Почуте в собі
Open in Telegram
Обережно, тут публікуються «не швидкі» тексти 😉 Автор Наталія Тилка - soft skills coach, психолог. Інформація про мене http://bit.ly/48RL6TA Щодо запису на консультації - пишіть @natatylka
Show more398
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
-130 days
Data loading in progress...
Similar Channels
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Tags Cloud
No data
Any problems? Please refresh the page or contact our support manager.
Incoming and Outgoing Mentions
---
---
---
---
---
---
Attracting Subscribers
September '24
September '240
in 0 channels
August '24
+4
in 0 channels
Get PRO
July '24
+5
in 0 channels
Get PRO
June '240
in 0 channels
Get PRO
May '24
+398
in 0 channels
| Date | Subscriber Growth | Mentions | Channels | |
| 02 September | 0 | |||
| 01 September | 0 |
Channel Posts
У ПОНЕДІЛОК ТРОШКИ ПРО СЕКС
*
Стурбованість тим, як ти виглядаєш, йде зі сцени, коли тобі подобається, як ти себе відчуваєш.
**
Насилля над собою (завжди) компенсується зверхністю по відношенню до інших.
***
Бажання сексуально виглядати має мало чого спільного із сексуальністю.
Бо бажання якось виглядати - це завжди про контроль свого сприйняття іншими. Ну а там де контроль себе - там прям взагалі мало про секс.
| 2 | САМООБМАН
Кажу: Він не може.
У відповідь: Ні, він просто спеціально так робить.
Я: Ні, він не може по-іншому.
*: Може-може, він просто не хоче.
Я: Ні, на нього щось впливає в цей момент і унеможливлює.
*: Він мені обіцяв!
Я вже подумки: Це святе…
Я уголос: Тобі б хотілося вірити, що він може.
Якщо ми цю людину обирали - собі у партнери чи в якості співробітника - нам наче лестить думати, що ми маємо справу із зрілою, сильною людиною. І всі її рішення та дії добре виважені та свідомі. (Бо він чи вона мають бути прикрасою або коштовним доповненням нас самих. 😎) Через цю призму нам важко прийняти його чи її неспроможність, «неідеальність» у чомусь.
А чому взагалі ми так дивимося на інших, часом у прямому сенсі слова будучи готовими битися за свої очікування від них?
Бо ми і з собою живемо, граючись у небезпечну гру «ти повинен/повинна». Весь час маємо справу не з собою сьогоднішнім, а з собою «на виріст». Дивимося у дзеркало, стоячи навшпиньках. Не зізнаючись навіть собі, що щось я на сьогодні не мо-жу… і визнати це без того, щоб не звалитися у яму самопоїдання. Не вистачає ЗАРАЗ сміливості сказати прямо, не можу ЗАРАЗ знайти доречні слова, не можу ЗАРАЗ залишити себе в спокої, не спричиняючи собі «добра» тощо.
Відмовившись бачити реальність в собі, не контактуючи із власними обмеженнями (що свідчать про нашу потенційність і можуть одного дня при правильному поводженні з собою стати джерелом справжніх відкриттів 🧡) ми втрачаємо здатність бачити іншу людину без власних проекцій на неї, такою, якою вона сьогодні є. | 334 |
| 3 | ЯК МИ ГОРИМО
#вигоряння
1.Завищені очікування від себе
2.Страх не справитися
3.Пригнічення цього страху за рахунок вольових надзусиль
4.Надмірні вкладення
5.Надмірні очікування повернення своїх «інвестицій»
6.Розчарування
7.Невдоволення собою
8.Наполягання всередині на тому «як має бути»
9.Тиск на себе
10.Ігнорування власного внутрішнього темпу та ритму
11.Ігнорування принципу балансу дія-бездіяльність
12.Втома
13.Ще більше розчарування
14.Злість на себе
15.Ще більше тиску на себе
16.Агресія та тиск на інших (хелоу, токсік!)
17.Зневіра
18.Пригнічення та витіснення неприємних переживань (проявів своєї «слабкості»)
19.Приступи паніки
20.Страх власної неспроможності
21.Страх викриття своєї неспроможності іншими
22.Дистанціювання від роботи та колег
23.Відсторонення від своїх переживань
24.Напади тривожності
25.Продовження внутрішнього тиску
26.Заперечення самого себе та своїх здібностей в тому числі
27.Застрягання на «темі» як спазм - неможливість ні продовжувати, бо нема сил, ні перестати, бо страшно
28.Напруження внутрішнє унеможливлює адекватні рішення та дії
29.Ще більше страху
30.Тотальне виснаження
31.Психосоматика як єдино можливий вихід для виведення внутрішньої деструкції
ПЕРШОПРИЧИНА: неможливість (внутрішня відмова) пережити і перетравити власне розчарування через неспівпадіння очікувань. Та реальності, не завдаючи собі шкоди!
