніших речей гардероба: її непросто підібрати, непросто стилізувати, непросто знайти саме «свою» модель. І якщо ви розумієте, що не хочете витрачати на це час, сили й ресурс, цілком нормально просто прибрати її зі свого гардероба. Не тому, що «не можна», а тому, що вам так комфортніше.
Ба більше, спідниця традиційно вважається дуже фемінною річчю. Однак жінки зовсім не зобов’язані носити її, якщо вона викликає дискомфорт. Замість цього можна обирати чудові штани, шорти чи сукні — те, у чому ви почуваєтеся впевнено й комфортно. І мені дуже подобається ідея, що можна чесно прислухатися до себе й дозволити собі відмовитися від певної категорії одягу. Просто сказати: «Я не буду це носити». | 1 278 |
| 8 |  +8Період моєї відсутності тут був надзвичайно насиченим і мав на це свої причини: дуже багато роботи та, відверто кажучи, певна апатія до того, що відбувається в модній індустрії останні сезони. Постійне переосмислення архівів, обережні й часто нудні колекції, а також перетворення моди на жертву капіталістичної машини, у якій кількість важливіша за якість. Проте вчорашній кутюрний показ Chanel ніби повернув мені подих і надію на те, що не все в моді втрачено.
Звичайно, йдеться про високу моду. Не всі матимуть можливість володіти цими речами, адже вони створені для ультразаможного відсотка населення та червоних доріжок. Але те, що Матьє Блазі робить із французьким будинком моди, — це щось неземне, неймовірне й майже казкове.
Недарма Кеті Горін у своєму матеріалі для The Cut та в інтерв’ю для System Magazine виокремила три ключові постаті сучасної модної індустрії, які сьогодні наймайстерніше формують власну візію та естетику. Це Фібі Файло, Даріо Вітале та Матьє Блазі.
Просто подивіться на ці деталі з показу: сукні, сумочки-боби — нефункціональні, але неймовірно красиві. Туфлі з шаленими каблуками. Я вже другий день переглядаю фотографії з Vogue Runway й уперше за довгий час отримую таке щире задоволення від настільки кропіткої, тонкої та деталізованої роботи.
Браво, Матьє Блазі. Бельгійська школа дизайну знову нагадує про себе, доводячи, що її представники часто відчувають моду глибше, сміливіше й водночас більш футуристично. | 1 169 |
| 9 |  +1Не завжди потрібно витрачати тисячі євро на сумку аби виглядати стильною. @josephinehj — гарний тому приклад: вона обрала модель лондонського бренду Hai за £98. | 2 004 |
| 10 |  +2Ще кілька місяців тому я спостерігала за Кариною Мазяр і тим, як вона підкорює світові подіуми провідних брендів модної індустрії. А вже у квітні цього року в мене випала неймовірна можливість взяти в неї інтерв’ю через Zoom і поспілкуватися про її кар’єру, реалії тижнів моди, українську ідентичність та досвід роботи на подіумах таких брендів, як Saint Laurent, Prada, Dior та Louis Vuitton.
Після розмови Каріна сказала: «Якщо раптом будеш у Мілані — буду рада зустрітися на каву». Ми зустрілися в Мілані на початку травня, разом сходили на каву, і я познайомилася з її прекрасною собачкою Лулу та хлопцем. Ми провели неймовірний час. І, якою б складною не була робота в модній індустрії чи журналістиці, саме заради таких моментів хочеться продовжувати свою кар’єру та створювати подібні матеріали.
Це інтерв’ю вийшло для спільного проєкту Кудрявки та Друку — серії друкованих випусків Personal Papers, присвячених представникам сучасної креативної спільноти. | 1 988 |
| 11 |  +8У Мілані пройшов показ чоловічої колекції Prada весна-літо 2027. І цього разу ми вкотре бачимо, як Міучча Прада та Раф Сімонс не зраджують своїм традиціям, а продовжують розвивати інтелектуальний підхід у модній індустрії. Показ відбувся у футуристичному просторі Fondazione Prada з прозорими конструкціями та холодним білим освітленням, що створювало відчуття перебування у світі майбутнього.
