✙ An Kolesan ✙

Зізнаюся в дивному почутті, раціонального пояснення якому я не знаходжу Батько мене не виховував, вперше його побачила у 22, я в нього третя чи четверта дитина — історія замовчує Мої гешвістер десь на болотах; батько був 1938 р н Після знайомства ми з ним на ви і вся його взаємодія зі мною базувалась на патерні «памагітє інваліду, ви ж можете, а я нєт і скажитє який я прєвосходний, а ви к сожалжнію нє очєнь» А ну ще, що союз найвище досягнення цивілізації а ми з мамою націоналістичні капіталістки, хоча смачно поїсти любив.. Значить йому треба була допомога, а мені батько, ну й що я вже доросла, це проходить нешвидко, особливо, коли батьківською фігурою для тебе був Ісус-Бог, Термінатор чи … не скажу, бо це серйозні речі, а спрацьовують за принципом курча вилупилися і що перше побачило, те і мама Я відчуваю сором, до речі, за таку детермінацію людської природи, яка корегуються лише з подальшими усвідомленням Так от розгрібала розбирала сьогодні батіні речі, що викинуть, що здати на макулатуру, що зберегти І так поработала сьогодні багато і бодрінько Знайшла оце чудо техніки і развода насєлєнія, цей його натєльний оберіг і цю фоточку з квиточком — «О, батичок», — подумала, коли побачила І от я займаюся, не вовлікаюся, балакаю, планую понеділок, а всередині у мене наростає таке відчуття болю, наче мені серце від тканин віддерають. Я цьому почуттю не піддаюсь, емоційно не накачую, спостерігаю, а воно сука є І питання, якого хєра Я коли батю ховала, такого не було Якого хєра зараз Це якийсь перенос на себе, що колись хтось і з моїми речами так, та ні, мені пофіг Фаза гормональна? Короче, хз Але накрило, так накрило

Вітаємо всіх поціновувачів літератури, та тих, хто просто проходив повз! Давно доволі ми не радували вас власним контентом... Але, нарешті, можемо презентувати вам початок ще однієї серії інтерв'ю, під назвою "ЛітОрігінс"!

Якщо в "Залаштунках ЛітСпільнот" ми спілкуємось власне з керівниками цих спільнот, то тут ми беремо інтерв'ю у популярних особистостей літературного простору.

Зараз, ми взяли інтерв'ю у Анґи Зеленої, упорядниці антології гостросоціальної поезії "ЦВЯХ", та авторки книги "ДВРЗ". Сподіваємось, вам буде цікаво. Прочитати статтю можна за посиланням у нашому Linktree(а також, просимо звернути увагу на інші посилання в ньому🙏) Гарного всім вечора, та пам'ятайте: Творчість для всіх! #літорігінс

Світлина літа

Важко писати реалістичні вірші Потім валяюся виснажена Як осіннє листя  Важче ніж метафоричні Ніж абстрактні  Коли намагаєшся схопити ниточку Розрівняти складочку Розкатати згорточку  Це габела  Великий PAC-MAN Обернена хрезонтема Розгублений звʼязок  Ось щойно був І вже не видно Лише розщеплена розщелина  І розлючена пащека  У кого мій заряджений баян? Чому лише діра з метастазами  І багатоканальні пустоти Яку я намагаюся заповнити силою Колишніми мріями Провальними натяками Заховалася на видноті У кишеньковій тіні У карнавальній тиші Сиджу не карантині  На картонці Троєщинський Перед очима червоне  На ньому фрактальна павутина У мене всі вітчими хотять дітей Всі з чином — залежні  Решта брехуни і бариги Мені поки не варто Братися й брататися  Дивлюся на все через обʼєктив З прицільною розміткою  Не пробачаю вузли Отак і змило пишномовну картину  Розсолом з очей У 40+ прийшла на гору А там написано  «Щоб тебе любили Можна і не грати  Велику красиву собаку Яка може все і всіх» Порвала ту табличку  Поставила іншу  Написала «Фантомас» Пішла собі залицятись до дерев До фейсбуку До першого гіршого Аби не подобатись нікому Відрощую в собі новий орган За за за за за  Милування  А все бо Щоб бути зі мною він відібрав у мене чоловіка Щоб бути зі мною він відібрав у мене науку Щоб бути зі мною він відібрав у мене сина Щоб бути зі мною він хотів у мене відібрати мене  Але я не в себе  #колишнє

