Grumpy readerka

починаю переживати, що не встигну вчасно дочитати Річинських 👀 з одного боку я вже на 275/658 сторінці третього тому і ще є кілька тижнів, але з іншого в мене не виходить читати цю книжку швидко. не тому що мені нудно чи нецікаво, ні, просто хочеться виділяти собі час для проміжних вражень; сісти і прочитати за раз 200 сторінок було б для мене злочином проти цієї історії. більше того, я не можу розслабитися з іншими книжками, бо з'являється якась дурна провина, бо я ж могла в цей час дізнатися що там у Зоні з посадою! я, звісно, вмію нервуватися через дрібниці (можливо, це якась копі стратегія, аби менше нервуватися через серйозні речі), але я вже навіть встигла прокрутити в голові сценарій, що не встигаю дочитати, дізнаюсь кінець зі скороченої версії, а потім кажу якусь дурниці на публічному обговоренні і всі дізнаються, що я не читала насправді 🥲 сподіваюсь, що встигну і прочитати, і впорядкувати свої думки, аби озвучити їх як слід, але вкотре переконуюсь, що ставлення до книжки як до обов'язку змінює мій процес читання 🙈 ще останніми днями з відчаєм думаю наскільки несправедливо, що нам не лишилося нецензурованої версії "Сестер Річинських", просто не можу від цього. так, до Бронки Завадки і решти комуністів тут можна ставитися відсторонено, можна вишукувати тонку іронію, яку чомусь не відчитали радянські цензори, але деякі особливості пропаганди закорінені надто глибоко в спосіб розповідати історію, я почуваюсь окраденою 💔 #сестри_річинські

з тих же Річинських, оголошення в газету (місцевий тіндер):

"Самітна, немолода, але ще не стара дівчина має на селі під Станіславом власну хату з садом і половину млина. Має освіту за два курси вчительської семінарії. Патріотка. Охоче зв'яже свою долю зі старшим кавалером або вдівцем, який хоч чимсь буде нагадувати собою Тараса Шевченка"

дівчатка, ну хто не мріє про кавалера, схожого на Тараса Шевченка 🤭🤭 #сестри_річинські

давно не говорили про наших улюблених "Сестер Річинських"! одна з найцікавіших для мене (і припущу, що для Вільде теж) тем у цьому романі - це різноманіття жіночих доль. я буквально виписую собі на листочок (готуюсь, до обговорення) які саме перспективи доступні для жінок з різних верств населення. всі їх я зараз перераховувати не буду, бо мені кортить розповісти про пані Вільчинську, але спочатку пробіжимося основними варіантами. перший, звісно, це заміжжя, для старшого покоління це ледь не єдиний прийнятний спосіб життя. заміжжя це не завжди стає щасливим, але, якщо це рівний шлюб, то воно валідується суспільством. на противагу заміжнім жінкам ми бачимо бешкетливу у молодості тітку Клавду (айконік, хочу говорити про неї десять годин поспіль), спадок якої гарантує їй забезпечену, хоча і дещо самотню старість. у молодшого покоління Річинських питання емансипації стоїть гостро. з певних причин вони перестають бути завидними нареченими і їм доводиться дбати про своє забезпечення самостійно. працювати фізично вони не можуть, бо це ганебно для їхнього стану, тому через служницю дівчата беруть замовлення на філє (в'язання з ниток, щось на кшталт макраме, якщо я правильно зрозуміла), але це копійчана і виснажлива робота. кілька сестер пробують знайти собі службу, але одній бракує освіти, а інша, намагаючись найнятися державною вчителькою, стикається з упередженнями до українців та особистою помстою. з перерахованого уже здається, що жіночі перспективи доволі обмежені, аж раптом у тексті зустрічається пані Вільчинська, видавчиня і редакторка газети "Нова жінка" (у мене є підозри, що Вільде запозичила цей образ з реальності, треба почитати про це докладніше). Пані Вільчинська вже не юна, але вона все ще приваблива для чоловіків. власне, ми бачимо її очима одного з отців каноніків і він задається питанням як так вийшло, що "така пікантна жіночка залишилася неодруженою". панотець припускає, що в молодості її захопили емансипаційні ідеї, а потім було запізно, але ми не будемо вірити йому на слово, бо його мислення обмежене стереотипами. пані Вільчинська демонструє себе як розумну й уважну до дрібниць редакторку, яка знає кого про що спитати, вміє співпрацювати з іншими виданнями, добре розбирається у своїй професійній сфері. для мене її поява була приємною несподіванкою, хотілося б ще її зустріти, вона точно потрібна цьому тексту.

