Їмо сміття💀

Скіки зараз коштує поставити пломбу?

В мене було три вихідні, це наче відпустка

Замість того, аби робити кроки до мети, яка довгостроково покращить життя я: - поприбирав - поправ - пропилососив - помив посуд - полагодив колонки

Я регулярно заходжу в кімнату і щоразу питаю, чи можна залізти на стіл . Кожного разу мені відповідають — ні. Я питала уже разів 150, і 150 разів мені відповіли «ні». Сенс у тому, що відповідає мені один і той самий шкіряний мішок, з незмінною інтонацією. І я щоразу з такою ж незмінною інтонацією питаю: — На стіл можна? — Не. — Є стіл в доступі? —На стіл не можна. — Столи можна подивитися, які є? — Ні, столів у вільному доступі нема. — Я б хотіла залізти на стіл, чи є така можливість? — Вибачте, у нас немає можливості залазити на стіл — Дерев'яна платформа для зберігання предметів є? Мені стіл потрібен. — Ми ніколи не надаємо доступ до стола і не дозволимо. І ж цей власник, зараза, знає мене ідеально в обличчя, знає, що я спитаю, і знає, що він відповість. Але ще жодного разу ніхто з нас ні жестом, ні словом не показав, що кожен із нас знає цей сценарій. Буває, власник курить на балконі, коли я заходжу в кімнату. Тоді я підглядаю за ним крізь скляні двері — він байдуже докурює, викидає недопалок і повертається за стіл: — Що ви хотіли? — Хочу на стіл залізти. — Не можна. — Шкода. Іноді він спілкується з іншими людьми — тоді я, стоячи поруч, терпляче чекаю, поки вони закінчать: — На стіл залізти можна? — Ні, я не дозволяю. Іноді він просто нудьгує за столом, коли на роботі нічого немає, і тільки я ходжу по кімнаті. Звісно, він знає, що буде далі, але не подає вигляду й байдуже бере книгу: — Щось я на стіл залізти не можу, взагалі спробувати можна? — Ні, не можна, ми це не дозволяємо. Це дуже суворе, по-справжньому чоловіче протистояння, результат якого неясний. Очевидно, що кожна сторона розраховує на перемогу. Втім, я вже згодна на нічию.

У Коростені скасували фестиваль дерунів

Всі заїбали

⚡ Анджеліна Джолі засудила підняття цін у полтавських маршрутках