Це AMES: коментарі, оцінки, погляди
Open in Telegram
Інформація, коментарі, оцінки, погляди від Українського центру близькосхідних досліджень у співпраці з Інститутом сходознавства ім. А. Кримського НАН України
Show more5 088
Subscribers
+224 hours
-107 days
-4230 days
Data loading in progress...
Similar Channels
Tags Cloud
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
September '26
September '26
+8
in 0 channels
August '26
+20
in 0 channels
Get PRO
July '26
+60
in 0 channels
Get PRO
June '26
+52
in 0 channels
Get PRO
May '26
+102
in 1 channels
Get PRO
April '26
+147
in 9 channels
Get PRO
March '26
+976
in 20 channels
Get PRO
February '26
+76
in 2 channels
Get PRO
January '26
+61
in 8 channels
Get PRO
December '25
+30
in 6 channels
Get PRO
November '25
+17
in 2 channels
Get PRO
October '25
+72
in 12 channels
Get PRO
September '25
+131
in 17 channels
Get PRO
August '25
+93
in 13 channels
Get PRO
July '25
+49
in 10 channels
Get PRO
June '25
+226
in 19 channels
Get PRO
May '25
+124
in 6 channels
Get PRO
April '25
+74
in 4 channels
Get PRO
March '25
+96
in 11 channels
Get PRO
February '25
+49
in 12 channels
Get PRO
January '25
+919
in 11 channels
Get PRO
December '24
+6 972
in 8 channels
Get PRO
November '24
+5 762
in 5 channels
Get PRO
October '24
+1 363
in 9 channels
Get PRO
September '24
+4 219
in 6 channels
Get PRO
August '24
+4 516
in 5 channels
Get PRO
July '24
+2 383
in 6 channels
Get PRO
June '24
+4 300
in 6 channels
Get PRO
May '24
+7 438
in 7 channels
Get PRO
April '24
+7 178
in 9 channels
Get PRO
March '24
+4 796
in 11 channels
Get PRO
February '24
+4 921
in 5 channels
Get PRO
January '24
+7 673
in 10 channels
Get PRO
December '23
+4 544
in 6 channels
Get PRO
November '23
+4 142
in 6 channels
Get PRO
October '23
+4 475
in 3 channels
Get PRO
September '23
+4 757
in 0 channels
Get PRO
August '23
+4 142
in 0 channels
Get PRO
July '23
+4 982
in 0 channels
Get PRO
June '23
+2 504
in 0 channels
Get PRO
May '23
+4 292
in 0 channels
Get PRO
April '23
+5 373
in 0 channels
Get PRO
March '23
+5 184
in 0 channels
Get PRO
February '23
+3 928
in 0 channels
Get PRO
January '23
+3 599
in 0 channels
Get PRO
December '22
+3 191
in 0 channels
Get PRO
November '22
+988
in 0 channels
Get PRO
October '22
+2 770
in 0 channels
Get PRO
September '22
+2 322
in 0 channels
Get PRO
August '22
+30
in 0 channels
Get PRO
July '22
+61
in 0 channels
Get PRO
June '22
+29
in 0 channels
Get PRO
May '22
+56
in 0 channels
Get PRO
April '22
+30
in 0 channels
Get PRO
March '22
+149
in 0 channels
Get PRO
February '22
+1 285
in 0 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 08 September | +1 | |||
| 07 September | +2 | |||
| 06 September | +1 | |||
| 05 September | 0 | |||
| 04 September | +1 | |||
| 03 September | +1 | |||
| 02 September | +1 |
Channel Posts
Сергій Данилов
Іран почувається дедалі сміливіше брати на себе все більші ризики, і так, економіка Ірану котиться шкереберть.
Помилка, яку допускають багато хто, включно з багатьма в адміністрації Трампа, полягає в припущенні, що економіка, яка летить униз, буде достатньою, щоб змусити апокаліптичних релігійних фанатиків переглянути свій підхід. Вони придушать кожну хвилю внутрішнього спротиву, перш ніж взагалі замислитись про перегляд власних дій.
| 2 | Сергій Данилов
Хасан Насралла, легендарний лідер Хезболли, виступив з амбіційною промовою за вісім днів до ліквідації. Він дуже переконливо погрожував Ізраїлю і стверджував, що Цахал не зможе встановити так званий безпековий пояс на півдні Лівану, і що якщо армія Ізраїлю це зробить, то міліція Насралли перетворить цей пояс на «хаос, пастку і пекло», а також «занурить у хаос північ Ізраїлю». Сталося протилежне тому, що обіцяв Насралла.
Але пропаганда була дуже переконлива і риторика дуже популярна.
Не можна нехтувати переконливою пропагандою, у когнітивній війні треба наступати.
Переглядом твіттера навіяло | 826 |
| 3 | Ігор Семиволос
Шок, сенсація! Ердоган сказав, що війна скоро закінчиться, що Путін незадоволений і хоче миру. Здається, чудовий інформпривід, але... На моїй пам’яті це вже 10-та чи 11-та подібна заява з 2022 року з аналогічним змістом.
Смислова формула майже незмінна впродовж 4,5 років - «хочемо швидкого миру», «Путін теж незадоволений війною», «переможе мир, а не війна» - без жодних конкретних термінів чи механізмів примусу жодного разу.
Прикметно, що лише раз, у вересні 2025-го, був зафіксований єдиний випадок, коли Ердоган публічно визнав протилежне. В інтерв’ю Fox News Ердоган пояснив свій песимізм економічною логікою, а не політичною оцінкою перспектив переговорів. Тобто його аргумент був не «Путін не хоче миру» чи «перемовини провалилися», а буквально: «поки є зовнішнє фінансування України, а Росія тримається - стимулу швидко закінчувати війну ні в кого не буде». Це доволі цинічний, суто ресурсний прогноз, а не заява про власну відмову від посередництва.
Ця позиція не суперечить патерну «незмінних закликів без реального змісту», - вона просто ілюструє інший тип дискурсу, зав'язаний на короткочасне вікно реальної невизначеності щодо позиції США, а не на власну оцінку готовності Росії до миру.
