ВО "Тризуб" ім. С. Бандери

Тому не поспішаймо ставити крапку там, де Бог її ще не поставив. Марія колись теж була лише дитиною, про яку ніхто не міг знати, що через неї Бог здійснить Свій задум спасіння світу. Іноді майбутнього ще не видно. Але це не означає, що його немає.

Різдво Пресвятої Богородиці Історія народження Марії починається з довгого чекання. Її батьки, Йоаким та Анна, роками жили без дітей. Для тогочасного суспільства це було не лише особистим болем, а й причиною сорому та осуду. А потім народжується Марія. Церква святкує її Різдво не просто як день народження особливої людини. У ньому вона бачить початок подій, які приведуть до приходу Христа у світ. Те, що для людини могло виглядати завершенням історії, у Божому задумі стало її новим початком. Мабуть, тому це свято так легко зрозуміти сьогодні. Бо й у нашому житті бувають речі, яких ми чекаємо роками. Відповіді, примирення, повернення близької людини, закінчення війни, можливості почати спочатку. І часом здається, що вже нічого не зміниться. Різдво Богородиці не обіцяє, що кожне наше бажання здійсниться. Але нагадує: Божа мовчанка ще не означає Божої відсутності.

7 вересня — День воєнної розвідки України! Про більшість їхніх операцій ми дізнаємося лише через роки, або й взагалі ніколи не почуємо деталей. Але саме вони є тим невидимим щитом і мечем, що руйнує плани ворога ще до того, як той почне їх втілювати. Коли країна спить, вони не стуляють очей, ловлячи кожен шепіт ворога у радіоефірах, прораховуючи кожен рух ворожої сталі. Воєнна розвідка —  це покликання тих, чия відвага вища за страх, а любов до України — міцніша за граніт. Дякуємо кожному розвіднику та розвідниці за ваш холодний розум, гаряче серце та щоденні дива, які наближають нашу Перемогу! #ДеньВоєнноїРозвідки

«Нещасний випадок» і тюремні нари. У ніч із третього на четверте вересня 1985 року за нібито загадкових обставин загинув поет, дисидент та незламний борець за Україну. Вже надто сильно вороги бояться однієї лиш самостійницької ідеї. Василь Стус виконав роль її рупора: чітко, категорично і до останнього. Ворог цього не пробачив, та бруднити руки відкрито було невигідно, тоді як «нещасний випадок» хоч і зрозумілий, та формально — ніхто не винен. За життя Стус дав нам обіцянку: «Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя…» Вiн втілив її: його слова лунали на «Граніті», під помаранчевими стягами, і його ж слова піднімали людей під час Революції Гідності. Василь Стус став однією з яскравих зірок, на які Нація орієнтується в темряві. Його перо припинило писати історію сорок один рік тому. Ми тут, щоб продовжити чин усіх попередників.

29 серпня — день, коли соняхи стали сумними. Сьогодні згадуємо тих, хто заплатив найціннішим, — героїв, які віддали життя за волю та незалежність України. Річниця трагедії під час виходу з Іловайського котла. Ніякого «зеленого коридору» — лише підлість та соняхи, що приймали тіла загиблих. Полеглі продовжують жити в наших серцях та вчинках для добра української справи. Не жаль і не сум — тільки пам'ять та помста. Кров, пролита на чорнозем, вимальовує червоно-чорний прапор боротьби, під яким ми крокуємо. Соняхи стали німими свідками трагедії, та не її останнім символом. Доки у світі б'ється бодай одне українське серце, боротьба триватиме. 5/10. Пімстиш смерть великих лицарів.

