артилерія!

уривочок // а хто скаже із усіма цими малими хлопчиками і кількістю вміщених в них світових страждань що має робити антипросвітлене моє невеличке я?

знаєш, що береться холодом найшвидше? найтепліше і як на зло ніхто не навчив мене не ставити гарячі кастрюлі у холодильник до того ж я не маю сили спинити чужий холод у собі і не морозити ним все навколо мої руки тягнуться до хлопчика і ведуть його за собою у крижаний палац тягнуться і до дівчинки на ходу її сльози замерзають мої довгі руки ще довшими крижаними пальцями збирають сльозинки і всаджують собі на буси на шиї вони гарно дзвенять що холоднішою стаю то більше язиків примерзає до моєї блідосинюшної шкіри якщо дуже пощастить комусь вдасться клацнути опалення у моєму палаці треба тільки встигнути добігти і не примерзнуть всього-то

щоденниково нецензуроване і з матюками))) мене лякає кожен мій сум, бо мені видається, що за ним стоять тижні і місяці життя, яке болить. сум жалить мене медузою. всі ми знаємо який нехитрий метод варто б застосовувати в таких випадках)), але я так не можу. натомість лишаюсь в морі і підставляю шкіру під нові і нові тільця без мозку. коли шкіра пече, принаймні не варто шукати сенсів — все очевидно — треба навчитися перестати відчувати цей біль. є що висублімовувати у текст — їбись воно конем — скільки можна себе переконувати, що вмію я писати від щастя. так і де? де всі ці щасливі літери? Оля каже, шо любить мою чесність. як я чесно сказала на свіжохрустку роботу непутьових інді-артистів, що вона нікуди не годиться, так і скажу, що писати не маю про що. і світ не перевернувся, бачиш. світу цьому не поможуть ні митці, яким є що сказати, ні митці, які себе душать. у світові я зневірена, а так як я його невідʼємна (як би сильно періодами не хотілося себе відняти) частинка, то хочеш/не/хочеш, а маю бути рівнопропорційно зневірена у собі. найсмішніше, що є ніхуйова вірогідність, що уся моя безсенсовна екзистенція пройде як тільки ми вернем мені моє типове дозування пігулок. Сартр і Камю навряд вигадали би екзистенціалізм, якби мали гарного психіатра. мій психіатр не прям щоб геніальний, то ще трохи построчу непотрібних літер. тішся, его. а то як же ми будемо жить, не вписуючи себе у слово «письменниця»

я викроюю із себе штиль ходи по мені проклади мною дорогу до себе шкірою спеченою моя сіль темніша за колір неба поміж стегнами у кожній із моїх хвиль вирізаю відблиски тебе

я викроюю із себе штиль ходи по мені проклади мною дорогу до себе шкірою спеченою моя сіль темніша за колір неба поміж стегнами у кожній із моїх хвиль вирізаю відблиски тебе

на світанку в Одесі підслухала, як море сонцю писало вірш

я викроюю із себе штиль ходи по мені проклади мною дорогу до себе шкірою спеченою моя сіль темніша за колір неба поміж стегнами у кожній із моїх хвиль вирізаю відблиски тебе

буденність розділена крапкою з комою! ти не слухаєш моєї музики без мене, бо не хочеш вриватися у мій простір без мого дозволу; ми йдемо до мене додому босі навіть не по калюжах, а по ріці, яка від них утворюється по вулиці Гончара; ми спимо по обіді, бо о 6 ранку нам не спалося з очевидних чи не дуже очевидних причин; я всучую тобі почитати Домонтовича і ти кажеш, що він надто очевидно викаблучуюється власною інтелектуальністю. я перша так думала!; виявляється, що в тебе вдома на стіні у якості гачків для одягу висять міні стільчики. і в мене теж; моя кішка їсть з твоїх рук; вдома у карафці стоять півонії; на столі скатертина лишається зіжмаканою після ночі; на дверях висять дві футболки, з яких скрапує вода після нашої прогулянки у дощі

хто навчив тебе боятися? хто навчив мене лякати? орнаментом між нами лягає спальня коли ти засинаєш мені пригадуються усі чужі кістки з більшим вмістом кальцію що я їх не змогла продірявити підточеними зубами комусь треба боятися щоби з поліетиленових дверей моєї порцелянової спальні сочилася темрява будь хоробрішим і бійся замість мене підставляй свою вразливість я просочуватиму її крізь моє гостре ситце я іще поки не найстрашніший вовк тому клею тобі на лоба зірочку тішся бачиш як тобі вдалося перемогти страх бо вдалося боятися а мені і це страшно

