still not the tea ☕
Open in Telegram
Про все на світі і ні про що водночас від людини, яка знає все і не знає нічого CEO: @vshchnk_yulia
Show more260
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
No data30 days
Data loading in progress...
Similar Channels
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Tags Cloud
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
December '24
December '240
in 0 channels
November '240
in 0 channels
Get PRO
October '240
in 0 channels
Get PRO
September '240
in 0 channels
Get PRO
August '240
in 0 channels
Get PRO
July '24
+1
in 0 channels
Get PRO
June '240
in 0 channels
Get PRO
May '240
in 0 channels
Get PRO
April '240
in 0 channels
Get PRO
March '240
in 0 channels
Get PRO
February '240
in 0 channels
Get PRO
January '240
in 0 channels
Get PRO
December '23
+36
in 0 channels
Get PRO
November '23
+23
in 1 channels
Get PRO
October '23
+243
in 1 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 21 December | 0 | |||
| 20 December | 0 | |||
| 19 December | 0 | |||
| 18 December | 0 | |||
| 17 December | 0 | |||
| 16 December | 0 | |||
| 15 December | 0 | |||
| 14 December | 0 | |||
| 13 December | 0 | |||
| 12 December | 0 | |||
| 11 December | 0 | |||
| 10 December | 0 | |||
| 09 December | 0 | |||
| 08 December | 0 | |||
| 07 December | 0 | |||
| 06 December | 0 | |||
| 05 December | 0 | |||
| 04 December | 0 | |||
| 03 December | 0 | |||
| 02 December | 0 | |||
| 01 December | 0 |
Channel Posts
| 2 | Що таке “нормальна людина?” Що це? Бо навряд чи така людина існує. Я б дуже хотіла бути нормальною, але все не можу знайти тих, хто б мені пояснив цю “нормальність”, адже деколи здається, що навколо мене одні лише ті, хто вже давним-давно втратив глузд. Я в їхньому числі? Можливо. Чи мені від цього страшно? Не дуже. Чи я б хотіла побути нормальною? Чом би й ні! Може, я і є нормальна. Розібратись все-таки варто, бо всі навколо тільки й говорять, як про те, що нормальних людей вдень і з вогнем не знайдеш. Ну, по-перше, краще обійтись без вогню. По-друге, “нормальність” як така вже перестала бути нормальною, бо як тільки ти думаєш, що все якраз так, як і мало би бути, так відразу ж в голову лізуть думки про те, що щось іде не так. Все занадто нормально. Десь має бути пастка. Така невеличка, непомітна, зовсім як кроляча нора, потрапляння в яку можна порівняти з тріпом, який переслідуватиме тебе все життя в кошмарах. Прийдеться написати казку.
Чи це нормально у 23 прокидатись о 10 ранку? Не мати ніяких планів на вечір та проводити його наодинці в темній кімнаті, бо світло лише дратує? Їсти те, що не треба варити? Читати книжки про психологію серійних вбивць? Так і не знати, що робити далі? І це все у 23. Нормально це? Навряд чи. Готувати й правда треба навчитись.
“Нормальна людина - це та, яка живе нормальне життя, працює на нормальній роботі, ходить на нормальні тусовки, нормально дивиться на світ та не спілкується з ненормальними людьми”. Крапка. Бо коли є кома, то після нею відразу ж йде горезвісне “але”. Після “але” будь-яка нормальність зникає.
Можливо, ми насправді боїмось нормальності? І людині просто бридка ідея того, що вона може бути найсірішою, найнуднішою, найнецікавішою особою не тільки для інших, а й насамперед для себе самої. Що краще: мучитись з депресією чи страждати від своєї тривіальності? Відповідь очевидна. Неочевидно тільки, чому цю відповідь обирають. Нудне життя - це життя беззмістовне, а беззмістовне життя - це життя нормальної людини, людини, яка цей сенс життя в рот єбала і я хочу бути цією людиною, бо сенс мого життя - це фікція, яка існує лише у моїй голові. Для інших моє життя таке ж саме, як і їхні життя для мене. Можливо, коли я не дивлюсь на інших, то вони просто-напросто зникають з лиця Землі, тому що інші - це галюцинація мого мозку, який все не може зрозуміти для чого він думає. А думає - значить існує.