Головну роль у колекції відігравала шкіра. На подіумі з’явилися шкіряні куртки та вузькі штани, які виглядали так, ніби були на кілька розмірів меншими, а окуляри — мали асиметричні лінзи. А не менш важливою частиною образів стали зачіски моделей: одні виходили на подіум із хаотичними панківськими укладаннями, інші — з двома заплетеними косами. Ця навмисна недбалість та провокація давно стала частиною естетичного всесвіту Prada, який протиставляє індивідуальність відполірованим стандартам краси.
Особисто мені найбільше сподобався музичний супровід показу. Початкові космічні звуки змінилися на «Чотири пори року» Антоніо Вівальді, а у фіналі звучала композиція The Lonely Shepherd, добре відома за фільмом Квентіна Тарантіно «Вбити Білла». І, як завжди у випадку з Prada, колекція залишила більше запитань, ніж відповідей, дозволяючи кожному побачити в ній власні сенси. | 1 464 |
| 12 |  +6Останнім часом у мене криза з брендами — важко знайти класні речі за хорошою ціною. Але якщо постаратись або поритися в пам’яті — то не все так сумно. Або ж моє улюблене хобі — використовувати функцію Google-зображень, щоб знаходити бренди речей, на які я натрапляю в інтернеті.
Наприклад, лофери, які носить Charli XCX — від Paloma Wool. Дуже красиві, нішеві й, судячи з усього, зручні. Бо від нашумілих моделей від The Row та Saint Laurent вже трохи втомлюєшся. Або сумка від Eyland — естетика архівних колекцій Prada, але за £260. Чи берлінський бренд Valesque, або Hai, у яких теж є дуже стильні сумки.
Також я дуже люблю окуляри від Chimi і зараз придивляюся до цієї пари. Ще подобаються моделі від Lexxola — у них класний дизайн. Але головна знахідка останнього часу — британський бренд HADES. Мені сниться ця спідниця на Алекса Чанг. Треба брати. | 1 177 |
| 13 |  +3Побачила сьогодні на жінці ці босоніжки — вживу вони виглядають максимально ефектно. Zara іноді приємно дивує. Думаю, чи не взяти такі собі на літо.
Також подобається й друга пара — в естетиці Lemaire. Теж Zara. Ось такі два полярні настрої :) | 935 |
| 14 |  +3Поговоримо про Формулу-1? А точніше — про Кім Кардаш’ян, теперішню дівчину Льюїса Хемілтона, та Александру Леклер, дружину Шарля Леклера. Адже медіа й соціальні мережі не перестають обговорювати цих двох жінок.
Я давно змирилася з тим, що ми живемо в суспільстві спектаклю. Але чим далі, тим частіше згадую Гі Дебора та його книгу «Суспільство спектаклю». І чомусь саме поява Кім на Гран-прі Монако стала для мене дуже показовою ілюстрацією цієї теорії.
Одразу зазначу: no offense. Це лише мої особисті спостереження.
Щойно в мережі почали з’являтися чутки про стосунки Кім Кардаш’ян і Льюїса Хемілтона, інтернет буквально вибухнув жартами. Люди писали, що весь її інтерес до Формули-1 зводиться до того, щоб сидіти в гаражі Ferrari та вигукувати: «О боже, які швидкі машини! Вау, який красивий червоний колір!»
При цьому існує доволі кумедна історія. У 2013 році Кім нібито потрапила до неофіційного чорного списку Ferrari після того, як придбала рідкісний автомобіль марки та суттєво його модифікувала. За поширеною версією, це суперечило правилам бренду щодо поводження з ексклюзивними моделями.
Якщо ж подивитися на династію Кардаш’ян—Дженнер ширше, стає очевидно, що все їхнє життя побудоване навколо медіа, публічності, реаліті-шоу та постійної уваги аудиторії. Один із нещодавніх прикладів — стосунки Кендалл Дженнер та Джейкоба Елорді. Не знаю, наскільки це історія про кохання, але як медійний інфопривід — це бездоганний кейс. Соціальні мережі миттєво заповнилися тисячами постів, відео та обговорень про них. Саме тому дивуватися, що Кім знову опинилася в центрі гучної історії, було б дещо наївно. Для родини Кардаш’ян—Дженнер увага аудиторії давно стала не побічним ефектом популярності, а одним із головних активів.