У мене є два сентименти: до дідів і до музеїв. Перший сентимент до чоловіків старшого віку, бо в них вбачаю батька, якого в мене не було і батьківської фігури типу діда, вітчима чи старшого брата теж не було. Батьківською фігурою в мене був красивий Ісус з бабиних ікон схожий на хіппі, особливо мені подобались його зображення в католицькій традиції — чорні брові, карі очі — пісня. А ще в мене сентимент до наших музеїв і коли мене запрошують туди щось провести чи виступити, я завжди «так!». Цього разу запросили до Музей Максима Рильського, а той мав смак (і звʼязки) і збудував власним коштом мануар на пагорбі з видом на дуби та ялини Голосіївського лісу. Тож запрошую до музею в цю неділю 23-го послухати мої тексти під живу музику Андрія Школьного. Також на події виступатимуть Варел Лозовий і молода поетка Олена Гумпер, а після ми плануємо пити і закусювати прямо в тій супер живописній садибі. Приходьте тусити, з мене вірші й вино.

Коли мій партнер п’є Може він згодиться як сексуальний партнер? Але моє лібідо вбито Його покривлена гримаса Наче кульова блискавка Завойовує простір Я пласка і під каменем Перечікую бурю Ніби і є той камінь Камінь для усіх Особливо для себе О, безіменна жінко Я теж соляний стовп Коли батько моїх дітей п’є Він вивергається і горланить Що його не чують Що його не розуміють Не добирає слів Байдужий до закляклих дітей Із-за свого давнього болю І болю з минулих життів Нарешті у центрі уваги Сусідів з будинку навпроти І випадкових перехожих Цей шмолошкип чекатиме на дітей Доки вони його не візьмуть Щоб перетворюватись на диких драконів І шаленіти від німоти приголомшених Коли мій ворог п’є Алкоголь для нього ліки і десерт Нагорода вкінці дня Підсилювач бажань Улесливої доброти З висолопленим язиком З якого скапує хіть І прагне нагального вдоволення Він ось-ось вибухне Від мікронної похибки Навіть якщо довкола трупи В’язень хоча б знає коли почнеться свобода А я — полонена #колишнє

«Цвях» їде у Львів! За підтримки культурно-мистецької спільноти «Мозаїка» відбудеться презентація антології гостросоціальної поезії. На вас чекає: — розмова з авторами та читання віршів; — живий музичний супровід; — відкритий мікрофон, де всі охочі зможуть зачитати тексти на соціально важливі теми, що стосуються насильства, нерівності, залежностей, ментальних проблем та соціальних наслідків війни. Учасники: Анґа Зелена Олена Галунець Олеся Остапенко Остап Кудлатий Модератор: Андрій Милявський Запрошена гостя: Ія Ківа Проєкт абсолютно благодійний, тому всі кошти з продажів книжки спрямовуються на потреби батальйону «Айдар» https://send.monobank.ua/jar/6F2aXQozao

Запрошую на відкриту розмову про документальну літературу в Hinaus 4 серпня на 19:00 Від організаторів: «Щоденники, репортажі, автофікшн, спогади, документальна поезія. Тексти, що у різних формах представляють людський досвід. Поговоримо про те, чому ми звертаємося до документальної літератури, чим досвід її читання відрізняється від художньої та як документальне може ставати художнім. До розмови долучаться: • Ліза Корнійчук, головна редакторка УП Культура • Аміна Ахмед, головна редакторка Artslooker • Ліза Білецька, редакторка журналу «Нога» • Анґа Зелена, авторка документально-поетичного циклу «ДВРЗ» • Аріна Кравченко, літературна критикиня, редакторка, перекладачка Модеруватиме розмову Філіп Оленик, редактор журналу «Нога». Якщо маєте документальні книжки, які хочеться рекомендувати, приносьте їх із собою. Або просто приходьте слухати й говорити разом».

