UA/історії-окупація🇺🇦❗️
Open in Telegram
Діліться своїми історіями, люди повинні знати , що таке руський мір. Анонімна історія - оп, публікація від автора каналу.
Show moreThe country is not specifiedThe category is not specified
376
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
No data30 days
Data loading in progress...
Similar Channels
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Tags Cloud
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
February '24
February '24
+376
in 1 channels
Channel Posts
| 2 | Окупація.docx | 431 |
| 3 | Доброго дня! Хочу поділитися з вами статтею , яку написала одна чудова дівчина!
@sofia_bv | 351 |
| 4 | Анонімна історія від читачки:
Коли почалась війна, я зустріла її сама в Києві. Мама під кордоном з росією, і від цього ще страшніше. Батько забрав мене, аби відвезти в село. Сказав, що там буде спокійніше. Хто ж знав, що село між Бородянкою та Макаровим стане нашою пасткою.
Ми виїжджали цілий день, адже були суцільні затори. Ми приїхали пізно вночі. За два дні в нас пропало світло, і це вже стало символом початку. Знайомі з сусідних населених пунктів зливали інформацію про орків, а я кидала все своєму другу військовому. На третій день вперше поїхала колона рашистів. Я постійно сиділа з ножем, що ховала у рукаві. Було неймовірно холодно, адже тоді якраз випав сніг. Я ж ні з ким не могла навіть зв’язатися ці дні.
Весь час кожного дня йшла перестрілка з артилерії. На все життя я запам’ятала звук роботи граду. Лише з 12 до 13 була тиша. В якийсь момент мій мозок просто почав мене вирубати від стресу. І я це не контролювала.
А потім до нас зайшли орки. Я дуже добре пам’ятаю, як вони відкрили двері підвалу і сказали, що там люди. І ми маємо вийти, інакше вони закинуть гранату. Дуже добре я пам’ятаю, як піднімаюсь на вулицю, і бачу автомати, що направлені на нас. А на даху ще кілька. Але вони нас не вбили. Правда нас ще кілька разів так виводили.
Восьмого березня стало днем мого нового народження. Вже давно ходили чутки, що люди якось виїжджають. Тому тато, його дружина та дівчина зведеного брата пішли дізнаватися як саме. Пам’ятаю, як тато сказав брату, що тепер він відповідає за мене, і я маю вижити. Вже кілька разів повз нас проїжджали колони цивільних машин. Виявилося, що ці люди намагаються виїхати. Швидко прибіг тато і сказав, аби ми кидали сумки в машини та намагалися виїхати.
Ледве вдалося випросити нас випустити, хоча орки відмовлялися. Їм пропонували гроші, і золоті прикраси. І все ж вони погодилися. Та стало нова проблема. Ніхто не знав куди їхати. Там дорога в 5 км, проте там повороти. Знав лише тато. І ось він виїжджає першим в колоні. Тато казав лягти назад, адже двері машини важче прострілити. Вже починало темнішати. Він їхав дуже повільно. І тут над нами починається перестрілка. Виявляється, це наші з того боку прикривали.
Нам нарешті вдалося вирватися. Хоча з ножем я сплю і по сьогодні. | 450 |
| 5 |  +1No text... | 1 241 |
| 6 | Історія від дівчинки Дани.