Станом на зараз Ердоган повернувся до звичного шаблону, який свідчить хіба що про те, що риторика «миру за будь-яку ціну» залишається найпростішим інструментом для створення інформаційного шуму без жодних зобов’язань. | 1 143 |
| 4 | Ігор Семиволос
У грецькій філософській і риторичній традиції є цікава ідея про різну природу часу - залежно від того, як трапляються події і як, власне, час спливає. Хронос - наш звичний, лінійний час, який вимірюється годинником і календарем. Тут події йдуть одна за одною за принципом причини й наслідку. Плинність, яка пожирає сама себе, що колись вразила мене у фільмі «Лангольєри» за романом Стівена Кінга. Вона описує процеси виснаження, старіння та простої послідовності фактів. Кайрос - якісний, переломний момент, те, що часто називають «влучний час». Час унікального вікна можливостей, коли досягається розрив лінійного Хроносу. Якщо Кайрос упустити, лінійний Хронос просто понесе ситуацію далі, але сприятливий шанс буде втрачено. Ну і Еон - циклічний, вічний або сутнісний час, як буття, вічність або циклічне повернення за своїми вічними законами та архетипами.
Блін, скажете ви, що ти верзеш? Це, пані та панове, я намагаюся зрозуміти логіку війни США проти Ірану саме в її часовому вимірі. Раніше я писав про те, що час грає на боці Ірану, сьогодні асиметрія взаємного сприйняття часу виглядає набагато заплутанішою, ніж це було ще місяць тому. А саме тут, у часі, закладена головна відповідь: як, коли і чим усе це завершиться.
Останні дії Вашингтона, включно з вчорашніми ударами і відмовою від широкої військової кампанії, означають, що Трамп обрав стратегію посиленого економічного тиску. З точки зору американських стратегів, розтягування статус-кво та вичікування мають зміцнити їхню переговорну позицію й уникнути ризикованої ескалації перед проміжними виборами в листопаді. Наші б філософи сказали, що стратегія Вашингтона - це Хронос, орієнтований на пошук короткострокового Кайросу - моменту, коли можна буде заявити про «перемогу без війни». Проте прагнення Вашингтона контролювати свій календар розбивається об реальність: у закритих автократіях затягування Хроносу запускає зовсім інші, непідконтрольні процеси.
Розрахунок Ірану у затягуванні часу схожий, але з іншою мотивацією - дотягнути до проміжних виборів у США у сподіванні на політичну вразливість Трампа та небажання робити останньому передвиборчий «подарунок» у вигляді деескалації. Тут Тегеран, як і Росія, до речі, живе в Еоні - ідеологічній вічності, затиснутій у лещата стресового Хроносу. Ядро селекторату (КВІР, вище духовенство) живе в парадигмі, де визнання поразки - це знищення Еону (втрата сакральної легітимності). Коли економічний Хронос тисне, а інформаційне поле спотворене, селекторат реагує не раціональним перерахунком зони можливої угоди, а вибуховим, реактивним кроком, щоб зламати гру.
Арабські посередники (Катар, Оман) і Пакистан зацікавлені зафіксувати угоду якнайшвидше не через недовіру до намірів Тегерана, а через зростання ризику структурно накопиченої ескалації - і вони є заручниками Кайросу. Вони розуміють те, чого не бачать у Вашингтоні й Тегерані: ентропія системи зростає нелінійно, а «контрольоване затягування» - це ілюзія. Неконтрольований вибух станеться не за планом, а через каскадну помилку майора КВІР у Перській затоці або неправильно розтлумачений сигнал через зламаний інформаційний канал.
От і виходить, що три актори (США, Іран, посередники) діють за різними, частково несумісними часовими календарями, кожен із раціональним обґрунтуванням власного вибору моменту.
Головна небезпека для всіх трьох систем полягає в тому, що політики щиро вірять, ніби вони є господарями свого годинника. Проте коли накопичена стресовість систем перетинає критичну межу, ініціативу перехоплює не чийсь «раціональний розрахунок», а випадок - фатальна управлінська помилка, яка миттєво обнуляє всі виборчі календарі.
Нас це, до речі, також стосується. Ми живемо в режимі постійного Кайросу. Для нас кожен день лінійного Хроносу - це не абстрактний «час для маневру», а втрата непоповнюваного ресурсу. Ми постійно шукаємо той самий Кайрос (через технологічні розриви, асиметричні удари чи внутрішні кризи ворога), щоб зламати невблаганний виснажливий Хронос, у який нас намагаються загнати як ворог, так і місцями партнери.
Вибачте, невідомо коли все це закінчиться. | 1 247 |
| 5 | Трохи фактажу. Почнемо з Ірану, де триває шостий місяць американської кампанії.
Нещодавно верховний лідер Моджтаба Хаменеї через дикторів заборонив дії, що шкодять соціальній згуртованості. Він прямо закликав владу уникати деструктивних заяв. Це типова кризова риторика єдності, але ви маєте розуміти справжній контекст.
Війна затягується. Воєнна втома накопичується дуже серйозно. Отже, нове формулювання забороняє не дезінформацію як таку, а взагалі будь-яку публічну незгоду. Під цю рамку чудово лягає критика уряду або звичайні репортажі про реальні втрати. Власне, Моджтаба скасовує саму можливість публічних дебатів щодо формату завершення конфлікту - війна чи переговори, компроміс чи ескалація.
Одразу зазначу: це очевидна спроба заглушити прояви розколу між табором Пезешкіана (які виступають за угоду) і жорстким крилом КВІР. Пезешкіан слухняно подякував за мудре послання. Він продовжує тримати ситуацію на балансі, чудово розуміючи об'єктивну слабкість власних позицій.
Видання Haaretz із посиланням на Reuters відзначає все більш відчутний вакуум влади, оскільки Моджтаби об'єктивно немає в публічному полі. Звідси складається цілком логічний ланцюжок: заяви лідера читають диктори → Моджтаби немає фізично → реально країною править коаліція генералів з КВІР. Ситуація зависла.
Західні експерти наголошують на одній ключовій деталі: без верифікованої згоди верховного лідера фінальна угода з американцями просто неможлива, тому Моджтаба має з'явитися на обрії та особисто візувати рішення, інакше весь інститут його влади опиняється під великим питанням. І це фундаментальна проблема.
Спостерігаємо далі. | 1 269 |
| 6 | Чому мирний план щодо Гази опинився на паузі?
Виконавчий директор АМЕС Ігор Семиволос у коментарі виданню Caliber.Az проаналізував причини політичного тупика навколо мирного врегулювання в Секторі Гази.
