Stek

Покровський напрямок. Росіяни пробують штурмувати. Участь бере 10 одиниць техніки. В результаті підготовчої роботи 59 бригади - жодна машина навіть не доїхала до наших позицій. Штурм відбили, хоча жоден наш піхотинець навіть не вступив в бій. Це вражає. Варто також звернути увагу на особливість підрозділу - це штурмова бригада у складі Сил безпілотних систем. А тепер подивіться, як таке незвичне, здавалось би, поєднання виглядає на практиці.

ПОЧАТОК В ПОПЕРЕДНЬОМУ ДОПИСІ ⬆️⬆️⬆️ Можливо, користі від нього й менше, аніж від осколково-фугасного снаряду калібром 155-мм, та вона точно є. І після того як об’єктиви камер вкриються найлипкішою донбаською глиною, вмиються наймутнішою водою з Сіверсього Донця і навіть трохи поб’ються в найтіснішому бліндажі десь під Курдюмівкою ви самі у цьому переконаєтесь. Щоправда, перед цим ще треба якось виїхати назад. Але ми це обов’яково зробимо, хоч і не зараз - можливо через добу, а можливо через п’ять. Хтозна, скільки дронів/снарядів/набоїв залишилось у покидьків за каналом/селом/кварталом. Але поки вони їх не жаліють і насипають від душі, тож скидайте свої камери, по транспорту поки мінус. Отак ми працювали, але більше не будемо. Тобто, будемо але вже зовсім не так. Козака в коричневій футболці і піксельній панамі звати Олексій. І він був невід’ємною частиною нашого маленького колективу. Звісно, всі ми в душі розуміємо, що навіть найкрутіший репортаж, найбільш вражаючі кадри, чи найщиріші слова сказані на камеру – не зупинять черговий російський м'ясний штурм. Але точно не всі ми вирішуємо, що маємо залишитись на цих самих позиціях, щоб вони і далі були НАШИМИ. А Льоша вирішив. І тепер у нас нема класного журналіста, але, ймовірно, з'явився не менш класний оператор БПЛА в підрозділі безпілотних систем «Фенікс». Теж, можна сказати, працює з камерами, хоча знімає уже геть інше кіно. Тепер двох його рук, ніг і, особливо, голови нам дуже не вистачатиме. Хоч я і впевнений, що вони й надалі приноситимуть нам усім користь. І її ви теж зможете побачити. А щоб це відбулось максимально швидко і ефективно давайте закриємо збір для Льоші. Козакам треба купити 3 Мавіка, а нам усім треба, щоб у цей Чистий четвер совість була хоча б така ж чиста, як вікна на нашому вимитому заскленому балконі. Реквізити додаю: 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/2Pe1sZ56H7 💳Номер картки банки 4441 1111 2245 8254

На фото приблизний набір техніки, який ми зазвичай беремо з собою у відрядження і дуже навіть точний набір людей, які для усього цього добра необхідні. Бо без пари рук і ніг, які на Дастері/Кразі/Рошельці по полю/лісовій дорозі/колишній вулиці Леніна не доберуться до конкретної посадки/підвалу/нори – то кіна не буде. Тоді ця техніка на сотні тисяч гривень - нічого не вартий мотлох. Байстрюк древнього японського розуму і малолітньої китайської праці, що прийшов у цей світ без сенсу і цілі. Але з цими руками, ногами, а іноді й головою(фотографія усіх предметів додається) – це вже інструмент. ПРОДОВЖЕННЯ В НАСТУПНОМУ ДОПИСІ ⬇️⬇️⬇️

Добрий день

Якого біса полонених китайців нарядили у наш піксель(штани)? Українці з гордістю носять цю форму, і я в тому числі. Проходять нечувані випробування, б'ються і гинуть в пікселі. Як можна одягати у неї ворога, який ще вчора стріляв в українських військових?

Писав вчора про ситуацію в Серебрянському лісі, а тепер пропоную глянути матеріал, який ми знімали під час роботи там. Тут всяке: як добирались до позицій, як живе піхота на передньому краї, обстріли, скиди, мінування, евакуація поренених і інші аспекти війни на цій ділянці фронту. https://www.youtube.com/watch?v=tk6jvfvqlpY&t=3s

