Щоденник природи 🌱

Плиска женихається Зустріла сьогодні в Києві цього красеня. Просив передати, що він, як це буває щовесни, знову в пошуку своєї другої половинки. Поважний наречений, що протягом зими ревно захищав свою гніздову ділянку від непрошених гостей, вже переодягнувся в свій яскравий одяг, на голову одягнув чорну шапочку і затягнув весняної пісні. Під таким романтичним антуражем ховається прагматик, який намагається таким чином привернути увагу молодої самочки до себе. Якщо йому це вдасться, він продовжить зваблювати її, нахиляючи голову і демонструючи свій стильний головний убір. Якщо у нього з’явиться молодий конкурент, вони вдвох переслідуватимуть бідну плисочку своїм писком доти, доки вона не зробить свій вибір. Після цього пара проведе пару днів, пізнаючи одна одного. А там і “весілля”, коли пташки злучаються, одразу після чого починається доросле життя. Але про те згодом.

30.01.2023. Лосів тягне на дороги Лосі вже скинули баласт - роги, і тепер активно харчуються. Проте що то за їжа? Суцільна деревина. А інколи так хочеться смачненького: хоча б дрібочку солі! Тим паче для травоїдних сіль не просто смачна, а й корисна. Адже містить необхідні елементи, яких лосі потребують для того, щоб добре почуватися. А коли в раціон тварини сіль майже не потрапляє, це призводить до погіршення кровообігу, роботи нервових клітин, м'язів, порушень обміну речовин. А ще - через нестачу солі у самців гірше ростуть роги, а в утробі самок, що саме вагітні, малята розвиваються не так, як треба. Раніше в лісових господарствах для цих велетнів розкладали шматки солі. Проте зараз, в тому числі і через війну, це проблематично. Тому взимку можна побачити цих красенів на автотрасах, де вони шукають і злизують технічну сіль, якою посипають дороги під час ожеледиці.

24.01.2024. Горбаті кити спарюються З середини січня по березень горбачі кожен вагою до 48 тон забувають про спокій в теплих екваторіальних водах. Самці пірнають глибоко під воду і видають мелодійні звуки, привертаючи таким чином до себе увагу самок. Гучні китові пісні тривають від 6 до 40 хвилин і, як і наша з вами мова, складаються з окремих слів, що поєднуються в речення. Співають самці, незважаючи на відсутність голосових зв’язок. Часто ці пісні виконуються “хором”, тобто групою самців. Інколи кити вистрибують в повітря, щоб потім з гучним сплеском знову повернутися у воду. Так вони танцюють. Або ж пускають триметрові фонтани. І все це для того, щоб котрась із самок обрала його. Якщо претендентів декілька, вони плавають за самкою доти, доки сильніший не відтіснить слабшого. Коли пара нарешті залишається наодинці, починається справжня романтика: закохані плавають разом і б’ють хвостами по воді, ніжно притиснувшись один до одного животами.

Полярні крячки стають агресивними І це нормально. Адже в Антарктиці вилупилися їхні пташенята. Українські науковці станції ім Вернадського виявили близько 70 гнізд цих птахів. Ну, як гнізд? Заглиблень в землі, вкритих рослинами. А в них одне-два яйця розміром з волоський горіх, з яких вилупилися ось такі непримітні пухнастики. І їх дуже добре охороняють їхні батьки. Настільки, що нападуть на кожного, хто спробує наблизитися до гнізда. Тож науковці ризикували отримати дзьобом по голові. Хоч полярні крячки самі по собі невеликі, але сміливості у них вистачить, щоб відбити атаку будь-якого хижака. Крім того, вони мають свою систему оповіщення про небезпеку, що наближається. Про цих птахів, які так люблять літо, що готові для цього літати з одного полюса на інший, ми вже писали в “Щоденнику” за 2.03.2021 року.

Хто з нами, той не проти нас Ось такий він український єнот: б'ється, наче боєць сумо, плигає по дахах, наче ніндзя. Ще й ворогує з росіянами. Спецпідрозділ бойових єнотів зараз готується залягти в сплячку.

