You Say Psychotrauma?

Те, що люди колись винайшли нікуди не зникає, лише змінюється антураж, а сутність вдалого винаходу залишається. От візьмемо, наприклад, тотемну ініціацію. Її людство винайшло задля того, щоб інфант ставав дорослою людиною, а саме міг виходити за межі внутрішніх обмежень, долати ірраціональні страхи та спрощені уявлення, як наприклад, що існує добро та зло. Нехай останнє додалося вже на великій відстані від первісних суспільств. Сам винахід полягає у тому, щоб задля становлення дорослим членом суспільства треба зіткнутися з уявним чудовиськом та подолати його. Й постає питання, чи є таке чудовисько зараз? Бо умовою його існування є те, що усі члені суспільства про нього знають. Неініційовані члени суспільства мають боятися та поважати, бути впевненими, що з ним не можна гратися, що зіткнення з ним передбачає смерть. А ініційовані - навпаки, граються, експериментують з ним (бо хто інакше змінює антураж?), та останні, на перший погляд, помовкують про його істину сутність. Але усі чудовиська у нас зараз ніби для розваг, хіба у кіно на них подивимося та пограємося з ними у комп'ютерних іграх або у кімнатах жахів. Що ж залишається для сучасного суспільства? Таке чудовисько - це ідея рівності, про яку більшість не може поміркувати, як над чимось відносним - боїться й поважає. Й поки людина вірить у ці балачки, то вона залишається залежною дитиною, яка ототожнена з уявленням, що сильніший має із нею ділитися усім, що їй потрібно - "мамо, тато, я хочу цю іграшку…" Люди що потрапили на ролі батьків бува щось дають умовній дитині, щоб бавилася, але дорослою така людина так й не стає. Часто - ніколи… Та чого це я усім це сповіщаю, якщо не можна про такі речі казати неініційованим? От візьмуть та прочитають! Пишу бо пізніше до цього винаходу додалося наступне розуміння, що люди, які не готові до ініціації, які не хочуть міркувати про відносність свого чудовиська, зовсім не помічають підказки, хіба можуть образитися, що хтось зазіхнув на цілісність їх уявлень…

Чим більше живу, здедалі більше усвідомлюю, якою потворою був совок, й тим більше радію, що ми живемо в Незалежній. Зі святом нас! Дякую усім незламним, хто продовжує виборювати Незалежність 💛

Вчора у таксі. Водій: чи ви не проти музики? Я: вмикайте. Вмикає та каже посміхаючись: будуть українські пісні. Я: авжеж, гаразд. Щось лунає, але попри очікувань, що це буде щось сучасно-драйвове, відчуваю, що тхне якимось ресторанним егегейчіком 90их. Прошу поставити щось інше. Водій чемний хлопець, відкриває додаток у якому обирає ніби інший альбом… Але й нова мелодія складається з таких самих надпростих тра-та-та, та все яскравіше відчуваю ту саму шорсткість, що проходить по сприйняттю. Даю водію шанс на поліпшення ситуції - прошу ще перемотати. Нарешті - відома ще з часів пішки-під-стіл грайлива пісенька "Ти ж мене підманула…" але замість головного сенсу, що дівчина хлопця "…з уму-розуму звела" лунає "первака не налила…", й так кожен приспів. Ось що цепляло - в усіх ціх піснях була нав'язлива алко-тема! *** Стало цікаво, якщо взяти ставлення до пияцтва - прийняття у надмірних дозах тяжкого наркотику, то його хоча засуджують, але ставляться з якимость розумінням (й ці пісню цьому доказ): ну, що поробиш… хоче людина розваг! Так, такі розваги, коли маємо пригнічену сексуальність. Це підсвітилося на тлі скіпання у захисників моралі щодо недавньої пропозиції легалізувати більш здорові дорослі втіхи.