#teathoughts | 166 |
| 3 |  +5Illustrations Of How Beautifully Imperfect Women Are When No One Is Looking
✍️ by Sally Nixon | 151 |
| 4 | Змінюватись - це навчитись вибачати людям. І признати, що ти сама можеш робити помилки. Важко бути ідеальною в очах інших, ще важче бути ідеальною для себе. Я ніколи не буду ідеальною. Я ніколи не матиму ідеальне тіло, ідеальну кар’єру, ідеальну сім’ю, ідеальні стосунки, я не зможу зберігати ідеально-безпристрасне обличчя перед людьми, яким я хочу сподобатись, та так і не навчусь підставляти ліву щоку, коли мене раз за разом даватимуть ляпаса в праву. Ця думка крає моє серце. Занадто важко відмовитись від цієї ідеї - стати ідеальною версією себе, навіть якщо я й досі не розумію, що таке ідеал. На це він й ідеал, щоб він так і залишався поза зоною досяжності.
Довгі роки я жила надією, що ще одна висока оцінка, ще один скинутий кілограм, ще одна лишня година спорту, ще один раз відгукнутись на чергове прохання подруги їй допомогти, розуміючи, що в разі чого на її допомогу очікувати не варто, приблизять мене до ще кращої версії себе, яка нарешті житиме ідеальне життя. Життя, де її всі люблять, де вона не звертає уваги на образливі слова, де в неї все йде по чіткому плану, який лише посприяє досягненню всіх-всіх цілей. Життя, де вона нарешті щось значить і чогось варта, бо в неї є це чим доказати. Яка прекрасна, солодка, рожева утопія. Утопія, в яку я відразу ж утікала, коли навколо все летіло шкереберть. Утопія, яку я деколи продумувала до малесеньких дрібниць, аби забути, що відбувалось у реальності. Години, дні, роки вигадування сценаріїв, а що було б зі мною, а як би змінилось моє життя, якби я народилась в іншому тілі, якби не промовчала в ситуації, коли мені грубо заткнули рот, якби нарешті знайшла справжніх друзів, якби я вміла малювати чи писати вірші, якби я просто не з’явилась на цей світ. Купа сценарів, які роїлись в моїх голові та чекали слушного моменту, аби перетворитись в захоплюючий міні-фільм перед сном. Ці міні-фільми поступово втрачали своє значення, блякли, стирались з пам’яті, але післясмак залишився. Бажання бути ідеальною, замасковане під саморозвиток чи любов до себе, в’їлось настільки сильно в мою підсвідомість, що я просто продовжувала вважати, що ще трішки, ще краплинку, і я стану першою. Найкращою. Найрозумнішою. Найкрасивішою. Ідеальною.
У мене не буде ідеального життя. А що таке ідеальне життя? Це те життя, яке ти ніколи не проживеш. А я б хотіла трохи пожити.
#teathoughts | 138 |
| 5 |  +2✍️Women washing their hair in japanese fine art: Suzuki Harunobu/Hashiguchi Goyo/Itō Shinsui | 134 |
| 6 | Найважче мити голову у четвер. Як мінімум півгодини я маю повмовляти себе, аби хоча б зайти у ванну, ще півгодини на роздуми про те, а чи не краще мені просто зібрати волосся у хвіст, ще хвилин 15 я тихо ненавиджу себе за те, що я раз за разом обіцяю собі нарешті відростити те каре і раз за разом знову його стрижу.
У четвер я втомлена. Мене зовсім не приваблює перспектива п’ятниці, бо до п’ятниці ще треба дожити і перед п’ятницею існує цей дивний четвер, коли мій мозок перестає функціонувати настільки, що йому важко змусити мене помити голову. А її і так важко мити в будь-який інший день. Проте в четвер це відчувається по-особливому. Все в четвер відчувається по-особливому.