"-... А щодо конкуренції, - аж тепер дійшло до пані Вільчинської, - то скажу правду, що ми тут у Нашому жодної конкуренції не боїмося... Скільки вже тут народжувалося газет, і всі вони переставлялися на той світ. Один, два, три номери появляться - і адьє! - Одна "Нова жінка" всіх переживає. - А так, прошу отця каноніка, бо жінки взагалі витриваліші від чоловіків..."

#сестри_річинські

на цих вихідних ми з буктюберками відсвяткували рік нашому маленькому читацькому клубу. це був хороший рік: з різноманітними книжками, вайбовими зустрічами і цікавими обговореннями, я вдячна за нього дівчатам ❤️ за рік ми встигли прочитати: - "Царівну" Ольги Кобилянської - "Піранезі" Сюзанни Кларк - "Морбакку" Сельми Лаґерльоф - "Паперовий палац" Міранди Ковлі Геллер - "Посібник з убивства для хорошої дівчинки" Голлі Джексон - "Щоденник покоївки" Октава Мірбо - "Білосніжку" Дональда Бартелмі (це єдина зі списку, що я пропустила) - "Орландо" Вірджинії Вулф - "Шлях ріки" Шеллі Рід - "Книголюби" Емілі Генрі особисто для мене книжкові клуби (особливо наживо) - це чудова нагода для спілкування і набуття нового читацького досвіду. кожна з цих зустрічей дозволила мені побачити в книжці щось ще, подумати більше, зрештою висловити свою неймовірно важливу опінію 🤭 принагідно нагадую, що у вересні і ви теж зможете прийти на публічне обговорення "Сестер Річинських" ❤️ з "Книголюбами" (я читала їх вдруге, стало лише краще) ми вдалися до маленького експерименту, вперше скористалися питаннями до книжки для обговорень у читацьких клубах. я переживала, що це додасть якоїсь формальності, але несподівано вийшло дуже добре, бо вдалося більше зосередитися на книжці. якщо вам треба питання до "Книголюбів", то пишіть, я залюбки з вами поділюся 😉 а чи любите ви книжкові клуби? що саме подобається найбільше і найменше?

мої улюблені вихідні: гамак + книжка а також друзі, якщо я не надіслала вам куплені книжки, я дуже перепрошую, у наступні кілька днів я обов’язково виправлюсь ♥️

у одному з попередніх відео я говорила, що хочу зібрати гроші для сумської організації "ми тут", що займається плетінням сіток, кікімор тощо. з цією метою хочу продати деякі книжки, вся сума піде на "ми тут". якщо вам щось з цього цікавить, то пишіть у коментарях, я вам відпишу. буду дуже вдячна за підтримку 🫶🏻 https://send.monobank.ua/jar/b96bUjkmy

друзі, нове відео вже на каналі 💅🏻 і це навіть не книжкові покупки, шок! https://youtu.be/dvOnEYTahmA

у третьому томі «Сестер Річинських» один з героїв говорить, що українська мова третя у світі за милозвучністю. а все ж приємно, що з кінця 30-х років минулого століття ми у цьому вигаданому змаганні піднялися до другого місця 🤭 #сестри_річинські

бібліотекарка приймає нові книжки у фонд 🤭

друзі, я відмінила підписки усім, хто фоловив мене на байміекофі, я дуже вам вдячна за підтримку мого контенту, але тупий сервіс прийняв тупе рішення і тепер україночки й українці не можуть виводити гроші на свої українські картки. карток закордонних банків у мене немає, тому я не бачу жодного сенсу продовжувати з байміекофі, доведеться придумати щось інше пізніше.

дочитала "Те, що видно звідси" до сцени з пташкою і так розізлилася. терпіти не можу, коли автори прибігають до графічного насильства над тваринами, аби увиразнити свою думку, для мене це дешевий прийом, що псує враження. щодо жорстокості до беззахисної тварини я справді відчую яскраву емоцію, але це примітивний шлях, ви точно можете краще. і я вірю, що ця авторка здатна на більше, ніж маніпулювати насильством над пташеням. я не покину читати через це книжку, але тримаюся при думці, що в переважній більшості випадків вивалювати на читача шок-контент з тваринами - це поганий тон для письма.

