Локальна історія

Ірина Пустиннікова – письменниця, журналістка, краєзнавиця та фотохудожниця. Недавно вийшла її книга “Карпати. Коротка історія мандрів” від видавництва “Локальна історія”. “Репортер” поспілкувався з авторкою про нову книгу, туризм у Карпатах і збереження пам’яток на Івано-Франківщині. “У книзі зібрані понад 20 локацій, більше 200 архівних фото, багато з яких друкуються вперше. Це досить універсальний продукт, він буде цікавим не лише людям, “хворим” на Карпати, а взагалі кожному, кому небайдужа історія рідної країни. Тут про те, як наші Карпати оживали, який збурювали інтерес, чому, хто й куди їхав у гори 100, 120 чи 150 років тому. Тут про курортну славу – ту, що минула, і ту, що нікуди не поділася й нині. У роботі над “Карпатами” використовувались десятки старих путівників регіоном – польських, німецьких, угорських. Вивчалася преса того періоду, мемуари людей, котрі побували у наших горах, листування і так далі. Найкраще заняття у світі, ну чесно. От хіба лише мандрувати – ще краще. Франківщина вся дуже красива. Справді видатні пам’ятки області – п’ятиверхі церкви. До списку ЮНЕСКО потрапила лише одна, в Нижньому Вербіжі. А є ж іще Гаврилівка, Рожнів, Раківчик. З них пилинки треба здувати, а їх закували у бляху, під котрою деревина просто зітліває, гниє. Прикарпаття стоїть на порозі втрати свого головного внеску в архітектурну історію людства – і лише кілька поселень розуміють, що це катастрофа. Процес “дебляхізації” сильно пробуксовує через низький рівень освіти – як і парохів, так і парафіян”. https://report.if.ua/statti/krayeznavycya-iryna-pustynnikova-prykarpattya-ryzykuye-vtratyty-svij-najbilshyj-vnesok-v-arhitekturu/

Вони виїжджають на один-два виклики щодня, кожен із яких триває 7–8 годин. Добровольча організація парамедиків "Госпітальєри" — це волонтери з різних регіонів України, що беруть відпустки на основних роботах, щоб поїхати на фронт і рятувати наших вояків. Дописувачка "Локальної історії" взяла участь в евакуації разом із командою буса "Австрійка", який на 18 листопада 2023 року вже транспортував 2405 поранених українських захисників. “За дві години ми на локації, "евак" зупиняється біля лікарні. Похмуре довкілля прифронтового міста, напружена тиша, темні обличчя військових і медпрацівників, нервове очікування перших поранених. Лунає повітряна тривога. Ніхто не звертає на це уваги. На борту з’являються поранені. З кожним короткий діалог, огляд, "три-чотири — взяли" — і от всі пацієнти вже на борту. "Евак" вміщує дев’ять сидячих поранених. Ліжка в бусі оснащені моніторами, вони допомагають контролювати життєві показники: пульс, тиск, сатурацію, можна зробити ЕКГ. Персонал їде стоячи. Я заходжу останньою, за мною зачиняються двері — рушаємо. Раптом спиняємося, до салону забігає лікар і звертається до одного з бійців: “Андрія й Івана витягли. Обоє в реанімації, прооперували, ноги зберегли, стан стабільний. Спокійно їдь лікуйся, твої побратими врятовані”. Ледь помітна усмішка в кутиках рота, вдячні очі бійця — тепер точно можемо продовжувати рух. Коли крайні медичні ноші опиняються в лікарняному коридорі, ми рушаємо на базу. Запарюю каву й виходжу надвір. На лаві сидить "Варта", найстарша в команді. Це був її крайній виїзд перед відпусткою, сьогодні вона їде додому. До нас приєднується львів’янка "Ластівка". Вона заспівує: "Я піду в далекі гори, на широкі полонини". Навколо збирається решта команди. Вони п’ють чай, читають книжки, займаються побутовими справами — збоку це все схоже на якийсь табір відпочинку. Але у цьому таборі немає днів і ночей, буднів і вихідних — є час між викликами, у якому минає їхнє життя, і вони рятують тисячі інших життів”. Про те, як волонтери добровольчої організації парамедиків "Госпітальєри" рятують наших вояків читайте більше у матеріалі ↓ https://localhistory.org.ua/texts/reportazhi/buti-soniashnikom-u-stepakh-donbasu/

На фото – підсудні під час процесу Спілки визволення України. Це більшовицьке судилище, фактично, було спрямоване проти національно-свідомої інтелігенції. Репресії Кремля проти української інтелігенції були засуджені — як галицькою пресою, так і національними лідерами. “Вже тринадцять днів тягнеться в великій салі опери в Харкові небувалий політичний монстр-процес проти 45 українських національних діячів. Більшовицькі прокуратори чи громадські обвинителі, зберігаючи формально всі правила конвенціальної чемности, тортурують і виснажують усіх обвинувачених тенденційно злобними та злосливими змістом запитами, даючи таким чином делєгатам "пролетарської громадськости" нагоду до кпин, насмішок і непристойних вигуків на адресу підсудних. Обвинувачені нічого зі своєї праці не заперечують, і тим виявляють свою громадську мужність, тим виявляють, що були правдивими українськими патріотами”. Про те, як українці трактували процес СВУ читайте у матеріалі на нашому сайті → bit.ly/3K6OwqO

Більше про Крим читайте у новому номері журналу “Локальна історія” ↓ https://shop.localhistory.org.ua/product/krym-3-2024/

