Кафедра охорони праці та цивільної безпеки

Чи можуть письменники можуть бачити майбутнє? Це питання не дає спокою. Рей Бредбері, Філіп Дік, Герман Гессе це тільки не велика когорта митців, які описували майбутнє, яке частково реалізувалось. Але Едгар По просто не перевершений. Можливо машина часу існує? У романі «Повість про пригоди Артура Гордона Піма», який написано 1838 році описується епізод, де корабель зазнає аварії під час шторму, а на плоті рятуються лише четверо людей. Щоб не померти, вони з'їдають свого товариша, юнгу Річарда Паркера. А у 1884 році сталася реальна пригода з затонулою яхтою і чотирма врятованими в шлюпці. Щоб вижити, троє вирішують з'їсти юнгу, якого звали також Річард Паркер. Це відома справа під назвою "діло Річарда Паркера", за якою суд Великобританії засудив до стати моряків. До речі суспільство розкололось - були й ті, хто виправдовував вбивць, мов такі обставини були...

Друзі потрапила книжка "Степовий вовк" - путівник в пошуку самого себе, тих розрізнених частин з яких складається наша сутність. Книжка складна - потребує зупинок і перечитування абзаців для кращого розуміння, але це вартує того, бо дозволяє побачити себе з іншого боку, знайти відповіді на питання, які сьогодні задаю собі, щодо пошуку сенсів. Зупинюсь на одному уривку. "Ви не повинні порівнювати себе з іншими, і якщо природа створила вас кажаном, ви не повинні намагатися стати птахом чи страусом. Ви іноді вважаєте себе дивним, ви корите себе за те, що йдете іншим шляхом. Від цього вам слід відучитися. Дивіться на вогонь, дивіться на хмари, і коли у вас виникнуть видіння і в вашій душі заговорять голоси, покладіться на них і не питайте, в кого завгодно, чи сподобається це йому, чи батьку, чи вчителю, чи комусь ще! Так гублять себе. Так зливаються з натовпом і стають статуями..." Гарно було б обговорити ідеї Германа Гессе, які такі актуальні сьогодні.

Цікаво, як люди, які оточують нас оцінюють наші перспективи. В книжці "Як люди роблять самих себе...", говориться про Маргарет Тетчер, якою вона була і як її колеги, знайомі оцінювали. Нажаль всі помилялись. Ніхто не побачив у ній майбутнього прем'єра, та щей видатного. Як же так трапилось. Що ж тоді основне, що вказує на неординарні завдатки людини. "Одним із найсильніших подразників для нових приятельок Маргарет став її голос. "Вона говорила дуже ненатурально", згадувала Бетті Спайс, яка знаходила зовнішність Маргарет "приємною, хоч і трохи ляльковою", при цьому зазначала, що "з нею важко було зблизитися. Вона не хотіла дружити з дівчатами свого кола, її цікавили тільки впливові люди, які могли їй допомогти.Тому ми з нею не зійшлись. А те як вона виглядає, служило приводом для жартів і глузувань". За словами Джоан Паркер, яка теж вступила до школи Ґрантема, Маргарет брала уроки красномовства, які на її думку Маргарет не допоможуть. Емі Вуттен, яка вивчала в Оксфорді математику і сиділа за одним столом з Маргарет, не помітила, щоб вона була дуже розумна, але підтвердила, що Маргарет відрізняється стриманістю і ніколи "ні в кого нічого не позичає". Мері Моллінсон, сусідка Маргарет по орендованій квартирі на Уолтон-стріт згадує, що Маргарет була акуратною, стежила за собою і дуже важко сходилася з людьми. Сусідка по іншій квартирі на Річмонд-роуд Полін Коен вважала, що Маргарет надто невпевнена в собі, щоб розраховувати на кар'єру". Ось такі думки, ніхто в Маргарет не бачив майбутнього прем'єра, а вона ним стала, що ж тоді основне, що виштовхує людину на вершину?