інстаграм @korasaomi
хочу розповісти свою історію з окупації. я з бердянська, це невеличке курортне містечко в якому є вихід до азовського моря. окупація мого рідного міста почалася 27 лютого 2022. я живу у дачному районі там де майже немає людей. коли в місті була оголошена повітряна тривога ії нам було зовсім нечутно, а зв'язку після 26 вже майже не було (я на водафоні). я дізналась що ми окуповані через тиждень після цього. я з жахом пам'ятаю як танки їздили під будинками в центрі міста, я з жахом пам'ятаю як я вийшла зі свого двору просто подихати повітрям і побачила 4 БТРи які їдуть в сторону новопетрівки та в сторону лиманів та моря. потім вже вночі цього ж дня (точно не пам'ятаю коли це було, але десь на початку березня) я побачила як ці танки стоять біля моря, я не знаю що вони там робили та навіщо туди поїхали, але ми з родиною шуткували, що їм риби справжньої захотілося. я пам'ятаю як 8 березня в нас відключили газ (якого товком і немає по цей день) бо щось розбомбили в маріуполі, і в цей день я вийшла погуляти, тоді ще сніг в нас випав, і я на кожному сантиметрі писала що путін хуйло. в мене є молодший брат та у нього є друг (наш сусід) і вони вийшли погуляти, вони взяли в нас з гаражу крейду і на дорозі почали писать щось типу "слава Україні і путін хуйло". потім вийшов мій дідусь (який, на жаль, проросійського погляду) і почав кричати на них, а я швидко побігла це сфотографувати бо то є хоч якась надія на те що вже скоро будемо жити так як жили. до речі, БТРи які поїхали до моря потім повернулися, але вже не в повному складі. я з люттю згадую як 26 лютого я побачила публікацію в інсті про то що на нашому кільці стоять танки які вирушають до маріуполя, тоді я ще не знала що буде з моїм другим рідним містом. на останок хочу сказати що я виїхала з окупації та зі мною все добре, головне вірити в те що ніхто нас не покидав, ми дуже чекаємо визволення. мені тільки 13 років... | 1 218 |
| 7 | Анонімна історія від читачки:
я дівчина з Херсона, була всю окупацію та 11.11 зустріла наших). так ось деталі окупації були страшними, не говоритиму що було на початку, майже всі ми це пройшли і знаємо, але деякі деталі я думаю варто розповісти.
(вибачення якщо будуть помилки, тільки недавно почала говорити українською мовою).
у нас було всяке, і як і у наших у них були блокпости, один з них пам'ятаю досі, приїхали на нього щоб поїхати до бабусі і зустрічає герой всієї ситуації, дивиться розглядає нас (тоді я була з мамою) перевіряє документи, багажник та помічає пакет великий та каже. " чтож вы девочки одни, вам бы мужичка, а то такие пакеты, боюсь не унесете" це був натяк на нього , це було гидко, дуже.
та ще була ситуація в магазині ходили вони як свої, був хлопчина, дивився на них дуже пильно, ну і вони його прийняли за СБУ почали бити, а потім десь відвезли. собак били автоматами за те, що ті гавкають на них.
на моїх очах зробили аварію, п'яні були і виїхали спеціально на зустрічку на камазі з величезною Z, в результаті дівчина не вижила, а ці просто посміялися з усього.
і це тільки те, що саме я знаю. | 1 106 |
| 8 | Анонімна історія від читачки:
Привіт,хочу розповісти свою історію,можливо деякі слова можу писати неправильно,тому що все життя говорила російською.
Мені 13,я з Харкова,мої перші місяці війни це був жах,який я більше ніколи не забуду,за ті місяці я дуже подорослішала.Почну з того,що моє місто обстрілювали дуже сильно,всім що в них було,літали літаки.Я живу поряд з полем і на цьому полі було багато нашої техніки,ми спали по п'ятеро на одному ліжку,підривалися на кожний шорох,майже не спали,я думала,що це мої останні дні.Одного разу поряд з нашим будинком були автоматні черги ,з цього моменту ми вирішили виїхати,в іншому місті ми були два місяці,коли приїхали то все більш менш було вже не так гучно,наразі я знову в Харкові і обстріли досі продовжуються,але вже не такі сильні,я ніколи не забуду ті дні, ночівлі в підвалі і шукання в магазинах хоча б шматочок хліба.Тепер я досі не можу подовгу заснути,тому що є страх,що прилетить і я ще на довгі роки буду лякатися гучних звуків.На цьому все. | 1 041 |
