МАТВЄЄВ

Ота сама Шоколадниця Леотарда

Mood video про Дрезден. Маю що сказати. Ці кадри зняті під час мого другого візиту до міста, був там тричі. Питання Дрездену стояло принципово. Моя бабуся по батьківській лінії була художницею, і я в неї пішов. Обожнюю з дитинства запах олійної фарби, диплом в педі здав на відмінно під керівництвом покійного Федора Кравчука. В дитинстві мене повозили по всіх можливих галереях радянського союзу (Третьяковка, Пушкінський, Ермітаж то що…) в зрілому віці я відвідав галереї Європи (Лувр, Орсе, Джекмарт Андре, Музей Ван Гога в Амстері, Краков…) В дитинстві у бабусі була колекція великих репродукцій з Дрезденської галереї. І мені запали дві картини – Сикстинська Мадонна Рафаеля (де у чувакка ніби 6 пальців) і Леотард «Шоколадниця». Я реально захоплювався цими картинами, тому відвідини Дрезденської галереї – було принципово. Я досі офігіваю з картини «Шоколадниця», вона не велика за розміром, і вона зроблена пастеллю (тобто крейдою по суті). Але яка там деталізація! Подивіться на цей стакан з водою! Я стояв і довго роздивлявся це зблизу. Мона Ліза так не вражає, чесно. І взагалі Дрезден – дуже красиве місто. Як вперше побачив – дух захопило. 👇

Господа, чия сумка? 😁

А це, як приклад, "Тусовка здорової людини". Афтепаті для своїх після концерту на честь 20-річчя гурту "Тартак". Було дуже душевно, позитивно і правильно. Шкода, що далі з "Тартаком" почали вироблятись всілякі трансофрмації, а потім гурт взагалі зник... Мо Сашко ще колись "психане" і знову зберуться?

Про М1. Лонгрід. Я тільки зараз замислився, якось так співпало, що в «світ М1», як свого часу в тусовку на кастингу «Червона рута 97» мене привів Сашко Положинський. (Так, я проходив кастинг на ведучого на «Червону руту 97» і навіть провів кілька внутрякових концертів). Це був певно 2000-й… Якось Положик сказав, що збираються відкривати новий крутий музичний канал, і треба туди пробуватись. Все це якось випливало з ICTV, бо там був якийсь блок програм від «Таврійських», де ще Кузьма вів хіт-парад (вже не пам’ятаю подробиць). Я попоїздив на зйомки ще спочатку до відкриття М1. Пам’ятаю була якась тусовка, я там ще робив інтерв’ю з, прости госпаді, ані лорак. І зустрів там знімальну групу Нового Чернігова з Ольгою Іванівною Капустян. Впав на хвіст, щоб підкинули до Чернігова. В них ще був «рафік» зі столиком в середині, ми комфортно їхали, доїдали те, що вдалося вхопити з фуршету (це святе). Раптом рафік зломався, а потім в нього перестали працювати фари. Це була зима і пізній час. Довелося замість фар оператору використовувати накамерне світло. Гаїшники офігівали, коли зупинили. Потім я кілька місяців попрацював в команді M1news під керівництвом Олега Лебедя. Але я тоді ще працював в школі у Чернігові. Мотався до Києва на зйомки, кілька разів вписувався на зйомній хаті у «Димної суміші». План був такий – набратися досвіду і відкрити у Чернігові своє. Ще якось через рік їздили на перший «awards» з Денисом Козловим. Скільки тоді русні назапрошували! Щоправда рокенрольної. Ми брали інтерв’ю, знову ж таки, тричі прости госпаді, у чичеріної. Ця дура казала: ну чьо там в Чєрнігавє, паймалі салавйа разбойніка уже? Згадав це все тут, щоб самому не забути та і більше не повертатися до тих відосів з M1 music awards 2016. І ще цікавий момент. За день до того, Олександр Єгоров (знову ж таки, якщо знаєте, то знаєте) в буквальному сенсі слова вивіз мене в ліс, що за станцією метро «Бориспільська», там до нас приєднався лютий і матьорий атошник з позивним «Вовк». І до пізнього вечора я слухав бойові історії, іноді смішні, іноді зовсім ні. І от після того зранку оце все: червона доріжка, селеби… Життя завжди сповнене контрастів. 👇

А це наші нові "пригоди" з Карасем. Досліджували цікавий район Чернігова: "Від Михалича до Вербички", або "Циганський хутір". Відкрив для себе баптистів. Всіж ходять певно повз і думають собі: сєкта! А ні, цілком нормальні люди, доречи допомогали мешканцям всіх навколишніх районів підчас облоги, а потім їм прилетіло... https://www.youtube.com/watch?v=0nZInFgqm5U

Про інше життя. Нещодавно fb кинув мені в спогадах кілька фото з церемонії «M1 Music awards 2016». Доречи, М1 створювався на моїх очах і я маю певний досвід роботи на цьому каналі на етапі підготовки і на початку створення, але це окрема довга історія. У 2016-му ми з Андрієм Mimansa співпрацювали з порталом «Showbiz.ua». Це був період, коли я знову мокнувся у столичну шоу-бізнесову тусу. І одним з епізодів, була наша плідна участь у бекстейджі «M1 Music awards». Так, це якесь інше життя… і не те, щоб я за ним сумую, просто було весело. Здається, воно, таке життя, і зараз десь там існує, але вже будь ласка, без мене.

