Карпаторусинські писателі Пӯдкарпатя

*** Ой, Карпаты мої пышні, небеса, як море, Де миленькі бережочкы й широкоє поле. Там высока полонина, в косицях долина, Де сіденькі милі горы й мати моя мила. Де поточкы, де звоночкы, Чистенькі кырниці, Там співають горяночкы, файні молодиці. Там ліщина, як дівчина, одіта в пацьоркы, Ромашечка-гадалочка, біжить ярок з горы. Де смерекы и ялиці, густі комониці, Там вівчарі-леґіникы, дівкы-чарувниці. Там, де село моє Річка, голосна трембіта, А красота вся зобрана з ушиткого світа. Под колибов горить ватра и тихенько тліє, Як учую коломыйку, аж ми серце мліє. Полониночко сіденька, Старенькый Воловый, Там водичка келечинська и ліс смерековый. Коломыйка, коломыйка, а коломыєчка, За хыжыв ня соломянов все болить сердечко. Скрипить ясінь над берегом, над ріков склонився, И дождьиком як слезами у смутку обмывся. Наклонила моя хыжа голову низенько, Вже не світить у оконце сонічко тепленько. Річко, Тишко и Репинный, Келечин, Воловый, И Воловець, Шипот милый, й лісок смерековый. #Анастасія_Даліда

#Русинська_література ВЛАСТЬ Якбы дустав я мало власти, То всьо змінив бы'м на землі. Лиши́лися б цигани красти, Лиши́ли б пити москалі. Быка не мучив бы іспанець, А здав на мнясокомбінат, Забыв про мафію йтальянець, Француз — забыв би про розврат. Естонці бы дустали крыла, В’єтнамці — мало пудросли, Корейці очі бы розкрыли, А чукчі — в інститут пушли. Араб — любив бы солонину, Юдак бы — не шпекуловав, Забыв бы німець дисципліну, Згадав за неї югослав. Май мало чехы б пиво пили, Помыв бы з мылом ся монгол, І накінець би ся навчили Мадяри грати у футбол! Американці позад нафты Не починали бы войну, І русины, як аргонавты, Не йшли за щастям в чужину. І українець бы на части Державу дерти перестав! На жаль, не маю тілько власти! А правда, добре, кіть бы'м мав? #Михайло_Чухран

Я-РУСИНКА. Я русинка, єсмь і буду Докы серце б'єся. Руд свуй ніґда не забуду Най хоть що стаєся. Не ганьблюся роду свого- Ным ся велычаю. В мойых жилах кров русинська- Я то добре знаю. Я русинка-хрыстиянка- З гордостьов говорю. За свуй старый руд русинськый Я молюся Богу. По русинському закону Хрест маю на собі- Він для мене є защита Дома і в дорозі. Я-русинка і з молытвов Кожный дынь стрічаю. І ввычирі із молитвов Я на сон лігаю. Много в світі є русину Чыських і словацькых, Сербськых, польськых і болгарськых Й нашых закарпатськых. Гордо мы, що я-русинка, Та ще й Закарпатська. Я душов-свободна птыця, Горянка Карпатська. 09.07.2020р. #Аня_Цірик

ТКО ТЫ Є??? Ты Мадяр?, Руськый?, Українець?, Румын?, Словак?, Ци може - Німець? Чех???, А може ты - Поляк??? РУСИН - Ты Брате!!! Булш - ніяк!!! Тями Свуй Род, што йде віками, Де Дідик з Бабков боли з нами: Што Бисідов - учили говорити, И Край Сріберный Наш - любити! Тями Мефодія й Кирила, Як Прабабка фурт говорила: "Нас Похрестили, до Русі, - Язычникы, щи боли всі..." Типирькы, другому нас учат, Щи року - "надцять", тай замучат! Нам каждому дают свуй - код! Вбы не тямилисьме Свуй Род!!! #Василь_Попик

