Dr. Gavrylin

Ми живемо в епоху mental health, і я навіть не здивуюся, якщо її справжнім батьком є фармкомпанія Eli Lilly. Перший серотоніновий інгібітор Прозак, завоювавши ринок на початку 90-х, дійсно змінив світ. Про депресію почали говорити, писати, знімати кіно. Депресія стала зрозумілою. Точніше не так - у пересічного американця з'явилося ілюзія, що він її розуміє. Сумно тобі тому, що мало серотоніну. Не бог, не капіталізм, не мама, не папа, не страх смерті, не сенс життя. Просто серотонін закоротило, ось і все. Психотерапевтична наука теж зайнялася мікроменеджментом імпульсів та реакцій, і на фоні сучасного КПТ методики деяких аналітичних систем виглядають як пародія на лікування. Але все одно - щось воно якось не то, відчуваєте? Досвідченні та кваліфіковані терапевти в приватних бесідах зізнаються, що раціональних інструментів недостатньо. Спілкуєшся ти з цим клієнтом, спілкуєшся, все він наче розуміє, а результату нема. Там, в глибинах мозку, під мішурою слів та раціоналізацій, сидять справжні автори наших рішень. Вічні універсальні монстри, які не розуміють слів. Тому інколи корисно змінити перспективу та подивитися на своє життя та життя суспільства з висоти архетипічного польоту. Про це дуже гарно розповів Роман Мельниченко, якщо ще не подивилися - дуже раджу. Повна версія подкасту на Патреоні.

Війни у цьому світі закінчаться, коли деякім людям стане достатньо. Достатньо мільйона підписників. Достатньо мільйона доларів. Достатньо територій, достатньо влади. Але цим людям завжди мало. Тому вони хочуть забрати все. А для тих, хто не згоден, у них одна одвічна відповідь: - йдіть і страждайте. я допоможу. на жаль, гулага та крилатих ракет у мене поки немає, але щось образливе написати завжди можу.

Класичний шаблон аля Тру Детектів виглядає приблизно так: 1. Загадкове вбивство. 2. Офіцер нігіліст, якій вже позбавився ілюзій. 3. Офіцер оптиміст, якій досі вірить в Санта Клауса. Напруга між офіцерами створює динаміку та розвиток. До кінця сезону оптиміст стає трошки нігілістом, а нігіліст відчуває дотик Господа. Тобто обмін протилежними світоглядами робить всіх учасників адекватніше. Чи працює така схема за кадром серіалу? Авжеж. Тільки реалізується дуже рідко. Бо більшість з нас схильна лише до контакту зі своїми копіями. І скажіть мені, будь ласка, навіщо оптимісту слухати весь цей нігатіф?! В романтичних стосунках наші копії дають нам вибух емоцій. На початку, бо потім починаються тупикові гілки сценарію. - Ти кажеш мені, щоб я так не робив, але тиждень тому ти робила теж саме. ПАТ! В дружніх стосунках наші більш успішні копії надихають нас на розвиток, а менш успішні - провокують на нескінченну критику. Тобто тому, хто вище, ця дружба дуже швидко набридає. Бо що цікавого в тому, щоб дивитися на свою версію 2015 року? Саме для цього нам і потрібне загадкове вбивство. Спільна справа, спільний процес, в позитивному результаті якого зацікавлені усі. І там, через конфлікти, стрес та дискомфорт, все герої стануть ще трошечки героїчніше. No pain - no gain, як не крути.

Психоделіки - цікава тема. Але чим далі в гриби, тим більше питань. Як перекласти інсайти з того світу у тверезу реальність? Чи треба це взагалі робити? У мене складається враження, що чим менше докладаєш сил, тим краще виходить. Що в тріпі, що після. Воно там якось само все ставить по місцях. Це паралельний світ в якому ти взагалі ніхто. Там всі - ніхто. Немає слів, немає концепцій. Нема за що зачепитися. У деяких людей від цього виникає дискомфорт. Це дуже незвично - відпустити все. Як так? Все життя вчився чіплятися, виживав, боровся, а тут відпускай. А раптом там якісь кошмари? Може бути й таке. Взагалі може бути все що завгодно. Одне можу сказати точно - вирішення ваших проблем там не буде. В понеділок доведеться так само йти на роботу, міняти шкідливі звички та мити посуд. Просто важливість цих проблем може зменшитися. Важливість всього, що доставляє дискомфорт. Але цей ковток свободи не буде тривати вічно. Комусь полегшає на місяць, комусь на тиждень. А комусь і погіршає. Навіть Хофман не одразу зрозумів, в чому прикол тої психоделії. https://youtu.be/_zJNDeIrktE