Ми - люди маємо схильність наслідувати тих, хто нам здається успішним, повторюючи за ними те, як нам здається, є причиною удачі. Та у цьому копіюванні трапляються баги. Наприклад, колі діти злизують з дорослих не дуже вдалі форми, що ведуть у протилежний від успіху бік - навчаються, як ображатися, жалітися, соромитися та безліч всього іншого. Дорослий сильніший та міцніший за дитину, лише тому й здається належним зразком для копіювання. Або те, що дослідники назвали карго-культом. Це відоме спостереження за туземцями, які з прильотом літака отримували їжу та інші корисності, а коли манна небесна закінчувалася, копіювали те, що, на їх розсуд, було причиною благодаті та має її «належним чином» викликати - робили солом’яні літаки та повторювати рухи тих, хто спрямовував посадку рукотворних птахів. Ах, та ж це туземці! Колись ми б сказали, пардон, що це відстала культура та притаманна їй магічна свідомість. Й зазвичай ніхто не хоче уявляти, що так само може наслідувати пусту форму, що ніякім чином не пов’язана з надбаннями та успіхами більш досконалої людської істоти чи більш розвиненої культури. Але якщо спиратися на якесь переконання, робити те, що з нього виходить але при цьому жодного разу не пропустити через сумнів, не перевірити розумом, як воно працює, чому це власно не карго-культ?

Щодо пропозиції заборони так званих «слів ненависті». Лунає наче класно, заради всього гарного проти всього поганого. Але будь-яке «добро», що йде через обмеження свободи треба бачити, як симулякр турботи. Заборона - це простіше ніж навчання людей більш складному мисленню, яке й створює імунітет до будь-яких вербальних атак. Замість ускладнення мислення пропонують ампутацію цієї можливості. Бо мислення повʼязано із свободою розглядати різні точки зору, задля чого потрібні не обмеження, а методи вдосконалення та їх втілення у життя.

Вернемся к #даршана-карме, то есть подсаживании человека под систему взглядов, которая лишает его какого-то аспекта восприятия мира. Недавно узнал о "You Are Enough" #youareenough - это тренде на платформе TikTok, который поддерживает сообщество людей, «усталых от навязываемого в обществе стандарта красоты и успеха, напоминая им, что они уже достаточно хороши, как есть». Стартовая точка этого тренда произошла еще в 2014 году, когда автор поста и терапевт Марлиса Коули из Айовы, опубликовала в своем блоге статью "You are enough" ("Ты уже достаточно хорош... как есть"). Тренд набрал популярность в 2021 году на TikTok благодаря поддержке некоторых «звезд» массовой культуры. В принципе ничего нового. Очередные спекуляции вокруг темы «прими себя таким какой ты есть». То есть отказа от идеи социального, личностного и духовного развития; усилия по самотрансформации. В качестве бонуса — игнорирование требований окружающих людей к себе. Зачем развиваться если ты уже достаточен? В принципе «приятие себя» — неплохая идея, если ты уже состоявшаяся звезда Голивуда, наследник хорошего состояния или хотя бы тунеядец сытой страны, уверенно живущий на пособие. Но когда эти идеи высказывают люди, живущие в состоянии необходимости выживания, в воюющей стране, которую еще надо будет восстанавливать после войны… Я изумляюсь людскому умению пребывать в иллюзиях…

Как человеку «помогают» отвлечься от реальных проблем. И это один из множества других способов.

Цікавий привід для пошуку амортизаційних стратегій

Сьогодні день-тест на неопрацьовану «ватність».

Про список бажань посадової особи. Не хочу з цього ані обурюватись ані когось захищати. Як за цьома списками, так й за обуренням щодо них стоїть сприйняття влади, наче «кормушки», що дає можливість маштабувати своє споживання. Типу влада це про дві опції: красти або не красти. Бачу найбільшу проблему саме у домінуванні такого сприйняття, яке має нескінчені повторення. Бо ті, хто знаходиться знизу агресують та заздрять тому, хто зверху, а коли трапляється опинитися нагорі, звідки можна дотягнутися до безлічі ресурсів, то починають спочатку потрохи, а потім все сміливіше підтверджувати свій погляд - тягнути на себе з надією, що саме йому вдасться забезпечити себе та дітей на випадок тривалого зомбі-апокаліпсісу. Але потім чомусь несподівано виходить відчути на собі поштовхи тих, хто побачив та не підтримав ці наміри… Проблема тут саме у хибному сприйнятті влади, як більшого споживання, а не як прагнення до більшої синергії - коли управлінець собою утворює такий оргефект, що дозволяє усім, хто з ним краще досягати своїх інтересів. Але інтересів не у вимірі споживання ресурсів! Отримання ресурсів - не може бути за ціль. Ресурси необхідні для того, щоб вирішувати цікаві завдання, під час яких посилюється те саме унікальне не штучне відчуття - ми разом.