Якщо дивитися на це прагматично, то стосунки людей такого масштабу майже автоматично стають не лише особистою справою, а й репутаційним активом. Вони генерують охоплення, створюють інформаційні приводи та дозволяють залишатися в центрі уваги.
Саме тому мене не здивувала її поява в паддоку Формули-1. Ба більше, було б дивно, якби вона не прийшла. А поводилася Кім так, як поводяться багато глобальних знаменитостей, які звикли до підвищеної уваги. Водночас було помітно, що Кім не надто занурена в контекст цього спорту. Недарма завірусився епізод, коли Мартін Брандл, колишній автогонщик, намагався взяти в неї коротке інтерв’ю, а вона фактично проігнорувала його, ніби подумавши: «О боже, ще один журналіст, який чогось від мене хоче».
І тут цікаво провести паралель з Александрою Леклер.
Протягом багатьох років її публічний образ формувався насамперед навколо статусу дівчини, а тепер уже дружини Шарля Леклера. Фактично вона потрапляє до категорії WAGs — Wives and Girlfriends of High-Profile Athletes.
Нещодавно Vogue випустив з нею відео, в якому вона іронічно показувала вміст своєї сумки. Багатьом цей ролик нагадав відео Гейлі Бібер, яка минулого року таким самим способом висміяла нескінченні теорії та негативні коментарі на свою адресу.
Реакція була передбачуваною: Александра отримала чергову хвилю критики.
До чого я все це веду? До того, що в цій історії немає однозначно правильних чи неправильних героїв, а критика буде завжди. Кім критикують за те, що вона нібито не розуміється на Формулі-1, але при цьому опиняється в центрі її інформаційного поля. Александру критикують за те, що її особистий бренд надто тісно пов’язаний із популярністю чоловіка.
Але чи є в цьому щось принципово погане? Мені здається, що ні. Кожна людина має право будувати власну ідентичність так, як вважає за потрібне. Якщо Александру комфортно асоціювати себе насамперед із роллю дружини Шарля Леклера — це її вибір. Якщо Кім має власне бачення того, як використовувати свою публічність і залишатися частиною глобального медіапростору, — це також її вибір.
Ми живемо в епоху, де публічність давно стала окремою індустрією. Це світ перформансу, особистих брендів і безперервної уваги. Ми можемо захоплюватися цим, критикувати або висміювати. Але зрештою всі вони просто грають за правилами системи, яку не створювали, але навчилися використовувати. | 1 647 |
| 15 |  +3Подобається, коли люксові речі виглядають не по-люксовому. Коли їх носять не лише на вихід, а й щодня. Коли міксують не за правилами, трендами чи уявленнями про актуальність. Подобається бачити, який вони мають вигляд у реальному житті, як змінюються в процесі носіння. Адже, зрештою, це всього лише речі. Вони створені для того, щоб їх носити, стилізувати та використовувати за призначенням.
Дуа Ліпа та Адвоа Абоа красиво інтегрують у свій гардероб речі Phoebe Philo саме таким способом. І я радо до них приєднуюся, адже свої лофери носила щодня всю весну й навіть не клеїла захист на шкіряну підошву. Мені подобається, що вони проживають дні разом зі мною, поступово затираються та підлаштовуються під мій спосіб життя. У цьому є свій особливий шарм. | 1 433 |
| 16 |  +2Йдучи своєю улюбленою варшавською вулицею — Мокотовською, — я випадково натрапила на шоурум прикрас SOTE. На вигляд він був зачинений, тож я просто зупинилася біля вітрини й почала її розглядати. За кілька секунд високий чоловік граційно відсунув штору та відчинив двері.
Я сказала: «Ой, я подумала, що ви вже зачинені». Він усміхнувся й відповів: «Так, але я ще тут. Побачив, що пані розглядає вітрину, тож запрошую».