Приймаючи рішення ми часто не знаємо, яким буде результат. Сумніваємось, хвилюємось, втрачаємо рівновагу - загалом переживаємо стрес. Що ж можна зробити? У фільмі "Ігри розуму" (в оригіналі - A Beautiful Mind ) лікар-психіатр говорить дружині геніального математика Джона Неша, що її чоловік повинен усвідомити прірву між реальністю та ілюзією. Це дозволить трезво оцінити ситуацію. А твереза оцінка - залог успіху. Але виникає питання, а що ж таке реальність? Здається, відповідь очевидна: реальність – це те, що є насправді. Але що є «насправді»? Які ми маємо критерії розрізнення реальності та ілюзії? Саме перебування в світі іллюзій призводить до помилок, до неадекватних оцінок і звісно втрачених рішень.Де пролягає цей невидимий кордон між реальністю та ілюзією? Давньогрецький філософ Парменід розповідає, як богиня всесвіту вчить його розрізняти істину (шлях буття) та думки смертних (світ ілюзорних суб'єктивних уявлень). Це питання надихнуло Платона про опис своєї печери. То що таке реальність? Питання відкрите.

Ризик розлучення, чим він зумовлений? Які небезпечні чинники збільшують ймовірність його настання, а які, навпаки, сприяють зміцненню шлюбу? Вони познайомилися ще 2009 року. Художниця Олександра Грант на той час була досить відома. Не дивно, що Кіану Рівз під час роботи над книгою «Ода на щастя» звернувся до неї щоб підібрати до твору гарний візуальний ряд. Далі у 2016 році актор і художниця знову об'єдналися цього разу, щоб разом попрацювати над книгою Кіану Рівза «Тіні». Співпраця виявилася настільки плідною, що вони у 2017 році вирішили відкрити власне видавництво «X Artists' Books». Її позитивне ставлення до життя та підтримка допомогли Кіану змінити своє життя. Вони вже кілька з'являлися разом на заходах, незмінно тримаючись за руки. Завдяки фотографіям пари, шанувальники актора помітили, з якою зворушливою ніжністю Кіану Рівз дивиться на свою подругу. Втім, Олександра Грант виглядає не менш щасливою, ніж її супутник. Так що ж є основним сприятливим чинником?

Доброго ранку. Декілька слів про творчість всім відомого англійського письменника Кіплінга. «Мауглі», Ріккі-Тіккі-Таві - це мультфільми мого дитинства. Книга джунглів - це колодязь для фільмів Діснея. Але у Кіплінга є дещо інші твори, які надають нам життєві уроки. Наприклад вірш, "Якщо" де описується мужність, стійкість як необхідні якості пересилання будь-яких незгод. А ще роман «Кім», в якому Кіпплінг вів поняття «Великої гри» - протистояння британської та російської розвідок. Безліч учасників «Великої гри», сприймали свою діяльність, як неймовірно ризиковану гру. Цим людям чомусь потрібно було вирушати в довгу і неймовірно небезпечну подорож по абсолютно незвіданим місцям, вдавати мусульманських паломників, торговців кіньми, лікарями та ін. Навіщо вони це робили? Який адреналін грав у їхній крові? Їм потрібен був ризик, небезпека — і свобода? Заради цієї свободи вони місяцями пробиратися по гірських дорогах або моторошних пустелях, спали на голій землі або в караван-сараї, вночі потай записувати свої спостереження, вдавали, що гуляють, а насправді за допомогою кроків вимірювали довжину фортечних стін, не знаючи, чи зможутьколись виїхати звідти. Що таке свобода? І чи може вона бути без ризику? І що робити нам, коли необхідно ризикувати? На ці питання - відповіді можна знайти знайомлячись з персонажами Кіпплінга.

