подружка з Європи 🇺🇦

Побічним ефектом мого навчання за кордоном стало те, що мені іноді сильно стали кидатися в очі расизм і гомофобія українського суспільства. Все-таки останні два роки були немарні.

Як я пропустила свій випускний у Брюсселі Сьогодні я захистила свій магістерський диплом 🎓 Захист дипломів моєї програми, а також сама церемонія, відбуваються в Брюсселі, в університеті, що координує мою програму. Однак, я попросила презентувати диплом онлайн. Чому я не поїхала? Це наразі дуже затратно. Іноді мене приємно дивує, як легко європейці ставляться до подорожей. Мабуть, я зараз не на тому життєвому етапі. І, маю зізнатися, не дуже про це зараз шкодую. Я просто рада, що ще один етап позаду. Тепер залишилося лише розібратися, що цей диплом принесе мені в майбутньому.

Чим я зараз займаюся в Україні? Попри досить важливе завдання, що зараз стоїть переді мною — пошук роботи, я почуваю себе досить вільно. Працювати за гроші чи навіть за перспективу їхнього заробітку мені набагато приємніше, ніж робити часто незрозумілі завдання в межах академії. Здається, нарешті в тому, що я роблю, з'являється якийсь сенс. Дуже хочеться читати, вивчати, досліджувати, відійти від усього, у що я була занурена останні 7 років, і познайомитися трохи з реальним світом. Лише зараз з'явилося натхнення вже по-справжньому визначитися зі своєю майбутньою справою і розвиватися в ній. Дивно і трохи несправедливо, що я почала почувати себе достатньо вільно і незалежно для всіх цих думок лише на порозі отримання магістерського диплома. Хотілося б мати таку можливість раніше, але поки в моєму житті склалося так. Чи то система так влаштована. Сонячна осіння погода в Києві сильно сприяє цьому моєму творчому польоту 🌲

Чому компанії відмовляють кандидатам при пошуку роботи? Коли я вже отримала свою першу партію відмов, я зрозуміла, що не можу просто продовжувати відгукуватися на вакансії. Мені потрібно було розібратися в причинах відмов 💬 На мою думку, на деякі з них я підходила ідеально. І від таких компаній я взагалі не хотіла приймати відмови. Насправді, якось інтуїтивно, по тому, як написана вакансія, ти вже розумієш, чи буде у тебе далі контакт із рекрутером. І від таких декількох компаній я таки отримала відповідь. Наприклад, одна швейцарська компанія мені відмовила через те, що я не мала громадянства ЄС чи Швейцарії. Тоді я вперше задумалась про таку досить базову річ, як дозвіл на роботу в країні. Якось я підзабула про цей аспект з оцими всіма переміщеннями по Європі. Інша, українська компанія, відмовила мені через те, що не дуже зрозуміла, в якій країні я знаходжуся, і підсумувала, що я наразі не живу в Києві. Пізніше я написала рекрутеру в LinkedIn, і ми виправили це непорозуміння 🤝🏻 Ще одна компанія в Данії дала мені фідбек, що в них просто були сильніші кандидати у вибірці. І хоча вони визнали, що моя кандидатура теж сильна, конкуренція в Європі шалена. Вони справді можуть собі дозволити брати когось досвідченішого. Напевно, цей пост буде корисним тим, хто має тенденцію приймати відмови на свій рахунок. Тут я перерахувала декілька різних причин, які можуть впливати на ваш шлях до успішного працевлаштування. Ідеальної інструкції по знаходженню роботи в мене поки немає. Але є такий досвід.

Чи це означає, що магістратура за кордоном не варта того? Звичайно, ні. По-перше, це цікавий досвід сам по собі, який я б побажала кожному як певний етап життя. По-друге, у мене все ж є відчуття, що міжнародний досвід все-таки привідкриває тобі двері на міжнародний ринок праці. Кандидат, який закінчив західний університет, для них все ж зрозуміліший, ніж той, що має лише українську освіту. Хоча це і не вирок.

Чи допомагає міжнародна магістратура при працевлаштуванні? Менше, ніж я очікувала, але все ж допомагає. Іноді мені здається, що ця освіта більше допомагає мені психологічно — розуміти власну самоцінність на ринку праці та ефективніше відстоювати її в резюме й на співбесідах. А ще — закривати можливі заперечення рекрутера. Мовляв, якщо я це пережила, то впораюся з будь-якою роботою 😹 Наразі я не подавалася на жодну позицію, пов'язану з урбаністикою. Тому припускаю, що, ймовірно, мій досвід роботи може бути навіть сильнішою картою в резюме.