На дивані в шоурумі лежала собака, яка додавала цьому місцю особливого затишку (не сфотографувала чомусь). Я уважно роздивилася прикраси — мені сподобалося абсолютно все. Також узяла каталог і тепер думаю, що обрати для своєї колекції, бо зараз надаю перевагу сріблу та білому золоту. | 1 309 |
| 17 |  Too good to be true — Джейкоб Елорді та Кендалл Дженер в Токіо. | 1 342 |
| 18 |  +1Усі в захваті від образу Дуа Ліпи, яка вчора вийшла заміж у Лондоні, — а я хочу потошнити продовжити тему інтерпретації архівів.
Тренд на ностальгію зайшов надто далеко, а розвиток ШІ та генерація однотипного контенту лише посилюють цю тенденцію. Надихатися можна й потрібно — для розширення кругозору, розвитку візуальної культури та здатності бачити ширше. Але чому зірки ніби бояться бути собою в певних моментах? І чому потрібно відтворювати образи буквально, 1:1?
Белла Хадід хоче бути Джейн Біркін, а Дуа Ліпа — Б’янкою Джаггер. Хоча всі чотири жінки мають абсолютно різну естетику, і кожна з них унікальна та самобутня. Белла значно ближча до хіпі- та ковбойської естетики, тоді як Дуа — до сексуальної, гламурної естетики з нотками «арт-деко». Можна запозичити загальний настрій чи стилістичний код, але інтерпретувати його через власну оптику.
Як на мене, ця тенденція вже зайшла надто далеко й водночас свідчить про певну кризу ідей та посилення copy culture (культури копіювання). Ми все частіше бачимо пряме копіювання референсів, де межа між натхненням і копіюванням поступово зникає. А люди, своєю чергою, починають змішувати ці поняття й дедалі частіше не розрізняють їх. | 1 760 |
| 19 |  +1Учора мені трапився цей Reels, і я не могла відірвати погляд від цього взуття. У коментарях я побачила, що це бренд Plastikana, і знайшла сайт, де його можна замовити.
Зараз у мене досить змінюються естетика й стиль. Я б описала це як щось між мінімальним grandpa core, японщиною та легким вайбом «інфантильного дорослішання». Мені дуже відгукуються Lemaire, Carhartt, Phoebe Philo та Arket — і вся ця комбінація зараз мені справді близька.
Я, звісно, дам собі трохи часу, щоб зрозуміти, чи справді мені потрібне це взуття. Але водночас думаю, що це може бути чудовою альтернативою для непередбачуваної погоди — наприклад, улітку, коли йде дощ і не хочеться вдягати відкриті вʼєтнамки Havaianas. | 1 428 |
| 20 |  +3На Vogue Business вийшла стаття про те, чи не забагато ми ностальгуємо і чи не породжує сама ностальгія ще більше ностальгії. Насправді ж ключова думка матеріалу полягає в тому, що цей тренд на ностальгійні настрої виник через надзвичайно непередбачуване майбутнє: люди хапаються за те, у чому почуваються впевнено, а впевненість вони знаходять саме в минулому.
Ба більше, на тлі гіпершвидкого розвитку AI, який генерує величезну кількість однотипного контенту, люди дедалі більше прагнуть автентичності та унікальності. Вони хочуть менше, але краще й якісніше. Хочуть певної «заторможеності», сповільнення. Натомість ми живемо в епоху, де один тренд ще не встигає закінчитися, як його вже наздоганяє наступний. Це провокує тривогу, виснаження та постійне відчуття, ніби ти нікуди не встигаєш, хоча рухаєшся з неймовірною швидкістю.
Ностальгія сьогодні всюди, але це радше наслідок того, куди рухається світ. А світ рухається в бік незрозумілості та невизначеності. Люди бояться народжувати дітей, купувати нерухомість — адже це, по-перше, фінансово й емоційно ресурсозатратно, а по-друге, ніхто вже не впевнений, чи буде це правильним рішенням у майбутньому. І, мабуть, головне питання зараз — чи закінчиться колись цей стан гіпертурбулентності. | 1 354 |