Після того як вийшла збірка поезії нонфікшн «ДВРЗ», я особливо нічого не писала, бо довго працювала на видачу — матеріал був емоційно складним і впорядкування спогадів вимагало багато душевного ресурсу. Було відчуття, ніби я перебрала дідове горище і тепер маю просто жити-бути і насичуватися новими враженнями. Тому з березня віршів було мало, власне завершених два, які написалася літом. Андрій Шадюк проводив 670-ту Першу і визначив мене переможницею. Тож в суботу 01 серпня 671 каву модерую я. Приходьте всі охочі в оновлений"Купідон" на 13:30🍀 Вірші з якими перемогла: 1. Найулюбленіша їжа — сметана Біла, як мамина циця І як татова криця Їм її ложками Мажу на обличчя Ну ще мариноване салко У безумі мʼясоїдства Він догоджав і приніс їх разом — Фу, забери, за кого ти мене маєш Завжди сиджу на другому ряду Не маячу І щось плюс мінус бачу На інших рядах не сиджу Якщо побачети мене деінде Навіть не підходьте Їм суницю на балконі На подушці від дивану З часів ДВРЗ Тоді ще дивани робили з подушками Дивлюся на липу На швидкорослі клени Порозросталися під вікнами Мов хвилясті джунглі Захотілося роздягтися Туга за літом — це туга за втраченим раєм Розслабитись — чи не найважче Стільки процесів потрібно впорядкувати Прибрати з підлоги розбите скло (З гектарів підлоги тони скла) Розгадати загадку Чому фотографія любить худих А картина олією пишні форми Жінка має жити на розслабоні Інакше в неї зʼявляється заточка Яку вона носить з собою Я про обличчя Особливо під час сексу Вбʼє когось нею Коли кінчить Але не вбʼє Бо не кінчить 2. Пливу у морі Ну чорноморка Воно розчиняє мене і насичує Запахом горілого мастила бпла Пахлавою і бичками Пивом і вапном Обгризиним качаном у піску Кавунами з пилом бомбосховищ Непобудованих бомбосховищ Тисячами непобудованих бомбосховищ Сечею і гемоглобіном Ракушняком різної пористості Альгіновою кислотою, йодом і ртуттю Запахом вибухів, даб-степу і криками широкого емоційного діапазону Червоним кобальтом сходу в морі І жовтим кадмієм спадню в лимані Косою Косою Косою Перенасиченою реальністю Сльозливим оком Абрикосовим соком Літаючим пакетом Шмаллю Солодкою ватою Здутим матрацом Спільною кухнею Кристалами солі на ворсинках шкіри Скоринкою самси З маком і кунжутом Пальцями мусульман Повідомленням: «Так знайди собі того, хто б тебе влаштовував» І чимось вічним Як крихти в кишенях Реальність складається З риб і медуз З множин і векторів Згустків і напрямів The End Мене викидає на берег Як на платформу Площі Українських Героїв На чиїсь панцері Нагрітий кварц Коріння Іггдрасіллю Довгу міцну волосину Якісь хвилини існує лише перетерта дрібнота, що увібрала енергію термоядерного синтезу Судини поволі розширюються Наповнюються хвилями і поштовхами Я забуваю про свою жіночність Фізичні межі Дані в Дії Є лише сенсори І джерело

Друзі, зараз буде трансляція (14:20) гостросоціальних читань та презентація антології «Цвях» зі сторінки https://www.facebook.com/anna.trohimenko.5/

Запрошуємо авторів та всіх охочих почитати тексти на соціально важливі теми! Місце: «Анжела. Культурний бар» Час: 26 липня на 14:00 Ведучі: Анґа Зелена та Роніка Пожарська ➡️ Вхід за донат від 100 гривень Усім, хто на події придбає антологію «Цвях» на користь збору, вхід вільний Реєстраційна форма https://forms.gle/TDZzJa1fFz7TKWB7A #тижденьукрсучліт2026 #тижденьЧитання2026

*** найбільше за все в цьому світі мене лякають — ні, не війна ні, не смерть, а сальні і тупі мужики ті, що кажуть «ох, уж ця поетка якось вона надто міцно обіймається» натякаючи на щось гидке ті, які сперечаються із тобою про фемінізм мовляв, навіщо він потрібен, бо у нас взагалі матріархат (ага, звісно) найбільше за все мене дратують ті, хто ображає моїх подруг тих з якими спілкуюсь кожен день і тих, з ким рідше ті, хто може собі дозволити сказати що: «бензин не береться з повітря, а ти як думала» ті, хто може дозволити написати що: «класні груди, навіть попри двох дітей» ну, не довбойоби, га? я люблю цих жінок, усіх жінок моєї землі вони неймовірно круті кермують автівками стають докторками наук і навіть розуміються на хімічних сполуках жінки моєї землі часом дивують мене саму… а чоловіки теж переважно в негативному сенсі ті, через яких боїшся йти вечірнім спальним районом сама і захищаєш вагітний живіт бо якийсь виродок пʼяним вилітає з тролейбусу ти тільки встигаєш відпригнути подякувати опісля бабусі за те що місцем поступилась… добре, що є й ті чоловіки хто кожного дня захищає мене і моїх подруг ті, що не сплять більше трьох діб на боячках працюють по ворогу допомагають донести продукти не стидаючись своєї гарної статутної форми вони точно повернуться і будуть захищати мене і моїх подруг від маргінальних індивідів а ще вчити мого сина гідності та чеснотам дякую їм за це вони не бояться ні війни, ні смерті, і нас разом дратують сальні і тупі мужики, бо ж їх мужності вистачає лише на те щоб посперечатись із жінкою і сказати щось гидке, а захистити її — це вже вища математика… липень, 2026 р.