ПИВО ПУД ЛУҐОШОМ Лі́то, со́нце так припі́кать, Што дулу́ мнốв во́да сті́кать. У копốню вôнь піче́, До́рос рốзум потіче́. Нагаві́ці дулу́, трі́чка, По́била бы спе́ку сві́чка. Ко́жу хіба́ із ся зде́рти, Бы ’д спраго́ты не уме́рти. Спа́су ніє́, што чини́ти? У керни́цю ся заби́ти? Я пуд лу́ґош ся заби́в, Пла́хту субі́ постели́в. Пи́во з шпа́йзу ся доне́сло, У рай та́куй ня поне́сло. Пе́рша фля́шка ся прикла́ла, Пуд кліп во́ка суха́ ста́ла. Та гі з цьи́цьки молоко́, У герта́нку лем стекло́. Поліви́ло. А спраго́та Ку́кать га́мішно з-за пло́та. Так бы ся, людко́ве, жы́ло, Пи́во ня захолоди́ло. У копốню не піче́, Во́да із ня не тіче́. Пуд лу́ґошом, в холодко́ви Фа́йно ми, гі червако́ви. У нôрі студе́нуй жы́ти, Бо́га в ра́дости хвали́ти. З фля́шки льо́ґаву, смаку́ву, Хо́́лод в черева́́х вôнь чу́ву. Во́да з чола́ не тіче́, Лем в буда́р, як припіче́, Та гі ốлінь, утіка́ву. Із пуд сốнця ся верта́́ву Пốпуд лу́ґош, в холодо́к, Як кугу́́т звы́к до куро́́к. Та́куй ха́плюся за пи́во, Рốзум сві́жый став на ди́́во. Так сиді́в бы’м цілы́й де́нь Сам пуд лу́ґошом, гі пе́нь. Ду́же му́дрый наш русна́к, Лу́ґош ву́думав лем та́к. Ша́тор сесе́ із вина́, Ви́нниця, та гі стіна́. Поплела́ сула́ки ло́за, Не дося́гнеш ве́рьх юй з во́за. Гре́зниками вино́ вро́дить, Ря́сно на хосе́н напло́дить. Лу́ґош нам учи́нить хо́лод, На винце́ не буде́ го́лод. Ще й пара́дôв зелені́є, Ду́шу руснако́ви грі́є. Лем єдно́ не зряхова́в, А́дде буда́р не покла́в. Бы я сốнцьом не втіка́в, Та́куй ту вốду золля́в. Пуд лу́ґошом у спраго́ту, Страх як лю́блю сю робо́ту. Ни копа́ти, ни коси́ти… У хốлôді пи́во пи́ти. Автор: Володимир Рошко

ТИХА ВАДАСКА Мині вадаска тиха вдана, И ни бере ня в хащи страх, Штимую сяк до днины з рана, Пробічи по грибных містах. Кортит ня пораз в літню днину, В дубраві упити вина, Спечи на вгньови солонину, Што наладила ми жона. Парадичок цибулі ридькы, Поприґы й огурку на спул, Пуд дубом сяду на травичку, Й забештилую субі стул. Як кажут всячины помале, Обім ни глядав п'ятый кут, Та ськаю ся усе май дале, Вд сидячым грибы не идут. Про мене інтерес великый, До днины встану не спроста, Й по-через поле в хащу дику, Туды де лакомні міста. Кошарка довирьхы набита, Ай ще ми хочеся май-май, Вбы вершнов была й ташка шита, В дубовуй хащи ныні рай. Нибай штом мокрый на ґалибу, Пруйтися з рана добрый лік, Завто принесу д хыжи грибу, Я ныні ипный чулувік. Жона ми тому дуже рада, Юй грибу аж бы вден ваґон… Про ниї вто є фест парада, Ни вден ни увержеся вон. #Иван_Бинячовськый

ПЕРШОЄ - СЛОВО! Мамко моя, бисїдо русинська Уд сердцьови ня свому притули Дай мому слову мудрости Дай красоты и чести Вбы мало з чим Из хижі в хижу йти. #Василь_Матола

*** Кажут чилядь ми Иване, Ты ся ни ганьбиш, Выдкы вто береш спилаєш, Слова ни тайиш. Бог сятый ни уб'ділив ня, Читава му воля, Дав цирузу ми у руку, Тай вольности з поля. Што тайити рудне слово, Пак ци вто є гріх? Я русин — русинськым дышу, Най їм буде сміх. Бисіда душа народа, Што ї ся ганьбити, Сирохманська матиринська, Як ї ни любити. На папірь ся стелит шорик, Муза тихо шепче, За стихы мої направду, Дуже когось скрепче. Тко ни любит вадь ганьбится, Свойого народа, Тот ни туй — ни там ни буде… Ни буде му й рода. #Иван_Бинячовськый