Головні тези аналізу:
▫️ Тупик послідовності: Ізраїль вимагає повного роззброєння ХАМАС до виведення військ, тоді як ХАМАС погоджується скласти зброю лише після виведення ЦАХАЛ і гарантій створення Палестинської держави.
▫️ Фактор внутрішньої політики: Напередодні виборів Біньямін Нетаньягу боротися за ультраправий електорат і не може дозволити собі компроміси, які використають його політичні опоненти.
▫️ Проблема верифікації: Формулювання щодо «міжнародних поліцейських сил» залишають без відповіді питання про реальні мандати та доступ до тайників зі зброєю.
Найвірогіднішим сценарієм залишається затяжний імітаційний процес та збереження контролю ЦАХАЛ над більшою частиною території Гази.
Повний анонс та розбір ситуації читайте на нашому сайті:
https://uames.org.ua/chomu-netaniahu-halmuie-myrnyj-plan-shchodo-hazy/ | 1 641 |
| 7 | Доля міністра закордонних справ Ірану Аббаса Арагчі також стає непевною. По суті, мова йде про функціональне вихолощення без формального усунення. Цей персонаж отримав подвійний удар, оскільки втратив довіру з двох боків. У квітні 2026 року Пезешкіан і спікер парламенту Галібаф вимагали звільнення Арагчі, вважаючи, що він діє як помічник командувача КВІР Ахмада Вахіді, координуючись із ним в обхід президента. Натомість, коли Арагчі виявив гнучкість на переговорах (готовність обговорювати скорочення підтримки «Осі спротиву»), це викликало вже різку реакцію протилежної сторони, зокрема тодішнього секретаря РНБ Золькадра. Відтоді Арагчі відсунутий від переговорів, а лідерство перейняв спікер парламенту Галібаф.
Цей політик, спікер парламенту Мохаммад Багер Галібаф, не вписується в дихотомію «цивільні проти КВІР»: він сам колишній командувач КВІР (авіаційні сили), ексначальник поліції й мер Тегерана (2005–2017 рр.), а нині очолює переговорний канал зі США, перейнявши цю функцію від Арагчі. Його позиції та доступ як до цивільних, так і до військових мереж роблять його ключовим для формування консенсусу щодо чутливих питань, включно з переговорами. Дехто з правих американських експертів, послідовних противників ісламістського режиму, стверджує, що потенційно Галібаф «прагне стати Наполеоном», але це питання залишається дискусійним з огляду на оціночне судження яструбиного крила іранської діаспори й американської аналітики. Вірним є те, що Галібафа досі до кінця не «розкусили»: хтось зараховує його, поряд із Пезешкіаном, до «відносно прагматичного» табору, що прагне угоди зі США - тобто не тотожного жорсткому крилу КВІР (Резаї, Золькадр), а хтось, навпаки, зараховує підйом Галібафа до загального зміцнення жорсткого крила КВІР на тлі відсутності Моджтаби в публічному просторі.
🎯 Висновки: що маємо станом на зараз?
Отже, що ми маємо станом на зараз. Це не разова кадрова заміна, а багаторівневий процес. Розстановка «кола Хабіба» на позиції внутрішньої безпеки (штаб «Сарал») фіксується аналітиками ще з середини 2020 р. - Моджтаба готував контур влади задовго до смерті Алі Хаменеї (лютий 2026 р.). Синхронність пакету 10 серпня (шість призначень одразу, після наради з президентом) - сильніший сигнал консолідації, ніж будь-яке окреме призначення, включно з тим, що спершу виглядало найгучнішим (Резаї/РНБ). Логіка кадрового добору комбінована: особиста довіра (коло 1) + інституційна легітимація через ветеранів-засновників (коло 2), що компенсує брак власного бойового авторитету Моджтаби. Витіснення цивільно-дипломатичної вертикалі (Пезешкіан, МЗС) відбувається паралельно й тим самим методом уникнення прямих дій - публічний тиск і погрози без остаточного розриву, що дозволяє зберігати простір для маневру.
Практичний наслідок для перебігу переговорів щодо Ормузької протоки: посилення силового контуру (Резаї - прибічник жорсткої лінії) відбувається одночасно з послабленням позицій прихильника угоди зі США (Пезешкіана) - це суттєво знижує ймовірність швидкого дипломатичного врегулювання. | 1 556 |
| 8 | Ігор Семиволос
🇮🇷 Кадрова революція в Ірані: Моджтаба Хаменеї консолідує владу. Що це означає?
Звідучора намагався розібратися у нових призначеннях в Ірані і що вони значать для розвитку ситуації в країні та навколо неї. Суть події полягає у серії одномоментних призначень силового блоку, який багато хто називає кадровою консолідацією Моджтаби Хаменеї.
Отже, 10 серпня 2026 р., після рідкісної семигодинної особистої зустрічі президента Пезешкіана з Верховним лідером Моджтабою Хаменеї, оприлюднено пакет із шести кадрових указів, що синхронно перебудовує військово-безпекову вертикаль Ірану.
📌 Головні зміни в силовому блоці:
Головнокомандувачем КВІР (тут без несподіванок) призначений Ахмад Вахіді (про нього я писав окремо), який вже де-факто перебуває на цій посаді після смерті попереднього командувача Мохаммада Пакпура, який загинув 28 березня цього року. Заступником головнокомандувача КВІР призначений Мостафа Ізаді - діючий, безперервно активний апаратник Генштабу останні майже 15 років на стратегічно-плануючих і логістичних посадах, який відповідатиме, найімовірніше, за операційне управління й координацію. Прикметно, що Ізаді має досвід придушення курдського повстання (1989–1996 рр.), що з огляду на зростаючу загрозу курдського питання для Тегерана привертає особливу увагу. Командувачем ВМС КВІР призначено Алі Озмаї, який замінив на цій посаді Алірезу Тангсірі, також загиблого у березні. Цікаве призначення очільника Басіджу - «ланцюгового пса» режиму. Ним став Хосейн Таеб, якого повернули на цю посаду після усунення в 2022 році. Два останні призначення надзвичайно важливі: Секретарем РНБ став Мохсен Резаї, який замінив Мохаммада Багера Золькадра. Останній посів цю посаду після смерті Алі Ларіджані, якого вбили ізраїльтяни 17 березня. Сам Золькадр став политичним радником Рахбара - цю посаду створили спеціально під нього.
