підбори фам фаталь 💋

🙂‍↕️ Крістофер Нолан не вміє писати жінок? У всіх фільмах Нолана жінки виконують одну й ту саму функцію: вони існують у прив'язці до чоловіка. Мертва дружина, втрачена кохана, проекція провини. Я називаю це «Побічною жінкою» (Collateral Woman) — сюжетним інстурментом, який стає поштовхом для головного героя, а не окремою глибоко розвиненою героїнею. І ось тепер виходить «Одіссея», яка дає Нолану Цирцею, Каліпсо, Афіну і Пенелопу. Жінок із внутрішнім світом, власною суб’єктністю та історіями, які не починаються й не закінчуються чоловіком. Тож чи зможе нарешті Нолан пересилити себе і свторити суб'єктну жінку? Розбираємося у новому відео. Як завжди будемо щиро вдячні за ваші коментарі, лайки та обговорення під відео 💋 https://youtu.be/CIyY-OKgT4U?si=wnkWBrfw3PepXXKc

📖 Перший погляд на Гелен Міррен у ролі письменниці Патриції Гайсміт (авторки «Талановитий містер Ріплі», «Ціна солі») Стрічка має назву «Talent for Murder» («Талант до вбивства») і заснована на п’єсі австралійської драматургині Джоанни Мюррей-Сміт «Switzerland». Вже на перших кадрах помітно, що для ролі Міррен повністю змінила зовнішність, відтворивши впізнаваний образ Гайсміт: коротке каре та її звичний одяг (вільні светри, об’ємні жакети й сорочки на ґудзиках). Переглядаючи архівні відео, Міррен звернула увагу на трохи згорблену поставу письменниці. Щоб відтворити цей ефект, у плечі її костюма додали спеціальні накладки. Щоб краще зрозуміти свою героїню, Міррен вивчала фотографії та кілька відео письменниці, які знайшла в інтернеті. «Слава Богу, що є YouTube», — сказала акторка. Особливо її вразив запис випуску нічного шоу After Dark 1988 року, де Гайсміт була гостею разом із чоловіком, чию доньку вбили. «Її дуже моторошно цікавила історія цього чоловіка — зокрема те, що члена його родини було вбито. І за цим було дуже некомфортно спостерігати. У той момент вона дуже сильно видавала саму себе — або, можливо, грала роль Патрісії Гайсміт», — сказала Міррен. Режисером фільму виступить Антон Корбайн, відомий стрічками «Американець» (2010) із Джорджем Клуні та «Наднебезпечний» (2014) із Філіпом Сеймуром Гоффманом. Він не знімав повнометражне кіно протягом десяти років, проте зацікавився п’єсою і тим, як вона грається з межею між міфом і реальністю. Світова премʼєра фільму відбудеться у вересні на кінофестивалі у Торонто. 🎥👠 Більше про жінок у кіно дивіться на нашому YouTube Instagram TikTok 🖤 Підтримати нас на Монобазі

Dolly Parton, 1987 rest in peace, icon ❤️‍🩹

Легендарна Доллі Партон померла у віці 80 років 💔

лану забрали, все з нею добре 🐾 вона трошки попливша, після анестезії, але сказали скоро має прийти до тями) звітую чеком зібрали 14 200 на банці повна вартість вийшла 17 800 уся ваша підтримка нам супер допомогла, бо сума справді була для нас великою (і несподіваною, бо оперувати треба було швидко) і я і марк щиро вдячні усім ❤️‍🩹 і лана теж 🤍

звітую, що ми вже віднесли лану на операцію (не можна було залишатися поруч, тому нас відправили погуляти) зараз вже подзвонили, сказали, що операція пройшла успішно (додаю скрін з рентгеном зубів і що в результаті вирізали) за пару годин зможемо вже забрати нашу дівчинку, і я все відзвітую по коштам 🫡 дякую усім, хто нас підтримав, завдяки вам, у лани тепер зникне постійний зубний біль 🤍

24 серпня 1991 року, архівний знімок З Днем Незалежності, любі!