👉Готую тренінг про профілактику вигоряння через розвиток навичок:
- стрес-менеджменту, самоорганізації, прийняття рішень, конфлікт-менеджменту та емоційної грамотності.
Пишіть, кому цікаво 💕 | 358 |
| 4 | (НЕ)ГРА
Коли ми хочемо бути кращими, ніж ми є, ми відмовляємося від власного болю, від вразливості, від розчарування, від заздрості, від неспроможності, - ми тримаємо голову над водою, наче то все - не наше. Тільки шия затікає і десь у якихось внутрішніх ложбинках назбирується крапля за краплею відчай, зневіра та жаль до себе.
Місто засинає, наш внутрішній ідейний перфекціоніст прокидається. Поліруємо все посиленням контролю. Емоції як нагадування про власну слабкість Off, раціо у режимі On. Режим захисту від сторонніх поглядів у вигляді великих амбіцій та твердих переконань активовано.
На екрані миготить сповіщення:
«Система працює із значним перенавантаженням. Батарею варто замінити.» | 356 |
| 5 | СМУТОК
Більшості з нас важко дається смуток. Сумувати не можна. Сумувати страшно. Наче в смутку ти йдеш у протилежний бік від ідеї про власне щастя.
Ми вимогливі до себе навіть у своїй радості. Бути радісним попри все, жити бадьоро, прагнути тільки задоволення, уникати болю та розчарувань - це знати на смак тільки один полюс людського життя. Як летіти з одним крилом. Швидко втомлюєшся, важко тримати баланс, врешті-решт більше нічого не хочеш.
Дати собі посумувати, коли щось не зійшлося з нашими очікуваннями - це про любов до себе. Не відразу злитися на себе, чи на ситуацію, чи на інших, а відчути дотик смутку і не закривати очі в паніці та остраху. Дозволити йому все всередині на якусь мить чи годину пофарбувати в сріблясто-блакитне. Смуток стишує, потребує нашої присутності у власних переживаннях, часу сам на сам, наче каже: «ти зараз потребуєш турботи».
В смутку ми беремо час на осмислення, зустріч зі своїми ілюзіями чи очікуваннями, які тріснули від доторку реальності, усвідомлюємо, як сильно з ними зріднилися, наче проросли долонями у картинки мрій та фантазій, які тримали у руках. Ми беремо час, щоб зустрітися і попрощатися зі своїми уявленнями. Смуток дає можливість усамітнитися в цьому процесі, огорнути своїми обіймами нашу оголену вразливість - бо відчувається, що ми щось втрачаємо, а нове самовідчуття, світосприйняття, замість втраченого, ще не визріло. Тому всередині може бути ніяково, страшнувато, крихко.
Дати собі посумувати замість того, щоб накидуватися на іншого з претензіями та вимогами, - це прояв поваги до себе. Зараз все гостро та боляче, але агресія до іншого лиш підсвічує власну безпомічність. Бо блиском смутку і мелодією розчарування розбіжність між бажаним і реальним вже проявилася. Щось не так, як нам хотілося, мріялося, бажалося. Щось тріщить, тріскається, розлітається в друзки. Треба час усвідомити і оговтатися. Ми лякаємося власної безпомічності, відвертаємо обличчя від себе реального і починаємо гратися в гру «Я не така(ий), я сильна(ий)». Стаємо вище себе - вище неба. Гра з закритими очима - завжди дуже і дуже складна гра.
Дати собі час у смутку перетравити все, що розсипалося прямо на очах, - це прояв співчуття до себе.
Дати собі стільки часу, скільки власний смуток потребуватиме, - це прояв довіри до себе. Без залякувань, без передчасних насильницьких пологів себе «нової», без болісного порівняння себе з іншими. Дати собі стільки часу, скільки смуток візьме, означає довіряти собі. А потім, коли хвиля мине, все всередині саме стишиться, перестане бути дуже страшно - стане просто незвично! І якось по-новому - не так, як ми собі уявляли, але вже без відчуття небезпеки… Тоді і тільки тоді, коли прийняття замінить втому від внутрішнього спротиву, виринає, наче із сну, наш власний подив, і ми собі кажемо: «Окей, цікаво, і що тепер далі?» А далі обов'язково буде. ❤️ | 384 |
| 6 | ВИЩЕ СЕБЕ - ВИЩЕ НЕБА
Якщо визирнути за межі звичного сприйняття і допустити, що в житті нема ні правильного, ні неправильного, то єдине, що нам залишиться, - це визнавати, що від чогось нам може бути сумно, радісно, страшно, дивно, приємно, боляче… Але то не можна знати, те можна тільки відчувати…
Замість відчувати значно легше оцінювати. Просто висловити своє ставлення - як мінімум, експертне, як максимум, суддівське… наче на мить стати вище всього, що болить, гріє, торкає, лестить, лякає, вражає, змушує ніяковіти... Сказав-подумав «розумне» - і прикрутив почуття на мінімум.