🤝 Що за цим стоїть? «Коло Хабіба»
Ці призначення не є ізольованими рішеннями, а спираються на мережу довіри, яку аналітики називають «колом Хабіба» - за назвою батальйону «Хабіб ібн Мазахір» 27-ї дивізії «Мохаммад Расулуллах», в якому Моджтаба служив підлітком під час ірано-іракської війни (1987–1988). Про «коло Хабіба» я у січні підготував окрему довідку. Втім, напевно, варто тут зафіксувати перелік найвпливовіших осіб, що входять до цього кола. Ця група визначається особливою довірою. Серед них: Хосейн Таеб - очільник розвідки КВІР (2009–2022 рр.), нині вдруге очільник Басіджу; Хосейн Неджат - командувач штабу «Сарал» (безпека Тегерана) з 2020 р.; Есмаїл Ковсарі - командувач, вихідець з того ж батальйону; Касем Сулеймані - командувач «Кудс», ліквідований у 2020 р.; Хосейн Хамедані - командувач КВІР, вбитий у 2026 р.; Ахмад Казімі - командувач КВІР.
Прикметно, що старші за Моджтабу командири, які очолювали КВІР як інституцію ще коли він був підлітком-бійцем - Мохсен Резаї та Мохаммад Багер Золькадр - зараз повернуті як джерело військової легітимації для лідера, що сам не має бойового авторитету.
📉 Занепад цивільної влади та дипломатів
Консолідація силового блоку відбувається на тлі постійного зменшення ваги й впливу президента Пезешкіана. У останнього із «силовиками» КВІР триває конфлікт. У травні Пезешкіан подав попередній лист про відставку, вказавши на структурне виключення уряду з ухвалення рішень із нацбезпеки й зовнішньої політики. І в травні, і в липні головним його мотивом з вимогою відставки був меморандум зі США щодо Ормузької протоки. Президент Ірану публічно й наполегливо захищав підготовлений і вже підписаний (18.06.2026) меморандум від критики жорсткого крила, яке вважає угоду небажаною поступкою. Ситуація почала погіршуватися для Пезешкіана після публічного виступу клірика М. Б. Харразі (родича Хаменеї), який заявив, що Пезешкіан пропонував відставку 28 разів і отримав попередження: наступного разу її приймуть. У традиційній перській манері офіс Моджтаби спростував ці деталі, а Пезешкіан публічно заперечив намір іти, але натяк прозорий. Тобто практично Моджтаба забирає в Пезешкіана єдиний інструмент тиску - погрозу відставки. | 1 117 |
| 9 | Ігор Семиволос
Дякуючи колегам систематизував думки та ідеї на важливому для України близькосхідному напрямку нашої політики.
Повний текст статті за посиланням:
https://analytics.intsecurity.org/middle-east-scenarios-for-security-situation-ua/ | 1 089 |
| 10 | Ігор Семиволос
Туреччина не продавала Україні це озброєння — важливе уточнення до новини, яку активно поширюють українські агенції та блогери: мовляв, Туреччина продала нам 12 ПУ M270 MLRS, 70 ракет M39 ATACMS, 2524 снаряди M26 DPICM та 47 000 касетних снарядів M509A1 (203 мм, під 2С7 "Піон" і M110).
Так от, Туреччина нам нічого не продавала. Це реекспорт американського озброєння з турецьких складів, який вимагає дозволу Держдепу США, тобто юридично й політично США залишаються власником рішення. Погодьтеся, що це відрізняється від прямих турецьких постачань (як Bayraktar раніше), де Анкара діяла автономно.
Щодо турецького інтересу, то це монетизація застарілих запасів. Принаймні таким є офіційне формулювання в документі ("бажання позбутися застарілого озброєння, щоб зосередити ресурси на модернізації"). Туреччина й так замінює їх на власні розробки (Kasirga, Karayel) або сучасніші боєприпаси НАТО.
Демонстрація мультивекторності без прямої конфронтації: Туреччина продовжує економічні й енергетичні відносини з Росією (АЕС «Аккую», газовий хаб), водночас монетизуючи застарілі запаси через США як юридичний щит. Реекспорт через третю сторону дозволяє уникнути прямого статусу "постачальника зброї проти Росії".
Ну і врешті-решт — позиціонування себе як незамінного логістичного вузла НАТО. Контроль Босфору/Дарданелл плюс роль транзитера озброєння через болгарську й турецьку територію закріплює статус Анкари як стратегічного хаба на південному фланзі. Щодо касетних боєприпасів, то це залишок ще з часів, коли Туреччина отримувала змішане озброєння з різних джерел під час Холодної війни.
Все це, звісно, аж ніяк не скасовує позитивності цієї новини. Залишилося вичекати 15 днів: якщо протягом цього часу обидві палати Конгресу не ухвалять спільну резолюцію проти угоди, дозвіл на реекспорт набуде чинності автоматично. Цікаво, що коментарів турецьких офіційних осіб щодо цієї угоди немає. | 1 194 |
| 11 | Ігор Семиволос
Оцінка Меккської спільної оборонної угоди з точки зору інтересів України.
7 серпня 2026 р. у Мецці підписано «Меккську спільну оборонну угоду» (Mecca Joint Defence/Deterrence Agreement) між Саудівською Аравією (наслідний принц Мухаммед бін Салман), Туреччиною (президент Ердоган) та Пакистаном (прем’єр Шехбаз Шаріф). Угода містить положення на кшталт Статті 5 НАТО: напад на одну зі сторін розглядається як напад на всіх трьох.
Це не окрема ініціатива, а формалізація вже наявного треку: спочатку у вересні 2025 року був укладений двосторонній пакт Саудівська Аравія – Пакистан; у січні 2026 року з’явилися повідомлення про переговори щодо приєднання Туреччини, і зрештою в серпні 2026 року відбулося тристороннє підписання в Мецці, символічно приурочене до священного для ісламу міста.
Тригером прискорення процесів стала війна США та Ізраїлю проти Ірану (з 28 лютого 2026 р.), яка супроводжується іранськими ударами по об’єктах Саудівської Аравії, Кувейту, Бахрейну та критичній інфраструктурі Затоки.
Якими ж є мотивації сторін і як актори бачать цей пакт?