Експеримент з Їжовик Гребінчастий (Lions Mane) оголошую передчасно завершеним. Причина - стрімка зміна фази на маніакальну. Попитавши про це Антона Віленчика було виявлено, що мій випадок не одиничний. Грибочок може робити сон більше поверхневим, скорочувати фази глибокого сну, продовжувати REM-фази, викликати яскраві сни (в моєму випадку - кошмари). Мозок дійсно "розганяється", але не до кінця зрозуміло за рахунок чого. Перша сторінка гугла не дає багато інформації по фарм профілю. На крисах було виявлено, що "Екстракт H. erinaceus пригнічував збудження нейронів, викликане застосуванням L-глутамінової кислоти. Зроблено припущення, що екстракт H. erinaceus містить речовини, які можуть активувати рецептори, які викликають гальмування спайкової активності". Чому це гальмування викликало у мене ейфорію, прискорення речі та поганий сон - хз. Коротше кажучи, якщо ви глухому депресі, дофіга спите та не бачите снів, то цей грибок може бути в тему. Антидепресивний ефект може в тому числі "покращувати пам'ять". Всі інші тези про "відновлення мозку" потребує довготривалих досліджень на людях.

- Мені здається я більш полігамний, ніж моногамний. Зараз думаю, як би про це тактично повідомити своїй дівчині. Друзі, у мене є для вас абсолютно ексклюзивна інформація! Ми всі - полігамні. Складно повірити, але навіть твоя моногамна дівчина фантазує про Райана Гослінга. А ще - вона скоріш за все тащиться від солодкого, яскравого та ароматного. Бо коли в наші сінапси потрапляють великі порції всіких там серотонінів, то на пару секунд ми начисто забуваємо про смерть. Це приємно. Моногамність - не генетична варіація. Моногамність - раціональний вибір. Звісно, біологія грає в цьому велику роль. Комусь дійсно дуже важко відмовлятися від солодкого. У когось погана чутливість дофамінових рецепторів, у когось депресія, у когось стрес. Але це все варіабельні параметри, які можуть корегуватися упродовж життя (чи дня). Ми всі природно схильні до того, щоб лежати в опіумному сиропі з порно зірками. А потім - в рехабі. Бо у всього є своя ціна і вона ніяк не пов'язана з мораллю, гендером чи соціальними нормами. Чиста біохімія. Вічна, генетична.

Коли я чую слово "мікродозінг", моя рука тягнеться до револьвера (с) Френк Сінатра. Але серйозно, сил вже нема. LSD, псилоцибін, мухомор, MDMA, кетамін, ібогаїн - це підтверджений список того, що люди вживають в маленьких дозах на щоденній основі. Об'єднує ці речовини тільки те, що їх не можна купити в аптеці. А ще в великих дозах вони змінюють стан свідомості. Але повірте мені на слово, якщо ви вип'єте дуже велику дозу антидепресантів/антибіотиків/мультивітамінів, то у вас теж виникне змінений стан свідомості. То виходить, що моя бабуля все життя займається мікродозінгом інсуліну? Завжди знав, що вона у мене прогресивна. Короче, я чесно намагався знайти якусь науку хоча б по мікро псилоцибіну, але поки що це в основному сайти з назвами "microdose bros" та "microdose guru", які цитують півтора не дуже великих дослідження. Є ще парочку протоколів - в одному Stamets пропонує пити 100-200мг чотирі дні з перервою у три дні, в іншому Fadiman пропонує пити 400мг (ні*уя собі!) через день. Логіка приблизно зрозуміла - рецептори отримують толерантність, яку "треба" обнуляти перервами, але навіщо взагалі на регулярній основі пити щось, що будує цю конкретну толерантність цих конкретних рецепторів - питання відкрите. Але той самий Їжовик я вирішив все ж таки потестувати. Через пів року зроблю МРТ мозку і розповім вам чи вдалося йому зупинити нейродегенерацію від тік-току. Замовляю тут. Відсотків не отримую, просто довго спілкувався з виробником - людина доволі серйозно ставиться до процесів, тому можна довіритися. Там же можна замовити і мій СОН. Дякую за увагу 🍄

