Книжкове буття

Нагадую про те, що тут ми даруємо книжку!

Книга тільки приїхала з друкарні, а ми вже хочемо подарувати її кільком з вас 💞 Розігруємо новинку «Випадок із Рейчел» 🔥 Це історія про дівчину Рейчел. Їй 21 рік, вона платонічно закохана у свого сусіда Джеймса та не зовсім платонічно закохана у свого одруженого професора англійської мови. Що ще? Заборонене кохання, коледж, робота та зустрічі з друзями. Події відбуваються в атмосферному місті Ірландії. А ще тут є ЛГБТК+ персонажі. 🌟 Умови розіграшу прості: 1. Підписатися на «Книжкові історії» 2. Підписатися на «Книжкове буття» 2. Пошерити допис друзям; 3. Натиснути кнопку «Беру участь». Результати розіграшу оголосимо 3 липня о 19:00! Буде два переможці, яким поїде по примірнику книжки 💘

Нагадую, що читати 30 книжок на місяць добре. І читати 1 книжку на місяць добре. Можна навіть не дочитати. Можна почати 10 і закінчити з них лише одну. Книжкові підсумки регулярно викликають обговорення в стилі: коли вона встигає і чому не встигаю я. В лютому я прочитала 2 книжки + 2 графічних романи. В квітні 1 книжку на 200 сторінок. Але з десяток почала. В травні (в тому числі через початі в квітні) 7 книжок + 2 графічні романи. В червні: аж 4 книжки і комікси. Аж — бо читала я лише на вихідних. ▪️ Ви бачите кількість книжок (і це ок), але не знаєте контексту, в якому живе ця людина. Що відбувається в її житті. ▪️ Хтось читає книжку про філософію, хтось любовний роман на 900 сторінок, хтось класику на 200 ст. Ще хтось вирішив підчитати про тато або рослини. ▪️ Для когось читати — це робота. Для іншого — можливість не думати про реальні проблеми. Взагалі читання — не єдине хобі, яким можна займатися. І якщо хтось читає 3 книжки на рік — це теж ок. Відчепіться від себе і від людей. І не порівнюйте свої результати з результатами інших. Я все.

​​А взагалі у мене ще перше видання «Усюди жевріють пожежі» 💔 Планую якось перечитати і передивитися серіал. Це вперше в моєму досвіді (я читала книжку десь 5 років тому) було таке, що в книжці мені імпонувала одна героїня, а в серіалі — вона бісила, а подобалася інша. Я була впевнена, що «Несказане» теж маю, але щось оце передивилася все — і не знайшла.

​​Селесте Інґ про "Наші втрачені серця" — із інтерв'ю The Guardian 2023 року ▪️ Як для вас почалася робота над книжкою "Наші втрачені серця"? Це почалося з дуже особистого: з моїх роздумів про те, як бути творчою матір'ю, і постійного страху бути недостатньо присутньою (у житті дитини), коли я мрію про сюжет або вирушаю в книжковий тур. У моєму останньому романі "Усюди жевріють пожежі" у мене була творча мати, і її донька цілком сприймає мистецтво (яким займається мама) і жертви, яких воно вимагає, але я почала думати: а що, якби це було не так? ▪️ Це було у 2016 році. Чи вплинули на написання роману події, що розгорталися навколо вас в Америці? Як кольорова людина, як американка китайського походження, дитина іммігрантів, багато речей змушували мене відчувати страх за те, куди рухається моя країна. Я також виявила, що мені доводиться відповідати на складні запитання мого сина, такі як: "Чи ненавидить Трамп мусульман?" Тож я почала думати про виховання дітей у світі, який здавався досить страшним, і коли ці дві течії зіткнулися одна з одною — народився роман. ▪️ Ви закінчили писати книжку у 2021 році, і хоча вона здається найбільш похмурою з ваших робіт, але водночас і такою, що дає надію. Як ви знайшли необхідний оптимізм? У перші дні пандемії у мене була криза віри. Я думала: книжки нічого не роблять, може, мені піти і стати медсестрою? А потім зрозуміла, що звертаюся до поезії. Я надрукувала "Poem (I lived in the first century of world wars)" Muriel Rukeyser і прикріпила її над своїм комп'ютером. У ній ідеться про використання мистецтва як способу пережити важкі часи та налагодити зв'язок з іншими людьми. І я зрозуміла, що, можливо, одна з речей, які можуть зробити книжки, — це дати нам простір для надії та причину продовжувати йти вперед. ▪️ Над чим ви зараз працюєте? Намагаюся вийти з посткнижкової втоми. У мене є чернетка роману, над яким я працювала до "Наші втрачені серця", тож я можу повернутися і реанімувати її, або ж розрізати на шматки і "франкенштейнувати" їх в інших книжках. У ньому знову йдеться про матерів і дочок, і про те, як вони неправильно бачать одна одну. ▪️ Яку найкращу книгу ви прочитали останнім часом? "Hell of a Book" Jason Mott. Я вважаю, що вона дуже розумно розповідає про расизм в Америці, а також про те, як ми використовуємо історії, щоб зрозуміти наш світ або змінити себе. Вона page-turner (захоплива, коли сторінки ковтаються одна за одною), була емоційно потужною та дуже смішною. Як несмішна письменниця, я захоплююся цим. ▪️ Які книги лежать на вашій тумбочці? Я працюю з дуже високим стосом. "Завтра, завтра, завтра" Ґабріель Зевін була спроєктована, щоб потрапити в мою слабку точку, тому що я люблю відеоігри, а "Mott Street" Ава Чін (Ava Chin), здається, стане основоположним твором про китайсько-американську імміграцію. Я також читаю багато наукових книг. Мій батько був фізиком, який завжди дуже цікавився тим, як все влаштовано, і я думаю, що ця ж цікавість живить і мою письменницьку діяльність. Книга Еда Йонґа "Неосяжний світ" про те, як тварини сприймають речі, — надзвичайно цікава.

​​У липні минулого року я опублікувала допис із українською обкладинкою і анотацією роману "Наші втрачені серця" Селесте Інґ. У листопаді я отримала книжку. І от нарешті в червні вже цього року я її прочитала. Єдине запитання — чого я так довго тягнула, якщо мені так сподобалися два її перші романи. Тут я публікувала фото із післямови — всю книжку не плакала, а тоді як почала. ▪️ То про що? Була така собі економічна криза в США. Уряд мав якось із цього виборсатися — Законом про збереження американської культури і традицій, прийняли ПАКТ (патріотичний документ); і знайшли винуватця. І ним призначили Китай. Всі люди азійської зовнішності стали якщо не ворогами, то підозрілими. Людей заохочували стежити за сусідами (раптом ті критикують ПАКТ). І найгірше — влада могла забирати дітей у тих, кого підозрювали у не достатньому патріотизмі. І це робили — сотні і тисячі дітей забирали у живих батьків, віддавали на всиновлення іншим сім'ям. І от в цьому всьому є хлопчик Птах — американець китайського походження. І хоча він лише одного — знайти свою маму. Вона поетка, творчість якої вважали непатріотичною. І кілька років тому мама зникла. ▪️ Це антиутопія, але не така, як динамічні і яскраві "Голодні ігри", а радше як повільний і меланхолійний роман "Не відпускай мене" Ішіґуро. Мені дуже подобається, як Інґ щоразу підіймає тему материнства і расизму, але щоразу це робить інакше. З її трьох книжок ця — найсумніша. ▪️ Також книжка про гру слів — часто ненавмисну. Таке буває з поетами — ті пишуть щось, всі сприймають це надто буквально; якщо хоча б щось справджується або звучить влучно до часу і доби — поетка або поет стають голосом епохи, символом, провидцем. ▪️ Сподобався батько Птаха — у минулому лінгвіст, що кохався у значеннях слів і мав безліч словників. Так вони і проводили сімейні вечори — читали про походження того чи іншого слова. Але до було до ПАКТу. Тепер книжки із бібліотек вилучалися (о ні, їх не палили, вони ж не печерні люди). Тепер говорити було небезпечно, особливо якщо твоя дружина американка китайського походження. Тепер це зломлений і втомлений чоловік, якому ледве вистачає сил на роботу і хоча б якусь турботу за сином. Але сина він дуже любить, хоча не може йому все це пояснити. ▪️ Прочитала ще таке в огляді The New York Times: Книжкові полиці порожні, "тому що учні не повинні мати доступу до книг, які "можуть піддати їх небезпечним ідеям". Це не антиутопічна вигадка, а реальний факт, як довели бурхливі обговорення шкільних програм і протести по всій території Сполучених Штатів. Законопроект про батьківські права у Флориді, підписаний губернатором DeSantis у березні цього року, по суті, є вільною перепусткою до цензури текстів." ▪️ І який крутий фінал 💔💔 Він не супергеройський, але так пасує цій історії! Не буду спойлерити, але тут стільки можна обговорювати на клубах (шкода, що не бачила жодного клубу по цій книжці). Це однозначно у топ року. #начитала І зацініть, які у моєї мами красиві лілії.

Забрала вчора дві посилки і розпакувала одну, яка чекала майже місяць. ▪️ Подарунок від Книгарні Є — «Ніби ми злодії» від артбукс. Всюди пишуть, що це як «Таємна історія» (в позитивних відгуках як перевагу книжки, в негативних — як демонстрацію вторинності). Треба перевірити. Здивував дрібний шрифт. ▪️ Нова магнітна закладинка про всесвіт Маас — беріть на замітку для подарунків подругам-фанаткам. ▪️Дитяча книжка Галини Крук, якої давно ніде немає (вона виходила ще в 2018 році). Випадково побачила на відео із гаражного розпродажу із книгарні в Івано-Франківську. Колеги ще й таку милу листівку доклали. Ілюстрації 🔥🔥 хоча в дитячих книжках я люблю глянцевий папір.

Дочитала! Відгук на «Випадок із Рейчел» і «Наші втрачені серця» буде на тижні. ✔️ А поки нагадую, що тут розіграш двох примірників цієї новинки. ✔️ Тут запитання для книжного клубу по «Покинь, якщо кохаєш» Гувер (в серпні екранізація, поспішіть прочитати до неї). ✔️ Публікація про письменницю, що читає 300 книжок на рік. ✔️ -20% на смачну каву!

Приблизно половина учасниць не читали б цю книжку. Більшості вона сподобалася — в декого увійде до топу року. Обожнюю, коли таке трапляється на книжкових клубах, хоча сама здебільшого обираю на обговорення популярніші новинки. Та що там — я взагалі не вірила, що по реєстраціях збереться дві групи у Києві! А вийшло, що дві групи у Києві і дві групи у Харкові говорили про роман «Те, що видно звідси». Дякую усім! Ну й читайте цю книжку. ▪️ Якщо любите магічний реалізм і книжки, в яких кожне речення має значення (і кожні повтори теж мають значення). ▪️ Тут трохи атмосфера фільму «Амелі» (й інфантильність головної оповідачки). ▪️ Здалека нагадує Бакмана, але авторка не вичавлює із читачів сльози. ▪️ І є щось із Веса Андерсона (коли щось важливе показують кількома промовистими сценами). ▪️ І життя в маленькій громаді, як у «Славетному житті Ей-Джея Фікрі»). Мій відгук тут.

Але (нікому не кажуть) книжка їй не сподобалася 😆