Хочеться стати вище власної вразливості, помічали?… А мріється про тепло і любов.
Без оцінок не буде «відмінників» 🫠 На це непросто погодитися. | 297 |
| 7 | ХОВАНКИ
Скільки в нашій «розумності» інколи злості і агресії.
Скільки в нашій «правоті» інколи боязні.
Скільки в нашій «турботі» контролю.
Скільки в «любові»привласнення.
Скільки в нашій «веселості» відчувається скутості.
Скільки в нашій «правдивості» може бути категоричності.
Скільки в «злості» безпомічності.
Скільки в «повазі» байдужості.
Скільки в твоїй «конфліктності» крихкості.
Скільки болю у «незалежності»…
Скільки вразливості в «зверхності»…
Скільки в «твоєму» рішенні чужих аргументів.
Гратися з собою в хованки небезпечно, бо нема кому шукати… Тому самим про себе варто знати все 💝 | 357 |
| 8 | Коли відчуваємо себе нікчемою
Нормально абсолютно помітити, що в якихось аспектах, ми "маленькі". Не дорозвинулись. Злякались, зціпеніли, не наважились пройти через щось з відкритими очима і навчитись бути в цьому, з цим. Не відпустили свої мріяння в обмін на прийняття того, що є. Все попереду 😊
Ранимось в такі моменти, бо живемо з ідеєю, що по життю ми маємо не відкривати себе та закони життя, не вчитися, вчитися опановувати себе, а крокувати завжди впевнено, збираючи плідний врожай у вигляді успіху і визнання. 💕
Жорстока за своїми наслідками ідея.
Будьте учнем, дослідником Життя. Нема задачі - переграти інших, бо кожен проживає своє. Може суть життя в тому, щоб пізнати його таємниці? Не міряйте життя такими простими речами, які можна поміряти)) Цей шлях насправді глибочезний і бездонний.
Не здаємо себе тільки через те, що десь побачили себе неідеальних. Памʼятаєте, замість рук до горла - руками себе в обійми.
Там, де в нас чогось не вистачає, живе наша потенційність. Треба їй створити сприятливий клімат. 🙂 Залишайтеся до себе уважні та добрі. Добрі та уважні. Ненасильницькі, не категоричні.
Наважтеся на це, навіть якщо розумні дорослі в вашому житті так не змогли. Наважтеся. Ви того варті. | 390 |
| 9 | ДІТИ-КВІТИ
«Затіваючи» дітей варто бути готовим тільки до того, що кожного дня, щомиті у своєму батьківстві-материнстві ти будеш стикатися зі своєю неготовністю віч-на-віч. Неготовністю до ста мільйонів ситуацій, з яких складається життя батьків і дітей. І добре, що коли дитина в тебе вже є – ніхто не питає тебе «ти готовий?» Діти дуже природньо та граційно занурюють тебе в життя з головою. Ти пірнаєш, все ще не повністю готовий, і пливеш, постійно стикаючись зі своєю неідеальністю, незграбністю, розгубленістю, розпачем, безсиллям і початковою стадією власної паніки. Але разом з цим - пізнаєш свою здатність робити, не загадуючи наперед, як має бути, пробувати, сміючись з невдалих спроб, не розуміючи до кінця, відкривати та відкриватись на ходу, спонтанно відгукуватися без попереднього заходу у мудрування «якої мети ми хочемо цим досягти»… Навчаєшся проживати та виражати все, як можеш, а не «так, як мав би», безупинно і свідомо відмовляючись в найнапруженіші миті від бажання помститися та вдатися до насильства. З гумором дивлячись на всю цю катавасію та на самого себе, у першу чергу.
Мене не полишає думка, що у всіх дітей є в цьому житті важлива місія – донести своєю щоденною «працею» батькам, що ні до чого важливого в житті не можна бути повністю готовим. Переконаність до кінця в своїй готовності, сталевість намірів чи бажань – це про твердість, фінальну стадію, наче ти вже все про себе та про світ взнав. Це про закритість…
Життя, за будь-яких варіантів, тебе роззброїть.