ви вчора правильно вгадали, я почала "Те, що видно звідси" Маріани Лекі. це німецька авторка, книжка вийшла у 2017 році і стала доволі популярною, на гудрідзі в неї 70 видань, тому запрошую вас порозглядати обкладинки. більшість із них обігрують так чи інакше мотив окапі, бо саме ця тваринка сниться Сельмі, після чого всі в селі вирішують, що наступного дня хтось помре. українська обкладинка така сама як у німецького видання. я прочитала близько 30 сторінок, але мені вже подобається іронічний настрій тексту, хоча ще абсолютно незрозуміло куди авторка нас веде. чи читали ви? яка з обкладинок подобається вам найбільше?

почала читати нову книжку і відразу загуглила ✨оце✨. вгадаєте, що за твір? 🤭 підказка: книга пасує до Women in Translation Month

ви вже всі знаєте мою велику любов до роману Ірини Вільде "Сестри Річинські", тож буду дуже рада бачити вас на обговоренні цього неперевершеного тексту у вересні 💅🏻 #сестри_річинські

друзі, важко в це повірити, але на каналі нове відео! https://youtu.be/-BmondUTIr0

коротка історія про те як я зараз витрачу гроші у найбільш приємний спосіб 🫦 це репринт того самого "Першого вінку" і збірка есеїв з коментарями до нього, я в абсолютному захваті! https://www.creativewomenpublishing.com.ua/product/set-pershyj-vinok/

думаю, мій ютуб уже пора перейменовувати у щось на кшталт "щоденник нових книжок", бо якось мені повсякчас бракує наснаги регулярно записувати відео, єдиний порятунок - це щомісячні книжкові надбання, які займають частину стола і просто таки вимагають уваги до себе. навіть із цим я примудрилася затягнути, тож, гадаю, що книги за червень і липень будуть в одному відео, а там, дайбоже, будуть сили та час і на щось інше нарешті 🙏🏻 впізнали щось? 🤭

я повернулася до читання Річинських, маю до кінця літа їх дочитати (і вам раджу 😉). хочу сьогодні переповісти вам одну цікаву історію про третьорядну героїню, яка зустрічається нам у тюрмі. Петриха походить зі заможної селянської родини, як і її перший чоловік. у них був чудовий шлюб, вони і важко працювали, і весело відпочивали разом, мали спільні цінності. так і не завели дітей, але Петриха не сильно про це побивалася, навпаки, раділа, що їй не треба як її ровесницям йти з гульок раніше для догляду за малими. одного дня її чоловік раптово помирає. ось так просто ніс відро до хати, впав і вмер. вона лишається одна на господарстві, де повно в тому числі й великої рогатої худоби, бо це була пристрасть чоловіка. Петриха думає, що їй робити далі, бо ж дітей, що могли б помогти немає: брати когось у прийми маленького вона вже не потягне, а дорослий приймак буде просто чекати її смерті задля спадку. рішенням стає молодий наймит. після року роботи в Петрихи з ним починаються сексуальні стосунки. про це дізнаються в селі. і - цікава ситуація! - для нього це ганьба, пацани сміються. у той же час для неї це гонор, бо стара баба змогла знайти собі красивого і роботящого юнака, змогла утримати поруч із собою. зрештою наймит не витримує і каже, що не може більше, піде собі кудись, так йому дошкуляють сільські насмішки. Петриха ж уже емоційно інвестована і хоче утримати хлопця, обіцяє йому заповісти кілька моргів землі, але він, подумавши, відмовляється. Петриха у відчаї! йде ва-банк і пропонує офіційний шлюб 😱 це докорінно змінює ситуацію, бо тепер це гонор для наймита, він стає господарем, ґаздою, а що Петриха старша, то вона вдова, вдови молодими не бувають. у цей же час сміятися починають вже з неї, бо оце вигадала стара баба вдруге заміж йти за молодого. до неї приходять і її родичі, і чоловікові, благають не позорити рід. мене дуже вразила ця різниця у ставленні до сексуального життя вдови поза шлюбом і у шлюбі, хоча здавалося б! вам цікаво чим закінчилася ця історія любові? звісно, трагедією! ви ж пам'ятаєте, що ми зустріли її в тюрмі? то Петриха від ревнощів прирізала свого любасика однієї ночі в середу (у середу, бо померлі в цей день легше потрапляють на небеса). погодьтеся, дуже захопливо, наче ми подивилися ток-шоу "Говорить Україна", але в елегантний спосіб 💅🏻