“У 1991 році на цвинтарі сконалої імперії у Криму зустрілося троє зацікавлених. Першим із них була Україна, яка тільки-но відновила свою Незалежність і яку на Всеукраїнському референдумі підтримало лише трохи більше ніж 54 % жителів Криму. Іншою силою були кримські татари, які чимдуж намагалися повернути історичну батьківщину. Ще однією потугою, яка пильно стежила за ситуацію у Криму, була Росія. Її позиції зміцнювали більше двох третин росіян серед населення півострова та Чорноморський флот, який за кожної нагоди брязкав зброєю. У 2014 році Росія першим пострілом вміло спрямувала свого револьвера в бік і українців, і кримських татар. Однак, на щастя, ця куля не виявилася смертельною. Мексиканська дуель перетворилася на кримську, у якій тепер важать витримка та партнерство. Українці та кримські татари мають діяти рішуче та синхронно, бо ж єдиним шансом є подвійний постріл у першого стрільця. І в разі перемоги в цій дуелі нам важливо відчувати плече свого приятеля, бо ножів у спину від переможених ми не злічимо”. Читайте більше у колонці Віталія Ляски ↓ https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/krimska-duel-vitalii-liaska/

"Війна стосується всіх! Перемога залежить від кожного!" — гасло волонтерського центру "Львівський Лицар", що на вулиці Коперника у Львові. Його керівник — Андрій Салюк, президент Благодійного фонду "Збереження історико-архітектурної спадщини міста Львова", віцепрезидент Українського комітету ICOMOS, Голова ради Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. “Коли почалося повномасштабне вторгнення, я витягнув свої гроші — і ми буквально через день закупили щити для того, аби закрити вітражі на Успенській церкві. 28 лютого ми вже почали ці роботи. Але наприкінці березня 2022-го, коли ми вже позакривали у Львові мішками і щитами усе, що планували, представник Міністерства оголошує: ми розпочинаємо проєкт із розробки програми збереження об’єктів культурної спадщини в умовах війни. Те, що зараз втрачено з рухомої культурної спадщини, зокрема, музейні, бібліотечні, архівні колекції — це відповідальність Міністерства культури. Ми закрили усі об'єкти, а вони лише почали розробляти концепцію, чи треба їх захищати”. [ Це сьомий матеріал із проєкту "Діалоги. Люди культури у війні" — серії інтерв’ю з митцями, які волонтерять або мають досвід військової служби, у знакових для них місцях Львова. Проєкт втілено спільно з Інститут стратегії культури ]. Про волонтерство в умовах повномасштабного вторгнення розповідає громадський діяч Андрій Салюк → http://surl.li/ubzxm

Це добірка унікальних світлин жителів села Великі Сорочинці. Їх зафіксував на своїх фото етнограф Федір Фільєструп, коли здійснив експедицію на Полтавщину у 1930 році. Окрім традиційного одягу селян, на його світлинах можна розгледіти мальовничі пейзажі, житло і побут мешканців села. Більше фото селян переглядайте у матеріалі → bit.ly/4bnSlUT

Запрошуємо вас послухати наживо дискусію на тему “Періодика як компактний жанр документування та рефлексії”. Зустріч відбудеться завтра(31.05) о 13:00 на фестивалі Книжковий Арсенал (місце події: Видавнича сцена). На цій події ми поговоримо про те, як жанр періодики здобув популярність за останні декілька років, охоплюючи різні тематичні напрямки: мистецтво, репортаж, історію, дизайн. Поділимося, як кожна команда прийшла до власного напрямку, які виклики вони зустрічають та які плани мають на майбутнє. Участь у дискусії візьмуть: Віталій Ляска – головний редактор журналу “Локальна історія”, Марічка Паплаускайтек – шеф-редакторка Reporters, Настя Жеребецька – дизайнерка “Літопис Українського Дизайну” та Анна Карнаух – головна редакторка друкованого журналу Telegraf. Модераторка події: Богдана Неборак.

Відкриваємо передпродаж нашої другої книжки “Сила опору. Українці в радянських таборах”! У ній вміщено 25 біографічних портретів українців, які відбували багаторічні терміни ув’язнення у радянських виправно-трудових таборах та тюрмах і яким вдалося вижити. Це не лише драматичні особисті історії страждань жертв комуністичного режиму, а й приклади незламності та гідності, збереження людяності в умовах абсолютного зла. Герої цієї книжки дуже різні — від бандерівців, ув’язнених у ­1940-х роках, до дисидентів, останні з яких вийшли на волю 1991 року перед відновленням Незалежності України. Їхні долі об’єднані боротьбою проти одвічного ворога — московської “імперії зла”. Автори текстів – Христина Коціра, Radomyr Mokryk, Inna Bereznitska, Oksana Levantovych, Святослав Липовецький, Volodymyr Molodiy, Yurko Pukivskyi. Ілюстрації та обкладинка – Тетяни Приймич. Замовити за зниженою ціною 360 грн можна на нашому сайті → https://bit.ly/3yDYq0J З друкарні очікуємо після 25 червня.

Цього року вперше беремо участь у Книжковий Арсенал як видавництво книжок. На стенді чудової книгарні "Сенс" знайдете наше перше видання “Карпати. Коротка історія мандрів”, а також усі номери журналів 2024 року і 2023, тиражі яких ще залишилися. Приходьте з 30 травня до 2 червня на Лаврську, 10-12. Де нас шукати: зона книгарні "Сенс", місце D2.35.