Що ж оцінюємо ризики або приймаємо рішення, як важливо отримати достовірну інформацію. А чи буває вона достовірна. Кожен, хто аналізує факти, робить це виходячи зі свого світогляду, свого досвіду, своїх переконань. Давайте розглянемо, декілька історичних прикладіві. Варто погуглити «родина Борджіа» і відразу виходить: «вбивство, отруєння, інцест». Так, можливо, і не були білими і пухнастими, але не сильно відрізнялися від інших своїх сучасників. Чому ж ми знаємо стільки гидоти насамперед про них? Так просто тому, що невдовзі після смерті папи Олександра VI Борджіа, папою римським став його заклятий ворог— Юлій II, і він уже постарався очорнити свого попередника. Інша історична постать - Катерина Медічі. Про неї нам відомого завдяки Дюмі, як злісна інтриганка, яка отруїла власного сина. А взагалі-то, вона була великою королевою. Хто такі єзуїти? Ну як же! Страшні злочинці, які постійно втручалися в політику. Знову приходить на пам'ять Дюма — як Араміс нібито хотів посадити на престол Франції Залізну маску. Єзуїти інтригували. Але ще були і є чудовими лікарями. Вони створили цілу систему прекрасних шкіл, а під час Другої світової війни рятували єврейських дітей. Різноманітність оцінок — один з важливих шляхів правильних рішень. Тому, коли опрацьовуєте інформацію, використовуйте різні джерела, але обов'язково, вони повинні бути веріфікованими.

Друзі ви знайомі з творчістю Франца Кафки? Якщо ні, то це колодязь - життєвих уроків. Кафка був письменником, чиї твори включають багато видатних притч і романів. Серед них « Перед законом». Про який, хочу сказати декілька слів, оскільки в ньому розповідається, також про можливості й ризики. Ризик бездіяльності. Головний герой стоїть перед воротами з грізним охоронцем й запитує чи можна пройти далі. Охоронець каже, що можна, але краще не потрібно бо далі нові ворота ще більш загрозливими охоронцями. Головний герой, охоплений страхом і невпевненістю, вирішує залишитися на місці. І так проходить день за днем - все життя. Людина старіє, знаходячись перед воротами. І ось вже зістарівшись, він запитує охоронця, чому ніхто більше не намагався пройти через ворота. На що почув відповідь: «Сюди ніхто інший не може потрапити, оскільки цей вхід призначений тільки для вас. Можна припустити, що людина стала жертвою власного розуму. Занадто аналізув, не вистачало даних, щоб прийняти рішення. Звісно не можна знати, що буде. Може значний успіх, а може й невдача. Нажаль головний герой так і помер не зробивши важливий крок. Головна ідея. Щоб зростати, треба бути сміливим.

Продовжимо дискусію, щодо свободи вибору. Чи вільні ми обирати, чи цей вибір зроблений за нас різноманітними біологічними чинниками і обставинами? Хочу звернути вашу увагу на роботу відомого психолога Брюса Худ, який у своїй відомій книжці навів декілька важливих аргументів з цього приводу. Він говорить, що особистість є продуктом розуму, створеного з часом із спостереження зовнішніх факторів. Так, на наш вибір може впливати недосконалі спогадаи і неправильний досвід, а також сформовані сиереотипи. Однак, я «постійно змінюється та переформовується» у міру того, як змінюються зовнішні впливи. Це говорить мені про те, що я мінливе, а отже воно здатне реагувати, аналізувати й приймати рішення. Наш мозок, як зазначає Худ, формує самосвідомість, щоб вижити», зробивши правильне рішення. Якщо вибору не має - тоді шансів вижити у нас не має. Тобто, все ж таки ц нас є вибір, але на нього впливає минулий наш досвід.