Русинські поеты из Пӯдкарпатя Иван Петровці тай Василь Матола

ПИСЬМО МАТЕРИ Ци живі'сьте, мої любі мамко? Няньо як? Кланявуся йому! Най над вашов хижков каждый рано Куряться з яловых дров дымы. Пишуть ми, ож вам в ночи не спиться, Пудлий сон вам давить душу знов. Вам ся снить, ож з мене злі п'яниці В корчмі цідять в лавор з сирця кров. Што за сны? За што вам ся покута? Лем коби од них вас Господь спас. Не такий я вже страшний планіта Бым умер не відівши всіх вас. Я остався люблячов дітинов, І навхтема думку мав єдну, Про того як ви казали: "Сину, При біді вертайся гет думу." Я ся верну, мої любі мамко, Як в яри розквітне старый сад. Лем уже ня не зганяйте рано, Як колись, як много літ назад. Бо тото што вмерло - не збудити, Што'м задумав - мало ся вдало. Много бід і горя пережыти Мені без вас ся в світі довело. І уже не вчіть ня ся молити, Бо старому вертаня не є. ? Я і так вас буду всіх любити Доки вічна тьма ня не пов'є. І порвіть думок тяжких тых друтя Я вас прошу, мамко, знов і знов. Не ходіть так часто на розпутя. Вбы ся скорше стрітити зо мнов. Янош Ситар

"ОДА" РОДНУЙ БИСІДІ Про мене бисіда Русинська, Гі лілея! До ниї радуєся прич моя душа. Рождена из Русинського єлея, Из нив и в гори и в радости, Не спіша. У барвах чистых, Я її плекаю! Сохташ навхтема ношу из собов. Май родної у світі бурш не маю, Про мене бисіда Русинська, Моя кров! #Иван_Бинячовськый

ЗАБЛУДША ДУША Душа ми в дибрі забрела, В потемку шпотатся и падат, Ніґде опоры не найшла, Зморилася, уже й не глядат; В життю усячино буде, Судьба зо мнов ся щи побавит, И в искушеніє введе, И от лукавого не збавит. Куда несе, туда плыву, Гріхом, як каміньом прибитий… Коли в болотови живу, Та як ся мож не замастити? Но вірю - в гріх упаду дись, Мене не лишит Божа сила: Кидь дала хліб насущний днись, То и на завтра наладила. Та тко я є-м – из праха прах, Ко за ня просит, ко жаліє? Благословенна во женах, Ты, Богородице Маріє. Соблазны тягнут за собов, Слабий-им, спертися не можу, И вся надія на Любов, И на Прощення - Ласку Божу! #Михайло_Чухран (1954-2023)

З Празником Петра тай Павла всіх вас християне! Най у душах тай сирцях , щастє й мир настане. Най дарує Бог здоровля , вам тай вашым дітьом, В мирі і добрі прожити многі й благі літа. Помолімся сестры й братя , помолімся дниська, Вбы не было бід тай горя на земли Русинськуй. #Сергій_Тудовші

*** Я ся родив русином - Русином і вмру. На свуй горб Русинію В час гіркый беру. Тко ся родив русином - Русином і вмре. Айбо тко се золото Рве ми с плечий, дре?! ВОЛОДИМИР ФЕДИНИШИНЕЦЬ (1943-2018) Володимир Фединишинець родив ся 9 мая 1943 року у селі Репинноє. Знаный педаґоґ, писатиль, журналіст, публіцист, теоретик літературы. Єден из первых, тко зачав русинськоє двиганя в Пудкарпаті по совітському періоду. Єден из основатилюв Общества Подкарпатськых Русинов. Автор многых книг тай есеїв. Занимав важноє місто у двиганю за кодифікацію русинськой бисіды Володимир Фединишинець є і автором крылатого выслову «Мы Русины – Неба сыны» и другых. Двычі лауреат премії Александра Духновича. Умер 3 октовбра 2018 року.