В продовження попереднього посту. На одному з будинків по сусідству сфотографувала ось таку табличку. "Fledermaus, komm ins Haus" (українською можна було б перекласти "Кажанчику, сідай на наш парканчик"). Під таким гаслом вже кілька років в Саксонії проходить акція з захисту кажанів. Кожен громадянин чи будь-яка установа, в будівлі яких проживають рукокрилі, може подати заявку і отримати в нагороду сертифікат і ось таку табличку. Так що ці всі будиночки на фасадах призначені для кажанів. А ластівки вже самі їх облюбували.

Два вечори підряд у мене осяяння: позавчора помітила вперше на фасадах будинків в районі, де ми мешкаємо вже півроку, ось такі дивні конструкції. Наскільки я розумію, це будиночки для птахів і, можливо, для кажанів. А вчора помітила, як над нашими головами разом з кажанами дуже низько літали дві ластівки. Вони ловили комах, після чого щоразу підлітали до ось таких вбудованих під стріхою будиночків і одразу відлітали. Я була вражена, бо якби не птахи, так і не глянула б вгору на будинок, в якому ми проживаємо. А ще до мене дійшло, чому тут майже немає комарів, чому я щоранку прокидаюсь від скрекотіння місцевих сорок, чому в дворі по траві бігає так багато чорних дроздів. Я почувалась приголомшеною. Мені гостро захотілося, щоб і в Україні, звісно, вже після перемоги, так само на рівні проектування будинків і цілих мікрорайонів закладалися умови для сусідства з птахами, зайцями, кажанами, метеликами, бджолами. Тим паче що будинки, які ви тут бачите, побудовані за часів DDR, вже згодом отримали відновлені фасади

Новини природи поки що такі

Цимбалярія мурова цвіте Вперше я звернула увагу на цю тендітну рослину ще в травні, проходячи повз кам'яний мур, що відокремлює центр Дрездена від набережної Ельби. Її тонкі стебла з закругленими серцеподібними листками, що можуть виростати більше ніж на півметра в довжину, вже тобі були прикрашені невеличкими бузково-фіолетовими квіточками. Пам'ятаю, як я здивувалась тоді: рослина майже не має власної землі, простору для росту, а все одно цвіте. Майже так, як і ми, українці, що залишили домівки, втікаючи від російських загарбників, і опинились за кордоном, де все таке незнайоме і чуже. Пізніше я вичитала, що цимбалярія (нім. Zimbelkraut) цвістиме все літо. Її тонкі стебла спочатку тягнутимуться до світла, а в серпні-вересні, після запліднення, різко стануть уникати світла і, притискаючись до холодного каменю, дадуть можливість насінню заритись і прорости в темній щілині стіни. Тримаймося, любі українці, з усіх своїх сил тут, на чужині, щоб згодом повернутися додому.

Друзі! Будь проклята Росія! Будь проклята війна! Наші люди - найдорожче, що у нас є! Бережіть себе, будь ласка! Бережіть своїх рідних, дітей! Ми повинні відсвяткувати перемогу разом! Слава Україні! Смерть ворогам!

Соснові шишки розкриваються 22.02.2022. Зійшов сніг. Вдень на вулиці сухо і тепло. А це означає, що шишки сосни ось-ось почнуть розкриватися. Пройшло майже 3 роки після того, як чоловічі шишки (мікростробіли) своїм пилком запилили жіночі мегастробіли, розташовані на одному дереві з ними. Проте запліднення відбулося не одразу, а за рік після запилення. А потім почалось перетворення. В кінці наступної весни жіночі шишки мегастробіли виглядають як червоні кульки розміром з пшоняне зернятко. Їх можна побачити, якщо постаратися, на верхівці молодих пагонів. До осені ці майбутні шишки перетворюються на зелені горошинки, які зимують, а з приходом весни продовжують свій розвиток і збільшується до 2.5-7 см. За літо вони виростають до 10 см. Коричневими соснові шишки стають третьої зими. До весни їхні лусочки щільно притиснуті одна до одної. А ось коли зима з її морозами і снігом вже позаду, шишки починають розкриватися, випускаючи насіння на волю.