❤️ Ребекка Фергюсон («Дюна», «Будинок з динаміту») і Грета Лі («Минулі життя») на зйомках сапфічного ромкому в Лондоні. Поки що про проєкт нічого невідомо (окрім того, що Фергюсон і Лі грають головні ролі), але в мережі вже почали зʼявлятися перші фото зі зйомок. Лі, схоже, згадувала цей фільм в інтерв’ю з Віллемом Дефо (Interview Magazine): «У суботу я маю їхати до Лондона, щоб зробити дещо. І я боюся це робити. Це романтична історія, але вона про двох жінок, і я ніколи раніше такого не робила». Ні на сторінці Лі, ні на сторінці Фергюсон в IMDb наразі не зазначено жодних майбутніх сапфічних проєктів. Хоча акторки вже працювали разом над політичним трилером Кетрін Біґелоу «Будинок з динаміту». 🎥👠 Більше про жінок у кіно дивіться на нашому YouTube Instagram TikTok 🖤 Підтримати нас на Монобазі

якось не хотіла до останнього постити сюди, бо через обстріли, день жалоби і загалом багато подій це здавалося мені не дуже доречним але все ж таки спробую звернутися за підтримкою. у березні ми з хлопцем взяли нашу кішечку лану з притулку. на нещодавньому чекапі зʼясувалося, що вона весь цей час мала проблеми з зубками (карієс і запалення ясен). у заключенні лікарів (фото є в каруселі в інстаграмі) йдеться про те, що лані необхідна операція – видалення 8 зубів та подальша реабілітація. повний курс лікування коштує 20 000 грн. так як це для нас завелика сума, ми з хлопцем відкрили банку на операцію лані. наразі ми зібрали на банці вже половину суми, а так як лана у нас потужна україночка, її операція запланована вже на понеділок (день незалежності, 24 серпня). я буду щиро вдячна усім, хто зможе долучитися і підтримати будь-якою сумою, про все ми обовʼязково відзвітуємо. 🔗Посилання на Банку https://send.monobank.ua/jar/6XfkpLnXr2 💳Номер картки Банки 4874 1000 3203 1125

she was serving cunt 💅🏼✨

якраз є вже записи пітчингу ми на 8:06:21 💋 https://www.youtube.com/live/w5s0Km9EjB4?si=OtYP9fuT0xI0uUCw

тож так, це все, що я можу сказати про свій досвід. насправді я чекаю відео з пітчингів, бо хотіла б передивитися наш. подивитися, що можна покращити на майбутнє, але й просто зберегти як цінний досвід. мене не лякає і не бентежить, що хтось інший його побачить. навпаки, я буду тільки рада поділитися, бо мені здається, у нас вийшов класний кейс того, як (зазвичай) нервовий і лякаючий процес може пройти доволі наповнююче і позитивно. а поки ми створили інстаграм-сторінку для «Лоно», де будемо ділитися апдейтами. у нас уже є класні анонси акторського складу і ще багато чого цікавого. тому стей тюнд 💋