Саудівська Аравія опікується диверсифікацією безпекових партнерів та розчарована залежністю від США, довга історія співпраці з якими не дала очікуваного рівня безпеки. Аналітики наголошують на формуванні стратегічної глибини проти Ірану, хуситів та шиїтських угруповань в Іраку.
Туреччина у притаманній їй моделі поведінки наголошує, що ця угода є «суто оборонною за характером» і «не спрямована проти жодного актора». Аналітики цілком справедливо бачать її як частину ширшої стратегії Ердогана щодо балансування між НАТО, РФ і Затокою.
Пакистан патетично проголошує цю угоду «історичним пактом» і «щитом миру», тоді як зовнішня оцінка трактує її як природну еволюцію десятиліть військово-технічних зв’язків.
Більшість аналітиків і спостерігачів цікавить не лише офіційна позиція, а й суб’єкт, проти якого угода може бути спрямована. Тут оцінки розходяться:
Денні Цітрінович (Ізраїль) переконаний, що головна ціль – це Іран, а Ізраїль розглядається окремим треком, де нормалізація саудівсько-ізраїльських відносин залишається можливою за умови вирішення палестинського питання.
Частина інших аналітиків (Al Jazeera, Times of Israel) наголошують, що Ізраїль залишається головною загрозою в очах усіх трьох держав через розширення його військової присутності в Газі, Лівані та Сирії. Ердоган звинувачує Ізраїль у спробах зірвати ірано-американський меморандум, а раніше Туреччина заявляла про змову Тель-Авіва розпалити в регіоні війну через фітну (протистояння різних мусульманських націй).
Реакція Ірану на підписану угоду неоднозначна – від різкої (окремі депутати парламенту) до стриманої й навіть демонстративно спокійної (МЗС, міністр Аракчі). Іранська газета «Кайхан» розкритикувала угоду, вважаючи, що ці ініціативи безпосередньо загрожують Ірану й іранським союзникам. У Тегерані побоюються, що в разі нових ударів по Саудівській Аравії два інших члени альянсу будуть втягнуті в конфлікт. Тобто саме Тегеран поки що трактує пакт як спрямований проти себе, попри офіційне саудівсько-турецьке дистанціювання.
Повний текст статті на нашому сайті за посиланням: https://uames.org.ua/mekkska-spilna-oboronna-uhoda-ta-mistse-ukrainy-v-novij-bezpekovij-arkhitekturi-zatoky/ | 1 189 |
| 12 | Посилання на статтю в коментах. | 1 |
| 13 | Ігор Семиволос
Добрий ранок! Пропоную вам думку ізраїльського політика, відомого сходознавця Ksenia Svetlova щодо політики ізраїльського прем'єр-міністра Б.Нетаньягу щодо України.
Зеленський на декілька голів вищий за Нетаньягу
Навіть сьогодні, через чотири з половиною роки після того, як Росія вторглася в Україну, Нетаньягу, очевидно, все ще бачить у Володимирові Путіні колегу з «іншої ліги» лідерів.
Ксенія Свєтлова
Прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу та президент України Володимир Зеленський сиділи поруч на похороні сенатора США Ліндсі Ґрема. Це була їхня перша зустріч за три роки.
Минулого разу вони зустрічалися на Генеральній Асамблеї ООН у 2023 році й обговорювали гуманітарну допомогу та цивільну оборону. Схожа зустріч могла відбутися й цього разу — публічно чи приватно. І, за даними Haaretz, Зеленський був у неї зацікавлений, але Нетаньягу відмовився.
І ніде правди діти, він був правий. У цих двох лідерів немає нічого спільного.
Нетаньягу з усіх сил вірить у те, що «ми вічно житимемо мечем». Зеленський, навпаки, прагне завершити війну у своїй країні. Нетаньягу намагається перетворити свою країну з демократії на автократію, тоді як українці прагнуть приєднатися до Європейського Союзу та стати передовою західною демократією.
Міністр оборони Нетаньягу хвалиться тим, що Ізраїль знищив Сектор Гази, а також «зрівняв із землею 24 ліванські села — так само, як у Газі». Натомість українська армія намагається завдавати ударів по військових та енергетичних об'єктах Росії якомога точніше, не спричиняючи масової загибелі та руйнувань серед російського цивільного населення.
Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Нетаньягу. І той часто спілкується з президентом Росії Володимиром Путіним, який перебуває у аналогічному становищі.
Щоправда, у Зеленського також не все безпроблемно (як доказ — демонстрації, які пройшли в Україні останніми тижнями після відставки міністра оборони Михайла Федорова). Але немає сумнівів у тому, що Зеленський і решта керівництва України рухаються в бік Європи — не лише у плані економічної інтеграції, а й з політичного та соціального поглядів.
Невипадково уряд Ізраїлю веде тотальну війну проти Європейського Союзу та його країн-членів. Це найбільше у світі об'єднання демократичних країн, і більшість із них прагнуть бути ліберальними демократіями. Європа досі переймається долею палестинців, досі дбає про міжнародне право та все ще вірить у справедливість.
Україна прагне бути там, але Ізраїль за Нетаньягу рухається у протилежному напрямку. Як наслідок, «група підтримки» Нетаньягу постійно звинувачує Україну в тому, що вона «голосує проти нас в ООН», або висуває інші жалюгідні виправдання, чому Ізраїль не повинен розвивати зв'язки з нею.
Ізраїль та Україна могли б бути взаємодоповнюючими партнерами з багатьох питань — безпеки, високих технологій, туризму та досліджень. Але цього не сталося. Окрім негативного ставлення Нетаньягу — він цурається Зеленського як вогню, — це також зумовлено хибним упередженням.
Ізраїль досі бачить у Росії наддержаву, тоді як Україну вважає незначною східноєвропейською країною, яку можна елегантно ігнорувати. Але армія України зараз є найбільшою та найдосвідченішою в Європі, а її оборонний експорт став затребуваним по всьому світу.
У той час, коли країни Перської затоки, Європа та Сполучені Штати ведуть переговори з Києвом про закупівлю його високотехнологічних систем озброєння, які дають відповідь на загрозу безпілотників, уряд Ізраїлю під керівництвом Нетаньягу воліє ігнорувати ці досягнення, щоб не нашкодити відносинам із Росією — яка є близьким партнером Ірану та ділиться з ним розвідувальними даними й військовими технологіями.