Кожним таким кроком поборники московії лише доводять, що навіть їх імперскість - це карго-культ. Бо колись імперії несли передові ідеї та прогрес. А ці несуть лише свою ущербність та ресентимент.

2022 деякі висновки ✔️ треба вирощувати, живити, тренувати в собі політичну істоту, яка цікавиться соціальними відносинами - їх передумовами та наслідками, не менше, ніж своїм особистим життям ✔️ варто ретельніше перетрушувати свої уявлення про нормальність - оскільки виявляється, що імперські паразити дуже вміло маскуються під звичайне ✔️ слід утримувати спогад про той стан, коли на початку війни пішли лісом деякі емоційні уявлення, наприклад відтінки розслаблюючої надії на «все буде добре» ✔️ довкладатись там, де можеш на 150-200%, тому що саме таке життя на піку сповнене і найвищім сенсом ✔️ розвивати та поглиблювати усвідомлення, рефлексію та емоційний контроль, бо вони завжди у нагоді!

Дуже легко перевірити, чи досягають вони цілі щодо зведення людини до рівня уразливого споживача: вони влучили, якщо відчуваєш, що охоплює суцільна пригниченність через їх капості. Але цю пригниченість не слід уникати, мов, «це ж неприємно»… Навпаки, її варто використати щоб зрозуміти, що їх влучання у ціль було значно раніше. Та використати поточний стан, щод дослідити, коли та як це у них виходило. Та ще, замість того, щоб страждати краще відштовхнутися від цих неприємних почуттів та почати пошук більшого, задля чого насправді варто жити ❤️‍🔥

Якіа ціль ерефії щодо людей? Не тільки нас, а - взагалі. Звести та тримати людину на рівні споживача— виживальника, щоб не залишилося жодних цілей окрім того, щоб поїсти, зігрітися, створити запаси. А ще задля чього їм руйнувати цивільну інфраструктуру?! Звести так, щоб коли з’явиться щось з того, чого вони лишили - люди думали лише про одне, як не втратити «це»… але поряд з цим, щоб люди забули про те людське, що не зводиться до споживання, задля чого споживання є лише частковим підґрунтям. Вважаю, що аполітична позиція руських саме результат такого зведення. Та так саме вони несуть руський мір - іншим. Тому протидія ворогу - не зводитись на цей рівень - за будь-яких умов, залишати увагу на більших цілях, на відносинах, на переживаннях, роздумах, розвитку…

Територія вчиняє терор, щоб перетворити міста - людські суспільства на своє продовження. А нащо їм? Та все заради спрощення, бо немає іншої волі - немає проблем…

Чим більше стикаюся з релігійністю, тим більше переконуюсь, що релігії за своєю суттю імперсько-колоніальні: вони й обслуговують імперські амбіції та несуть у собі ключову ідею імперськості – присвоєння того, що ними не було зроблено. І це присвоєння одна з фатальних підмін духовності – замість пізнання та осмислення чиїхось квінтесенцій досвіду, переживання причетності до більшого, власного виростання на підґрунті цих осмислень простіше заявити – «це наше!». Навіщо далеко ходити? Присвоєння світових міфів, стародавніх свят та доль тих, хто зарахований до лав святих – приклади, які відомі всім. Але звичка не замислюватися про складніші контексти утримує сприйняття таких явищ лише у вузьких рамках якоїсь релігії. Тобто лінощі мислення, небажання замислюватися, зіставляти, розрізняти, бачити недостатність аргументації – через це проростають такі явища, як руський мир та рашизм.

Ну, нарешті! Києво-Печерська Лавра – це чудовий історичний та архітектурний комплекс. А у всьому іншому - це опудало технологій управління, що давно зносилися, бо управління ними тільки й може, що утримувати людей в рабському стані. А також - оця вся потерть чудово ховає у собі паразитів.

Мерзко… Но не удивительно. Диагноз известен - имперские конвульсии…