Де я зараз шукаю роботу? Коли я надсилала своє резюме з Мадрида, мені здавалося, що абсолютно байдуже, в яке місто я поїду далі. Я все ще залишаюся досить мобільною і готовою відкривати для себе нові місця 🗺️ Зараз, в Україні, мені чомусь захотілося бути більш вибірковою щодо місця роботи. Адже прийшло усвідомлення, що своїм робочим контрактом я певним чином прив'язую себе до місця проживання. То чому б не сфокусуватися на містах, які мені справді подобаються? Такий інтенсивний досвід подорожей, як був у мене, дає досить ясну картину того, де тобі подобається, а де ні. І чим далі, тим ближчою мені стає українська культура. Знаєте, те відчуття, коли певні речі розумієш з пів слова. Це дуже приємно й економить час, який в іншому місці витрачається на міжкультурні непорозуміння. Єдина країна і місто, у якої я ще хотіла б повчитися і де мені комфортно жити, — це Копенгаген, Данія. Їхня міська інфраструктура та соціальна система мене просто захоплюють, і це те, що мені дуже близьке за особистими цінностями. Про що я певно вже багато згадувала. Певно, зараз я ще не зовсім закрита до всього, але хотіла б врешті-решт опинитися в одному з цих міст. Подобається, що в житті вже дещо зʼявляється чіткість.

Варто було очікувати те, що менше ніж за тиждень в Україні я вже застала значну кількість повітряних тривог і російських атак. Цими днями я також вперше побачила в небі російську техніку. Дрони летіли дуже високо і ледь вирізнялися в синьому небі. Це так моторошно. Відчуваєш, ніби страшне кіно втілилося в реальність 🙈 Я усвідомлюю, яким привілеєм володію. До цього російську техніку мені доводилося лише чути. Не уявляю, що переживають наші на фронті чи в регіонах, що ближче до російського кордону. Коли вже ця клята війна закінчиться...

Апдейт щодо пошуку роботи На транзиті до Варшави я ненадовго забіжу, щоб поділитися своїми інсайтами 🚞 Насправді, у мене все ще більше запитань, ніж відповідей. Напевно, найголовніше з них — в якому місті я хотіла б працювати. Раніше я про це глибоко не замислювалася, але очевидно, що від цього залежатимуть мій комфорт, подальші перспективи та зарплата. По-друге, сфера. Я все ще користуюся перевагами свого досить широкого профілю і подаюся на всі позиції, які мені цікаві. Особливо подобається все, що пов'язано з публічними комунікаціями, але насправді поки що ні на чому сильно не зосереджуюся. По-третє, мушу відзначити, наскільки ж легше цим займатися, коли диплом уже зданий і є достатньо часу та фокусу для цього. Мені здається, пошук роботи, як і все інше, — це скоріше важкий емоційно, ніж практично. Коли в якийсь момент я отримувала багато відмов та ігнорувань, на мене напала сильна демотивація, і лише зараз у мене з'явилися сили проходити через цей негатив. Особливо це випробовування відчувається з європейським ринком праці. Щодо практичних порад, я поки не вивела формулу ідеальної заявки. Напевно, я маю тенденцію трохи перебільшувати свій досвід і повноваження в документах, що, на мою думку, цілком нормально для європейського ринку. Але ніколи не пишу в резюме те, про що не змогла б розповісти на інтерв'ю. А взагалі, я намагаюся переформулювати свій майндсет, щоб цінувати шлях так само сильно, як і результат. І продовжую рухатися далі ✨

Цієї пʼятниці вилітає мій літак на Варшаву. А у суботу я буду в Україні. Цього разу мені повертатися додому не так, як зазвичай. Одна справа навістити свій дім на канікулах від навчання. Інша справа повертатися додому коли подальшого плану ще немає. Я вже не памʼятаю, коли востаннє таке відбулося. Поки на руках лише надії і безкінечний пул вакансій, на які все ж треба подаватися… 😭

Літо в Мадриді ☀️ Здається, це єдиний період у році, коли це шумне та переповнене місто стає тихим і пустим. Цей феномен, по-перше, сильно пов'язаний із місцевою погодою. У Мадриді температура влітку тримається близько 35 градусів. Залишатися тут, живучи у приміщенні без кондиціонера, просто неможливо. По-друге, в Іспанії так склалася культура, що влітку всі їдуть на море в інші частини країни або в Європу. Я спостерігала, як мої знайомі іспанці мали відпустку довжиною в місяць, і тихо, по-доброму заздрила. Попри те, що для європейців мій вибір залишитися в Іспанії на літо здавався дивним (думаю багато чого я роблю їм здається дивним 😂), гадаю, у моєму випадку, в умовах сильної зайнятості та потреби в просторі, це було правильне рішення. Я б повернулася в цей час. А буквально з першого вересня притаманна літньому Мадриду екстремальна спека змінилася холодним вітром. Так швидко, що я не встигла й оком кліпнути. Тепер на даху можна проводити час і вдень.

