О, Горчинська 🇺🇦

Ще на початку повномасштабної, коли я саме застрягла у Німеччині, трохи працювала з європейськими журналістами, допомагаючи їм шукати героїв і перекладати на англійську якусь корисну інформацію про Україну. Тоді до мене звернулася одна знайома журналістка з Румунії, яка писала текст про трактор як один із символів українського супротиву. Бо її дуже вразило, що фермери попри все хотіли вчасно почати тоді посівну - навіть попри обстріли і снаряди, які стирчали з полів. Як на тракторах зупиняли ворожі БРТи, про завод ХТЗ у Харкові, і про те, як земля годує українців. Ця тема дуже цікава і глибока: про стосунки українців із і землею і тягу до землі. "Можливо, люди так емоційно реагують на насіння, тому що для них це — певний спосіб переключитись і подумати про майбутнє, про те, що у них виросте. Вони через це пройдуть, врешті-решт все буде добре, буде знову врожай. Ви точно знаєте, що буде весна, і ви посієте, і воно зійде. В часи абсолютної невпевненості, як зараз, це — щось, що залишається незмінним, дає людям надію", - так розповів мені у інтерв'ю Володимир Кадигроб, засновник Seeds for Ukraine. Ця ініціатива надає допомогу фермерам з деокупованих територій, чиї городи і поля постраждали від обстрілів, замінувань тощо. Їм надають насіння та пропонують встановлювати у громах теплиці - для того, щоб ці люди могли і далі займатися справою свого життя.

​​Отже, обіцяла розповісти ще одну історію про Італію. Стосується вона візиту у редакцію видання L'Espresso. Один з блоків на зустрічі з нами тамтешні журналісти вирішили присвятити Андреа Роккеллі - італійському журналісту, який загинув у 2014 році під Слов'янськом, коли поїхав туди висвітлювати війну на Донбасі. Нагадую, що у вбивстві Роккеллі звинувачували українського військового Віталія Марківа. У липні 2019 італійський суд визнав його винним, а у листопаді 2020-го Марківа повністю виправдали. Отже, на зустрічі в L'Espresso одна тамтешня журналістка спочатку чомусь почала викладати нам всі й так давно відомі факти щодо загибелі Роккеллі, та намагалася з'ясувати нашу позицію. Мовляв, що ми думаємо з цього приводу. Складно було сказати, що вона хотіла почути: я, наприклад, думаю про це тільки що суд виправдав Марківа, а отже, на цьому в принципі можна поставити крапку. Проте загалом з цієї зустрічі склалося гнітюче враження, ніби якогось виправдання вони хочуть від нас, від групи українських журналістів, які приїхали до їхньої редакції через 10 років після інциденту, коли він, здавалося б, вичерпався. Важливе питання, яке поставили цій журналістці наші колеги: чому ви взагалі вважаєте, що це було саме вбивство? Чому позиціонуєте цю загибель саме так? Адже на війни гинуть сотні журналістів, і це не можна назвати "вбивством". Воєнний злочин - так. Загибель під обстрілами - так. Цілеспрямоване вбивство? Навряд. Наша співрозмовниця намагалася апелювати тим, що, мовляв, Роккеллі ж був вдягнений так, що по розпізнавальним знакам можна було зрозуміти, що він журналіст. Що він цивільний, і не вбивати його. Розгледіти у приціл. Натомість, побачивши, що він нібито вийшов з піднятими руками, по ньому все одно відкрили вогонь. Очевидно, що ця журналістка погано уявляє собі війну і те, в яких масштабах і з якою жорстокістю вбивають цивільних, зокрема й журналістів. І підняті руки, каска і бронік "преса" взагалі не важать нічого. Приклад, який ми їй навели - Макс Левін. Та немає впевненості, що вона зрозуміла. Взагалі здалося, що для неї ця історія з Роккеллі - про щось особисте, бо говорила вона емоційно, швидко, з тремтячими руками, і, здавалося, от-от заплаче. Особливо коли їй намагалися пояснити, що у деяких моментах все працює взагалі не так. Але це ще не кінець. Вже після зустрічі ми нагуглили її статтю про Роккеллі в тому-таки L'Espresso. І в ній: "убивство", "український воєнний злочин", і нібито відсутність правосуддя. З джерел - тільки спілкування з батьками Роккеллі. Даю лінк - там все італійською, але гугл-перекладач допоможе.