Забере все, що думав про себе… лати набутих знань і тверду броню переконань… Просто щоб торкнутися своїм поцілунком м’якого в тобі і того, щоб б’ється. Щоб ти всім нутром відчув себе раптом легким, живим, сяючим, вразливим, сповненим сміливості бути беззахисним перед іншим, перед світом… і від цього ще живішим. | 413 |
| 10 | НАГАДУЮ
У подорож своїм внутрішнім своїм світом правила входу - як до літака. Все гостре та колюче, та те, чим можна нанести собі шкоду, залишаємо перед входом. Тут діє єдине правило: ЩО б ти у собі не побачив - які «некрасиві» чи «нерозумні» чи слабкі «речі» в собі не потрапили тобі на очі - не можна ранити себе за те, що в тебе це є. Тож заходимо, дивимося, досліджуємо, але зловтішні, жорстокі, колючі висновки про себе, різкі образливі оцінки собі - заборонені) Порушення "правил" призводить до стану страху самого себе, внутрішнього конфлікту та відчуття реальної небезпеки під час "польоту", тобто при перебуванні з самим собою. Бережіть себе 💕 | 378 |
| 11 | Друзі, кілька важливих обʼяв:
⭐️ 13 червня о 19.30 планую провести онлайн-зустріч «В пошуках сили», спрямовану на розвиток самопідтримки та життєстійкості.
В рамках заходу відповідаю на ваші питання, розказую свої життєві історії, коментую ситуації, в яких ви відчуваєте брак самомотивації, розуміння себе чи інших, гнучкості, енергії чи запалу. Ростимо разом нашу самозарадність та підсилюємо внутрішні опори.
Участь безкоштовна.
✅ Реєстрація обов’язкова тут http://surl.li/uchfw
❤️ Часом нова якість у стосунках стає нам доступною з моменту, як ти можеш визнати іншим «я не вмію» і «не знаю, як бути».
В цей момент напруга відпускає і ти повертаєшся обличчям до себе реального. Це не слабкість, це сміливість.
Тож для сміливих з червня стартую серію щомісячних зустрічей про стосунки та любов.
Тема 1 зустрічі:
«Бажання, мрії, уявлення та реальність. Що стає на заваді близькості?»
Формат: діалог.
Коли: 20 червня о 19.00
Тривалість - 3 год
✅ Реєстрація обовʼязкова тут https://forms.gle/iQcyzSZqTKe6aKtU8
Парам - знижка - 10%.
Вартість участі - 1200 грн.
🪷 Якщо всі ці групи не для вас, бо ви хочете про щось тет-а-тет, з 3 по 10 червня я проведу 10 безкоштовних 30-хвилинних сесій з новими клієнтами на тему психологічних складнощів у особистому та професійному житті. Тож якщо раптом ви відчуваєте, що хотілось би легше, плавніше, вільніше, з меншою напругою жити-любити-працювати -
✅ пишіть у особисті. | 492 |
| 12 | ТАК ДОБРЕ
"І все це я роблю (порівнюю себе з іншими реальними або уявними персонажами), щоб не "розслабляти булки", - згадую слова однієї клієнтки. А якщо розслабитися, думаю я, то виходить, що нічого страшного і не відбувається. Просто розслаблення. Зменшення напруги. Видих. Спокій. Легкість. Відчуття, що ти не кинутий. Втішеність. Стишеність. Радість. Вдячність. Дивовижність життя - ось і все насправді, що з нами може статися, якщо розслабити «булки».
Виявляється, і це з власного досвіду, неважливо, багато у нас чогось чи мало... Якість нашого життя мало залежить від достатку в речах, але напряму - від здатності не перейматися завчасно тим, що з нами або з нашим життям щось не так. Навколо безліч спокус. Хтось тягне тебе у бік більш стрункого тіла, хтось зазиває у успішний успіх, де і ти скоро будеш навчати, як до нього йти інших. Бо всі до нього йдуть, а потім по дорозі втрачають здатність спинятися… Хтось змушений виставляти кожен подарунок від коханого в інстаграм, бо сам не вміє тому тішитися, а лайки бодай дають крихту надії, що у тебе все добре. Туман емоційного збудження так легко сприйняти за щастя…
…але якщо ти все-таки дозволяєш собі визнати, що саме зараз з тобою все більш-менш ок – потрошку відчуваєш неперевершений смак буття. Шкода (чи закон?), та він доступний тільки в тут і зараз. Хвилька часу спливе – і твої думки вже побіжать назустріч майбутньому - малювати в уяві хвилі океану бажань та ліпити ландшафт бездонного дна марних сподівань… Але в цей момент тобі всередині може бути так солодко, безпечно, так добре. А потім із часом із цього внутрішнього «так добре» стає так ліньки виходити. Стає так тяжко надавати великого значення якимось дрібницям, про які потім важко буде навіть буде пригадати. Стаєш якимось неохочим, не схильним до «напруження про всяк випадок» -наперед, заздалегідь, щодо того, що ще тільки може відбутися, а може і не відбутися. Момент наповнює, і яскравість твоїх відчуттів чи повна тиша від краси довкола нарешті перемагає звичку фантазувати, бажання (чи потребу?) бігти.