| 9 | Анонімна історія від читачки:
доброї ночі, хочу розказати жахливу історію мого друга який думав що виїзжав у безпечне місце:
хочу розповісти тобі
як я виїджав з харькова, точніше думав що виїзжаю у безпеку, коли ми їхали по дорозі були танки, які відкрили вогонь по мирним жителям, та дітям, перед нами, ми виїхали, але там тихіше не було, кожен ранок та ніч ми спали у підвалі на підлозі, бо другого варіанту не було, руські ходили по хатам та казали поміняти номер на російський, бо скоро по їх словам «харькав станіт как раньшє рускім» досі пам‘ятаю ці слова, я був переляканим, але розумів що треба бути і сильним, що б захищати малу сестричку та маму, після неділі окупації нам вимкнули світло,воду, та газ, без якого нам було в край складно, так як було холодно, їжа вже закінчувалася,були дуже сильні обстріли, від яких моя мала не спала декілька днів, я не знав виживимо ми чи ні, але я знав що все може будь,більш всього я переживав за маму та малу, на себе мені було більш меньш плювати, кожен день ми бачили російські танки, а більш всього ми бачили як розстріляли одну сімью, після чого я точно не вірив у те що хтось з руських буває добрим. 17 квітня прилетіло поряд з нашим домом,і тоді,ми вирішили що треба тікати, я взяв малу на руки, мати взяла одну сумку з документами, та ми пішли, пішки, спочатку нас не пропускали, але потім нас підібрали волонтери, яким я дуже вдячний, ось така в мене історія
дякую вам! та вибачте за помилки, він не дуже пише українською | 915 |
| 10 | Анонімна історія від читачки:
Я плохо говорю на Украинском, так что пишу так.
Я живу на Луганщине, южная часть. Или так называемое лнр.
Это не история, хочу чтоб просто люди понимали что тут и как.
Я живу в оккупации 8 лет, и скажу так. Эти люди (орки) настолько красиво промывают мозги.. Люди начинают верить в то, чего не было. Никаких прилетов за 8 лет, никаких артобстрелов, ни-че-го. Я и сама не поняла, как начала верить в это всё. Да, были слышны какие-то взрывы в 14 году, но это никого не касалось сильно, а люди просто наводили шум.
если и были слышны выстрелы (после 14 года) , то это были пьяные русские вояки. они насиловали женщин и даже подростков, сбежавшие вагнеры относительно недавно изнасиловали женщину, в итоге её нашли с вырваной прямой кишкой. они стреляют в людей если они не дают им то чего они хотят. изверги.
их техника просто везде, а их ебучие склады в черте города рушат жизни многим людям.
на вопрос почему мы не уедем с оккупированной территории, отвечу так:
у моих родителей промыт мозг, они ненавидят всё что связано с Украиной, когда я выставляла посты у себя в историях связаные с войной меня грозились отпиздить. когда в 21 году я крикнула в школе "Слава Украине" меня отхуярили до полусмерти (родители) , а мой учитель маме пригрозил сроком за "измену родине". Когда я смотрела В. Зеленского в ночь на новый год, мать сломала мой ноут.
тут старшее поколение всё с промытым мозгом, когда я кричала в колону проезжающей техники " пидорасы" какая-то женщина взяла меня за горло и начала трясти.
я бы хотела уехать сама, но мне всего 15 лет. и я вряд-ли смогу обеспечить себя сама , хотя даже не это страшно, как я уеду в Украину? или в ту же Европу, у нас все границы закрыты. | 893 |
| 11 | Анонімно від читачки.
добрий день. хочу розповісти історію мого виїзду в перші дні війни.
про це майже ніхто не знає.
я сама з одеси і 26го лютого ми виїзжали до області. тому що було лячно залишатись в місті.
як зараз пам’ятаю, ми стояли під під’їздом та чекали на інших членів нашої сім’ї , ми стояли мабуть хвилин 30-40, і в той момент наше пво збило безпілотник, але на той момент ми не знали про це.
було таке вираження що потрапила бомба в сусідню будівлю.
з того моменту в мене великий страх на подібні звуки.
уявіть як це було гучно, це був ранок. людей на вулиці було не багато, ми після 2х ночей без сну і тут такий гучний вибух. | 695 |