Задався питанням, а чи є у нас свобода вибору. Кримінальний кодекс каже, що є. Але деякі дослідники, кажуть не має. Один з них Роберт Сапольскі, який в своїй книзі Біологія поведінки, доводить, що результатом нашого вибору є значна кількість різносторонніх попередніх подій на які ми невпливаємо. Наприклад, де ми народились, у кого народились, як ми народились, як нас виховували, хто нас вчив, якому середовищі ми зростали і багато іншого... Доречі англійський письменник, відомий математик Льюїс Керрол теж написав: "Вибір є, а свободи вибору немає, - думала Аліса, стоячи перед входом у кролячу нору. Вона знала, що, незважаючи на все різноманіття варіантів вибору, зараз по-любому зробить крок у невідоме, тому що привела себе сюди своїми попередніми кроками. Ми робимо вибір задовго до того, як підходимо до перехрестя, - розмірковувала вона, - і, підходячи до точки вибору, можемо вибрати лише те, що зумовлено нашими попередніми виборами. І саме тому вибору немає". А ви як думаєте, так є у нас свобода вибору?

Підготував ключові ідеї книги Джареда Даймонда «Колапс». Для розуміння базових засад різних історичних подій у суспільстві. Джаред Даймонд - американський біолог, антрополог та письменник. Автор міжнародних бестселерів «Рушниці, мікроби та сталь», «Колапс», «Світ позавчора», «Третій шимпанзе». Лауреат Пулітцерівської премії. У книзі «Колапс» вчений і письменник Джаред Даймонд розповідає про розквіт та загибель держав та про те, що потрібно зробити сучасним суспільствам, щоб уникнути зникнення. Автор досліджує історію зниклих цивілізацій по всьому світу та виділяє основні причини, які можна розповсюдити і на компанії. Розглянемо основні ідеї. Даймонд виділяє п'ять основних факторів, що сприяють колапсу. Перший — руйнування довкілля, другий — зміна клімату, третій — ворожі сусіди, четвертий — торгові партнери, п'ятий — ставлення суспільства до підготовки реагування на проблеми. Шкідливий вплив першого чинника — руйнування навколишнього середовища — залежить від антропогенного впливу та здатності природи відновлюватися після завданої шкоди. Другий - змушує переорітовувати вирощування сільхоз рослин, а отже оцінювати ризики майбутніх викликів. Не справився - проспав, і все Третій - має вплив при ослабленні суспільства з якихось причин, й вороги швидко піднімають голову і прагнуть її поневолити чи знищити. Четвертий пов'язаний з підтримкою партнерів, що зменшує наслідки впливу перших трьох чинників. П'ятий і дуже важливий чинник — ставлення суспільства до проблем, які можуть спричинити колапс. Якщо суспільство бачить, що ліси ось-ось будуть винищені, воно вживає активних дій, щоб цього уникнути. Але є й інші приклади — острів Пасхи, Мангарьова та Гренландія, де реакція була іншою, що призвело до колапсу.

Парадокс психотерапії. Хочу розповісти вам одну таємницю, яку знають тільки психотерапевти і ті їхні клієнти, які успішно рухаються у напрямку набуття себе в новому статусі - щасливої, гармонійної особистості, у якої все що б не задумав, все виходить так, як хотів ... Ця таємниця психотерапії», звучить як парадокс і тому збиває з пантелику. Доречі, найвідомішим автором парадоксальних висловлювань був знаменитий англійський письменник – Оскар Уайльд. Його навіть так і називали - Принц Парадокс... Він казав: «Я не настільки молодий, щоб все знати», «У мене невибагливий смак: мені цілком достатньо найкращого», «Тільки поверхова людина судить про людей не з їхньої зовнішності», Отже, головний парадокс психотерапії: Прийняття самого себе – це початок змін Можна переформулювати і так: "Небажання змінювати себе - це початок позитивних змін у собі" Сенс цієї істини, наділено у форму феномена полягає в тому, що поки Ви хочете змінюватися, через не сприйняття себе, через неподобство, ви змінюватися і не почнете, ніколи.. Ви не почнете змінюватися рівно тому, що думки про те, що «я якийсь не такий», це ті самі старі думки, старе - неправильне мислення, що висушує мозок і відбирає сили. Людина, яка не подобається собі, витрачає всю свою енергію, все здоров'я та ресурси – на те, що у психологи називається терміном «вибудовування психологічних захистів». Така людина: постійно самовиправдовується, метушиться, витрачає сили, бреше. Він приховує своє «обличчя» від інших, приховуючи справжні риси характеру та звички. Або навпаки, він витрачає всі сили та останні залишки репутації на ще більше випинання, перебільшення своїх «поганих» рис, щоб досадити від злості та розпачу тим, хто колись його не прийняв. Тепер ви чудово розумієте сенс цього парадоксу: «Прийняття себе є початок змін». Адже позитивні зміни вимагають від нас не лише – фізичних сил, енергії, грошей та часу. Найголовніше, чого вони вимагають - це нашого легкого і прекрасного настрою, з яким ми повинні вирушити в новий для себе шлях. Вони вимагають оптимізму та радості на нашому обличчі. А де взяти все це вищеперелічене людині, яка не приймає себе такою, якою вона є?