я відправляю частинку себе у Німеччину кудись під Кьольн це краща моя частинка краща моя частинка без мене на жаль скурюється — ну а кому нині легко?? ще одна частинка полетіла від мене через Кишинів до Лондона ну не від мене особисто щодо мене частинка не мала жодних упереджень просто Лондон was waiting та і все тут ніхто ні в чому не винен пазл здавався зібраним та ще одна частинка десь з Берліну вимʼяла під себе простір у моїй шкірі у моєму тілі у моєму просторі сподобалася всім моїм друзям колись доведеться поїхати у навколосвітню подорож щоб зібратися вже врешті-решт смішно, що аби зібратися доведеться збиратися — купа валіз квиток на круїзний лайнер не забути взяти з собою манікюрні ножиці зате поки я в Києві мене так багато у світі настільки багато що я є всюди

Сартр сказав писати на одному подиху, не добираючи слів ну і я написала:

it feels like I was always dating little girls and you are a woman ти дивишся і все у мені перевертається стою поруч і стаю маленька, кажу знічено, що соромлюся — мене? — тебе така красива так вправно граєш у цей ідіотський більярд я тільки кліпаю і можу забити жодної кульки я вмію грати у більярд!! чесно! просто не коли хтось одягнений у чорну сорочку господи ця твоя чорна сорочка приобіймаєш мене ззаду, аби навчити мене кращої техніки — жахливе кінематографічне кліше, думаю, і все таки непоганий момент— доводиться, щоправда, трохи злісно зиркнути на мужчину, який в цей момент зиркає на нас come on торкаюся твоєї долоні поки йдемо сонячним Подолом і відчуваю цей доторк внизу живота торкаєшся моєї шиї холодними пальцями поки ми дивимося безглузде кіно у Жовтні і хочеться скрикнути цілую твою долоню рівно-рівно по центру десь між лініями життя і серця бути жінкою — знати про себе достеменно і дозволяти цьому бути без викривлень. натомість жінка в мені соромиться час від часу і розгублюється іще більше від цього сорому хочеться одягати сукні!! уявляєш хочеться носити багато багато багато суконь і чомусь саме білих дивлюся на чорну крапочку біля твоєї правої зіниці — дуже гарна — і першою відводжу погляд може десь саме на перетині страху і близькості народжується любов треба тільки виміряти правильну пропорцію

фрагменти ніжно романтічні!

24.04 • пʼятниця • 19:00 "Давай зробимо це втрьох" — любовний трикутник між чуттєвою Вірою Незламною, абсурдним Максимом Албулом і екстравагантною Лєрою Артилерією. Чим завершиться вечір? Бійкою чи коханням? Врешті-решт, хто з них кого любить? І чи фігурує взагалі любов у цьому тріо? Артисти поділилися, що насправді, для того, аби "зробити це втрьох" — їм потрібні ви! Приходьте! Сподіваємося, хтось з вас працює медиком, бо комусь точно знадобиться його допомога після їх перформансу. Квитки — за посиланням💖 КультМотив • Спаська 36/31

забивають у тіло моє по гвіздочку я лишаюся майже така сама а голос стає металевим раджу прокрапати мені на тімʼячко по краплі холодної води раз на хвилину лишаюся майже така сама а голос зривається як остання ідіотка підставляю чоло для цілунку оніміла не своя я усе одно лишаюся зате солона вода робить волосся кучерявим

гроза тиха й тепла і все ж гроза люди ховаються під навіс а вода затікає в чужий підвал знов не подобається нікому і там а дітись куди нема

о чудова пора! втікає здобутий узимку дзен зате можна носить капронки на 20 ден тепер мальчікі вилізають пролісками із пуховиків хай це і першопричина піднімать дозування ліків що стабілізують мій гнів нема проходу нікому ні в парку ні в сквері було вирішено терміново дихати іще не розквітлим деревом віднині весь час що існує є годиною пік люди хаотично перетинаються в натовпі в ліжках в минулому і на зовсім ще зблідлій шкірі виступає зовсім не еротичний (сорі на цьому) піт

весняне🌸🌺🥀🪷🌷

я була холодною, була й теплою була розумною і була дурепою то заламувала ніжні пальчики то була першою в ідіотських танцях щебетала то американським акцентом то британським дивлячись із послом якого консульства збиралася слати факси я збалансовувала усі сфери, навіть космічні: Юпітер й Сатурн виключно за мого сприяння не змогли зійти із орбіти сука мене обзивали найгарнішою у кімнаті плаття задиралося завжди коли хтось лише натякав на натяк я говорила про йобаного Канта і ненависного Бодлера Я ВИВЧИЛА ІСПАНСЬКУ тільки би хтось знов завітала до мене всі 12 місяців все одно й не дивились в мій бік може варто стати гіршою щоб урешті хоч хтось не втік???