ТИЖДЕНЬ ГАРТУ! Вишкільники спраглі до змагу, загартували свої тіло та дух черговим вишколом. Безліч дисциплін, та десятки навчальних годин. Постійне навантаження та втома стали вірними друзями учасників табору. — Тактика ведення бою — Мінно-вибухова безпека — Тактична медицина — ТТХ і балістика стрілецької зброї — Топографія — Лекції з ідеології українського націоналізму та християнства — Ознайомлення з БпЛА — TLP (алгоритм прийняття рішення командиром) — Ознайомлення зі спорядженням бійця — Тактичний польовий вихід — Основи альпінізму Короткий відтинок часу, помножений на дисципліну та бажання вчитися, дав свій результат. Базові навички засвоєно, фінальне завдання виконано. Прагнеш до постійного вдосконалення? Тоді тобі до нас! Слідкуй за анонсами наступних вишколів та не впусти можливість покращити себе. Підтримай вишкільну діяльність 👇 https://send.monobank.ua/jar/71Skox3Scf💳

Закінчення одного вишколу - це завжди початок наступного. Долучайся до наших лав🔥💪 Підтримати вишкільну діяльність 👇 https://send.monobank.ua/jar/71Skox3Scf

24 серпня — День Незалежності України! Століттями вороги намагалися заперечити наше право на існування. Нас морили голодом, розстрілювали наше Відродження, забороняли наше слово, депортували та катували. Нам пророкували «три дні», але ми стоїмо роками. Сьогодні День Незалежності України — це маніфест нашої сили та історичної справедливості. Українська ідея — це ідея безкомпромісного захисту своєї гідності.  Ми повертаємо собі своє: свою історію, свої території, свою гордість і своє право бути архітекторами власної долі. Цей день — про тих, хто тримає зброю в руках. Про тих, хто віддав найдорожче у цій титанічній битві за право бути Українцем. Ми пам'ятаємо кожен чин і кожну офіру. Зі святом, рідна Земле! З Днем Незалежності! Слава Збройним Силам України! #ДеньНезалежностіУкраїни

Сьогодні ми згадуємо великого націоналіста, відважного воїна та вірного сина України. 17 серпня 2014 року на Донеччині під час запеклих боїв з російськими окупантами загинув учасник ВО «Тризуб» ім. С. Бандери та боєць Добровольчого Українського Корпусу — Андрій Козюбчик, Друг «Орест». Андрій був прикладом справжнього націоналіста. Він присвятив своє життя боротьбі за українську державу, пройшовши шлях від активіста націоналістичного руху до офіцера, який одним із перших став на захист східних кордонів у 2014 році. Його мужність, залізна дисципліна та вірність ідеї надихали побратимів. Ми пам'ятаємо, якою ціною виборюється кожен метр нашої землі. Царство Небесне та Вічна Пам'ять Герою! Дякуємо за чин! #ГероїНеВмирають #АндрійКозюбчик #ДругОрест

Ворог катував її на очах у матері, але вона не здала Романа Шухевича! 12 серпня Дарія Гусяк — остання зв'язкова Головного командира УПА — відійшла у вічність. Вона була живою легендою, символом незламності та справжнім титаном українського духу. Її життя на 98-му році обірвалося у Львові, але її подвиг назавжди вписаний в історію нашої боротьби за Незалежність. Дарія Гусяк (псевдо «Дарка») присвятила юність підпіллю ОУН. Вона виконувала найнебезпечніші доручення, організовувала конспіративні квартири та забезпечувала зв'язок для вищого керівництва УПА. Вона дочекалася відновлення Незалежності України, заради якої поклала все своє життя, і до останніх днів залишалася моральним орієнтиром для нових поколінь українських захисників. Сьогодні, коли Україна знову виборює свою свободу у війні з тим самим ворогом, життєвий шлях Дарки Гусяк надихає нас стояти до кінця! Вічна пам'ять і слава Героїні! Дякуємо за чин і незламність. #БорціЗаВолю #УкраїнськаПовстанськаАрмія

І тут виникає незручне питання. Не тільки що держава винна громадянину. А й що громадянин винен державі яку хтось повинен захистити. Критикувати владу — право. Вимагати законності — право. Але будувати країну де свобода існує окремо від відповідальності за цю свободу — утопія. Бо виходить дивна картина. Одні роками б'ються з ворогом. Інші сперечаються переважно про те наскільки сильно війна заважає їхньому життю. Україна — не сервіс. Це наша держава. І якщо хочемо мати її завтра — сьогодні кожен має відповісти собі на одне питання. Що саме я готовий зробити для її збереження? Бо свобода не тримається сама. Її хтось захищає ціною власного життя.