Нарізка «Віденського типу». Я вже заплутався, здається це листопад 2012. У Відні були лише день, і я ніфіга не встиг зрозуміти це місто, проте встиг двічі заблукати, поїсти солодощів та пообідати в якомусь кафе, де з собою можна забрати чашку на сувенір. Там скрізь оця ліпнина! Аж в очах мерехтить… Ну звичайно Собор Св. Стефана, Оперний, Моцарт – done.

Ну ось те, про що я говорив. Продовження циклу історій «Ніколи не пізно». Євгенія була вимушена покинути рідну Семенівку і оселитися у Чернігові, ну як у Чернігові, на дачі в «пролетарському гаю». У Семенівці було все: бізнес, волонтерство, будинок, господарство. А тут все з нуля. Але коли у людини всередині горить, то оно ж конєшно ж… Моя любима Шерстянка порадувала! Там завжди своя атмосфера. Зацініть класику жанру під час мого стендапу на початку. Алкаш на задньому плані, який лупиться в камеру – це святе! https://www.youtube.com/watch?v=cnuODjJxzkc

Шерстянський жулік наїзжає на підтприємицю? ...подробиці згодом)) Шо ви? Як ви? Давно нічого не було. Скоро все знову буде, і новини, і архіви.

Як я вперше зустрів Макса Барських, Дантеса та Олійника. Зірковий двіж приїхав до інтернату на Чернігівській Подусівці. Макс тоді був відомий хіба що тим, що «різав вени» заради Лободи. Вже потім ми пересікались, коли з ним почав працювати хореограф Сергій Гуман (знову ж таки, if you know, you know)). З Олійником мали гарну розмову для showbiz.ua у 2016-му. Він тоді здався мені досить нормальним чуваком. Зацініть, хто була однією з ведучих «Телевізора». Цю дівчину ви частенько можете зараз побачити в журналі «BOOM»

Робив такі нарізочки у програмі «Телевізор» свого часу, так би мовити, для підтримки динаміки та відчуття «двіжняка». Темношкірі хлопці в кадрі – це гурт Onyx (Слем! тат-тарам - тат -тарам, лет зе бойз бі бойз, як то кажуть). А ще там згодом є Christina Aguilera. Хоспаді, тупо інше життя… не віриться.

Повертаємось до архівів. У 2009-му Чернігів приймав на березі Десни «На якорі» білоруський фестиваль «Be Free». У нас, бо там вже тоді бацька забороняв такі двіжухи. Було дуже багато гарних, вільнодумаючих білорусів, були їхні рок-гурти. Лунала білоруська мова і майорили білоруські прапори здорової людини. Цікаво, де всі ці молоді люди зараз? Роз’їхалися до Польщі або Литви? Тихо сидять вдома? Чи просто сидять?... Дивіться, як Міхалок морозиться від прямих відповідей про свободу і фестиваль. Згодом він дуже зміниться.

В дитинстві ці фотки викликали тремор, восторг і екстаз!)) Коли по тєлєку десь в "Клубкіно путішествєє" чи "Вокруг Свєта" показували фрагменти з фільмів про нінзєй, аж трусило від захоплення)) Одягатись дома в куртку з капюшоном і шарфом замотувати рота - то святе! А ще казали, що нінзєй грають Шо Косугі та Брюс Берон. Ще згодом з'явився Майкл Дудікофф...

Для гарного, наскільки це можливо, настрою перед понеділком, для вас невеличке mood video (шукав відеоряд Європи по роботі і паралельно склепав). Брюсель, 2013 рік. Перше знайомство. Пам’ятаю, їдемо, заїжджаємо до тунелю, а за ним одразу Брюсель у всій красі. Центральна площа тоді дуже вразила, а от той пісяючий хлопчик розчарував. Шукали довго, воно десь стоїть собі на розі вуличок, мале таке. Цікаво, його ще вдягають у вишиванку на 24 серпня?

Шо там кажуть про Хелоуін? Це нове віяння, чуждоє і ніфіга нє православнєнько. Мені 46 років і я знав про trick or treat ще з середніх класів. Десь з 10-го почали вже відзначати всією школою. Я ріжу гарбуза кожного року. Це прикольно. Мені подобається, як люди проходять повз балкону і отримують позитивні емоції. Це не про сотонізьм, це естетика, така ж як День Валентина та Крістмас (я не про Різдво зараз) Сьогодні йшов приватним сектором, бачив юрбу дівчат в костюмах, в магазині теж бачив багато розмальованих діточок. Купив всіляких черв'яків і цукерок, думав, мо і до нас хтось зайде. Цьогоріч навіть бабусі, що торгують квітами і овочами на районі виставили на бордюрі ряд Джеків-гарбузів. Повз балкону проходили якісь дівчата підлітки з квадроберськими вухами. Побачили мого Джека і кажуть: гляді! "Гляді", бляха. Я такого у Чернігові "атрадясь нє слихал"... Різануло. Хеппі Хелоуін, Православні!))

Чия риба?)