Вічний поклик єнотів 19.02.2022. Наприкінці лютого єноти, відчуваючи поклик передати набор своїх генів наступним поколінням, вирушають на пошуки самок, які допоможуть їм в реалізації цього задуму. Тільки заради цієї важливої місії вони здатні залишити власну ділянку. Самці невтомно блукатимуть, поки нарешті не зустрінуться з самками, що ділять спільну територію. За запахом єноти визначають, які з самок вже готові для спарювання: єнотихи мають тільки 3-4 сприятливих для цього дні. Якщо котрась не завагітніє в цей час або втратить послід, то тільки через 80-140 днів знову стане плідною. Спочатку розмножуються найсильніші самці. На все про все у них йде не більше години. Так повторюється кілька наступних ночей. А потім єноти залишають запліднених самок і переходять до інших. Проте їхніх сил не вистачає на всіх доступних самок. І тоді в гру вступають молодші або слабші єноти. В підсумку десь одна третина всіх самок буде запліднена більше, ніж одним самцем.

Сичик обідає 17.02.2022. Сичик-горобець направився до найближчої пташиної годівниці: там завжди можна вполювати синицю або горобця. Усівшись на гілці найближчого дерева, він якийсь час спостерігав за птахами, аж поки не помітив, як внизу пробігло щось маленьке. Миша! Сичик миттю кинувся за нею і, наздогнавши, схопив своїми гострими пазурами. Вполювавши свій майбутній обід, сичик поніс гризунку до дупла-їдальні. Таких на його ділянці площею до 1.5 км2 у птаха кілька. На відміну від дупла-комори, де він зберігає здобич, в їдальні сичик харчується. Це підтверджує купа пір’я та тельбухів, залишених тут птахом під час попередніх трапез. Сичик, як справжній гурман, не заковтує здобич цілком. Він обирає найбільш ласі шматочки. Птахів він перед цим ретельно обскубує. З’їдає голову і передню частину, а задню з кишками не чіпає. Пізніше, перетравлюючи обід в дуплі-відпочивальні, він відригуватиме і залишатиме там грудки неперетравленої їжі (кістки та хутро), які звуться погадки або пелетки.

Сичик збирається обідати 16.02.2022. Вдень сичик-горобець прокинувся від голоду в своєму дуплі-відпочивальні. Згадавши, що в одній з його комор ще повинна була лишитися пара тушок мишей-полівок, він пурхнув до свого сховку. Ще восени сичик, найменша сова України величиною до 20 см, подбав про додаткове джерело харчування взимку. Використовуючи в якості комор дупла, цей малий хижак активно готувався до холодів, наповнюючи їх впольованою здобиччю. Проте розподіляв її досить нерівномірно. Бо в одному такому сховку могло зберігатися до двох десятків тушок, а в іншому - до 80. При цьому птахи складають одну десяту цих запасів. Трохи більше землерийки - десь третину, а переважна більшість здобичі сичика - це гризуни. З’їдаючи до трьох тушок на день, сичик поступово спорожнював свої комори. До лютого в них майже нічого не лишилося. Тож підлетівши зараз до тієї, де, як думав птах, ще мало щось бути, сичик побачив там лише порожнечу. Далі буде.

Снігур дарує гілочку снігурці 15.02.2022. Наприкінці зими снігур обирає собі пару. Та хоча обирає він, схоже, сподобатися треба їй. Інакше навіщо цьому красеню потрібна яскраво-червона грудка і загадкова чорна “шапочка-маска” на голові, як не для того, щоб вразити свою обраницю? Більше йому немає чим її здивувати. Гарним співом не похвалишся: з дзьобів цих птахів вириваються звуки, що більше нагадують скрип металу. Та все ж в шлюбний період на короткі переливчасті трелі снігура, що стають ще більш дзвінкими, самки відповідають тихим посвистом. Щоб зрозуміти, подобається він дамі свого серця чи ні, снігур вирішує поставити питання руба і підносить подарунок - гілочку. Якщо самець припав самиці до серця, вона приймає його дар. Якщо ні, доводиться попрощатися з гілочкою, як би не хотілося залишити її собі. Якщо все склалося, пара торкається один до одної дзьобами.