ХАМАС, Хезболла, Ісламський джихад та хусити — усіх їх тепло приймають у Москві. Проте Україна, яка буквально минулого тижня завдала удару по іранському судну зі зброєю, отримала від Нетаньягу лише холодний прийом.
Навіть сьогодні, через чотири з половиною роки після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Нетаньягу, мабуть, усе ще вважає, що Путін перебуває в «іншій лізі» — лізі, до якої він сам так прагне належати. | 1 608 |
| 14 | Сергій Данилов
Трішки моніторингу про іранську ракетну небезпеку:
Іран розглядав, але, ймовірно, відмовився від ракетного удару по Україні (відповідь на український удар по іранському судну в Каспійському морі 25 липня 2026). Це не фактичний удар, а загроза/планування, яке обговорювали аналітики та OSINT-акаунти в X. Тема активно обговорювалася 28–29 липня.
Основні тези від аналітиків та відомих акаунтів
NYT / Western intelligence* (Farnaz Fassihi, Julian Barnes та ін.): Іран буцім-то розглядав "символічний балiстичний удар" (мала бойова частина) по українському порту в Чорному морі (або по відкритій воді). Мета — «відповідь без великої ескалації». План відклали/скасували після розмови міністрів закордонних справ, і їх публічних постів.
WarMonitor3** (популярний проукраїнський OSINT): Іран планував удар по порту, але відмовився в останній момент через дипломатію. Раніше попереджав, що загроза Україні — «велика помилка».
MenchOsint**: Після розмови Арагчі з українським МЗС Сибігою загроза балiстичних ракет відпала. Іран вимагає компенсацію, але не хоче ескалації.
Smaliy** ( Polymarket/OSINT): Ймовірність удару різко впала (з 8–15% до 4–8% залежно від терміну). Напруга спала після переговорів, хоча Іран вимагає відшкодування.
Le Diplomate / геополітичні акаунти**: Якщо б удар відбувся — це радикальна інтернаціоналізація війни (Іран як новий гравець). Україна стає «полем для розборок» різних сил (після РФ, КНДР, Ірану).
Чому Іран міг би/не став би бити
Можливості**: Іран має ракети (наприклад, Khorramshahr ~4000 км), здатні дістати Україну. Запуск ймовірно з району Тебріза.
Ризики** (аналітики в іранських ЗМІ та західні): Відкриття нового фронту, перетин повітряного простору Туреччини (NATO), слабкий стратегічний ефект, висока ціна. Багато іранських аналітиків радять бити по європейських інтересах, а не по Україні напряму.
Загалом аналітики сходяться, що прямої атаки найближчим часом не буде — дипломатія спрацювала, обидві сторони не хочуть нової війни. Загроза використовувалася для тиску/детерренсу. Тема швидко згасає.
Від мене - говорив і кажу зараз, що йомовірність іранського удару по Україні дуже-дуже низька. В Ірані раціональні вороги злякалися, що після запуску ракети середньої дальності навіть по акваторії Одеси, згорить багато іранських суден на Каспії. Їм зараз треба безпеки, щоб отримувати зерно етц з рф. Їм вижити треба а не ескалювати | 1 639 |
| 15 | Ігор Семиволос
Цілком адекватна розмова Сибіги з Аракчі. У прагматичній дипломатії під час війни ключове - це утримання рамки, а не емоційні випади.
Наші не «бикували», а спокійно пояснили іранцям, чого ми прагнемо і чому так діємо. Сибіга відпрацював класичний виважений розрахунок:
доніс причинно-наслідкові зв'язки (локація, залученість судна у військову логістику та право України на самозахист);
зняв ризики для дипломатії Євросоюзу, оскільки Тегеран намагався через канал із Каллас виставити Україну «неконтрольованим дестабілізуючим чинником». Пряма й спокійна розмова закриває цей майданчик для іранських маніпуляцій.
Перепрошення в таких випадках - річ прийнятна, а щодо компенсацій, то скоріше рак на горі свисне, або ж це станеться вже після того, як подібний крок зроблять самі іранці. Зрозуміло, що поки Тегеран не відшкодував збитки за збитий рейс PS752 та постачання «Шахедів», питання будь-яких виплат з нашого боку не вийде далі суто протокольних формулювань.
Головне в цій розмові - підтвердження того, що для іранців зовнішньополітична частина проблеми є ключовою. Для Аракчі та тамтешньої верхівки цей інцидент - насамперед інструмент у власній грі із Заходом та спроба зберегти обличчя на тлі тиску з боку США й Ізраїлю. Коли стає зрозуміло, що внутрішньополітичного чи військового запиту на ескалацію з Україною в них немає, увесь демарш швидко зводиться до порожньої риторики. | 1 478 |
| 16 | Ігор Семиволос
МЗС Ірану назвав "актом агресії" удар Києва по іранському судну у Каспійському морі, а його глава Аббас Арагчі 26 липня звинуватив особисто українського президента Володимира Зеленського у "нападі на іранське торговельне судно", внаслідок чого, за його твердженням, загинув моряк. Арагчі назвав дії України "грубим порушенням Статуту ООН, вчиненим за вказівкою Ізраїлю з метою втягнути Європу в свою війну" і пообіцяв не залишити це "без відповіді".
Напередодні Зеленський заявив про "дуже хороші результати далекобійних ударів в акваторії Каспійського моря". "Зокрема, це судна, які були задіяні в транспортуванні військових вантажів з Іраном, та військовий корабель”, - написав він 25 липня у Telegram.
Щодо удару Києва по іранському судну в Каспійському морі, заявлених Тегераном у відповідь погроз та можливості їх реалізації DW поговорила з українським експертом з питань Близького Сходу Ігорем Семиволосом.
DW: Як ви оцінюєте український удар по іранському судну в Каспійському морі?
Ігор Семиволос: Я думаю, що це логічно - розширення української стратегії щодо контролю над водними шляхами постачання зброї і взагалі економічна блокада Росії водним шляхом на півдні. Ми діємо дуже схоже з тим, як діє Іран в Ормузькій протоці.
Що перевозило це судно?
Я не знаю. Як мінімум товари подвійного призначення. Очевидно, що продовжується економічна і воєнна співпраця між Іраном та Росією. Росія зараз передає переважно зброю, продовольство, все те, що допомагає Ірану триматися в умовах блокади і війни.
Чи був український далекобійний удар узгодженим зі США?
