МАТВЄЄВ

Цікаве! Це вам не на сапі розсікати по Десні))

Цей влог мав на меті підтримку нашого Русалочого збору для військових трьох бригад і зйомка відбувалася на 45-й день збору. Можливо, спрацювала якась русалочо-деснянська магія, але саме під час запливу до збору надійшла сума, яка його остаточно закрила. Тож, дивіться невеличку подорож Артема Десною та її пляжами та, за можливості, донатьте на наші наступні збори. У Русалочому зборі взяли участь більше 100 людей. Велика подяка вам за підтримку ЗСУ! Ось відомі нам імена тих, хто підтримав збір (а ще багато "котиків" та безіменних переводів коштів з інших банків): Олександр Луценко, Олександр Романюк, Наталія Анісова, Каріна Ганношина, Ганна Молчанова, Назар Заплішний, Ірина Андріяненко, Мінусові футболісти, Валентин Лісовський, Валерій Хардін, Олексій Коновальчук, Андрій Соколов, Єлізавета Герасимчук, Тетяна Грицаєнко, Лана Чубаха, Анастасія Говорун, Пінський Юрій, Віталій Кузьменко, Вікторія Аксюта, Володимир Зябко, Яна Пилипович, Олександра Дика, Дмитро Неділя, Андрій Котельчук, Микита Грицай, Уляна Терлецька, Євгеній Берлог, Михайло Котельчук, Артур Квач, Денис Ловчев, Ірина Гредіна, Тетяна Маркова, Владислав Максименко, Анатолій Нестерець, Юлія Бугайова, Олексій Тарарака, Юлія Бугайова, Марія Сливко, Марина Светенок, Владислав Кочка, Єгор Самойленко, Юрій Рідзель, Дмитро Погорєлов, Людмила Котельчук, Денис Демещук, Андрій Денисенко, Ірина Долгопола, Юлія Неділя, Артем Широкий, Даша Широка, Андрій Ільїн, Гордій Єрмак, Тетяна Якимик, Ілля Ліпінський, Тетяна Лавренок, Анна Лапа, Марина Ковтун, Сергій Назаренко, Артем Дамницький. https://youtu.be/FRk8waQU98A

День взяття Бастилії у ресторані "La Fabrique" у Києві. Фото: Денис Віровець

Не всі зрозуміють)

Рік 1996-й. В актовій залі педуніверситету неймовірна музична подія. «День народження Дюши» (Дюша – це Андрій Терещенко, на той момент вже шановний викладач, а зараз, кажуть, десь йому прижиттєвий пам’ятник з бронзи поставили у Куликівській громаді). На той момент я вже написав кандидатську по треш-дум-дез металу і захистив докторську з Faith No More, RHCP, Primus, Alice in Chains то що… Аж раптом десь в цей час мій дядько купує CD програвач разом з дисками Dire Straits, Pink Floyd і всілякої рок-класики. І я почав пізнавати світ по новому під цей бездоганний кристально-чистий саунд. А тут в пєді зібралися адепти музичного світу Чернігова, сценічні боги! І я бачу і слухаю наживо, як мені знову ж таки здавалося тоді, музичний пантеон. Дюша – наче той Вангеліс, Ленон (якому вслід шепотіли – кращий гітарист Чернігова) ніби той Марк Нофлер. Це був кайф з перших нот. А чого вартує Агунович і компанія з виконанням «пісні з Кримінального чтива»… ще пройдусь по цьому концерту. Відео ж звичайно ще не моє, бо я ще малий був)) Відос теж дав Каспарян, дякую! 👇

Нещодавно Єгор Фелюст написав пост про те, що хоче досліджувати Чернігівську рок-сцену з часів її становлення. Це дуже цікава тема для мене! Відкрию таємницю, до повномасштабки я виношував ідею двох документальних фільмів: про рок-культуру Чернігова та про районщину 80-х. Я ще це зроблю! Що до рок-культури – це величезний пласт історії, і мені пощастило це трохи застати. Я був малим у 94-му 95-му відвідував концерти, дивився на цих місцевих рокерів, як на богів)) Одним з героїв цього епосу безперечно буде Вася Панк (я писав вже тут про нього). В шкільні роки мене лякали його ім’ям. Я чув легенди про нього, як він давав кликухи іншим панкам і це було верхівкою гордості (типа, я унітаз, мені Вася дав таку кликуху). Далі в 96-му ми стали друзями, а пізніше працювали на «Сівер-радіо», він називався DJ Жмот. Концерти гурту «Пупси в шубах» це завжди було шоу. Майже з кожного концерту Васю забирали менти, бо він або кричав в мікрофон «мусора п*раси», або кидав в них бички. Оце відео дав Віталій Каспарян з гурту «Кусти» (це окрема історія). І мені здається, це відос з мого першого концерту, який я організував. 2 липня 1997-го. Корд, Greenpeace. В мене був перший нервовий зрив після того концерту, мене хотіли відп*дити рекетири та якась панкота, я з***бався з одним дядьком на запорожці)) Тай таке. P.S. а то не Утюг на басу?

З вашого дозволу ще трохи відео з того періоду, коли проводили літо з "Чорнобривцями" і тодішньою нашою музичною тусовкою на Чорному морі. Одна з задач була назнімати контент для кліпів. Правда, Міманса весь час матюкався: море має бути лазурним, а пісок білим і скрізь яхти... (тож і живе зараз у Ніцці). В ті часи він вигадав саморобний "стедікам" на Panasonic двухсотку з залізних труб і блинів від гантелів.