Борсуки кусають самок за шию 14.02.2022. Взагалі борсуки мають змогу спарюватися будь-коли протягом року. Проте існують два піки їхньої сексуальної активності: в лютому-березні та серпні-вересні, коли кожна самка має кілька найбільш сприятливих для запліднення днів. Борсуки живуть кланами по 5-7 тварин, серед яких більше самок. І все через високу смертність самців під час бійок, які у борсуків проходять досить жорстоко: вони агресивно гарчать і кусають один одного, відриваючи зубами шматки шкіри та м’яса. Часто після того, як один самець запліднює домінуючу самку зі свого клану, кусаючи її за шию, він рушає до сусідів. Там він ритиме землю і намагатиметься своїм безперервним скиглінням та бурчанням виманити з-під землі самку. Та, з'явившись на поверхні, інколи починає намотувати кола - спочатку за годинниковою стрілкою, а потім - проти. Після чого борсук наближається до самки з вертикально піднятим вгору хвостом і, щось муркочучи і кусаючи її за шию, сідає на неї.

Куниця розшукує яйця 13.02.2022. Якщо куниці не вдасться вполювати достатньо гризунів чи птахів, а всі вивірки навкруги розбіглися, тоді ця хижачка згадує про свої запаси. Вона почала робити їх ще в травні минулого року. Саме тоді, коли збуджені весною птахи гніздувалися. Тоді вона підкрадалась до їхніх гнізд і непомітно викрадала щойно знесені яйця. Вона робила це непомітно. Так, щоб власники гнізд не злякалися і не відлетіли в інше місце. Невеличкі яйця з’їдала одразу, а більші ховала десь між корінням дерев. Стурбовані пташки знову відкладали яйця, які знову ж таки забирала куниця. Так тривало доти, доки пташки неслися, а куниця поповнювала свої склади. Звісно не тільки яйця складала в них куниця. Пташок, щурів, мишей, вивірок і навіть зайців, розділених на кілька частин і схованих в різних місцях. Але весь цей дріб'язок бігатиме та літатиме лісом і взимку. А ось яйця - рідкісна в цей час страва. Куниця дуже добре пам’ятає, де саме сховала їх. От і прямує зараз, щоб посмакувати мороженою яєшнею.

Панд відлучають від грудей 12.02.2022. Через півроку після народження мами-панди відлучають своїх малят від грудей. Ще місяць тому вони тільки почали вводити в їхній раціон зелені паростки бамбука. І ось тепер малюки офіційно стають вегетаріанцями. Бо хоча панд і вважають всеїдними, переважно вони харчуються рослинною їжею. Відтепер в меню малюків - корені, молоді пагони і навіть старі стебла майже 30 різновидів бамбуку. Така їжа не дуже поживна. Та й травна система панд, хоча і пристосувалася з часом до перемелювання жорсткої деревини (шлунок і стравохід у них вкриті слизовою оболонкою), та дозволяє цим тваринам засвоїти лише 17 % споживаємого ними бамбуку. Тож для відновлення сил малюкам, коли вони подорослішають, доведеться з’їдати до 30 кг зелені на день. А це означає, що весь час, коли вони не спатимуть (а це 12-16 годин на добу), вони працюватимуть своїми щелепами.

Хохулі пускають бульбашки 11.02.2022. Цим істотам, ровесницям мамонтів, вдалося дожити до наших часів тільки тому, що про їхнє існування дізналися тільки в кінці 18 століття. Щоденний трафік цих тварин пролягає під водою між норами площею до 3 м², в яких вони мешкають або одинаками, або невеликими родинами і які мають вхід на березі, а вихід - під водою. Взимку хохулі не впадають в сплячку. Вони збираються по 12-15 осіб в одному такому підземному сховку - разом легше виживати. Нори, вириті одна від одної на відстані до 30 м, під водою поєднані неглибокими траншеями. Саме ними прогулюються хохулі, коли хочуть поїсти. Затримуючи повітря, вони пересуваються під водою і залишають за собою шлейф бульбашок. Ті піднімаються і вмерзають в кригу, роблячи її пористою і крихкою. В цих місцях, щоб подихати, збираються молюски, п’явки та мальки, і стають тут здобиччю хохуль. Дуже зручно, коли їжа сама пливе до тебе. Адже, щоб насититися, хохулям треба з'їсти за день стільки їжі, скільки важать вони самі.