Не знаю, не можу стверджувати. Це питання не артикулювалося публічно, але очевидно, що Україна використовує американські розвідувальні дані. Тому, скоріш за все, американці були в курсі.
Чому цей удар по судну в Каспійському морі був саме зараз?
Тому що ми стали спроможними це робити. Раніше не було технічних можливостей.
Була це поодинока акція чи ми побачимо щось схоже ще не один раз?
Каспійське море трошки далі, ніж Азовське і Чорне моря. Тож треба також усвідомлювати, що запуск дрона у цей регіон є складнішим. Але мені здається, що операція продовжиться.
Як Іран відреагує на це? Адже уже були погрози.
Погрози - це не нове. Іран мав якимось чином відреагувати. Але з того, що я бачу, це політико-дипломатичний шлях.
Тобто ви не побоюєтесь, що Іран може завдати ракетного удару по Україні? Це взагалі можливо?
Можливо все, але вірогідність дуже низька. Завдати ракетний удар по Україні через територію країн НАТО доволі складно, адже ця ракета має пролетіти повітряним простором Туреччини, але також Кавказу чи Росії. Одна ракета, яка прилетить, не робить погоди, а лише ускладнить ситуацію для Ірану. Одна справа - удари по кораблях чи портах в Каспійському морі, тому що це пов'язано з Росією, а ми перебуваємо у війні з Росією. А інша річ - удар іранською ракетою по українській території. Це прямий акт війни. Попри всю іранську риторику, Тегеран чудово усвідомлює, що наша стратегія мало чим відрізняється від стратегії Ірану в Ормузькій протоці.
Чи може Росія підключитися до захисту кораблів, які перевозять вантажі до Ірану?
Може, напевно. Але ж це наші легітимні цілі.
Тобто в цілому ви не очікуєте якогось загострення між Україною та Іраном в військовому плані?
Ні, я не очікую. Я думаю, що кожна сторона чудово розуміє правила гри. Іран розірвав по суті всі угоди, які були з Україною, почавши допомагати в 2022 році Росії. Іранські інструктори діяли і, можливо, діють на території Росії, навчаючи російські екіпажі дронів. Іран по вуха зав'язаний у війні проти України. Україна не давала жодних приводів для такої політики. Іран перший виступив проти України на боці Росії. Ми маємо повне легітимно право обмежувати можливості і Ірану, і Росії в Каспійському морі. | 1 506 |
| 17 | Ігор Семиволос
Реакція міністра закордонних справ Ірану Аббаса Аракчі на ураження комерційного судна в Каспійському морі, задіяного у військових перевезеннях, потребує окремої уваги.
Дипломатичному демаршу передувала заява Президента України Володимира Зеленського в мережі X, у якій він підтвердив відповідальність за далекобійні удари по логістичних об'єктах у Каспійському басейні. У відповідь очільник іранського МЗС звинуватив Україну в загибелі моряка та порушенні Статуту ООН, а також заявив про нібито наявність "ізраїльського наказу" з метою втягування Європи у конфлікт. За словами Аракчі, цю позицію він уже довів до відома представників ЄС та РФ. Одночасно до МЗС Ірану було викликано тимчасового повіреного у справах України для вручення офіційної ноти протесту. Жодних верифікованих доказів залученості Ізраїлю наведено не було.
Ключова особливість цієї події полягає в тому, що це перший прецедент прямого звинувачення України з боку Тегерана в атаці зі смертельними наслідками, який іранська сторона синхронно транслує як на західний (через дипломатію ЄС), так і на східний (через РФ) треки.
Оцінка подальшого розвитку подій дозволяє виокремити два основні сценарії.
Отже, перший сценарій, найбільш ймовірний, - це риторична ескалація без прямої дії. Іран не володіє інструментарієм для безпосередньої військової відповіді Україні у зв'язку з відсутністю спільного кордону та обмеженістю оперативних спроможностей: наявний силовий ресурс Тегерана повністю сконцентрований на протистоянні зі США та Ізраїлем у регіоні Перської затоки та Червоного моря. За цих умов реакція Ірану обмежиться інструментами "м'якої сили", зверненнями до Ради Безпеки ООН, залученням інформаційних спроможностей РФ для координації нарaтивів або спробами сформувати для України імідж "непередбачуваного агресора" перед країнами Глобального Півдня та Європою.
Використання комунікаційного каналу з дипломатією ЄС підтверджує, що очікуваний ефект від дій Тегерана є насамперед інформаційно-політичним, а не військовим.
Другий сценарій - асиметрична відповідь через проксі або через Росію. Неможливість симетричного військового удару компенсується потенційною інтенсифікацією військово-технічної співпраці з РФ, а також залученням кіберресурсу та спецслужб.
Іран володіє розвиненою та розгалуженою мережею хактивістських угруповань і державних кіберакторів (фіксується понад 60 профільних груп), що дозволяє здійснювати атаки за принципом правдоподібного заперечення. Основний інструментарій включає DDoS-атаки, використання шкідливого програмного забезпечення типу wiper та інформаційно-психологічні операції.
Незважаючи на високий рівень кіберзахисту української інфраструктури, особливу увагу слід приділити загрозам для промислових систем управління (ICS — Industrial Control Systems). Оскільки іранські угруповання спеціалізуються саме на ураженні фізичної інфраструктури (електромереж, водоочисних споруд, елеваторів та об'єктів енергетики), цей вектор асиметричної загрози потребує підвищеного контролю.
Втім, цей епізод може зіграти й на користь Києва: демонстрація удару по вузлу російсько-іранської військової кооперації може сприйматися Вашингтоном як додатковий аргумент на користь України - тим більше на тлі несподіваного проукраїнського розвороту серед впливових голосів MAGA. Завтрашній візит Зеленського до Вашингтона відбувається саме на цьому тлі зміни настроїв. | 1 125 |
| 18 | Ігор Семиволос
Саудівсько-хуситське протистояння - явище не нове, а з бородою. Ще в 2015 році Саудівська Аравія зі спільним саудівсько-еміратським командуванням почала операції «Decisive Storm» і «Restoring Hope», метою яких була поразка хуситів, які з 2014 року взяли під контроль значну частину Ємену та столицю Сану. Та кампанія завершилася повним крахом і характеризувалася як одна з найдорожчих і найневдаліших воєнних авантюр регіону. Врешті антихуситська коаліція розпалася, а розпіарена Islamic Military Counter Terrorism Coalition (IMCTC) - «ісламське НАТО» з 41 країни, засноване в грудні 2015 року, - залишилася здебільшого на рівні конференцій і заяв. До речі, не в останню чергу тодішній конфлікт сприяв суттєвому зближенню Сани й Тегерана.