​​Наступна зупинка - Італія, і пізніше ще напишу трошки про це. Але поки що покажу фото з видання Internazionale. Це розворот з коміксами, але цікаво, що жанр визначений як graphic journalism.

​​Друга зупинка по програмі від N-ost - Болгарія. У Софії дивимося, як працюють місцеві видання, були також на телебаченні. Ось, наприклад, дуже популярна болгарська газета 24 часа. Товста, в ній є все: програма, добротна вкладка з кросвордами, інтерв'ю, новини, ще одна добротна вкладка з рубрикою про здоров'я. Газета дуже популярна. Є ще сайт, але контент дублюється не весь. Питали, чи вони користуються російськими джерелами. Відповіли, що іноді почитають ТАСС 🤦 На зустрічі з редакцією одна з журналісток розпитувала мене про тему сексуального насильства як воєнного злочину: чому про це мало говорять, чи багато таких кейсів. Порадили подивися фільм від Слідство. Інфо (ви ж дивилися, так?) і читати англомовні українські медіа.

По двом нещодавнім кейсам написала отаку колонку про те, нащо потрібні гендерні радники і радниці, експерти, експертки з питань рівних прав і можливостей для жінок та чоловіків.

​​Цього року стала учасницею програми The Europe - Ukraine Desk від журналістської мережі N-Ost. В рамках програми відвідаємо редакції у кількох європейських містах. Вчора, наприклад, були у одній з газет в Будапешті. Цікаве спостереження редактора, яке прозвучало на зустрічі: випуски з жінками на обкладинках продаються гірше, ніж з чоловіками. Видання суспільно-політичне, якщо що.

287 факти сексуального насильства, безпосередньо пов’язаного з війною, зафіксував Офіс Генпрокурора станом на 1 квітня 2024 року з початку повномасштабної війни. 102 випадки — це насильство, вчинене російськими військовими по відношенню до чоловіків, 185 — по відношенню до жінок. Серед потерпілих — 15 неповнолітніх осіб, з яких 14 дівчат та 1 хлопець. Йдеться про такі види сексуального насильства, як: зґвалтування, каліцтво або насильство над статевими органами, примусове оголення, погрози та спроби зґвалтування, примус дивитися на сексуальну наругу над близькими особами тощо. Це лише зафіксовані випадки, по факту їх, звісно, набагато більше. І найстрашніше те, що ми не знаємо, про які масштаби ідеться. Задокументувати випадки сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), та розслідувати їх так, щоб потерпіла сторона могла розраховувати на правосуддя - нелегке для України завдання. Адже до війни з такими масштабами подібних злочинів ми не стикалися. Старі методи і підходи до роботи з подібними випадками тут не працюють. Протягом останніх кількох місяців з подачі Асоціації жінок-юристок України "ЮрФем" працювала над цією темою та досліджувала, як має мінятися (або вже міняється) українське законодавство задля того, щоб можливості для роботи з СНПК розширювалися, як втілюються у життя потерпілоорієнтовані підходи в такій роботі, та яким чином мають навчати українських правоохоронців, які безпосередньо контактують з постраждалими, робити це максимально не травматично. В цьому пості поділюся відразу всіма матеріалами, які вийшли на цю тему останнім часом. Їх об’єднує одна тема, але різні аспекти. Отже: 📍 Рамкове інтерв’ю з Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики Катериною Левченко, де говоримо про загальні речі та роботу Міжвідомчої робочої групи, підгрупи якої опікуються різними напрямками роботи з СНПК: https://life.nv.ua/ukr/socium/interv-yu-z-uryadovoyu-upovnovazhenoyu-z-pitan-gendernoji-politiki-katerinoyu-levchenko-50363920.html 📍 Як українських силовиків та військовослужбовців навчають працювати з випадками сексуального насильства в умовах війни: https://life.nv.ua/ukr/socium/yak-policeyskih-ta-viyskovih-navchayut-pracyuvati-z-seksualnim-nasilstvom-yak-voyennim-zlochinom-50395488.html 📍 Що таке проміжні репарації й хто зможе їх отримати уже зараз: https://life.nv.ua/ukr/socium/viyna-v-ukrajini-viplati-poterpilim-vid-seksualnogo-nasillya-hto-i-koli-mozhe-otrimati-vsi-detali-50400906.html 📍 Як в Україні впроваджують нові підходи до розслідування сексуального насильства під час війни https://life.nv.ua/ukr/socium/yak-rozsliduyut-vipadki-seksualnogo-nasilstva-skoyenogo-rosiyanami-pid-chas-viyni-ofis-genprokurora-50409630.html 📍 Мовний бар'єр, пошук житла, низькооплачувана робота. Чому українці та українки стають постраждалими від торгівлі людьми: https://life.nv.ua/ukr/socium/ukrajinci-za-kordonom-stayut-zhertvami-torgivli-lyudmi-kudi-zvertatisya-garyachi-liniji-dlya-postrazhdalih-50372818.html Скажу чесно, що теми - нелегкі у виконанні. Проте фіксувати у будь-якому форматі сам факт того, що такі воєнні злочини існують, та говорити про доступ постраждалих до правосуддя - дуже важливо.