Стурбованість поступається місцем турботі - ти починаєш піклуватися про себе сьогоднішнього і думаєш: поживемо – побачимо. Не ведешся на спокуси, що треба терміново ставати іншою людиною, кращою версією себе за версією абсолютно посередніх, ніяк не кращих, незнайомих тобі людей. Тримаєшся за тонкий присмак всередині, що в тебе все добре. Що якщо щастя – це відсутність нещасть? А потім раптом бац - це працює! Все саме стається, приходить, і знаходить, і розв'язується... Все вирішується вчасно, коли ти вспокоюєшся і даєш Життю тебе жити. Не зловживаючи висуванням йому своїх ста тисяч «умов для щастя». Життя МОЖЕ бути різним, має повне право. Твоя задача - усвідомлювати, що коли воно, навіть, геть дивне, а інколи, навіть, страшне, з тобою у цю хвилину, зараз коли ти читаєш це, - все добре. Просто навколо безліч спокус. Тримайся за реальне. | 484 |
| 13 | Харизма з дитинства
Ношу в голові ідею про пост під назвою «У пошуках харизми» і точно знаю, що це навіяно запитами від дорослих людей на консультаціях. Але чогось кожного разу, коли кручу цю тему на різні боки, початок вимальовується незмінно однаковий:
«Як ми, батьки, розрізняємо, коли наша дитина грається, робить пустощі – проявляє грайливість, а коли вередує та неслухняна?» Чим керуємося у цей момент, обираючи між цих двох таких різних оцінок дитячої поведінки? Де та межа, де завершується одне і починається інше?
Межа, як не дивно, завжди визначається рівнем батьківської втоми. Коли у нас є сили, то наша дитина просто пустує, проявляє грайливість, винахідництво, азарт до тестування нового, в тому числі наших кордонів і меж витримки, пробує поведінку, що виходить за межі наших уявлень про хорошу поведінку, ризикуючи бути не схваленою – тобто проявляє все те, що їй надалі таааааааак необхідно для дорослого життя… Для ведення перемовин про умови реалізації проєкту, для пошуку своїх талантів, коли пробуєш на смак різні напрямки і професії, для пробування нового в житті – в тому числі нових підходів до виконання задач, для ініціативності і щоб наважитися на нову роль і розширені повноваження, для того, щоб не помирати/пожирати себе зсередини, коли наробив помилок, для того, щоб бути цікавим спікером і не ніяковіти перед думкою, що тобі треба привернути увагу інших, для власної легкості у складних ситуаціях…
А коли ми втомлені і, як-то кажуть, сили катма – ми відчуваємо асинхрон – воно нам зараз «не заходить», нема сил реагувати з нашого «центру тепла і любові»… і ми кажемо «ти балуєшся, вередуєш, чого ти такий вредний». Дитина відчуває наше засудження себе і те (важко-позбувне з роками терапії) відчуття, що вона якась «не така», недостатньо хороша. І відчуває це, не маючи змоги критично поставитися до того, хто їй так каже, повністю беручи на віру те, що звучить… І стає на безрадісний шлях людини, яка має занадто серйозне ставлення до себе, відсутність почуття гумору (бо воно не приживається в умовах «стерильності» і вимагає інколи дуркувати), претензію на ідеальність та намагається все робити правильно. Аби уникнути «по-ка-ран-ня». Або засудження з боку інших. Або навіть недружелюбного погляду з боку інших.
Так важливо розрізняти ці моменти... Називати словами. Казати «я стомилася/вся». А як не стомилися – то дозволяти дитячій енергії бити ключом. Або усвідомлювати наше бажання зробити дитину зручною для себе тут і зараз. Хоч якби воно не ховалося за лаштунками прекрасних чуйних батьків))) Все, на що ми в собі готові дивитися прямо і чесно, здатне змінюватися. | 392 |
| 14 | ЗМІНИ
Спостерігаючи за своїми реакціями на ті чи інші задачі, можна зрозуміти і почути свої внутрішні зміни. Помітити, що щось тобі стало нецікаво, щось перестало надихати, щось стало тягарем. Це помітно на контексті інших задач, які енерджайзять всю систему, як тільки з’являються на горизонті.
Це може говорити про те, що щось звичне, дієве, ефективне, прибуткове… треба відпускати! Ти змінилася чи змінився. Оновився внутрішньо. Дозрів. Час звільняти місце для нового 🌸 рухатися у невідоме. Не триматися за свої старі уявлення про себе та преференції. Час завдяки новому відкривати себе ще невідомого. 😊
Але ми замість цього беремо себе за горло і звинувачуємо у всіх ймовірних гріхах) Кажемо, це моя прокрастинація. А слово таке негативне, що далі ми рідко коли вдивляємося глибше. І вичавлюємо з себе дисципліну, називаємо себе лінивою дупкою, стискаємо себе ще міцніше у торішніх вимогах до себе і силуємо себе до того, що надихало нас минулорічних чи навіть вчорашніх.