- Якщо бога нема, то чому не можна вбивати-гвалтувати? Це не Достоєвській, це мій депресивний друг *****. Каже, що дійсно не розуміє чому (але, слава БОГУ, поки що нікого не вбив-не згвалтував). Постійно метушиться між еволюційними та езотеричними відповідями, але депресія все одно не відпускає. Є депресія - нема емоційного зв'язку з людьми. Нема емоційного зв'язку - не зрозуміло чому би цих людей не ображати заради своїх потреб? Раціонально то він розуміє, що це не ок. Але на рівні відчуттів - ні. Дісконект - це страшно. Мій досвід говорить про те, що повернути зв'язок можна тільки через прямий біохімічний вплив на мозок. В моєму випадку - психоделіками. Детальніше тут - https://youtu.be/N20Cz9ISc2E

США - братан, Угорщина - козел. Польща друг, але і ворог теж. Вибачте, але я маю це повторити: в політиці нема друзів. Також друзів нема в Макдональдсі, в ОСББ та у стоматолога. Ми наділяємо ієрархії людськими рисами так само, як діти наділяють емоціями пластикові фігурки. Ми постійно забиваємо де ми, а де наша ієрархічна роль. Так трапляється, коли таксист чи прикордонник замість того, щоб піти по прописаному сценарію, починає імпровізувати і проявляти свої емоції. Дуже дружній таксист може розповідати анекдоти, дуже злий прикордонник може годинами не пускати тебе в туалет. Емоції можуть бути різними. Але результат завжди один - ієрархічні стосунки деградують. Можливо це відбувається тому, що таксисту чи прикордоннику не подобається прописаний сценарій. Можливо йому не підходить ця роль. Але коли кожен другий таксист чи прикордонник стає імпровізатором, то деградує вся ієрархія. В такому хаосі не може бути чесного взаємовигідного обміну, тільки експлуатація та насилля. Коли одна зі сторін обміну хоче взяти набагато більше, ніж інша згідна обміняти, то починається, власне, війна. А коли починається війна, то «простим людям» починають насипати про друзів, ворогів, хохлів, орків, святу місію, гідність та честь. Ієрархія завжди намагається зекономити на обміні, тому вона давить на емоції. Ти мені життя, я тобі - вічну славу. Ти мені роботу у вихідні, а я тобі - дружній колектив. Ти мені багато грошей за звичайний помідор, а я тобі красиву лейбу «Organic». Розводять нас на кожному кроці, леді і джентльмени. Таке життя. Без спеціальної підготовки завжди будеш в мінусах.

Ти говориш з собою так, як з тобою в дитинстві говорила головна людина в сім'ї. Прислухайся, це голос тата. Чи мами. Якщо твої батьки тебе душили, то ти будеш душити й інших. Але не всіх. Тільки тих, кого вважаєш своїми "дітьми", тобто людей з нижчим ієрархічним статусом. Чому більшість наших чиновників розмовляють з громадянами, як з гівном? Хто їх цьому навчив? Чи може людина, до якої з повагою ставилися в сім'ї, розмовляти з іншими без поваги? Сумніваюся. Чому наші військові, які виїжджають за кордон на лікування, кажуть, що там до них ставляться краще, ніж в рідній країні? Чому держава, як єдиний організм, ставиться до своїх громадян як жорстокий та байдужий батько до своїх дітей? Фрактальна система в дії. Маленькі моделі масштабуються в великі. Парадокс в тому, що неможливо змінити всю систему, не ставши тираном. А тиран може змінити систему тільки в гірший бік. Тому все, що ми можемо - це стежити за своїм внутрішнім голосом. І не ображати тих, над ким у нас є реальна влада. Тобто себе.