ПОЧАТОК У ПОПЕРЕДНЬОМУ ПОСТІ ⬆️⬆️⬆️ Можна лише уявити, що відбувається з раною за три тижні в норі без належного догляду. Та якщо людину не виходить евакуювати, то все необхідне можна доставити прямо до нього. Тож на позицію вночі прилітали наші дрони і скидали медикаменти. Побратими обробляли рану і доглядали за бійцем аби зберегти і його, і кінцівку. Зрештою, під прикриттям туману і РЕБу до пораненого таки дістались. Спершу несли на м’яких ношах – фізично найважчий відтинок для групи. Навіть витягти людину з нори на руках – це задача вкрай нетривіальна. Та попереду було ще кілометр-два стежок завалених деревами і поцяткованих розривами мін. Руки відвалюються після перших кількох сотень метрів, спина ниє нещадно. Вона й так безнадійно хвора після кількох ротацій, бліндажів, бронежилетів, безкінечних ящиків з БК і загального пробігу в районі 45 років. Але треба тримати темп. Ще бодай один поранений перетворить цю місію на суцільний жах. Хочеш плач, хочеш матюкайся, проклинай усіх довкола на чому світ стоїть, молись кому завгодно – тільки не випускай з руки цю кляту лямку. Ще двісті метрів, ще сто, ще сто, ще сто… – боже, як може час тягтись так довго, як коротесенький відрізок дороги може витиснути з людини стільки соків? Як красиво звучить фраза про цінність людського життя, і як багато в ній усього посеред цієї залисини в лісі, що розтягнулась на вічність для чотирьох брудних, спітнілих заморених людей і ще одного на ношах, якого от-от перевантажать на возик і стане бодай трохи легше. А далі буде багі, а далі позашляховик, а далі вже пристойна карета швидкої і лікарня. І ще багато всього буде, доки кістка не зростеться, але зростись вона мусить, бо ногу тобі таки врятували. І всі наші дронарі, і фахівці з РЕБу, і піхота, і водії, і медики, які брали в цьому участь, навряд ставили собі питання про ціну життя. Не певен чи узагалі вони надали цій загалом буденній в Серебрянському лісі події особливої ваги. Але чомусь мені здається, що саме тверда упевненість у своїх, які виведуть/винесуть/виволочать якщо треба, надають оцій геть тонкій, ледь помітній з висоти польоту дрона лінії людей, що розтяглись на тисячу кілометрів, тієї надзвичайної міцності, яка роками допомагає тримати найважчі удари. Вона може тріщати і гнутись, може вихилятись геть химерними формами, але не розірветься доки поруч буде чотири людини, які міцно вхоплять лямки нош і наважаться зробити крок з бліндажа.

Найцінніше на війні – людське життя. Скільки разів ви чули ці слова? Мабуть, достатньо, щоб їх зміст розмився до невпізнаваності. Хоча, якщо задуматись, війна – це таке дивне місце, де життя має дуже навіть чіткі параметри. Їх майже завжди можна зважити, поміряти, а іноді навіть відчути на смак чи запах. Спробую описати на конкретному прикладі з Серебрянсього лісу, де працював з львівськими прикодонниками з підрозділу «Шквал». Що таке лісові дороги, припускаю, більшість собі уявляє. Тепер додайте сюди весняні опади, відступ морозів, що бодай якось тримали купи усе це багно, далі пускаємо цими коліями військові вантажівки і бронемашини і приправляємо отриманий коктейль російською артилерією, яка постійно перемішує всю цю кашу 152-м калібром. Останній десяток кілометрів кишить російськими дронами і може в 2023-му, десь влітку, дерева дійсно могли приховати переміщення людей, але зараз, посеред покошених голих стовбурів – ти як на долоні, тим паче в приціл дрона з тепловізійною камерою. Тому далі включаються квадроцикли і багі. Вони швидші, менші і в крайньому випадку, коли скид уже над тобою, вилізти з нього і розбігтись по кущах вийде значно швидше. Ну і останні пару кілометрів до своєї нори все одно доведеться пройти пішки. Будеш уважно вслухатись в кожен тріск, підозріле шарудіння і порив вітру, щоб бува не проспати те кляте дзижчання. Тепер у головного жаху дрімучих лісів немає ані кігтів, ані гострих зубів, луски чи густого хутра. Чотири пропелери, одна батарея, камера, менше кілограма ваги – ось, що тепер викликає жах і заціпеніння у цих краях. Загалом, історія до банальності звична: пересувались між позиціями, мавік, скид, поранення. Вже значно пізніше втомлена медик на стабілізаційному пункті буденно відчеканить «пацієнт середьої важкості: поранення в ліву гомілку – вогнепальний перелом від скиду з дрона». З поламаною ногою ти не можеш пересуватись, тож тепер ти тягар для усіх довкола. Треба хоча б чотири людини достатньо сильні і по-хорошому навіжені, щоб винести тебе звідси. І от у цей момент «цінність людського життя» починає грати зовсім іншими барвами. По-перше, бо тепер йдеться саме про твоє життя, а по-друге – як показує практика, красиві гасла не завжди так само красиво втілюються в життя. Майже три тижні бійця не могли витягти. Евакуаційні групи, звісно, виходили. І, бувало, навіть долали якусь частину шляху, але ворожий контроль з неба не дозволяв рухатись далі і все доводилось починати спочатку. Були поранені і серед тих, хто намагався витягти свого. На щастя не важкі і кількість «лежачих» на позиції не росла. ПРОДОВЖЕННЯ В НАСТУПНОМУ ПОСТІ ⬇️⬇️⬇️