Цікаво, що часто ми живемо з вірою, що має бути складно, сумно і боляче через власні зусилля, щоб потім … колись… ймовірно… було краще. Ми прагнемо до сталості, хочемо гарантій, боїмося відірвати ногу від землі (хоча мріємо літати) і ставимося до себе, як до того, що не повинно змінюватися. Щоб ми самі себе не лякали. І ще раз - щоб ми самі себе не лякали.
Але внутрішньо - ми постійні зміни. І коли ти з цим ок, то це перестає тебе лякати, але ніколи не перестає дивувати.
Чути власні відтінки сьогодні, вірити собі, визнавати те, що чуєш всередині, спиратися на це, синхронізуючи зовнішні зміни із внутрішніми. Орієнтуючись у просторі з закритими очима… йдучи навпомацки - через звʼязок із власними відчуттями - дослухаючись тільки до серця.
Звичне ми сприймаємо за правильне. Правильне начебто має дати спокій і психологічну безпеку. Але справжня безпека у русі. Синхронізуючи зовнішні зміни із внутрішніми. Бо ти живий ❤️ | 448 |
| 15 | І про втрати.
Все належить Життю. Нам нічого.
Не привласнюючи собі - не боїшся втратити.
Не присвоюючи - розділяєш себе з іншим, дозволяєш торкнутися, плекаєш, поважаєш, вдячний.
Не хапаючи до рук - знаєш ціну.
Визнаючи, що тобі ніхто і ніщо не належить, пізнаєш, як щедро обдарований Життям.
Дозволяючи всьому рухатися. Залишаючи собі лиш себе. До пори. До часу.
Ми належимо Життю. | 576 |
| 16 | Всім привіт)
15 квітня стартує другий набір на мій курс "Життєстійкість».
8 тижнів, 8 тематичних зустрічей на 4 теми, які визначають нашу здатність справлятися із викликами та підтримувати себе у будь-яких життєвих ситуаціях.
Опис програми https://skillers.tech/ua/trainings/onlajn-kurs-zittestijkist.
Група до 10 людей.
Формат - діалоги учасників зі мною та наше спільне дослідження внутрішнього світу людини.
Запитання та побажання надсилайте у повідомлення) | 696 |
| 17 | Коли ми знайомимося з собою глибше, ближче, зовсім близько… пізнаємо закони, яким підпорядковується наше внутрішнє життя, наша суб’єктивність – ми перестаємо себе боятися, вчимося собі по-справжньому (не на словах) довіряти, складні рішення даються нам легше. Довіряти – це значить ризикувати, пробувати, шукати через дію, проявляючи себе внутрішнього назовні, без гарантії зовнішнього прийняття чи визнання. Перестаючи від себе вимагати знати «все, точно і наперед»… Найцікавіше про себе ми дізнаємося у пригоді, яка стартує з точки «я не маю жодної гадки, що робити», а завершується у точці «а класно в результаті вийшло».
Що, якщо ми станемо плекати себе як щось живе і дивовижне, в чому живуть справжні таланти? | 714 |
| 18 | ПРО ТАЛАНТИ, ЯКИХ МИ НЕ ВІДЧУВАЄМО
присвячується результатозалежним «самозванцям»
#вигорання #менеджмент
Із останнього, що вразило з роботи з клієнтами, це стійке бажання управлінців поміряти свою ефективність власними конкретними та осяжними результатами. Мені сказали, що найгірша доля у операційного директора – ти відповідаєш за все, а в душі відчуваєш себе самозванцем. Бо маркетинг маркетингує, продажі продають, розробка розробляє, а ти…
А ти, - завжди кажу у відповідь, - синтезуєш. Шматочки в ціле. Пазли в картинку. Це потребує професійної витонченості, майстерності. Особливих талантів. Їх не відчуваєш поміж ситуаціями. Їх не помацаєш в голові – чи вони на місці?? Не можна відчути, що ти все знаєш, можна тільки довіряти собі, спостерігаючи за собою раз у раз в складних, простих і парадоксальних робочих ситуаціях. Ставати свідком своєї здібності із хаосу створювати роадмепси. Чи із різноманітного галасу ідеї для вдосконалення. Ці таланти з тебе виринають, коли потрібно. Ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше) Виходять інколи струмочком, інколи цунамі - за потреби. Між ситуаціями ти можеш відчувати себе ніким – просто дівчинкою, просто хлопчиком. Проте це тільки частина правди)
Як управлінець, ти поєднуєш у своєму баченні різні аспекти діяльності компанії чи напрямку бізнесу і приймаєш рішення на основі синтезу. Тобто спочатку все завантаж в себе, перетрави на предмет «ризиків, конфліктів інтересу, приведи до спільного знаменника, знайди найбезболісніші способи у впровадженні змін, проклади у своїх думках покроковий маршрут, передбач обов’язкові зупинки та застережливі заходи, а потім…
Чим займався весь день??? Жодна задача не доведена до кінця!