тепер про сам пітчинг. ми пітчилися на другий день, якраз тоді, коли приїхав секретний гість. так як він завітав до однієї з кімнат пітчингу, графіки посунули, і це, мабуть, був єдиний момент, який мене емоційно підрозшатав (тут вже ні організатори, ні волонтери не могли нічого вдіяти. зсув так зсув. візит так візит). але ми дочекалися своєї черги і пішли. у нас була маленька кімната, до якої не міг заходити ніхто, окрім команд та експертів (в іншу кімнату було можна, так як вона була просторіша і там не було проблем з акустикою). звісно, так як наша черга настала майже о сьомій вечора, я добряче за той день напереживалася, але думаю, що загалом я трималася доволі добре. власне, це відобразилося і на пітчингу. так як за ці роки я вже поназбирала собі досвіду проведення лекцій/презентацій/вступних промов (та й просто віщання на камеру), мені було нескладно говорити спокійно та послідовно. Соня теж класно впоралася, ми вклалися навіть менше, ніж у 5 хвилин, і потім була частина запитань. ми весь день готувалися до всіх можливих відповідей, намагалися прораховувати, на що експерти звернуть увагу. тому для мене було приємним сюрпризом, коли ця частина пітчу пройшла приємно і навіть з гумором. бо так, я окремо закладала у презентацію жартик, що у нас «історія про відьом-лесбійок, які їдять чоловіків» (але потім, звісно, сфокусувалася на головному – що в своїй основі це історія про проживання горя і втрати). певна річ, були й питання, які стосувалися безпосередньо виробництва фільму, наших рішень з організаційної точки зору і певного художнього бачення. ми на них просто відповіли, не знаю, що тут ще сказати. тому навіть ще до оголошення результатів я собі винесла, що це був суперприємний і класний для мене досвід пітчу, і я, насправді, хочу, щоб і всі наступні (дай бог їм статися) були на нього схожі. щодо питання конфлікту інтересів – у нас в комісії була лише одна людина, яка винесла себе у цій категорії. бо Соня колись працювала із цією людиною на майданчику, як асистентка продюсера. принаймні, щодо інших експертів комісії я інформації про конфлікт інтересів не маю. чи знала я наших експертів? і так і ні. ну, тобто, звісно, я знала їх як людей, що працюють в індустрії. знала їхні імена і проєкти. але якби ми йшли по вулиці, то навряд привіталися, бо в особистому житті не знайомі. до речі, можу сказати ще ось про що. так вже склалося, що за останні декілька років я більше писала про кіно, ніж його знімала. і за цей час я написала чимало рецензій і зняла чимало оглядів на окремі українські стрічки. тож так, коли на етапі прийому заявок оголошувалися експерти кожного напрямку, я перевіряла ці списки з рукою на пульсі. бо далеко не завжди я у своїх рецензіях українське кіно хвалила. ну і людський фактор все ж таки існує, тому так, обґрунтовано чи ні, але я переживала. і так, можу сказати, що у нашій комісії була як мінімум одна людина, чиї фільми я далеко не завжди хвалила у рецензіях (чесно, не знаю, чи ця людина їх взагалі читала і, якщо так, чи рецензії її взагалі хвилюють; ну, але, як кажуть, «мало лі»). чи повпливало це на результат? як бачимо, ні. насправді я не маю ілюзій, що наш проєкт принесли на подальше голосування експертів зі словами «от їм – всі гроші світу, іншим вже як вийде». було б, звісно, класно, але чесно, я гадки не маю, яким було обговорення нашого фільму. можливо, колись я дізнаюся. а може й ні. але що я точно можу сказати – я радію не тільки за себе, а й за частину знайомих хлопців і дівчат-режисерів, які також отримали фінансування на свої фільми, зокрема короткі метри і повнометражні дебюти (бо саме в цих напрямках я ближче знаю аплікантів). багато з них так само ще не знімали фільмів з нормальними бюджетами, у них так само немає зв’язків і «друзів» серед журі. це важливий позитивний сигнал. і мені прикро, що його ігнорують на фоні більш гострих обговорень результатів. але сподіваюся, що коли ці фільми почнуть їздити по фестивалям і показуватися на українських екранах, хоча б частина людей бодай трохи змінить свою думку.