День, який ніхто не помічає. Заховався собі там серед інших, всі про нього згадують тільки тоді, коли говорять про плани на вихідні або про те, якою важкою була середа. Навіть уроки в школі в четвер ставили такі, щоб їх можна було прогуляти без докорів сумніву. Бо тільки на малюванні мама могла тебе записати на прийом до зубного лікаря. Прогуляти те трудове навчання, ніби вже у 10 років відчуваючи, що ти не створена в майбутньому для праці. Взагалі не піти до школи у четвер і натомість поїхати до бабусі в село.
У четвер можна робити все, що завгодно, якщо це “все завгодно” не є чимось серйозним. А миття волосся - це якраз-таки щось серйозне. Це підготовка до ще одного дня існування у соціумі, коли ти вже фактично налаштована нічого не робити наодинці. Чисте волосся - пропуск в люди. В люди в четвер вже не дуже то й хочеться. Та й навіщо йти в люди, якщо ти до того бачила їх вже аж три дні підряд.
Можливо, я просто заздрю четвергу. Я б теж хотіла бути ось такою. Чимось таким. Хотіла би бути четвергом. Водночас найкращий і найгірший день в усьому тижні. Ці дві характеристики виводять його в тотальний нуль. Нуль з приємним післясмаком, а не з відчуттям голоду чи спраги. Хочу бути спонтанною поїздкою в зоопарк. Сміхом в їдальні під час уроків. Майже пустою, набитою лише найприємнішими для серця дрібницями, сумкою на плечі. Превентивно зібраним у хвіст волоссям, бо на вулиці вже смеркає.
Чимсь таким.
#teathoughts | 146 |
| 7 |  крута ініціатива від Ані Сірик
з вас — донат 50 грн сюди 👈 і нік в коментарях до переказу. з Ані — персональне пошиття БУДЬ-ЯКОЇ сукні за вашими мірками.
долучайтеся 🫶 | 140 |
| 8 |  +3🖌️ “Kiss Touch Smile” series by Molly Mendoza | 143 |
| 9 | любовні романи часто сприймаються як якесь легке чтиво на літні канікули, коли мозок не може переварювати філософські трактати та глибинні роздуми, але я все одно не можу з цим погодитись, бо існують такі твори, цитати з яких вивертають тебе назовні і не дають потім спокійно жити. сьогодні рилась у своїх телефонних замітках (бо чим ще можна займатись, коли нічого не хочеться?) і натрапила на кінцівку книги ісабеля альєнде "японський коханець".
кінцівка, яка щораз розбиває мені серце і змушує задуматись, а чи я взагалі...чи я взагалі знаю, як може кохати людина? як можуть кохати людину? чи дійсно існує кохання, яке триває все життя? і чи життя варте того, щоб його прожити без кохання? кохання - це слабкість чи це те, що робить кожного з нас сильнішим? купа питань. пропоную знайти відповіді на них в кінці книги:
"Який розкішний і легковажний світ, Альмо! Він усе крутиться й крутиться. Незмінне у ньому лише те, що все змінюється. Це загадка, яку ми здатні оцінити тільки в стані спокою. Зараз я переживаю дуже цікавий етап. Мій дух зачаровано спостерігає зміни в моєму тілі, але спостерігає не здаля, а зсередини. Мій дух і моє тіло разом у цьому процесі. Вчора ти сказала мені, що сумуєш за юнацькою ілюзією безсмертя. Я — ні. Я втішаюся своїм нинішнім станом людини зрілої, щоб не сказати старої. Якби мені судилося померти через три дні, чим би я наповнив ці три дні? Нічим! Я звільнився б від усього, крім кохання.
Ми багато разів повторювали, що кохати одне одного — наша доля, ми кохали одне одного в попередньому житті й будемо разом у майбутньому. А може, ні минулого, ні майбутнього не існує, і все відбувається одночасно у нескінченних вимірах Всесвіту. В такому разі ми разом постійно, назавжди.
Це фантастично — жити. Нам усе ще по сімнадцять років, моя Альмо!"
p.s. рекомендовано для читання.
#teathoughts | 158 |
| 10 |  +2Проте мій мозок все-таки розумів, що ми не живемо в Нью-Йорку. І що писака з мене неписемний. Що життя…Воно йде і якось за ним іду. Безмрійно-мрійно.