Дивився travel show на ютубі, там показували Ямайку. І щось згадалося, як ми тусили з хлопцями з Ямайськими та Угандськими коренями. Гурт Чорнобривці - вони були трушні раста. Оці беретики - це в'яжеться бабусями з Ямайки, вони мають сакральне значення. Це ми були під Очаковом та знімали кліпи на Кінзбурській косі... там зараз кацапи

Це була досить важка робота. Але для мене це було справою честі. Були певні технічні проблеми. Наче якась містика... Але доробили, дожали. https://youtu.be/Vbzx8HNhG5o?si=4ZLMcqJ-v-2AIla3

P.S. Були певні технічні проблеми з підключенням. У Михайло-Коцюбинську працює досить матьорий звукач. Каже, я працюю 30 років, у мене були всі шнури, всі перехідники, на всі розйоми, які є у світі. Лежали в чохлі з під баяну під сценою... Під час окупації кацапи сп**здили.... Шоб шо?)

На День Конституції запросили до столиці Михайло-Коцюбинської громади) У фільмі "Шлях до трибуналу" ця громада широко фігурує, бо опинилася під окупацією. Старости Пакуля, Левковичей, Жукоток не змогли бути присутніми на презентації, тож була нагода зустрітися, передивитися, поспілкуватися. Пройшов час, вспливають нові подробиці (наприклад вбивства 4х чоловіків у Левковичах). Завжди кажу, ми ще багато дізнаємось про ті 2 місяці у 22-гому... Дякую за спілкування, дякую за гостинність.

Дивіться, яка краса. Зараз сезон лаванди і пішла тєма робити такі собі фотозони "аля прованс" на лавандових полях. У Количівці волонтерка Ольга Вовченко зробила лавандове поле, яке збирає донати на ЗСУ. Букетики реалізуються, а всі кошти йдуть на донати. Там взагалі багато чого цікавого підростає на тій локації. Маленькі карпатські ялини, гігантскі шампіньйони... але Ольга просила не розповідати про всі її подальші грандіозні плани.

Якось давно не було архівів... Колись, в часи програми "Телевізор" ми щоліта запускали експериментальний проєкт "Телевізор open air". Зйомки виступів артистів на літніх локаціях. Хтось думав, що це кліпи) ну ок, зараз і не всі кліпи так знімають. 2011 рік, знайомі обличчя, когось розкидало по світах, хтось став селебріті, хтось досяг певних висот. Життя буремне) Тоді все було так весело і безтурботно

Ось анонсований відос з вечірки "випускників Альянсу". Такий собі ковток свіжого повітря серед буднів нелегкого сьогодення...

Сьогодні у Соул пабі (ну в смислі у "Вареніксі") відбулась зустріч "випускників" Альянсу на честь 25-річчя. Було дуже прикольно і душевно. Дякую за відзнаку, дякую за згадку про мене) Було багато знайомих, приємні зустрічі, спілкування, навіть не всіх впізнав одразу. Замало часу, але класно! Радий був всіх бачити! Готував під цю подію цей ролик бекстейдж з концерту до 25-річчя, але на вечірці вже було не до нього) Історія продовжується...

Сьогодні Суспільне презентувало новий документальний проєкт "Я тут закон". Фільм про катівні у Вишневому. Близька мені тема. Закон - такий позивний був у головного ката - коменданта Вишневого. Це він у моєму фільмі розповідав голові Замглая Олександру Красковському про те, що "ваша республіка будєт жить, как і жила". Роботу над фільмом почав ще Сашко Котенко одразу після деокупації. Потім його мобілізували. Естафету перехопила Аліна Коржинська. Зараз візьму на секунду ключи від кімнати "банальностей" і скажу - вітаємо Аліну у родині чернігівських документалістів!) Фільм жорсткий, але дуже важливий. На презентації були присутні наші герої. Сєлєба Юра Вєткін) Костянтин Сагідіков колись був героєм наших ефірів, тому що перейшов на яхті Атлантику. У 2022му боронив Чернігів. І сьогодні дізнався прикол: коли на Масанах приземлився збитий упирь Красноярцев, він залишився живим тільки через те, що у Костянтина був автомат не пристріляний. Куля зачепила йому шоку. Були і хлопці, які пройшли пекло російського полону Олексій Онуля та Олександр. Їх історії нещодавно шокували інтернет простір. Після показу вони довго розповідали свої спогади. Це все звучить епічно, але на голову не налазить, що це реальність. Подивіться фільм. Подивіться, як сказала Аліна, щоб усвідомити, яке зло поруч! https://youtu.be/UgCp6PWIFz8?si=1X7E2cPC7rkGypVT

Лікарняні історії. Я ото не люблю постить, як то часто буває в мережах, руку під капельницею чи щось подібне. Але тут зі мною певний час трапився денний стаціонар. Ну як, прийшов, вкололи все що можна у всі місця, полежав, посидів і вільний. В радіозаводській на маніпуляціях працює жіночка, така ніби сувора, стримана, але дуже гарно коле! Особливо при тому, що мої вени далеко ховаються при одній думці про голку. І от я наприкінці курсу вже думав, як їй подякувати, і на передостанній внутрімишечній ін’єкції, у відповідній позі, зі спущеними штанцями, раптом згадав дибільний анекдот, і вирішив їй розповісти. Приходить пацієнт нетрадиційної орієнтації до проктолога. Каже, доктор, у мене там таке! Доктор починає огляд. Дивиться, каже, а що це у вас тут? Так у вас же з заднього проходу роза стирчить! А пацієнт каже – доктор, ето вам!)) Як вона сміялась… але шприца не випустила. Каже, сподіваюсь, ви мені в тому місці нічого не принесете!