Суть управлінської роботи - в координації, налагодженні взаємодії, спрямуванні чужої енергії та зусиль, розвитку таланту в інших, пошуку нових стежок, аналізі існуючих підходів, та прийнятті рішень. Тонші матерії. Не такі яскраві фарби. Але глибші відтінки) Тут нема результатів, до яких ми звикли. Обставини змінилися. А внутрішньо ми утримуємо себе в старій системі координат. Використовуємо застарілу лінійку для оцінки своєї ефективності.
Нести відповідальність за інших – важко. Хочеться гарантованого результату, і ми можемо все ще сподіватися ( чи марити?), що навіть у теперішніх важких умовах десь є – лежить такий чистенький і біленький - пра-виль-ний шлях/спосіб і т.д. А насправді будь-яке рішення – завжди ризик. І ти завжди через нього йдеш. Перестрибуючи через струмок, завжди існує мікромомент, коли ми в повітрі, під нами нема землі. Так само ми зустрічаємося з ризиком, і страхом невідомого, коли приймаємо рішення. Ми прямо дивимося йому в очі, відчуваємо його дотик і продовжуємо свій шлях.
Чим вище посада, тим більше потрібно вирішувати задач із книжки, де сторінки з відповідями не те, що вирвані, - ні, їх і не передбачалося. Тож треба покладатися на свій досвід, своє розуміння та бачення – покладатися на себе. Якщо ми стресуємо у цьому процесі через надмірний контроль того, що може статися, уникаємо підсвідомо необхідності стикнутися з наслідками - напруження накопичується. Тоді наша голова хоче все спростити, і ми кажемо «краще я повернусь до вузько-спеціалізованої роботи і буду робити руками свій власний результат». Це ознака того, що ми заробили алергію на «необхідність приймати рішення». Ми не «не здатні». Ми втомилися, бо система працює невірно і через це перенавантажується.
Здатність своєчасно і рішуче приймати складні рішення потребує нашого вміння давати собі перепочинок та спокій між цими рішеннями. Наприклад, дозволяти собі паузи від діяльності, в яких можна послухати післясмак прийнятих рішень у вигляді думок, що виникають, щоб дізнатися, як саме внутрішньо це рішення було нами прийнято. Цілісно, із усвідомленням потреби і готовності зустрітися з наслідками, бо прийшов час рухатися вперед, у невідоме… Чи шляхом придушення сумнівів чи страхів - і тоді вони з часом обов’язково вийдуть із підпілля і заявлять свої права на всю нашу голову) | 573 |
| 19 | ПРО ДИТЯЧЕ ПО-ДОРОСЛОМУ
#вигорання
Бачу інколи дорослих професіоналів, які добре справляються з будь-чим, куди б їх не поставили. В дитинстві вони ходили на різні гуртки, з власної ініціативи чи за рекомендацією оточуючих, та часто чули від батьків "ти маєш старатися" або "якщо вже займаєшся чимось - то роби на відмінно", "стався до цього серйозно", "доводь завжди справу до кінця". Вони і справді навчилися так робити - вимагати від себе все робити на відмінно і вимагати від себе доводити все до кінця. Ціною власних вольових зусиль, привчили себе до дисципліни, яка пригнічує твоє теперішнє хо/не хо, і ти підсідаєш на гачок «треба».
Ці діти виросли, і тепер я інколи бачу їх на своїх сесіях. Тема розмови - хронічний стрес, нудота від роботи, дезорієнтованість, втома, вигоряння... Ці діти виросли в дорослих, позбавлених здатності зупинятися, якщо вже не до душі. Вони не розуміють, де інші люди беруть легкість, бо вони ніколи не жили легко з собою - типу роблю, що хочу, а як не хочу - не роблю. Вони втратили грайливість, а разом з нею поблідла вся їх нерозквітла харизма. Вони звикли ототожнювати себе з тими, якими вони хочуть бути, але не навчилися мати близькі стосунки з тим, хто ти є тут і зараз. Вони виросли з дуже серйозним, відповідальним, навіть системним підходом до справи. Такі люди не можуть підвести нікого, крім себе. Їх привчили робити це з дитинства. Тож тепер, куди їх не постав, вони скрізь чудові працівники, і навіть менеджери. Єдине, що для них недоступно - відчувати, що їм подобається. Їхні тонесенькі-малесенькі відчуття у дитинстві не брали до уваги в дитинстві - вони звикли обходитись зовсім без них.
