Зміючка Оленка

Дуже дуже прикро мені ставати свідком таких подій… бо це моє село. І я знаю цей ліс. Була там вчора. І дуже мені прикро що меморіал хочуть зробити подалі від очей киян..

Наші Герої заслуговують шани, а не поховання у болоті!!! Вам кажуть, що всі дослідження проведені, і все відповідає нормам, але це лише омана! Державні санітарні правила та норми "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України" ДСанПіН 2.2.2.028-99 3.4. Максимальний рівень стояння грунтових вод від поверхні землі на ділянці має бути не меншим 2-х метрів, якщо грунтові води знаходяться на рівні вище 2-х метрів від поверхні грунту, земельна ділянка повинна бути признана непридатною під кладовище. Посилання на дійсний закон: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0028588-99#Text

Цікава зустріч відбулась в цю пʼятницю, а особливо цікаві відео, які зараз поширюють. Що ж, почнемо з самого початку. Зустріч мала відбутись на 11 годину, але представники влади люди дуже зайняті, тому як завжди запізнились, але приїхали вони не одні, з військовими ('Традиція і Порядок' організація), які здається були озброєні та частина в балаклава. Вам це нічого не нагадує? Ці товариські люди, почали провокувати місцевих та підігрівати ситуацію. В цей час, молоді та активні дівчата, все це знімали, і парадокс в том, що вони не акцентували увагу, на словах військових, а лише на відповідях місцевих, повністю вириваючи їх із контексту, саме так з'явилась фраза «заради грошей», але до чого вона, про що мова, вже ніхто не дізнається. Чому вони не вислухали та не згадали про сім'ї місцевих полеглих воїнів або воюючих наразі добровольців? Бо це протирічить їх концепції, спаплюжити репутацію місцевих мешканців, які нібито не шанують військових. В селі, де на новому кладовищі є своя Алея Слави, де на поховання приходять сотні людей, які встають навколішки перед загиблим аби вшанувати памʼять, де люди всіма силами підтримають ЗСУ. PS: Щиро дякуємо нашій поліцій, за захист місцевих громадян від провокацій. PS2: Поліція була попереджена про зустріч напередодні саме громадянами села.

Просто дуже щаслива що дочекалась моменту цвітіння магнолій в ботанічному саду! Це такий кайф!

Так. Сьогодні не я. За 15 хв до я поїхала до подруги на лівий берег. На каву. Повернулась додому. Коти ледь рухаються. Тяжко дихають. У них шок. Полки зі стін попадали. В мене нехватає злості. Котів зараз до ветеринара поведу

Високопосадовці СБУ. За мольбертами . Бо поцілили в університет їм Бойчука. Університет декоративно прикладного мистецтва!!!!!

Кадри перших секунд після прильоту на столичному Печерську, де зараз продовжується розбір завалів. ДСНС кажуть, що під завалами можуть бути люди. День Благовіщення… Підписатися | Запропонувати новину | Реклама | Автострахування | Страхування життя

Сьогодні не я. Сьогодні повз мене

Насправді день сьогодні такий всратий, що мені навіть тяжко це описати словами. Я не люблю дощ і мряку. Не люблю ранки після обстрілів. Ти просинаєшся, якщо спав звісно, вже розбитим і розваленим. Сьогодні я вирішила сходити нарешті на виставу Алли Горської, в українському домі. Там якраз на європейській площі була акція, як це відбувається кожної неділі за Азов. Запаркуватись мені було ніде, там де зазвичай я паркуюсь. Але повезло. І я поставила машину буквально в болоті. Замастивши свої черевички, я викотилась зі своєї автомашини і по-пленталась до українського дому. Дощ моросив в моє невиспане їбало ( перепрошую, та інакше моє вранішнє лице я назвать не можу). І от я спускаюсь в перехід. Який йде від філармонії до українського дому, мене ледве не збивають з ніг товпа якихось когутів сумнівної зовнішності і я спостерігаю картину, як один останній «когут» просто ссить у переході. Помічаючи мене від спохвачується і починає швидко тікать. На що я кричу йому в спину « шановний, витріть свою сечу!» Я завжди дивувалась, хто?!? Хто ці люди які засцикають переходи і навіщо вони це роблять, якщо зараз можна зайти в любий кафетерій і справити свою нужденність. І ось, не бажаючи того я стала свідком цього перформансу. І це дуже спортило настрій. Я йшла і думала. Чому так? Чому маю жити сусідствуючись з непотрібом, який має власне в цій країні такі ж права як і я.. чому хлопці та дівчата мають воювати за те, щоб цей гній мав змогу голосувати на виборах і користуватися соц пакетом. Багато питань і так мало відповідей…