#teathoughts | 167 |
| 11 | Ким працюють класні дівчата з популярних романтичних комедій? Звичайно ж журналістками fashion-видань. Принаймні так кажуть в одній із статей на сайті американського Vogue, а ще як мінімум 5 прикладів, які виникли у моїй голові, як тільки я прочитала заголовок.
Відразу ж на думку спала Керрі Бредшоу та її сумка-baguette від Fendi. Які вона класні статті писала у першому сезоні, допоки на її шляху на трапився містер Біг (і якою ж чудовою була його смерть в “І просто так…”. Просто ось такою).
Наступний приклад - Енді Андерсон з фільму “Як позбутись хлопця за 10 днів”. І редакційне завдання в неї було чудове, і вона ходила така прекрасна по Нью-Йорку, розмахуючи своїм світлим хвостом туди-сюди, і її бажання писати хороший, а головне цікавий, матеріал для читачок викликав лише повагу (не всі хочуть читати 101 статтю про трендовий макіяж чи безкалорійний пиріг без випічки) Я на повному серйозі хотіла би прочитати журналістське дослідження про те, як зробити так, щоб той чоловік пішов геть і надовго (назавжди), бо чом би й ні? Деколи і такі знання необхідні, а то все ваші здорові стосунки, діалог та психотерапія.
Ну і звичайно ж “Диявол носить Prada”, куди без нього. Куди без Міранди Прістлі та її гострого пронизливого погляду з-під лоба, Емілі з її відданістю моді (шматок сиру на день, аби влізти в сукню перед тижнем моди в Парижі) і недолугої Енді з її ще більш недолугим бойфрендом-кухарем, який бісив мене протягом усього часу. Класика, яка ніколи не вмре, бо як мінімум маю вмерти я, щоб перестати передивлюватись цей шедевр принаймні раз на рік.
Життя fashion-журналісток зображалось дуже гламурним, багатим на події та зустрічі зі знаменитостями, коктейлі лились рікою на модний кутюрний одяг, якого вдома було так багато, що не закривались дверцята шафи. Мінус - багато чого крутилось навколо чоловіків. Їм відводилось забагато часу, забагато розмов і забагато роздумів. А так, в цілому, життя - мрія для екстравертів, яким не сидиться вдома і яким треба всунути свій ніс кудись, аби просто всунути. Ну але це і є суть журналістики - сунути носа і не боятись без носа залишитись
Ким я хотіла стати, коли виросту? Питання, яке я почала задавати собі як тільки вступила до університету. А мала б раніше, якби у мене був розум і хоч якась здатність критично мислити. Ні того, ні іншого у мене нема навіть і тепер, тому я й досі не згадала про яку професію мріяла, будучи ще дитиною. Лікарем як бабуся? Інженером як дід? Ким хочеш як моя маман? Ще більш ким хочеш, як мій дядько? Поняття не маю. Мабуть, я ще з самого дитинства знала, що працювати - це не моє. Не працювати, до речі, теж.
Просто вирішувати у 17 років, хто я є і чим я б хотіла займатись все своє життя - це найбезглуздіше, що можна дозволити зробити 17-річній людині, яка ще декілька років тому бігла після школи подивитись нову серію “Вінкс”. Так, у 17 років може здаватись, що ти знаєш про життя все, що ти вже маєш стільки досвіду, скільки не мав ніякий 17-річний хтось до тебе, що ти вже дорослий не по рокам і розумієш як функціонує світ.
Насправді ж перший ковток водяри з горла не дає ніякого досвіду, окрім як більше ніколи такого не робити, бо трахея пече так, ніби тобі її хочуть випалити сірчаною кислотою. А 17-річна я - це абсолютно одомашнена бунтарка, яка думала, що чорне є чорним, а біле - білим. Все, що я знала - це те, що я більше ніколи не хочу мати ніяких стосунків з математикою, бо вони у мене були виключно аб’юзивними. З розумінням цього я й нащупувала професію моєї мрії.
Реалії виявились зовсім іншими (хоча й досі залишається одна константа - математику я й надалі ненавиджу). Тільки у 21 я зрозуміла, який у мене улюблений смак морозива. Але перед тим я перепробувала їх стільки, що певний період часу навіть при згадці слова “морозиво” мене нудило.