У середині 1990-х у місті Піттсбург добре вбраний чоловік посеред дня і не ховаючи обличчя пограбував банк. Коли його піймали (а для цього знадобився лише один день), він не зміг приховати свого здивування. «Як мене ідентифікували? – запитував. – Адже я щедро намастив обличчя цитриною!» Хоча схоже на жарт, однак це правда: двоє друзів того містера, якого звали Вілер, запевнили його, що цитрина допоможе приховати його риси обличчя, зробивши невидимим. Аби довести, що так і є, вони намастили його лимонним соком, потім зробили йому фотографію, стерли з неї його риси – і той Вілер спокійнісінько пішов на справу, гадаючи, що ніхто його не розпізнає. Ця новина тоді набула широкого розголосу і прислужилася до того, що професори соціальної психології Корнелльського університету Девід Даннінґ і Джастін Крюґер зацікавилися випадком і поставили собі наступне запитання: чи є можливим те, що некомпетентність людини не дозволяє їй побачити, що вона некомпетентна? Професори Даннінґ і Крюґер провели експеримент, під час якого попросили низку добровольців оцінити свій рівень компетентності в наступних царинах: граматиці, аргументації, логіці та гуморі. Відтак вони виявили: що дурнішою була людина, то менше вона усвідомлювала свої прогалини. І навпаки: компетентні люди були схильні дуже сильно себе недооцінювати. Даннінґ і Крюґер також помітили, що існує зв’язок між некомпетентністю і чванькуватістю, і довели: дурні оцінюють себе так високо, що завжди вважають себе напрочуд розумними. Щось схоже відбувається і зі знаннями.

Доброго ранку. "З початку розповім одну історію. 40-річний хлопець, тихе, заміське життя. Одружений 15 років, двоє дітей, все стандартно. Одного разу він влаштовує бійку на роботі. Що зовсім на нього не схоже. Колега стоїть біля кулера з водою і коментує гру бейсбольної команди. Наш герой йому суперечить та б'є кулаком в обличчя. Дуже дивно. Скандал вщухає. Ще через три місяці, після 15 років щасливого шлюбу, дружина дізнається, що він закрутив роман із 16-річною касиркою з супермаркету. Справді дивно. Чим викликана така поведінка?" Так починається курс лекцій одного з лідерів когнітивістики професора Стенфорду Роберта Сапольскі. Справді, цікава тема. Особливо, розбираючи помилки при прийнятті управлінських рішень, коли неждано вривається біологія. . Курс «Біологія поведінки людини». Це клас БІО-150, чи не так? Добре. Просто хотів переконатися