Кажуть що ніч буде веселою. А я хочу сказати, що якщо ця ніч буде моєю останньою я не дуже розстроюсь. Бо в принципі я зробила майже все що хотіла. Майже. А те, чого я справді щиро хотіла не дано видно. Київ. Березень. 24\24

Але ж … люблю цей заклад ще з часі коли вчилась в музичному училищі. Зараз це вже музичний інститут чи коледж? Імені Ренгольда Моріцовіча Глієра. Колись бармендиктат це був просто клуб 44. Підпільний, авангардний але дуже ідейний, там джемились студенти естрадного факультету нашого училища. У нас не було грошів на випивку, але було завзяте бажання підтримати однокурсників. Ми були бідні, молоді і щасливі. А зараз. Все так же бідні, старі і не щасливі🖤

Коктейль с калбасой👌🏻😹хтось сьогодні буде веселий і шукатиме пригод😅

Перепрошую. Але розʼязалась.

Житомирська траса. Київ проводжав мене дощем. Але дорога надихала вранішньою весною. Бруньки на деревах ледь-ледь проявляються. На вулиці хоч і свіжо, зате вже є той солодкуватий південний запах. Перші лелеки повернулись і вже ходять по болотам шукаючи собі харчування. Дорога надихає. Дорога дає змогу думати про вічне. Мальовничі краєвиди. Безмежні небокраї. Маленькі, побілені, українські хати. Люди вийшли поратись і приводити до ладу свої подвірʼя. Небо таке блакитне, але трохи затягнуте хмарами, через які пробивається сонце, ніби хоче вивільнитися. Я їхала і думала: «що таке щастя?» що потрібно для того, щоб відчувати його? І я збагнула , що для цього нічого не потрібно. Щастя, воно всередині. Щастя, це вміння бути свідомим. І помічати речі і події які тебе оточують. Ось дерево. На його чудернацьких, покручених гілках, ще немає листя. Зупинись. Подивись на дерево. Усвідом його форму. Доторкнись. Відчуй фактуру. Воно є. Унікальне. Одне таке. Йому всеодно на час і місце. Воно росте. Даючи дім пташці. І гусені. Ось небо. Воно безмежне. Воно мінливе. Різне щодня. Ось є ти. Унікальний. І такого як ти, в світі більш ніде немає. Усвідом наскільки це дивовижно! І ще більш дивовижно, що ти можеш це усвідомлювати. Обирати різні сценарії свого життя. Комбінувати. Обирати, ким ти будеш сьогодні, а ким завтра. Я побувала і різних куточках планети. І сьогодні, ідучи дорогою на Волинь я усвідомила, що неважливо де ти знаходишся. Щастя воно в тобі. Це той внутрішній вогонь який запалює тебе. І його ніхто не взмозі відібрати у тебе. Це твоє. І тобі можна.

А ось і власне мальовничі краєвиди. З погодою мені поталанило. В Києві дощило, в Житомирщина мене зустріла сонечком і красивим заходом сонця🥹

Побувала сьогодні в мцзеї деклратичного і коштовного каміння, на Житомирщині. Сьогодні ранок почався зі стану : « нічого не хочу». Працювать не хочу. В зал не хочу. Гулять не хочу. Творить не хочу. Прибирать не хочу. А що хочу? Не знаю. Втікти. Але куди? Я сиділа і відповідала на повідомлення в інсстаграмі, як раптом написала моя підписниця, відповіла на якусь з історій про кристал, яку я публікувала минулого вечора. Діалог завʼязався і вона розповіла мені про цей музей і свою батьківщину. Я зацікавилась. По картам глянула, що їхати туди 2,5 години, вдягнулась, стрибнула в авто і от я вже мчу трасою на Житомирщину. Волинь прекрасний край. Сповнений багатствами краєвидів і що саме основне корисними копалинами. В смт. Хорошів знаходиться цей музей. Звиду непримітний. З застарілим ремонтом. Але дивовижною колекцією в 5!!! Залів. Під українські каміння там виділений цілий зал. Я була вражена кількості і красі які зберігають в собі українські землі. Спочатку я відмовилась від екскурсовода, та зайшовши в перший зал змінила свою думку, та попросила привітного молодого чулувіка почати історію. І не помилилась. Бо багато нової інформації, корисної і вражаючої для себе відкрила. Подивилась цікаві експонати. Побачила екземпляри мінералів які видобули в копанках на глибині 100 метрів. Вперше побачила камінь маріуполіт. З Маріуполя звісно. І яшму берестеніт з Берестечка. Власне дуже рекомендую відвідати це місце. Якщо їхати з Києва, по дорозі вам будуть траплятись мальовничі краєвиди, гранітові карʼєри і родовищє титанових руд.

Є ще нарциси, окрім мене?😊

Бандур Нарцисти

2021 рік. Ловлю одеське сонце