Але чи вплинули на мій ще не сформований мозок вище перечислені фільми? Звичайно ж. По-перше, на мене взагалі дуже легко вплинути, по-друге, я люблю гарні картинки. Все співпало і закарбувалось у моїй пам’яті цитатами, які час від часу спливають у моїй голові в абсолютно рандомний момент звичайного дня. | 177 |
| 12 |  І так співпало, що Ванеса Фрідман сьогодні написала міні статтю про джинси.
Дуже відгукнулось 2 речі. Перша, це коментар засновниці бренду Khaite: «Ігноруйте розмірну сітку та купуйте те, що підходить вам. Замість того, щоб впихати своє тіло в те, що зараз модно - вибирайте те, в чому вам комфортно».
І звичайно ж фіналочка від самої Ванеси: «You are the master of your own denim destiny». | 128 |
| 13 | +8 Stella McCartney не стоїть на місці. Бренд уже бере участь в ініціативі COP28, а нову Pre-Fall колекцію місс Маккартні вирішила використати для того, аби продемонструвати нові екологічні тканини, техніки та інновації у світі моди.
Яскравим прикладом її еко-діяльності став Bio Puff - інноваційний пух, виготовлений на регенеративних водних фермах. А також співпраця з платформою Nona Source, яка пропонує тканини для дедстоків, що постачаються будинками моди LVMH.
Вийшло дуже симпатично та в дусі "тихої розкоші". Тому чекаємо на появу цих чудових луків на прем'єрах фільмів.
📷 Stella McCartney Pre-Fall 2024 | 141 |
| 14 | +5 Наймиліше, що ви побачите за сьогодні - це кампейн другої колекції аксесуарів для домашніх улюбленців від Celine! Едді Сліман уже настільки вважає Celine сімейним брендом, що просто взяв та зняв у цьому кампейні свого пса Елвіса. І повністю підтримуємо це рішення!
📷 Celine Dog Accessories Collection by Hedi Slimane | 134 |
| 15 | +5 Головна кокетка XXI століття на сторінках мистецького випуску Harper's Bazaar показує як це - бути ходячим мистецтвом.
📷 Lana del Rey for Harper’s Bazaar December 2023 by Collier Schorr. | 133 |
| 16 |  +3Починаємо ранок зі естетичних відео від Miu Miu, аби налаштуватись на святковий настрій та пережити цей четвер без моральних та емоційних гойдалок!
📷 Miu Miu Holiday Edition | 195 |
| 17 | +7 Рідкісна поява Анджеліни Джолі на сторінках The Wall Street Journal, в інтерв'ю для якого вона ділиться своїм досвідом створення бренду одягу та розмірковує над тим, чи стала б актрисою сьогодні.
📷 Angelina Jolie for The Wall Street Journal Magazine by Annemarieke van Drimmelen | 185 |
| 18 | Ідеальние місце для поціновувачів мультиків знайдено — Jacquemus відкрив міні-кінотеатр Le Mini Cinema у паризькій Галереї Лафайєт. Є лише маленьке "але" - його зможуть відвідати тільки найменші фанати бренду, адже кінотеатр призначений тільки для дітей.
📷 Jacquemus Le Mini Cinema | 160 |
| 19 | +5 Ніжна Олівія Палермо на сторінках WWD та забутий всіма фільтр "сепія".
📷 Olivia Palermo for WWD Magazine December Issue 2023 by Myrthe Giesbers | 152 |
| 20 | +8 Diesel завжди славився своєю любов'ю до деніму. Ця колекція бренду стала ще одним підтвердженням того, що союз Diesel та джинсу був укладений на небесах. Адже бренд вкотре доказав, що з цієї тканини можна зробити все: і максі-спідницю, і топ, і сумку, і куртку, і навіть ботфорти.
Для ще кращого результату потрібно ще раз переосмислити естетику 2000-них, добавити трішки (дуже багато) сексу та вдало попрацювати зі штучним хутром, аби з нього вийшла модна в цьому сезоні шубка чи накидка.
📷 Diesel Pre-Fall 2024 by Jack Bridgland | 146 |