Програма з контрактами 18-24 набирає обертів. Рекрути потрапляють в навчальні центри, де вже можна оцінити, хто саме і чому вирішив долучитись до війська у такий спосіб. Особисто мені дуже цікаво дізнатись про них більше, бо всі ми знаємо і про брак людей, і про труднощі з мобілізацією. А тут добровольці, ще й геть юні. Впевнений, мотивація у них може бути геть різна, але яка конкретно? Ось, невеликий матеріал на цю тему від Ґвара Медіа. Вирізав невеликий шматок, який мене особливо зачепив. Подивіться обов'язково, що говорить цей козак. Матеріал повністю за посиланням.

Працював у Покровську. Саме те місце, де дуже добре видно, як дрони змінили війну назавжди. З одного боку росіяни, які завдяки оптоволокну(і не лише) дотягуються дуже далеко і роблять усе можливе, щоб ускладнити нашу логістику. З іншого - українські сили оборони, які в значній мірі саме дронами зуміли зупинити ворожий наступ на цій ділянці фронту. Завдяки якісній координації і співпраці між різними підрозділами контроль за малими штурмовими групами на підступах до міста став тотальним. Одразу кілька дронів можуть полювати за окремим російським піхотинцем. Паралельно інші екіпажі вибивають транспорт, далі - артилерія, РСЗВ, польові склади. Ще далі - ще більш важливі цілі і так на кілька десятків кілометрів. Звісно, та кількість засобів і особового складу, яку сконцентрував тут ворог, ще дозволяє їм триматись і навіть пробувати місцями йти вперед. Та скільки ще це буде можливо без відтягування значних сил з інших ділянок - головне питання. Якщо цікаво глянуть весь матеріал, переходьте за посиланням.

"Режим припинення вогню" - Боже, скільки разів я чув це словосполучення за десять років роботи на війні. Я чув його від президентів, від канцлерів, від прем'єр-міністрів, просто міністрів, генералів і геть не просто генералів, сенаторів, диктаторів, конгресменів і комбайнерів. До нього закликали, ним погрожували, лякали, підкуповували і обіцяли. Його порушували через день або кілька днів, через обстріл артилерією або мінометами, поблизу Мар'їнки, Майорська або на Світлодарській дузі. "Режим припинення вогню" міг бути Всеосяжним чи Тимчасовим, міг бути Різдвяним чи Великоднім, Хлібним, Шкільним або Весняним. Єдиний, якого я жодного разу так і не дочекався на Донбасі - був ДІЮЧИЙ РЕЖИМ ПРИПИНЕННЯ ВОГНЮ.

Шось там у них з трубою суджанською схоже пішло не за планом.

Не знаю, чи взагалі правдивою є інфа про зупинку військової допомоги з боку США. В будь-якому разі, одного разу Трамп до подібного кроку вже вдавався - з вересня 2023 по квітень 2024 року. Тоді сім місяців без американської техніки і боєкомплекту дійсно позначились на передовій. Але з тих пір війна відчутно змінилась. В першу чергу я маю на увазі вплив ударних та розвідувальних дронів. По цих позиціях ми на щастя не залежимо від США. І саме безпілотники зараз найбільше впливають на хід бойових дій. Загальноприйнятою стала оцінка, що 80% уражень на фронті тепер здійснюють саме БПЛА. Рік тому цифри були ще далекими від схожих показників. Пересування піхоти і техніки ще не перебувало під тотальним контролем з повітря на 10-15 кілометрів вглиб від лінії зіткнення, за одним піхотинцем не полювало одночасно два-три ударні дрони, росіяни ще могли собі дозволити атаки десятками одиниць бронетехніки, БК і провізію російській піхоті ще не возили віслюками та кіньми, штурми на Жигулях були рідкісними винятками, а не поширеною практикою. Грубо кажучи, війна була геть іншою. Я далекий від думки, що ми прекрасно впораємось і без допомоги США. Але якщо Трамп таким чином хоче швидко примусити Україну до зупинки вогню без жодних безпекових гарантій, то його чекає сюрприз. Я вболіваю, щоб нам не довелось цього перевіряти, але якщо вже нашої думки не запитують, то добре мати в рукаві козир у вигляді кількох мільйонів фпв-дронів, які остудять гарячі голови і дадуть трохи більше часу для дипломатії.