Найулюбленіша їжа — сметана  Біла, як мамина циця І як татова криця  Їм її ложками  Мажу на обличчя Ну ще мариноване салко У безумі мʼясоїдства Він догоджав і приніс їх разом — Фу, забери, за кого ти мене маєш  Завжди сиджу на другому ряду Не маячу  І щось плюс мінус бачу  На інших рядах не сиджу Якщо побачети мене деінде Навіть не підходьте  Їм суницю на балконі На подушці від дивану  З часів ДВРЗ Тоді ще дивани робили з подушками Дивлюся на липу На швидкорослі клени Порозросталися під вікнами Мов хвилясті джунглі  Захотілося роздягтися Туга за літом — це туга за втраченим раєм  Розслабитись — чи не найважче Стільки процесів потрібно впорядкувати Прибрати з підлоги розбите скло (З гектарів підлоги тони скла) Розгадати загадку Чому фотографія любить худих А картина олією пишні форми Жінка має жити на розслабоні Інакше в неї зʼявляється заточка Яку вона носить з собою  Я про обличчя Особливо під час сексу Вбʼє когось нею Коли кінчить Але не вбʼє Бо не кінчить

ЦВЯХ їде в Харків! На Фестивалі імені Зіни Самвидавко буде невеличка презентація і стенд, де ви зможете придбати книжку за донат на ЗСУ і побачити мене) До зустрічі, любий Харкове! — місто мого серця 🍀 🕰️ 19 липня 14:00 — 21:00 🗺️ Гончарівський бульвар 10/2 🐕 Культурно-громадський центр DRUK

Пливу у морі Ну чорноморка Воно розчиняє мене і насичує Запахом горілого мастила бпла Пахлавою і бичками Пивом і вапном Обгризиним качаном у піску Кавунами з пилом бомбосховищ Непобудованих бомбосховищ Тисячами непобудованих бомбосховищ Сечею і гемоглобіном Ракушняком різної пористості Альгіновою кислотою, йодом і ртуттю Запахом вибухів, даб-степу і криками широкого емоційного діапазону Червоним кобальтом сходу в морі І жовтим кадмієм спадню в лимані Косою Косою Косою Перенасиченою реальністю Сльозливим оком Абрикосовим соком Літаючим пакетом Шмаллю Солодкою ватою Здутим матрацом Спільною кухнею Кристалами солі на ворсинках шкіри Скоринкою самси З маком і кунжутом Пальцями мусульман Повідомленням: «Так знайди собі того, хто б тебе влаштовував» І чимось вічним Як крихти в кишенях Реальність складається З риб і медуз З множин і векторів Згустків і напрямів The End Мене викидає на берег Як на платформу Площі Українських Героїв На чиїсь панцері Нагрітий кварц Коріння Іггдрасіллю Довгу міцну волосину Якісь хвилини існує лише перетерта дрібнота, що увібрала енергію термоядерного синтезу Судини поволі розширюються Наповнюються хвилями і поштовхами Я забуваю про свою жіночність Фізичні межі Дані в Дії Є лише сенсори І джерело

Вчора був фантастичний день — презентація «ДВРЗ», що тривала ~2 години і що найбільш кайфово-вражаюче, що прийшли люди не лише з мого поетичного комʼюніті і вже ті, хто читав книжку і їх було більше ніж пальців на руці. Я щаслива і піднесена. Вдячна видавцям Лізі Білецькій і Філіпу Оленику за підтримку та наснагу і моїм творчими друзям, які також прийшли вчора підтримати і підписати книжки, а особливо моїй літературній посестрі Роніці Пожарській, яка створила для мене цей мініфільм. Відтепер книжку можна придбати як на сайті, так і в книгарні «Збірка», де продається виключно нонфікшн література.

Друзі, прошу доєднатися до збору і по-можливості швиденько його закрити. В мене багато творчих друзів служать у війську, Олександр Шакіров один з них. Для мене Олександр — поет-концептуаліст номер один на наших теренах. Мало хто працює в цьому напрямі. Його збірки — це не лише поезія, це мультимедійний твір. А ще він встигає вести супер цікавий канал про різні культурні штуки. 38 830 на корисні речі — невеликі гроші. Так що погнали💚

Запрошую на читання книжки «ДВРЗ» у книгарню «Збірка». Разом з видавцями журналу Нога Лізою Білецькою і Філіпом Олеником поговоримо про текст та історію його створення. Це буде перша велика презентація, де я читатиму вірші і розповідатиму про свої почуття та досвід. Неділя 28 червня, 18:00. Книгарня Збірка на Рейтарській 17. Книжку можна замовити тут https://kyivnoha.org/product/dvrz-anga-zelena/