На одній із зустрічей пролунало запитання: "Чому, не дивлячись на всі стандарти, положення, запровадженні кращі системи, все одно відбуваються порушення правил безпеки і не тільки звичайними працівниками?" Питання складне, відповіді однозначної не має, тому звертаюсь до вас за підказками, за вашими міркуваннями, щоб разом знайти всі ключові аспекти цієї проблеми. Своє ж бачення, хочу висловити розповівши відому історію, яка відбулась під час французької революції, в далекому 1794 році. У ті дні Жорж Дантон, знаменитий діяч Великої Французької революції, був дуже популярним. Він міг потягатися популярністю та кількістю прихильників із самим Робесп'єром. Він сам не був втіленням справедливості і багато зробив для захоплення якобінцями влади, але коли почався терор, Дантон і став публічно виступати за милосердя. Коли стало ясно, що за ним скоро прийдуть, друзі пропонували йому бігти, на що він відповів: «Батьківщину не можна винести на підошвах своїх черевиків». Дантона та його друзів заарештували 31 березня 1794 року і вже 2 квітня розпочався суд. Дантона звинувачували у багатьох гріхах, але насамперед у тому, що він отримав величезний хабар від французької Ост-індської компанії – ми не знаємо, чи це правда, але ясно, що справа про корупцію була використана як привід для проведення політичного процесу. Робесп'єр, отримавши доповідь із докладним описом механізму шахрайства, відразу заявив, що за цим стоїть сам британський прем'єр-міністр Вільям Пітт-молодший. Так уже виникло звинувачення у зраді батьківщини та революції. Щоб скомпрометувати Дантона, якобінці використовували свій улюблений спосіб «амальгами» - на лаві підсудних поруч із Дантоном та. Демуленом, які вимагали припинення терору, сиділи каламутні люди, замішані у фінансових махінаціях. Дантон блискуче захищався, вимагав викликати до суду свідків, вимовляв довгі промови. Все це справляло величезне враження на слухачів та на суддів. Свідки, яких вимагав Дантон, викликані не були, Робесп'єр до суду не з'явився. Спрацював принцип – «своїм усе, ворогам закон. Звісно, нічого не допомогло. Дантона засудили до страти, депутати Конвенту проголосували за. Дорогою на ешафот, проїжджаючи неподалік будинку Робесп'єра, Дантон закричав: «Максимиліан, ти скоро підеш слідом за мною». І усього за кілька місяців, влада якобінців була повалена. Коли депутати Конвенту накинулися на Робесп'єра зі звинуваченнями, той прийшов у такий жах, що нічого не міг відповісти. Один із депутатів вигукнув: «Його душить кров Дантона!» І тут Робесп'єр, якому залишалося жити лише один день, знайшов голос: Ви шкодуєте про Дантона? - Закричав він. - Труси, чому ж ви не захищали його? Ось і у мене запитання, чому ми не захищаємо вимоги, які пишемо, декларуємо, розповідаємо?

Ризики, можливості, розвиток, зараз постійно працюємо над їх аналізом, щоб зрозуміти майбутні кроки. І ось, потрапляю на пісню "Everything Now" Arcade Fire і розумію, що хлопців, хвилюють ті ж питання. "Every inch of sky's got a star Every inch of skin's got a scar I guess we've got everything now Every inch of space in your head Is filled up with the things that you read I guess you've got everything now Every song that I've ever head Is playing at the same time, it's absurd It reminds me, we've got everything now" XXI століття. Обсяг інформації, створеної і спожитої людством зростає експоненціально. Мистецтво ніколи ще не було настільки доступним і масовим. За останні сто років ми пройшли неймовірний шлях - змінили десятки стилів, мод, трендів. Сам наш спосіб буття кардинально змінився: урбанізація, промислові буми і велфер створили унікальну спільноту людей, звільнених від "тиранії необхідності". Багато чого писали про споживацьке суспільство, критикували його, оспівували. Маркузе похмуро розмірковував, як вивести "одновимірну людину" з оновленої платонівської печери, Тоффлер захоплено віщував прихід Третьої хвилі постіндустріальності. Але як би там не було, останні 60-70 років дали нам в культурному плані (хоча б кількісно) стільки ж, скільки і попередні декілька століть. Музика, кіно, серіали, відеоігри. Більше нового (більше нових речей) - основний постулат споживацької етики.  Нам завжди мало, нам треба ще, ми рухаємося уперед, рух - це життя, зупинка - смерть. І от нарешті, цілком логічно, але все одно несподівано, ми підійшли до точки, коли у нас є все. Так буває. Ми опинилися у становищі подружньої  пари, яка перепробувала все і до всього інтерес. Тепер постмодернізм, як лікар швидкої констатує смерть метанаративів: всі історії закінчилися, Роланд доїхав до Темної вежі. Хепі енд: майбутнє, минуле зливаються зі сліпучим теперешнім. Герой цілує красуню на фоні заходу сонця. І тепер на наступну тисячу років нас чекають титри. Чи може все не так?