Коли війна стає незручною Інтерв'ю Полякової Раміні Есхакзай варто обговорювати не через черговий скандал. А через те що за ним стоїть. Оля Полякова живе у вільному українському тилу. Збирає мільйонну аудиторію. Говорить публічно те що думає. І називає це "концтабором". Для людей які пройшли російську катівню або полон — це не метафора. Це образа. Але навіть не це головне. Головне — це симптом. Чим довше триває війна тим сильніше спокуса сприймати її як фон. Працювати, заробляти, будувати плани — і обурюватись коли війна раптом нагадує про себе занадто голосно. Поки ми сперечаємось про комфорт — тисячі українських військових не мають можливості вибирати. Для них війна не тема для гучної цитати. Це щоденна реальність де помилка коштує життя.

8 серпня відзначають своє професійне свято військові зв’язківці. Історія українських військ зв’язку бере початок із 1917 року, коли в Українському генеральному військовому штабі створили відділ зв’язку. Спеціальні радіотелеграфні сотні в армійських корпусах та відділ зв’язку Генштабу існували й за часів правління Павла Скоропадського. В сучасний період швидкої зміни оперативної обстановки якість та стабільність зв'язку між підрозділами — це критична потреба, що забезпечує успішне виконання бойових завдань. Окрім стабільного забезпечення зв'язку на передовій, спеціалісти протистоять сучасним викликам, зокрема у сфері кібервійни. ІТ-фахівці в лавах Збройних сил України регулярно завдають ударів по урядових та пропагандистських онлайн-ресурсах ворога. Поряд із наступальними діями спеціалісти з кібербезпеки захищають український цифровий простір від ворожих атак.

Чи можна вбити людину за п'ять колосків? У серпні 1932 року тоталітарна система відповіла на це «так» і закріпила це законом. Саме тоді з'явився один із найжорстокіших законів в історії людства, офіційно названий постановою про «охорону майна». Насправді ж це був легальний дозвіл на вбивство голодних людей. Зголоднілі українські селяни, які намагалися підібрати залишки врожаю з уже скошених полів, автоматично ставали «розкрадачами державного майна». Покарання за кілька жмень зерна було нещадним: розстріл або щонайменше 10 років сибірських таборів без права на амністію. Жодні пом'якшувальні обставини, навіть опухлі від голоду діти, не мали значення для тоталітарної системи. Ця постанова засудила понад 150 тисяч людей. Вона відібрала у селян останній, відчайдушний шанс на порятунок і стала прямим прологом до жаху Голодомору. Сьогодні ж ці п'ять колосків залишаються символом нашої національної пам'яті про мільйони замучених життів, які намагалися просто вижити. #ЗаконПроПятьКолосків #ГеноцидУкраїнців

Знати, як треба діяти, і вміти діяти — різні речі. ВО "Тризуб" імені Степана Бандери проведе відкритий вишкіл. 7 днів випробувань та гарту. Дні за які ти навчишся діяти без страху та сумнівів. Ти опануєш базові навички в наступних дисциплінах: — Тактика ведення бою — Мінно-вибухова безпека — Тактична медицина — ТТХ і балістика стрілецької зброї — Топографія —Лекції з  ідеології українського націоналізму та християнства — Ознайомлення з БпЛА — TLP (алгоритм прийняття рішення командиром) — Ознайомлення зі спорядженням бійця — Тактичний польовий вихід — Основи альпінізму Не вагайся - реєструйся: Прикарпаття, ліс де ніщо не відволікатиме 17 - 23 серпня. Вік 16+ Підтримай вишкільну діяльність: https://send.monobank.ua/jar/71Skox3Scf