отож, сіла я і собі підбити підсумки тисячовесни і відрефлексувати свій досвід. одразу скажу: я бачу обговорення в соцмережах, зокрема щодо частини фільмів, які не отримали фінансування, прозорості голосування, конфліктів інтересів та усього іншого, про що останні дні активно писали. тому мені важливо зазначити, що усе, що я писатиму далі, стосуватиметься суто мого досвіду, який (очевидно) є позитивним і ніяк не нівелює ті питання і проблеми, які виникли після пітчингу. для мене тисячовесна стала першим «великим пітчингом» у житті. за декілька років до повномасштабного вторгнення я почала поступово розвивати власні проєкти (до цього встигла зняти пару коротких метрів у «студентському стилі»), але з коротким метром (і потенційно повним) «жінка, яку я ненавиджу» ми з тодішньою продюсеркою мітили на держфінансування. здається, це було за рік-два до початку повномасштабки. подали проєкт, він не дібрав 0,1 балу до етапу пітчингу (того року прийняли рішення не округляти у більшу сторону). і, власне, на цьому моя історія з держфінансуванням закінчилася, так і не почавшись. що було далі, всі і так знають. за ці роки я продовжувала працювати над «жінкою», ті, хто давно підписані, знають, що великою мірою завдяки підтримці тут і на ютубі ми змогли назбирати мінімальний бюджет на зйомки і зняти фільм (зараз очікуємо на фестивальну прем’єру, сподіваюся, восени-взимку вже повернуся з хорошими новинами). паралельно у мене виникла ідея «Лоно». насправді, ще у перший рік повномасштабного як концепція для повного метру. і вона досі є, і думаю, що вже скоро я почну працювати і над першим драфтом для повного метру. у квітні 2024 року я подала проєкт на пітчинг санні банні, особливо нічого не очікуючи. але ми виграли відзнаку журі, що було надзвичайно приємно (не думаю, що я до цього взагалі щось на пітчингах вигравала). потім так само без особливих амбіцій я подала «Лоно» на OUTPITCH у Празі. знов-таки, я розуміла, що навіть у рамках короткого метру це фолк-горор, який потребує грошей (на ентузіазмі і своїми коштами тут вже ніяк не вийде). але пройшла на OUTPITCH, там разом зі скрипт-доктором попрацювала над сценарієм. виграла головний приз пітчингу (у рамках кіно це невелика сума, але так як якраз у той період я втратила роботу, яка так-сяк підтримувала мене два роки, ці гроші допомогли мені протриматися у непростий період). і от ближче до тисячовесни я почала шукати продюсерку. завдяки хорошій знайомій (дякую, Діано 🤍) я познайомилася з Сонею, з якою ми в результаті разом і пітчилися. для Соні це перший проєкт, як для головної продюсерки. ми подалися від продакшн-компанії Іванни Дядюри (з нею, я до слова, також познайомилася абсолютно неочікувано – коли ми записували подкаст на ютуб). і я щиро вдячна, що вона підтримала нашу ідею, бо всі ці роки у мене не було постаті/фігури/майстра (я не вчилася у кіношному вузі), до якої я могла б звернутися за порадою. а тепер я могла.

я зараз занадто розхвильована, розчулена і трохи прихворівша, тому ще щось красиве напишу пізніше поки що я просто дуже тішуся і насолоджуюся моментом

у нас вийшло ❤️ короткометражний фільм «лоно» став один із переможців тисячовесни дякую експертам за довіру 💔 дякую усім, хто підтримував і був поруч 💔 далі буде

🎬 Інцел-горор: коли романтика стає жахом Колись він був романтичним герєм, за якого нас вчили вболівати. Тепер він — монстр. Десятиліттями кіно продавало нам чоловічу одержимість, контроль і відчуття права на жінку як кохання. Але що відбувається, коли камера розвертається — і ми бачимо все її очима? У новому відеоесе досліджуємо появу «інцел-горору» — радикального переосмислення романтичних фантазій, які кіно пропонувало нам десятиліттями. Впливовий чоловік, звичайна жінка, яку він втягує у свій світ, розкіш, контроль. Ті самі інгредієнти, на яких будувалися фільми на кшталт «Красуня», тепер стають основою для «Кліпни двічі» та «Не хвилюйся, серденько». І що нового цей погляд привносить у жанр горору і говорить про жінок, всередині цих історій? Як завжди будемо щиро вдячні за ваші коментарі, лайки та обговорення під відео 💋 https://youtu.be/zevM_VJuhsU?si=eyBARrXvCV59Ul0K

назбирала мемних рілзів по одісеї 🤌🏼 (так, мене смішать однакові жарти і коти) #femme_archive

вже починаю готуватися до огляду 💔 залишилося ще дочекатися в українському прокаті 💋

🗡 Як «Сильна жінка» стала кліше? Образ «сильної жінки» мав змінити Голлівуд. Натомість він поступово перетворився на шаблон. Від Еллен Ріплі та Сари Коннор до Рей і Капітан Марвел — у новому відео ми розбираємо, як Голлівуд створив міф про «сильну жінку» і чому сучасні сильні героїні все частіше відчуваються штучними. Чому колись сильні жіночі персонажі ставали культовими, а сьогодні багато з них викликають байдужість? Де проходить межа між добре написаною героїнею та маркетинговим образом? І чому сила — це набагато більше, ніж фізична витривалість, відсутність емоцій чи вміння перемагати всіх навколо? Як завжди будемо щиро вдячні за ваші коментарі, лайки та обговорення під відео 💋 https://youtu.be/B6uSSW3BfS4?si=DRt7ObrYArTNt4fq