війна на вулиці миру

Я проти заборони Лободи в караокя. Це ж той саменький кріндж, за яким я готовий в них приходить: напомажена тьотя-бухгалтєр у величезних окулєрах, яка гвалтує мікрофон і в бухом угарі оре ЯЯЯЯЯЯЯ РЕЕЕЕВААААЛЮЮЮЮЦІЯЯЯЯЯЯ!!! да єто так, я іноді просто тащусь від подібной крінжатіни.

пов: відпросився у Марії Пални в місто, вона думає, щоб заразитись тріпєром, але відпустила ріл: годину мотаєш круги по Сільпо поруч з холодильниками

Подруга виклала фотку з єдінствєним і неповторімим лубімим [обсудили тупо всього і полностью, бідний хлопіц, біжи єслі можеш] і підписала «я і мій БФ». Спочатку думав шо спалілась, пройшла по лезу. А то бойфренд, а не благодійний фонд.

виделкаfest сьогодні рік. триденний фестиваль у Вилковому 9 міст Української Бесарабії в рамках спеціальних подій: тур театру, покази фільму «Памфір», тур ZAPAL з піснями Івасюка та документальним фільмом про нього. попереду 4 дні у Чорноморську, відкриття районних представництв великі плани по дослідженню нематеріальної спадщини регіону культура змінює. культура наш щит купіть футболку - підтримайте некомерційний фестиваль української культури виделкаfest.

іноді трапляються ублюді, які ставлять в один ряд «блогер-правозахисник-військовий». Для таких окремий казан в пеклі і страпон в цій жизні. Підараси. Я зараз це не про сексуальну орієнтацію. Вважайте це першим пунктом моєї передвиборчої.

Корочє один з хлопіцив з сусідньої палати виписався і приніс цьому чудовому персоналу пляшку лікеру Baileys. Ну і одна з мілф-мєдсєструх така: - Боже дякую, з ним така кава смачна! І мені підмигує, каже: - Ну що, Сєрьога, будеш каву з бейлізом? Смачнющщщааааа! - Та в мене ж виразка… - Я знаю. А в мене - нема. ХЕХЕЕХЕ! * тримає пляшку відтопирив мізинчик, направляється в ординаторську

Тарас Григорович в своєму Заповіті пише про те, що молитиметься богу, якого він не знає. Взагалі, якщо читати отця української літератури, може скластись враження, що він людина чи то глибоко віруюча, чи то навпаки, людина з Богом конфліктуюча. Він сперечається з Творцем, досліджує невідоме, не вірить і водночас із тим вірить беззаперечно: “Все покину і полину До самого бога Молитися... А до того — Я не знаю бога.” За ці слова нинішні віруни його б прокляли, бо не читали Святого Письма. А там дійсно мудрість, яку вони всі ігнорують, влаштовуючи то полювання на відьом, то хресні походи: «Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути.» 2-е до коринтян 13:5

🙅🏻‍♂️ росія не планує брати участь у другому Саміті миру, який організує Україна. Про це сказав заступник очільниці російського МЗС Михайло Галузін 🧡 підписатися | підтримати

Ну нарешті. Нам в больницю завезли семейні цінності. Багато. Носили мішками. Перестаю писать про розпусту на невизначений термін.

Виписали сьогодні одного тихенького військового, я так і не спитав, як його звати. Вранці і ввечері він ставав біля ліжка і пошепки читав «Богородице, Діво» та «Отче Наш». Ні, він не заважав. Але я кожен раз бачив краєм ока як він встає, поки всі ще сплять чи вже повкладались, як він розкриває молитовник, як його правиця рухається у сутінках кімнати, творячи хресні знамення. Я чув ледь вловимий шепіт. «Отче наш іже єсі на нєбесі» Коли я був маленьким, матір молилась так над моїм ліжком. Я чув, але робив вигляд, що вже сплю, щоб не злякати цю мить, напевно. За вікном співають пташки. Біля шпитального ліжка стоїть постать і пошепки читає молитву. Щось підступає до горла, наче величезний ком, я широко відкриваю очі, намагаючись проковтнути повітря. Він озирається, почувши мене, я роблю вигляд що сплю. Добре це, чи погано, я більше не вірю. Багато чинників унеможливило мою віру, забагато втрат знищило її, я просто хочу помсти. Вона зʼїдає мене, не дає спокою вночі, робить залежним від думки про одне її існування. Смерть не страшна, коли віриш в помсту. Розтягуєш руками пластид, наче молитву, робиш з нього потрібну форму, і віриш, що молитву буде почуто. Кладеш все на алтар. Без залишків і сумнівів: ось життя моє, помсто, може, воно потрібне, може стане сьогодні в нагоді? Закриває молитовник, бере зсушний захезаний рушничок, йде вмиватись, а я продовжую лежати, дивитись у стелю, приборкувати подих, щиро заздрити його вірі, ненавидіти його і його молитви, водночас із тим чекати, коли прийде ранок, чи вечір, коли відкриється молитовник і лунатимуть знайомі мені слова. Я дав йому почитать «Скрипниківку» Жадана, він дивувався, що ніколи його не читав. - Гарна поезія. Є про що подумать. - сказав він. Ми не попрощались. Книжку він залишив на моєму ліжку. Зараз вже дев’ята і в нас в палаті згасло світло. В цей самий час він десь молиться своєму богу. Богу, якого я ненавиджу, як неблагополучного батька, який кинув своїх дітей напризволяще. Богу, який не вміє в помсту. Богу, якому, якщо він існує, я колись задам питання: - Де ти весь цей час був, коли нас вбивали?