Індіанці племені марубо у Бразилії отримали доступ до інтернету через супутникову систему Starlink Ілона Маска, що відкрило їм світ соціальних мереж та порно, пише The New York Times. У 2023 році близько двох тисяч членів племені марубо, які мешкають уздовж річки Ітуї, вперше познайомилися з Інтернетом. Спочатку це нововведення приносило їм користь, дозволяючи підтримувати зв'язок із родичами та надання допомоги у надзвичайних ситуаціях. Проте старійшини племені незабаром помітили негативний вплив інтернету. "У нас, якщо ти не полюєш, не рибалиш і не вирощуєш щось, то ти і не їж", - поділився Альфредо Марубо. На думку вождів, люди почали лінуватися і надто багато часу проводити у соціальних мережах, а молодь захопилася порнографією, що змінило їхнє ставлення до сексуального життя, де раніше навіть поцілунки вважалися неприйнятними. Соціальні мережі збільшили дистанцію для людей, що призвело до відсутності особистого спілкування з родичами. У мережі почали поширюватися неправдиві дані, а деякі стали жертвами онлайн-шахрайства. Керівництво племені вирішило запровадити обмеження на доступ до мережі Starlink. Тепер інтернет доступний лише на дві години вранці та три години у ввечері, з повним доступом лише в неділю.

Одного разу, на початку лекції з міжнародних питань в сфері безпеки, запитав у здобувачів дозволу поговорити про Толкіна. Тим паче, що знайомство зі стандартом ISO 45001 досить зручно проводити за прикладами з роману Володаря кілець. Більшість погодилась і я почав розповідати, що Толкін багато, чому навчив мене. Наприклад, маленький і непомітний ще не означає слабкий, а навколишній світ сповнений неймовірної краси, але і несе в собі постійну загрозу і всюди розкидані небезпеки. Також, прості хобічі/людські радості наповнюють життя змістом. І найголовніше — якщо віриш у правоту своєї справи, то її треба захищати, навіть якщо думаєш, що вона приречена. І тут, до мене звертається один здобувач, запитуючи, про що йде мова. Він запізнився й не зрозумів, до чого тут казки. Звісно Володар кілець спочатку сприймається як «дитяча казка», дивовижна чарівна історія. Як основа для безумств «штовхнутих», які одягалися в дивні костюми і навчалися фехтувати на іграшкових мечах. Але в якийсь момент стало ясно, що книги Толкіна — не просто казочки. І чим похмуріша погода за вікном, тим більше відгукуються в моєму серці історії про те, як маленький Більбо рятує і гномів, і людей, і про те, як мчать вперед еорлінги, щоб кинутися на допомогу тим, хто, здавалося, вже приречений, і про Гендальфа, що спирається на свою палицю в очікуванні Балрога, і усвідомлює, як сильно він втомився. А ще — про двох маленьких хобітів, потай від друзів, що сідають у човник, щоб піти одним в сторону Мордора і позбутися свого безцінного і смертельного тягаря. Два безсилі невисокі, від яких залежить доля світу. Навіть зараз, коли я пишу ці рядки і давно вже знаю, чим справа скінчиться, серце в мене завмирає. Я відчуваю, що Толкін хотів нам подарувати надію, коли опускаються руки і втрачаєш віру в успіх. Він постійно говорить мені: не здавайся! Не впадай у відчай! Як би не була висока гора Ородруїн, на неї можна піднятися.