Моя люба курагов Наухтема мы з тобов. Кой мене з тобов не буде, Ты пуйди помеже люди. Най ся тішат, та най знают Из котрого єсь ме краю! #Сергій_Тудовші

МОЄ ПИСМО – РУСИНСЬКОЄ Тобі ся вто ни любить, што я пишу, И як я пишу – ни тобі на смак. Писати м начав, кой им быв дїтвак, Й лем як умру, товды писати лишу. Ты кажеш, ош я пишу по русинськы, А днись по вкрáйинськы писати бы ялó… Повіруй ми: писмо – ни ремесло, Ай – тайинство, што бог нам дав з дїтинства. Його вд народжіня дала ми Мама. А Мама, як и Бог, у ня – єдна! И што бы сь ни казав, навхтема знай: Я є русин, и – уццüть моя драма. Знай: петровцїзм колись увыйде в моду, Бо я любовльов рятовав свüй край! Ни любиш моє – другого читай. Я пишу – для русинського народа. #Иван_Петровцій

БИСІДУ РУСИНЕ СОКОТИ Бисіду свою русине Честуй, не забудь, не скіти, Як мати піціцьку дітину Рудні слова сокоти! Дітьом наказуй бы знали Тко вни, тай чії сыны, Были діды русинами Й онукы будут русины! Бисідов нашов русинськов Молися, казкуй тай співай, Грамоті вчися чужинськуй, Ай рудноє не забывай. Слово русинського краю Вбысь брате забыти не смів, Як Бог тя закличе до раю Та вбысь ся тогды розумів. #Сергій_Тудовші

СЯКЫЙ Отцюзнино, моя сята, Паду пред тобов на коліна! Я, твоя дітина сяка, Голодна скошеного сіна... Паленого листя - огинь , Натруже'ної осени - студинь, Мойых раньых тых, чиришинь, Грома того, што тиснув ми груди Потока, бурі, дождю хащовых, А пак веселкы сятої, Фрішного воздуха, што спират ми дых, Майської днины сякої. Господи Боже муй пресятый, Не дай ня вдорвати вд коріня, Маю русинськый сохташ, я - сякый Вірую, в своє - говіня! #Сергій_Тудовші

*** Убы ся смачно задобрити, Коли душа вто забажит, Руснак біжит не в рестораны, До них нам дяка не лежит. А кобы была солонина, У блюдо пару файный буль, Огинь си бігти розокласти, Найти си сыра тай цибуль. Сяк мож си сісти пиля шпора, Авадь далеко выд села. Но як в хыжи, так у хащи, На йсе в нас дяка не мала. Булькы на шпōрі, вадь на грани, Тай солонину на рожен. Як цяпкат масть на білу скыбку, Видав, з нас видів не єден. Ги дожджик зачав бы сыпіти, Авадь бы тяжко заревав, Зацяпкат ся сяк хлібиць файно Тот смак вже сам ся передав. Цибулю надрӯбно з ōлӯйōв, Вадь фріґу, сыр си на булькы. Лиш думаву, та ллє ся слина, Біжат по тіло сирӯткы. Сяк ладиме си, по-прōстōму Айбо якый на чудо смак! Сякоє до душі нам было, Типирькы є тай буде пак! #Мигаль_Чикивдя

РУЗДВО ИОАНА ПРЕДТЕЧІ В Євангелії од Лукы: ( церковної речі) Споминаєме: Руздво - Иоана Предтечі ( "переносит" нас Лука в часы "Старого Світу": щи до Христового Руздва й Нового Завіту): Жив сященик у тот час: Захарія - звали, З жунков свойов - Єлисаветов, Помалы ґаздовали... В храмі Божому - Захарій Праведно трудився, Та діточок в нього не боло (кулько не молився...) Явився Ангел, в час молитвы (бола файна днина) Й сповістив: "Єлисавета - Родит Тобі сына!!! Сына - Иоаном наречеш Й будеш ся гордити, Бо вупаде йому Чисть - Исуса Хрестити..." Не повіровав Захарій (што ся Чудо стало) Й за невіру (моментально) Річ йому удняло... Увіровав пак Захарій: Што є Божа Сила!!! Куй жона - Єлисавета, Сына му родила... И коли ( на восьмый динь) Имня вубирала, До Захарія помалы Й річ ся - навертала... P.S Гратулую Ивану (нынішньої днины) Ивановичу й Ивановных - Ныні в Вас "Хрестины"! #Василь_Попик