Нинішня фаза протистояння почалася 20 липня, коли єменський уряд в Адені (не хусити) завдав удару по аеропорту Сани, контрольованому хуситами, щоб перешкодити посадці іранського літака. У відповідь хусити оголосили морську блокаду Саудівської Аравії, а 22 липня атакували два саудівські танкери в Червоному морі (Encelia та Layla), заявивши, що ті порушили блокаду. Далі сторони обмінялися взаємними ударами: саудівська коаліція завдала удару по хуситській Ходейді, а 25 липня хусити відповіли ракетами й дронами по об'єктах Aramco в Янбу та Джизані.
Можна припустити, що цей спалах протистояння, враховуючи попередній травматичний досвід, буде лише коротким епізодом. Дуже не хочеться тривалого блокування Баб-ель-Мандебської протоки на тлі зростання вартості нафти через війну в Перській затоці.
Втім, не варто скидати з розрахунків суттєву відмінність від ситуації 2015–2022 років. Тодішня кампанія була ізольованим двостороннім конфліктом Саудівська Аравія - хусити. Нинішній спалах відбувається всередині ширшої американо-ізраїльсько-іранської війни, де хусити виступають складовою «Осі Опору» - з відповідним стимулом і, ймовірно, кращою координацією та підтримкою (зброя, розвідка), ніж у попередньому раунді.
Звідси випливає, що траєкторія цього фронту, швидше за все, буде прив'язана до траєкторії головної війни: деескалація тут малоймовірна без деескалації в Ормузькій протоці загалом. | 1 026 |
| 19 | Якщо застосувати ескалаційну рамку німецького конфліктолога Ґлазла, то це саме той момент, коли тактична дія (символічне захоплення для тиску на переговорах) ризикує перетягнути конфлікт на вищий щабель ескалації: реальні американські втрати створюють внутрішньополітичний тиск у США, породжуючи потребу або ескалувати далі, або принизливо відступити.
Обидва виходи гірші за статус-кво, що передував операції. | 1 580 |
| 20 | Ігор Семиволос
Все більше опосередкованих даних свідчать про можливу наземну операцію США в Перській затоці. Зазначу: деякі дані не виглядають залізобетонними, їхні джерела сумнівні (росіяни), а аргументація густо переплетена з конспірологією, рашистською ідеологією та достовірним фактажем. Тим не менш, варто розглянути саму ймовірність такого розвитку подій.
Зараз ситуація виглядає як межова: шальки терезів можуть хитнутися в обидва боки - як у бік деескалації, так і подальшої ескалації. Мої джерела говорять, що остаточного рішення немає і, як це часто буває, навіть якби воно було, його можуть змінити в останній момент.
Я б не став зараз вибудовувати бінарну логіку «буде / не буде», а скоріше розглянув би три сценарії:
Перший - обмежена десантна операція (Харк, можливо, Кешм). Ймовірність помірна, але зростає. Це те, що зараз реально обговорюють і публічно лобіюють (генерал Маккензі відкрито закликав до цього). Логіка проста: захоплення острова як козиря для перемовин, без наміру утримувати материкову територію, тобто - ескалація, де сторона шукає символічну перемогу без повної ставки.
Другий - жорсткий сценарій: повномасштабне наземне вторгнення на материк. Ймовірність низька, оскільки аналітичні оцінки витрат жахливі: мобілізація до 100 тис. військових і оптимістичний сценарій у 20 тис. американських втрат. Лондонський Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS), відомий щорічним виданням The Military Balance, оцінює іранські сили в 570 тис. діючих плюс 350 тис. резерву - і це, як ви розумієте, не Ірак 2003 року. Провідні аналітичні центри (Atlantic Council, єгипетський Al Habtoor) вважають, що немає історичного прецеденту «чистого виходу»: окупація неминуча, а її наслідки ми вже бачили в тому ж Іраку та Афганістані. До речі, на Polymarket станом на середину червня оцінювали вторгнення до 2027 року як малоймовірне, хоча ця оцінка вже трохи застаріла на тлі липневої ескалації. Не те щоб я сліпо покладався на ці дані, це скоріше штрих до загальної картини.
Третій - продовження повітряно-морського тиску без залучення наземних сил. На мою думку, це залишається найбільш вірогідним базовим сценарієм на найближчі тижні. Логіка Трампа, яка діє у формі синусоїди «тиск - відпустити», полягає в тому, щоб тримати ескалацію керованою, уникаючи пастки затяжної окупації, яка є політично токсичною перед виборами (60% виборців проти іранської авантюри, і це ще не осінь). Проблема в тому, що іранці це також чудово розуміють.
А як щодо символічної десантної операції (острів) замість стратегічної (материк)? Перше виглядає як інструмент тиску в межах контрольованої ескалації, тоді як друге - це вже якісний стрибок, до якого американський істеблішмент явно не готовий.
І тут можна з високою часткою ймовірності стверджувати, що навіть захоплення острова для переговорних торгів буде, як кажуть аналітики Фонду захисту демократій (FDD), «пасткою власного виготовлення» (a trap of America's own making).
Як ви розумієте, існує величезна асиметрія між «захопити» vs «утримати». Якщо для захоплення острова чи островів потрібно декілька годин, то його утримання в межах зони ураження балістичних ракет, дронів і навіть переносних ЗРК видається набагато складнішим завданням. До того ж військовому контингенту потрібне постійне морське постачання: кожен корабель забезпечення повинен буде проходити через Ормузьку протоку та Перську затоку, залишаючись у зоні ураження.
Я вже мовчу про військових, які перебуватимуть на цьому острові. Іран отримує стимул саме тому, що втрата вже здобутого болючіша за втрату можливого. Щойно з'являться перші жертви, іранський режим використає відео загиблих американських військових як потужну пропаганду - тобто навіть тактичний успіх обертається стратегічною поразкою в інформаційному полі. Це операція з високим ризиком і сумнівним стратегічним виграшем: вона не може дати того, що обіцяє, - класична пастка ескалації, де вихід дорожчий за вхід. | 1 404 |
