deva’s poetry

вона не боялась відчути любові, тонкої як кисті, страшної як болі. вона не боялась закритої книжки, вона б прочитала, була б її воля. вона обирала писати віршами, дивитись уважно, читати думками. залишаючись самою у темному залі, вона не боялась, бо була зі сталі.

“скільки би люті у вас не було, бийтесь за своє кохання. відпустивши не буде легше, може навпаки… зламає.”

твої фотографії — літо, а я на балконі насолоджуюсь моментом, відчуваю море. твої фотографії — берег. не пройти, не виміряти. я тобі вірю. тобі хочеться вірити. твої фотографії — вітер, торкається пальців. я тебе зустріла і просто залишилась.

чорне як вугілля волосся. я бачив її у своїх снах, чи мені це здалося?

поміж старих пошарпаних сірих будинків ми змогли знайти спокій і вірність. колись розкажу тобі про чисту любов, але поки зберігай мою ніжність.

завжди відстоюй те, у що ти віриш. навіть якщо твої руки тремтять. навіть якщо від страху зводить судомою обличчя.

найінтимніше, що я відчував з нею — спокій.. спокій, який шукають на вершинах гір, в готелях Франції і в лютій тиші, я знайшов, обіймаючи ці жіночі її плечі.

я втратив тебе. але я знайшов себе. тому я переміг.

душа у вас — вишуканий пейзаж.

“їі почерк — сицилійська троянда у волоссі, чорна сукня, чуттєві лінії тіла, бездоганні манери, зовнішня крихкість і характер воїна, про який згорнув шию не один десяток чоловіків.”

вона подобалась всім, але чи був той, хто її любив?

давай забудем про рани і вийдемо з темноти які у вічності плани? у мене, до речі, ти.

— вона задавала стільки питань, що я не розумів, навіщо їй це все знати, але тепер розумію... їй одній було цікаво моє життя, їй одній я був так до біса потрібен.

“у мене таке відчуття, ніби ти за ці три місяці стала принаймні на п'ять років старшою — так ти змінилася. ти стала на п'ять років красивішою. і на десять років небезпечніше.” — e. remarque

— “вона інша.” вона не побіжить за тобою, якщо захочеш піти. і плакати не буде. назад не покличе. трохи зухвала, колюча — як їжак, але голки її не для нападу, а для захисту. їй однаково добре і з тобою, і наодинці з собою. вона не буде залежати від тебе ні в чому, тому що так вирішила для себе вже давно. дивуєшся, скільки в ній змішаного жіночого чортівства. і в той же час — вона буває такою ангельсько милою, ніжною.

в самотності і горі, лікує свої рани. як не боятись ту, яка приймає свої шрами?

тобі так подобалось те, що я пахну раєм, а я мала алергію на твоє пекло.

“у сніжно-білому танці тепер вони неба коханці тепер він її небес капітан.” schmalgauzen.