прокинулася з думкою, що сьогодні найкращий день, аби нарешті прочитати "Бурю" Шекспіра, котру я взяла в районній бібліотеці три місяці тому (мені дуже соромно, що я так забарилася, сподіваюся, за нею не стоїть черга фанатів). як я писала раніше, це знакова для мене п'єса, бо я читала про неї в іншій дуже любій моєму серцю книжці. і, знаєте, мені сподобалася "Буря". мої попередні спроби читання Шекспіра були не дуже вдалі, крім сонетів, мабуть, але від "Бурі" я отримала тільки задоволення! вона рахується комедією (в кінці всі живі, єй!), але тут є і зрада, і драма, і кілька спроб убивства, і каяття. сюжет полягає в тому, що корабель з королем неаполітанським потрапляє у шторм, його прибиває до чарівного острова, на якому живе зневажений герцог Просперо та його донька, чарівна Міранда. колись давно брат зрадив Просперо, вкрав його герцогство, а король йому у цьому допоміг, тож тепер Просперо хоче звести рахунки. він маг і чорнокнижник, йому підпорядкуються духи острова, тож після кораблетрощі неапольській знаті доведеться добряче подумати про свою поведінку. крім основної сюжетної лінії є ще комедійна (зі сороміцькими моряцькими пісеньками і планом п'яничок стати королями на острові) та любовна, в якій Просперо зводить свою дочку з сином неаполітанського короля. мені було незатишно від того, що Міранда опинилася на острові ще дитиною, фактично не знайома з жодною (!) людиною, крім батька і лихого потворного Калібана, що намагався її зґвалтувати. з одного боку вона ніби щиро закохується у королівського сина, але у порівнянні з Калібаном планка дуже низька. важко перестати думати, що вибір у неї доволі таки обмежений. інший цікавий герой цієї п'єси - це дух Арієль, який був ув'язнений злою чаклункою, а потім звільнений Просперо. це по суті безстатева істота, яка набуває то чоловічих, то жіночих рис залежно від потреби, хоча в тексті по відношенню до нього вживаються чоловічі займенники. разом із цим у театральних постановках Арієля грали і чоловіки, і жінки. найбільше Арієль прагне волі, але для цього йому треба добре послужити Просперо. "Буря" може здатися надмірно спрощеною, тут практично всі події відбуваються протягом трьох годин в кількох локаціях, але мені все одно було цікаво, я б залюбки сходила на виставу за нею. на жаль, це не найпопулярніша з п'єс Шекспіра, тож я можу лише подивитися записи вистав, а це зовсім інше. для мене магія театру працює лише в театрі, а в записі це просто люди у дивних костюмах ходять чудернацькою сценою, де нагромаджені кольорові мішки, і говорять патосні репліки. тепер думаю, що варто було б почитати в Шекспіра щось ще, може подивлюся у бібліотеці. а які у вас його улюблені п'єси?

рішуче покинула читати "Темне сходженння" К.С. Пакат. це не прямо жахлива книжка, але така вже бейзік історія з обраним сиротою, що мусить протистояти злу, причому конфлікт зі злом на рівні "хороші хлопці у осяйних білих плащах проти поганих хлопців, що хочуть повернути абсолютну темряву". на початку ніби і незле було, але з кожною сторінкою ставало все більш нудно. я це все вже читала приблизно десять тисяч разів 😒 взагалі у мене якийсь радикальний настрій на книжки останні кілька тижнів, відкладаю усе, що не подобається, навіть перебрала шафу з нечитаним і відібрала кілька десятків книг на продаж. стільки чудових книжок мене ждуть, я просто не можу дозволити собі витрачати час на все підряд. чи читали ви "Темне сходження"? як взагалі ставитеся до історій про обраних?