ВідМіряне

коли 4-річний пацієнт просить тебе вийти за нього заміж, а ти можеш тільки на половину)

в м'якому світлі за тінями від кімнатних рослин які повільно танцюють стінами не ховатися ні плечем ні спиною не вкриватися сиротами /долонею до щоки/ які ще сироти коли нам із тобою тепло коли нам із тобою близько /губами чоло/ спокоєм розтікається вусібіч ніхто не збере її пригорщнями у торби ніхто не викраде як не викрасти джерела з-під землі б'є значить любить то може ось воно звідки з моєї/твоєї середини чи міг би ти уявити наскільки ми нескінченні якою зрештою станем вічністю /розплющуй очі/ щоб бачити – правдиться все про що ми собі наврочили снує над світом передостанньою ніжністю павутинням осені лягає як вельон на голови ще невінчаних чого тобі хочеться? бо мені постійно хочеться нас іще (вересень 2024)

настрій – запостити шось із неопублікованого

тут кажуть, шо ми сексі-літ-ідоли😈 і з цим важко не согласиться, еге ж?

але при цьому мені всю ніч снився лебіга ахаха

у вівторок я сходила на літературний вечір до дереша, нині їду від кідрука. але по-справжньому надихає і зігріває мене зараз текст, пересланий вище

зміни /мірі мальській/ — амінь — амінь вони закликáли кудись догори так ніби вологими язиками своїми торкалися осіннього картатого неба — фантастичні гігантські змії василіски із гаррі поттера уже не злізуть якщо вхопили амінь амінь сніжинками затанцює затріпотить та мало не по-пташиному ви звідки аж тут навіжені господь свідок ви просвітлені і ви відаєте чого вам треба іще — що ваші вулкани збудить вже кожному по черзі чепчемо чемно ось холодним душем — листóпадовим щедрим дощем чуєш — пиши і усе складеться тільки чуєш — пиши і усе збудеться (29.11.2024)

дивися вгору небо – стомлена сіра риба пливе животом униз протискуючись між домів на найвідповідальніший зі своїх нерестів і так ірраціонально хочеться тягтися до неї меланхолійною трієрівською нареченою ніяких біблійних сюжетів перед кінцем – тільки оцей розпоріх через усю її своїм вказівним ділися на парну кількість частин круглими помаранчевими ікринами досягай землі поки я тобі посміхатимусь у сповільненій ретроспективі спогадів вбивай мене бо все має властивість закінчуватися і сіль землі головне що любила

останній тиждень постійно чую її в собі https://youtu.be/IbMbscfFsoU?si=Vh95gfAjYqmSOqYw

найкраще з виставки в українському домі, я щітаю)

не змагли

сходили на "божевільних" – не додивились

я не знаю, нащо ви сюди ходите, але, судячи з реакцій, точно не за текстами))

"реквієм за мрією" самого лише блювотиння замало аби я міг відвернутися від твоїх талантів – каже герой фільму і я собі думаю (повільно повертаючись з живота на спину були б довгі пасма то тягла б їх собі до рота) а й справді скільки його потрібно мені блювотиння як наслідку скільки треба випити і до яких чортиків скільки зробити затяжок голова обертом сухий кашель ти що робиш це вперше? пффф стара невтішена дилетантко і ці сльози в твоїх очах – в твоїх спухлих червоних очах – скільки разів ти маєш переді мною заплакати і щиро і награно чи ти досі справляєш на мене те йобане перше враження так наче я маю кудись подітися жертви люблять своїх нападників люблять їх палко дивись (кладу руку собі на живіт набагато нижче від талії) оце наше з тобою імпровізоване танго посеред гнійника квартир де ніхто не зможе нас бачити щось уперто мені нагадує але я ніколи не можу вхопити я роблю з тебе генія свідомо умисне і з захватом взаємне марення пестить дужче живих людей скажи? і ця твоя обережність щоб не розбурхати усих моїх можливих діагнозів правильно ой як правильно десь ближче десь далі проте навіть так ти робиш мені приємне просто тим що живий коли зовсім не вмієш жити тим як не вписуєшся якби ти мав блискавку від паху й до шиї я б розстібала тебе щодень лізла б тобі в середину й грілася тому цьому немає меж і цьому не буде міри глибшай мій всесвіте моє викохане божевілля щоб я у тобі помістилася бо хтось має входити першим

із мільйона нотаток це вже на щось схоже:

хто зі мною? ахахах

чергова цеглина від Макса. ну як чергова... перевидання ранніх тревелогів, під впливом яких хочеться замовити собі квитки на інший континент і більше ніколи не працювати)

🩸1933. Не кажіть «либонь» піддайтеся благотворному впливу нехай слова ріжуть вирізають ламаним звучанням борозни на серці ця ваша буржуазність те, як ви збираєте слова нанизуєте дбайливо загортаєте ховаєте в найпотаємніших куточках душі однаково не стане сховку – так багато їх у вас одразу видно – фашисти вороги революції світлого майбутнього усього народу ваші слова – загроза для світу! а ми! а ми! найвеличніші! об'єднувачі націй і республік! як це – «дві руці» в сенсі – «безмежности» хто вас отак зрозуміє? давайтє на понятнам російськомовні українці родная рєчь. Учєбнік для пєрвава класа тануть на палючому сонці інтернаціоналізму неосяжні брили суфіксів префіксів граматичних конструкцій дієприслівників і означень паралельних форм і синонімів зникають у глибині народної пам’яті підстрелена птаха з одним крилом розстріляна обрізана загнана в лещата словникової обкладинки я – голос українського народу поверніть. мою. мову. #творчість

як би мені не пекла ця тема, написати ємніше, ніж перший рядок цього Настіного тексту, мені не видається можливим: