HS

Данііл Немировський – "Зимовий жнець", 2026. Темна Академія ✺

Ескортний автомобіль Розенберга зі співробітниками міністерства та дівчиною-фотографом на мосту фон Райхенау (побудованому на Наводницьких "биках"). Темна Академія ✺

​​"І кого тільки в цих штабах можна було побачити? Тут бачили наливайківців, дорошенківців, полуботківців, богданівців, республіканців, бо- гунців, кармелюків, георгіївців, Курінь Смерти Міляшкевича, 1-у Київську ім. Богдана Хмельницького юнацьку школу, Кінний Вільної України полк, 1-у Сердюцьку ім. М. Грушевського гарматну бригаду, яка з жовтня все формувалася, 2-й Запорізький полк, Січових Стрільців, Телеграфний Курінь, Понтонний Курінь, Вільне Козацтво, Курінь моряків, Курінь залізничників, заходили і від Коша Слобідської України, забігали і гайдамаки чорні і червоні. Вже і з перелічених видно, що в Київі було чимало війська. Та чи воно було чогось варто? Найбільша небезпека грозила Київу зі сторони Бахмачського залізничного вузла як головної залізничої артерії з Півночі на Київ, і тому командування старалося забезпечити цей відтинок певними і у відповідній кількості нашими військами. Як там проводилися операції, як провадилися бої, — я не знаю, бо там не був, але, що я напевно знаю по Київу, що звідси посилався «Георгіївський полк», хоч чомусь георгіївці себе називали «Георгіївський батальйон», 600—700 багнетів, але, пробувши в бойовій обстановці лише повних яких два дні, а на третій вже день весь «батальйон» знявся з позицій, не попередивши решти наших же військ, повернувся до Київа... <...> Або такий відділ з такою знаменною назвою, як «Курінь смерти» виїхав з Київа до Бахмача по обіді, а на другий день, перед вечором був уже знову в Київі... Командиром його був такий оригінал поручник, років 40, Міляшкевич. Він мав гарні, довгі козацькі вуса, голену голову з оселедцем, носив жупана, криву шаблю... Цей курінь тільки подивився на пляц майбутніх боїв і, не займаючи позицій, не попрощавшись із тими старшинами, що там були, — повернувся до Київа... Взагалі, мушу зазначити небойовість, театральність і авантюрність усіх тих «отаманів», що своїми оселедцями, кривими шаблями, страшними назвами частин хотіли демонструвати свою відданість матері-Україні, свою хоробрість, одвагу і жертвеність. <...> Власне, цілі частини дезертували з фронту і в Київі їм волос з голови за такий злочин не впав. Чому ж не оголошувати нейтралітету, коли за це жодної кари, жодної відповідальности? <...> З повідомлень із Бахмача ми в Київі знали про наступ большевицьких військ на чолі з полковником Муравйовим і спочатку відбувалися бої з авангардними відділами протягом декількох днів. Це свідчило, що головні його сили ще не були приготовані до наступу. До мого виїзду з Київа бої вже були пожвавлені. Я цілком припадково мав розмову з тими молодиками, українськими фанатиками, що входили до складу Студентської сотні. Я лагідно та делікатно наводив цих занадто молодих юнаків на думку, що бути на фронті, битися з ворогом, — не забава, дуже тяжка і небезпечна справа. Одверто я не міг їм сказати, що вони ще діти і даремно ризикують життям, бо ж треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави. Коли б то ми мали таку молодь по всій Україні, а принаймні в самому Київі, але не сотку, а тисячі, коли б... Уся та сотня нараховувала у своєму складі 110 —120 людей. Ці — ще юнаки — створили легенду Крут. Що юнаки так хотіли йти на фронт, рвалися до бою, — нічого в тому не було дивного, але як наше командування могло допустити це? Все тоді в Київі йшло стихійно, без жодної керми, чи то військової, чи політичної. Ось захотілося, власне, дітям погратися в солдатиків, і ніхто з начальства не вмішався в цю справу і відповідно не поставився. Вмішатися і не пустити дітваків, то тоді треба йти по касарнях і одважно гнати нейтральних на фронт, а цього нашому начальству і не хотілося робити, і було боязно за своє життя." //Микола Чеботарів, "Визвольні змагання очима контррозвідника"// #історія #Визвольні_змагання

«Впало триста – встають міліони». До дня памʼяті Героїв Крут 29 січня в Україні відзначатимуть річницю бою під Крутами, який для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність, прикладом для сучасних захисників України, як успішно боротися проти численного ворога. Тоді, 105 років тому, українські вояки й добровольці зупинили на кілька днів наступ більшовиків на Київ. У той час в Бересті тривали переговори між УНР та країнами Четверного союзу щодо мирного договору. 9 лютого 1918 року його підписали. Цей документ визнав незалежність Української Народної Республіки і став підставою для надання військової допомоги Україні у відбитті російської агресії. Міжнародне визнання української незалежності – це те, чим завдячуємо героям Крут. Затримавши російського ворога на чотири дні біля залізничної станції Крути, київські юнаки дали змогу владі УНР розгромити повстання російської п’ятої колони під назвою «повстання на заводі Арсенал» у Києві, а головне – укласти Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу й досягнути визнання УНР суб’єктом міжнародних відносин. ІЛЮСТРАЦІЇ: -Михайло Михалевич, Впало триста - встають міліони, 1938. -Олександр Климко, Бій під Крутами, 1936 р. -Леонід Перфецький, офіцер Третьої Залізної дивізії УНР, створив полотно «Оборона студентським куренем залізничної станції Крути. 29 січня 1918». -Михайло Михалевич, обкладинка до «Крут» Євгена Маланюка. -«За свободу України. Полеглим синам у боротьбі під Крутами» – листівка, видана з метою збору на памʼятник героям Крут у Києві, 1918 р. -Малюнок невідомого автора. Львів, 1937 рік. -Гравюра «Крути». Художник Іван Крислач. -Микола Битинський, гравюра на честь Крутянців у журналі «Гуртуймося», 1935 р. -Юрій Журавель, робота із зображенням портрету Аверкія Гончаренка — українського військового, командира українських частин у бою під Крутами, старшини Дивізії Зброї СС «Галичина». Текст за матеріалами УІНП. #Крути #ГероїКрут #УНР #ВизвольніЗмагання

29 січня ми згадуємо юнаків, які стали символом мужності, відваги й любові до України. У 1918 році під станцією Крути кілька сотень українських студентів, курсантів і добровольців виступили проти значно більшої московської армії. Вони не були професійними воїнами, багато хто вперше тримав зброю, але кожен розумів головне: Україну треба захищати. Їхній бій затримав ворога на кілька днів. Саме цей час дав Українській Народній Республіці змогу укласти міжнародний договір і дістати визнання незалежності. Юнаки під Крутами боролися не просто за станцію. Вони боролися за майбутнє України. Крути довели просту істину: державність неможлива без готовності її захищати. Ця істина об’єднує всі покоління українських воїнів, від крутянців до захисників Донецького аеропорту та нинішніх оборонців. Справжня пам’ять про подвиг Героїв Крут – це наша відповідальність за державу, яку вони захищали. Ми маємо будувати країну, варту їхньої самопожертви, – країну конкурентоспроможну, без корупції, із сильними інституціями та громадянським суспільством. Честь і вічна пам’ять Героям Крут. Слава Україні!

Від Крут до Дивізії «Галичина»: життєвий шлях Аверкія Гончаренка 🇺🇦 Аверкій Гончаренко народився 22 жовтня 1890 року в селі Дащенки Лохвицького повіту Полтавської губернії. Після Прилуцької гімназії хлопець пішов шляхом кадрового військового. За бойові заслуги у Першій світовій нагороджений хрестом святого Георгія. З 1916 року викладав тактику в Київській школі прапорщиків. З початком національно-визвольного руху Гончаренко українізує свій курс юнкерів та восени 1917 року здійснює «пілотний» випуск українських старшин Першої Юнацької Військової школи ім. гетьмана Богдана Хмельницького. З січня 1918 року — командир куреня 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Учасник оборони Бахмача та командувач операції під станцією Крути. Після радянської окупації правобережної України і падіння ЗУНР Гончаренко відбув два місяці в таборі для інтернованих поблизу Перемишля. По тому повернувся до Станіславова. Понад двадцять років полковник Гончаренко працював в Українській кооперації, але з початком Другої світової 53-річний офіцер знову вирушив до війська. Разом із підлеглими чотирма офіцерами завербував понад 3 тисячі вояків. Після розгрому «Галичини» потрапив до Австрії та Словаччини. Саме зусиллями Гончаренка понад 2000 українців опинилися в місцях дислокації британської, а не радянської, армії. Гончаренко опікувався пораненими українцями у військових шпиталях. Згодом – в Італії, Британії – займався організацією допомоги колишнім воякам-інвалідам та хворим. Створив у Великій Британії Союз українців та Фонд допомоги ветеранам. 1952 р. Аверкій Гончаренко оселився у США. Організував «Братство колишніх вояків Першої української дивізії УНА». Помер 12 квітня 1980 р., і похований на українському цвинтарі Петра і Павла в м. Парма (штат Огайо). #АверкійГончаренко #Крути #УНР #героїКрут

Закарбував подвиг кіборгів і загинув за Україну Сьогодні згадуємо Олега Дробоцького – художника і воїна, для якого мистецтво і боротьба ніколи не були протилежностями. Олег народився на Тернопільщині, навчався у Львівській національній академії мистецтв. Ще зовсім молодим він гостро реагував на події війни – не як на новини, а як на особистий виклик. У 21 рік Олег створив серію робіт, присвячених героїчному подвигу захисників Донецького аеропорту. Його картини про «кіборгів» – це не батальні сцени заради ефекту, а спроба зафіксувати гідність, витримку і межу людських можливостей у 242-денній обороні. Це була принципова позиція митця – говорити мовою образів про сучасну війну тоді, коли багато хто ще намагався від неї дистанціюватися. В його роботах уже тоді відчувалося те, що згодом визначить його власний шлях – внутрішня готовність не лише свідчити, а й діяти. У 2019 році Олег підписав контракт із ЗСУ. Після початку повномасштабного вторгнення він захищав Київ, воював на найважчих напрямках, служив стрільцем-санітаром у складі 67-ї окремої механізованої бригади. Його позивний був символічним – «Художник». 6 березня 2023 року Олег Дробоцький загинув під час артилерійського обстрілу поблизу Оріхово-Василівки на Донеччині. Йому було 26 років. Він встиг зафіксувати війну у фарбах – і встиг стати її учасником. Його полотна залишилися як свідчення епохи, а його вибір – як приклад особистої відповідальності. Вічна пам’ять і шана.

Головний містик та окультист Третього Рейху. Розробник емблеми «Totenkopfring SS», концепції замку Вевельсберга та інших церемоній, традицій у SS. Продовження… Blood & Honour Ukraine 🐉

Брама цвинтаря, Португалія. «Тут я чекаю на тебе»

Рівно 20 років тому, 17 січня 2006 року, у Харкові було офіційно зареєстровано організацію «Патріот України». Осередок націоналістичної ідеї, який під керівництвом Андрія Білецького гуртував патріотичну молодь, дав підґрунтя для створення найсильніших військових підрозділів в Україні: у 2014 – «Азову», у 2022 – 3 ОШБр, а у 2025 – Третього армійського корпусу. Ідеологічно-просвітницька робота, вишколи, осередки в багатьох містах України, перший реальний бій з проросійськими сепаратистами. Що варто знати про «Патріот України» – гортай у добірці. Підписуйтеся на інші ресурси Хорунжої служби 3 АК: Instagram | YouTube | Telegram | Threads

16 січня. День пам'яті захисників Донецького аеропорту — легендарних кіборгів, чия незламність, мужність і вірність присязі стали символом сили українського духу. January 16. Day of Remembrance of the Defenders of Donetsk Airport — the legendary “Cyborgs,” whose unbreakable spirit, courage, and loyalty to their oath became a symbol of the strength of the Ukrainian spirit.

"This is Where it Ends" — Mats Tusenfot (2012)