​​Завжди дуже болісно реагую, коли йдеться про знецінення моєї професії, низьку оплату праці та демпінгування цін на ринку. Але оце таке бачу вперше. Шукають людей, які на волонтерських засадах будуть створювати контент для онлайн-каналу, а за це отримають прес-карту і, очевидно, горде звання журналіста. Сумно. Уявляю також, якою буде якість такого контенту.

​​На першому поверсі ЖК Континент в Бучі є стіна, обклеєна першими шпальтами газет за 4 квітня 2022 року. Саме Буча була на передовицях у цей день рівно два роки тому: фото закатованих цивільних, тіл, що лежать посеред вулиці, спаленої техніки та зруйнованих будинків. Ось тут - невеликий репортаж з Бучі через два роки по тому. Разом з керівником архівного відділу Бучанської міськради Ігорем Бартківим згадуємо, що відбувалося в місті в ті дні. А на фото - споруда, збита з гілок дерев, у лісі між Ворзелем і Мироцьким неподалік Бучі. Там базувалися російські військові, коли Буча була під окупацією. Розповіді місцевих свідчать, що ймовірно цей вігвам слугував російським солдатам польовою кухнею.

231 онлайн-медіа, з них: 183 веб-сайти, 11 сторінок у Facebook, 10 Телеграм-каналів, 16 YouTube-каналів, 7 сторінок в Instagram, 3 у Тік-Ток, 1 один Viber, 1 WhatsApp і 1 Х зареєструвала Нацрада з питань телебачення і радіомовлення як медіа. Про це у інтерв'ю розповіла голова Нацради Ольга Герасим'юк. Нагадаю, що відповідно до нового закону про медіа, який набув чинності 31 березня 2023 року, податися на таку реєстрацію можуть не лише ЗМІ у "класичному" розумінні, а й блогери, автори каналів у соцмережах. Після реєстрації всі вони, фактично, стають журналістами та можуть на рівні з газетами і телеканалами отримувати акредитації на події. Я досі не можу збагнути для себе, чи це дійсно ок, прирівнювати блогерів та інфлюенсерів до журналістів. Мені здається, що це нівелює журналістику як таку і дещо знецінює роботу журналістів. Саме інтерв'ю - ось тут, і там багато чого цікавого, окрім теми про реєстрацію медіа.