Найголовніше, що дитині треба буде взяти з собою у доросле життя, - це відчуття себе, коли вона займається тим, що їй до душі - залученість, що захоплює, цікавість, що веде за собою, дарує радість та внутрішній спокій. А ще здатність відмовитись від чогось, якщо запал скінчився і воно їй після двох занять, наприклад, перестало подобатися. Чути своє власне рішення зсередини та можливість його реалізувати вільно, без натиску, засудження і (навіть!!!) без вмовлянь з боку авторитетного дорослого. Я вважаю, це найголовніше. Звичайно, більшість батьків хоче, щоб дитина в майбутньому чогось досягла, але дуже катастрофічно виглядає, коли людина досягла, і не відчуває нічого при цьому. Окрім розпачу та безпорадності. При величезній відповідальності, обумовленій високою сходинкою у кар'єрі, ці люди відчувають, що вони не здатні нічого змінити у власному житті. Не відчувають, що в них є це право. У них просто є величезна купа обов’язків.
Звісно, що мені б хотілося за руку провести цих людей дорогою на вихід. Бо вихід із ілюзорного світлого майбутнього, яке безкінечно цинічно змушує нас нехтувати собою реальним в теперішньому, звісно, є. Проте потрібен час. А тут, на жаль, так склалося, і, ви розумієте чому... що зазвичай у цих зовні досить успішних людей ні-ко-ли немає часу для себе.
Зупинятись не можна. Бо можна почути свій біль. | 564 |
| 20 | УПРАВЛІНСЬКЕ. ГОСТРЕ
Світ багатогранний, життя парадоксальне.
HR шукає курс для колег, свіжо підвищених тімлідів про те, як коректно доносити зворотній зв'язок своїм підлеглим, а потім на свою абсолютно незначну помилку від великого боса, що майже на самісінькому верху, чує в якості зворотнього зв'язку - щось на кшталт «Ти думаєш взагалі!??", чи "Якщо ти так будеш себе вести, то ми втратимо всіх клієнтів!» або «Те, що ти робиш, повна х..ня».
Впевнена, бос читав всі книги по зворотньому звязку, всіх джедаїв ненасильницького спілкування, і виключно мовою оригіналу. Проте нічого не завадить йому робити те, що він звик робити. Бо йому так тепло, сухо, зручно… захищатися від погляду підлеглих.
Зручно перебільшувати у зворотньому звязку, не добирати слів, вражати самого себе та оточуючих гостротою власних зауважень, маніпулювати, садити на провину, завищуючи вимоги, ігноруючи реальність, викликати в тебе страх, апелюючи до твоїх давніх травм, коли ти, ще в дитинстві більш за все боявся покарання, і після того навіки-вічні гіпер-супер-пупер-відповідальний... і прагнеш догодити іншим.
Він не хоче перестати самостверджуватися, демонструвати тобі своє явне невдоволення, робити тебе ручним, зручним, змушеним гнати, старатися, прагнути шукати його вдоволення, мріяти про його визнання. Йому так добре, вигідно, нор-маль-но…
Сам поміркуй, ти ж тепер навіки у його присутності зайнятий своєю найважливішою для егоцентрика справою - внутрішньою грою в те, як ти повинен був, і як ти не зміг, приречений вимагати від себе, тримати себе за яйця, робити вигляд, боятися, вдавати, ховати, тільки б він не побачив, старатися, схилятися, гратися у досконалість, зализувати рани, чи навпаки віддавати себе на поталу власному перфекціонізму чи аутоагресії, чи наївності з буквальністю вкупі…
Та головне серед того, що твій босс переслідує, - це змусити тебе опустити очі від страхо-сорому. Бо інакше, без цих всіх маніпуляцій та активно чи пасивно агресивних випадів, що вмикають твій страх та твої власні розбірки з собою, ти одного разу піднімеш очі і обов'язково роздивишся… його. І всю гру, в яку він незмінно грає. Як ховається. Напружується. Робить вигляд. Кипить. Бореться з собо. Тужиться. Роздувається. Лякається. Панікує. Не вміє спілкуватися нормально, без напруги, без залякування, без перемикання уваги іншого з метою відведення її від себе самого. Щоб ніхто не розгледів, що йому самому дуже... страшно.
Але... ти чесно віриш у свою боротьбу над собою, ти присвятив цьому майже ціле життя... Тож, не виключено, що тобі ще довго не світить "вийти з туману", особливо з очима долу. | 555 |