6 серпня 1914 року — день заснування Легіону Українських січових стрільців. Сто дванадцять років тому, без власної держави, та зі споконвічним вогнем боротьби постав Легіон УСС. Покоління борців, що поєднало зброю з ідеєю в горнилі боротьби. Бойове формування із добровольців, об яких ламалися ворожі плани. Бої за гору Маківку, Лисоню, бої під Болеховом та взяття Галича — одні з багатьох сторінок бойової слави Легіону. Чин січових стрільців не завершився в окопах Першої світової війни — він лінійно продовжився у Визвольних змаганнях 1917–1921 років, діяльності УВО та ОУН, а згодом дійшов до лав УПА. Свобода ніколи не давалася даром, вона завжди вимагала боротьби та зусиль. Як зараз, так і понад століття тому українці чітко це розуміли. 1/10. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.

Преображення на горі Тавор сталося незадовго до Христових Страстей. Це не випадковість. Апостолам належало побачити свого Учителя приниженим, побитим і розіп’ятим. Тому перед Голгофою Господь відкриває їм Свою славу, щоб, проходячи через темряву, вони не втратили віри в істину, яку вже побачили. Христос не усунув хреста. Він показав, що хрест не є останнім словом. У цьому — глибокий зміст свята і для нас. Україна вже багато років живе між Тавором і Голгофою. Ми щодня бачимо біль війни, втрати, зруйновані міста, поранених, полонених, родини, які чекають своїх рідних. Але ми бачимо й інше: людей, чия мужність, жертовність і вірність не дозволили нашій державі впасти. Саме вони нагадують нам, що навіть у найтемніші часи людина здатна зберегти образ Божий у собі. Сьогодні ми принесемо до храмів плоди нового врожаю. Це давня і гарна традиція. Але Церква ніколи не зводила зміст цього дня до освячення яблук чи винограду. Людина приносить Богові перші плоди землі як знак вдячності, визнаючи, що все життя є даром Творця. Та є плоди, яких не покладеш у кошик. Вірність. Мужність. Милосердя. Самопожертва. Любов до ближнього, яка виявляється не словами, а готовністю віддати за нього найдорожче. Саме такі плоди сьогодні приносить український народ. Їх приносять наші воїни, які залишили свої домівки, щоб ворог не прийшов у наші. Їх приносять медики, капелани, волонтери, матері, які щодня живуть між надією і молитвою. Їх приносить кожен, хто серед випробувань не дозволив війні зробити своє серце байдужим. Преображення Господнє нагадує нам ще одну важливу істину. Бог показує людині не лише те, Ким є Він. Він відкриває і те, ким може стати людина, якщо дозволить Божій благодаті діяти у своєму житті. Християнство — це не лише прощення гріхів. Це шлях преображення людини, родини, народу. Молімося сьогодні, щоб Господь преобразив і нашу Україну. Не лише відбудував міста, а зцілив серця. Щоб після цієї війни ми вийшли не тільки переможцями, а й мудрішими, відповідальнішими, ближчими до Бога і один до одного. Бо саме такий плід є найдорожчим перед Господом.

Преображення на горі Тавор сталося незадовго до Христових Страстей. Це не випадковість. Апостолам належало побачити свого Учителя приниженим, побитим і розіп’ятим. Тому перед Голгофою Господь відкриває їм Свою славу, щоб, проходячи через темряву, вони не втратили віри в істину, яку вже побачили. Христос не усунув хреста. Він показав, що хрест не є останнім словом. У цьому — глибокий зміст свята і для нас. Україна вже багато років живе між Тавором і Голгофою. Ми щодня бачимо біль війни, втрати, зруйновані міста, поранених, полонених, родини, які чекають своїх рідних. Але ми бачимо й інше: людей, чия мужність, жертовність і вірність не дозволили нашій державі впасти. Саме вони нагадують нам, що навіть у найтемніші часи людина здатна зберегти образ Божий у собі.