Погода в Мадриді — це коли 28 серпня ти буквально з дому не можеш вийти через спеку, а ввечері першого вересня вже одягаєшся отак 🧣 Кажуть, у Києві не так. На батьківщині потеплішало.

Один лист на пошті і стільки полегшення 🌱 Мій збуджений мозок одразу переключився на іншу задачу пошуку роботи, але все ж жити стало трохи легше.

З цими думками про пошук роботи, що вирують у моїй голові останнім часом, мені все частіше згадується той анекдот (слеш чийсь життєвий досвід, мені здається 😂), коли проходиш у компанію на співбесіду і на запитання рекрутера про свої недоліки називаєш перфекціонізм. На реальних співбесідах така відповідь вже давним-давно не в моді, і я б навряд чи розповідала наймаючій особі про свій перфекціонізм. Зате у собі цю рису я нарешті, здається, починаю приймати. Взагалі, останні два роки (а загалом, напевно, усе життя…), я активно займаюся пошуком себе. І певно, чим далі, тим більше я приймаю, що виконувати якісно роботу — моя базова цінність. Адже у мене все нутро вивертається, коли треба презентувати щось неякісне або недостатньо довершене, на мою суб’єктивну думку. Сучасна психологія, певно, назвала б це певною формою невротизму. Я ж зрозуміла, що це просто те, як я живу і, вірогідно, житиму далі. А взагалі, ці всі роздуми просто є відповіддю на запитання мені від самої себе, чому я так заморочуюся з цим магістерським дипломом. Чуйка мені підказує, що його можна було б здати набагато раніше. І отримати свій довгоочікуваний зарах. Не знаю, чи взагалі матиме значення для мене ця оцінка в дипломі або його зміст у майбутньому. Я просто не люблю виконувати роботу неякісно.

До здачі мого диплома залишився рівно тиждень. Я передчуваю, скільки часу та енергії в мене звільниться після закінчення його написання. Не можу дочекатися цього моменту 🪄 Я писала свій диплом недовго. Активно я на нього витратила, напевно, весь минулий тиждень. Але я добряче заморочилася над тим, як його писати, щоб не соромно було б презентувати. Не знаю, чи окупляться мої зусилля. Можливо, під час подачі на PhD, на яке, я думаю, все ж варто буде спробувати аплікуватися. До цього я активно подавалася на роботи. Але якщо чесно, після того, як я перейшла якесь плато вакансій, мені захотілося зупинитися. Можливо, цього разу не варто спішити досягати чогось аби досягати, а все ж зупинитися і подумати, чого я хотіла б насправді далі. Бо щось перспектива залишатися в наймі назавжди мене не приваблює. Таке поки крутиться в голові. Все складно.

Люди, заберіть у мене хтось, будь-ласка, надлишок вільного часу. Бо я ризикую витратити його весь на диплом і випадково написати його нормально...

Щось на кшталт київського Хрещатика ☘️ 📍Gran Via

На звʼязку подружка з Європи. З німим питанням на вустах — як знайти роботу в Європі. Цією задачею я займаюся з різним ступенем залученості останні два місяці. Насправді, за цей час моя реальність сильно змінилася, тому що я очікувала, що з закінченням цієї магістратури все буде легше. Але виявилося, що ще треба багато чому довчитися. Того я вся занурена у відео на ютюбі про те, як заповнювати LinkedIn і складати CV. Настала і моя черга цим займатися 📏 Водночас я розумію, що зайти на європейський ринок праці — це ще один життєвий челендж для мене. Від засновників тих, хто не любить, щоб все було нудно й легко. Триматиму вас у курсі.

Колись, ще далеко в доковідні часи, мої батьки їздили до Італії. І там моїх батьків дуже здивувало те, як італійські парочки могли замовити собі на вечерю по величезній піці й з’їсти кожен по одній за один прийом їжі. А сьогодні ми з друзями були в Pizzería da Michele. Цей заклад — один із мережі італійських піцерій, перший заклад якої знаходиться в Неаполі. Наразі там існує локальна легенда про те, що це — найсмачніша піца в місті, і незважаючи на скромний дизайн закладу й неширокий асортимент із 4 варіацій страви, за нею все одно щодня вибудовується довга черга охочих спробувати знаменитий делікатес. А на Google Картах неапольський заклад має 47 000 відгуків 🙈 Коротше, як і італійці, я всю піцу за вечір не з’їла, але в мене після цього вечора залишилося їжі ще на два дні 🍕

Для загального контексту: конверсія з магістратурою в мене була — 5 подач на стипендію, 2 виграші. Тоді, певно, я ще не усвідомлювала, наскільки це було круто. З роботою, яка в мене зараз, думаю, було десь 15–20 заявок на 1 офер. Цікаво, як буде цього разу 💼