Що робити, якщо настав час сумнівів? Піти чи залишитися? Пограти чи попрацювати? Поспати чи книжку дочитати? Чи правильно я вчинив? Чи варто продовжувати? Чи немає найкращого варіанта? Чи зможу я? Чи я гідний? А раптом вона не прийде? Чи це добре? Та мало цікавих приводів для рефлексії може придумати розумна голова! А на все це витрачається життєва сила... Спробуйте півгодини поборотися однією рукою з іншою. Та на повну силу! Що робити? Визначити конкретний проміжок часу. Година, наприклад. До сумнівів – збирати інформацію. Після - приймати рішення і діяти під девізом: "Роби, що маєш, і станеться, що судилося". Планувати так, щоб будь-який розвиток подій був бажаним. Тоді зникне страх, що підживлює сумніви. Важко ухвалити рішення, що ж кидай монетку!

Зацікавила проблема лідерства. Зараз про неї багато говорять, пишуть, досліджують. Хочу поділитись думками зі сторони історичного розвитку. Дуже цікаво було зрозуміти хто був лідером в Давньому Римі. Думаю більшість лідерів знаходились в римському сенаті. Це була nobilis, група шляхетних людей. Сенатори були певним клубом, місцем обговорення риторичних і військових звитяг. Ця невелика група людей не тільки становила хребет Риму, а й дала нам ідейну спадщину. Наприклад, Сципіон Африканський, переможець Карфагену. Він зібрав групу людей — стоїки, історики, філософи, інтелектуали, які жили в його будинку та супроводжували його у подорожах. Ця група створила історичну місію Риму — нести цивілізацію. Також їй належить ідея влади як цивілізаційної сили. Другий приклад — Цицерон. Він був ідеологом республіки, чудовим стилістом і політиком. Доносив свої ідеї сенаторам у листах, створивши таким чином мережеву структуру та культуру письмової полеміки. Третій приклад —Амвросій Медіоланській, префект північній Італії. Як поборник християнства, він відкрито сперечався з імператором Риму щодо втручання влади у справи церкви. Таким чином, він задав принцип плюралізму владних центрів. Ці три людини фактично створили цивілізаційну матрицю. Думаю з них можна списати основні риси лідера. Давайте подивимось далі європейські лідери, які взялись після падіння Риму, починаються в епоху Каролінгів. Вони формувались на основі служіння — тобто військову допомогу і пораду — отримувала земельні наділи. Виникає ієрархія: імператор, королі, князі, герцоги, графи, барони. До 12 століття у них виробляється власний кодекс поведінки — лицарство. Паралельно створюється клас oratores — еліта священнослужителів. Це і була інтелектуальна Європа. В 13 столітті з’являється альтернативні лідери в містах та купецьких союзах (Венеція, Генуя, Ганза) — купці та вчені. Далі вони стають основою підприємства і розвитку науки. В 20 столітті модель змінилась. Сучасні лідери живуть в невимогливому середовищі: вони не пов'язані ззовні ніякими кодексами (лицарськими, церковними тощо). Тільки вони самі можуть накласти на себе ці зобов'язання, встановити правила гри. Ми отримали абсолютну необов'язковість і необов'язкову пластичність. Є купа вільного часу. Ми отримали думку, що можна стати лідером — треба тільки постаратися. Тому виникає низка запитань. Хто є лідером? Що вони роблять? Як можна бути культурним, багатим і відповідальним в 21 столітті?