230
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
No data30 days
Posts Archive
“моїм найбільшим моментом близькості був не вечір, коли ми зняли весь наш одяг. це було тоді, коли ти побачив мене в моєму найважчому стані. як ти був свідком найнелюбиміших частин мене. коли я повільно відкривала кожну недосконалість перед тобою, як шрам. і незважаючи на все це, ти все одно любив мене сильніше.”
"розкажи мені кожну жахливу річ, яку ти коли-небудь робив, і дозволь мені любити тебе в будь-якому випадку."
— Едгар Аллан По
тепер я розумію, що я не безлад, а глибоко відчуваюча людина в безладному світі. тепер, коли мене запитують, чому я так часто плачу, я відповідаю: "з тієї ж причини, з якої я так часто сміюся - тому що я звертаю увагу".
зі сльозами на очах… вона була готова вистрілити йому в живіт зі свого револьвера, але вистачило лише одного його ніжно-болісного слова «кохана», та вона впала на коліна від пулі в грудях.
я кохаю тебе навіть в осінь,
навіть коли сама в холодній постілі.
кохаю тебе попри зливи,
в піснях, в незнайомих мотивах.
«він казав, що ненавидить дівчат які курять. але коли її губи торкалися до вишневих цигарок, його серце завмирало, бо навіть так вона була найпрекрасніша з усіх…»
«вона була ніжними хвилями любові, які бились об його гострі від відчаю скелі.»
deva.
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого себе помножити можна
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти - реальний що ти - існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини - спіймає звіра
не зловить звіра - віднайде бога
не знайде бога — візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в собі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..
людина сама нічого не може
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу...
помовч...
подихай...
Ю. Іздрик
я потушив вогонь душі,
в який вона вкладала сенси.
мовчав в жаданому листі,
тепер ламаю милій серце.
я знищив сторінки печалі,
спалив, не залишивши попіл.
я зник з її темних реалій,
віддавши їй глибокий опік.
я стер з рядків її імʼя,
тепер співаю лиш про ночі.
у снах не бачу я кінця,
можливо, я забув що хочу.
від слів немає вороття,
і від думок про її очі.
яке ж буде моє життя?
якщо без неї я не зможу…
дева.
серед чужих лиць та потворних поетів,
шукатимеш те, за що можна вчепитись.
в безлюдних поемах і темних секретах,
руйнуєш себе, аби не розбитись.