Можливо бачили, сьогодні була новина про те, що на проект "Лінія дронів" виділили 4.6 мільярда гривень. Якщо пропустили, то йдеться про 5 підрозділів безпілотних систем(Птахи Мадяра, Фенікс, К-2, Рарог і Ахіллес), які отримають техніку, ресурси і людей для масштабування. Все це має допомогти цим 5 командам перетворитись на чотири окремі полки і одну бригаду безпілотних систем. Якщо заплановане втілять, то ці люди зможуть відчутно вплинути на хід бойових дій. Вже зараз вони винищують російської техніки на мільярди доларів, а за умови такого масштабування - це буде якісно новий рівень. Починаючи від прикриття нашої піхоти і закінчуючи ураженням надскладних цілей далеко за лінією фронту. Була нагода поговорити і про проект, і про роботу, яку вони виконують уже зараз з командиром "Фенікса" Дмитром Олексюком. Вирізав тут невеликий шматок: про брак техніки у росіян, про штурми на Жигулях і ослів на передовій. Якщо стане цікаво, то вся розмова за посиланням - https://www.youtube.com/watch?v=Ly9XE3tuKiM

Інфографіка від Deep State показує як впродовж останніх місяців сповільнювався наступ росіян.

А так вчорашню перепалку сприйняли пересічні американці. Певен, не такої реакції чекав Трамп.

В лютому ми втратили 191 км² території. Нагадаю, що в січні цей показник склав 325 км² і це були найнижчі цифри за останні півроку. В листопаді 2024-го, до прикладу, територіальні втрати були понад 700 кілометрів квадратних. Думаю, вже можемо говорити про певну тенденцію, а не одноразове відхилення від тренду.

З грудня по лютий маємо чітку тенденцію до зменшення кількості ворожих атак на передовій. Про причини можна дискутувати, але цифри говорять самі за себе.

Сьогодні минуло 3 роки з початку повномасштабної війни. За цей час кожен українець відчув на собі наслідки цієї війни. В лютому 2022 року перед нашою спільнотою постав вибір - перестати існувати, асимілювавшись з московитами, або ж вибороти майбутнє вільних, незалежних людей. Без вагань українці обрали шлях боротьби. Повномасштабну війну 4 батальйон охорони зустрів на Сході у складі сил та засобів Операції Об'єднаних Сил. В числі перших приняли бій. Сьогодні наш підрозділ виконує бойові завдання в місті Торецьк. Вже 8 місяців ворог намагається захопити цей населений пункт. На цьому відео показано відбиття ворожого штурму. Наші воїни завдали важких втрат противнику. 5 росіян перейшли в категорію "хорошиє". Один потрапив у полон. Вірте в Сили оборони України, допомагайте їм. Тільки в єдності ми здатні на перемогу! Слава Україні! Today marks 3 years since the start of the full-scale war. During this time, every Ukrainian has felt the consequences of this war. In February 2022, our community faced a choice - to cease to exist by assimilating with the Muscovites or to fight for the future of free, independent people. Without hesitation, Ukrainians chose the path of struggle. The 4th Guard Battalion met the full-scale war in the East as part of the forces and assets of the Joint Forces Operation. We were among the first to engage in battle. Today, our unit is carrying out combat missions in the city of Toretsk. For 8 months now, the enemy has been trying to seize this settlement. This video shows the repelling of the enemy's assault. Our warriors inflicted heavy losses on the enemy. 5 Russians were moved to the "good" category. One was captured. Believe in the Defense Forces of Ukraine, help them. Only in unity are we capable of victory! Glory to Ukraine! 📱 Instagram 📱 X.com 📱 Telegram 😀 Підписатись l Subscribe 😀

Італійський B1 Centauro на шляху до України, - повідомляє A-129 Mangusta. Бронемашину називають винищувачем танків через потужну 105-мм гармату. На озброєнні в Україні уже є французькі колісні танки AMX-10RC, а от інформація щодо італійської техніки з'явилась вперше.