Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

✍«…Вони там живуть і нині, з них вийшли добрі й старанні господарі, здатні до бою, які зберегли давню мужність. Вони мають від своїх предків магометанську релігію, вільно живуть згідно з наданими їм правами… вони маютьтакож і свою, позначену арабським письмом корогву, під якою відправляються на війну проти ворога…» (Олександр Ґваньїні "Хроніки європейської Сарматії"). 📕Днями на Локальній історії вийшла наша з Андрієм Брижуком стаття «Шляхами волинських татар». Вона присвячена історії та спадщині волинських татар - спільноті, що залишила помітний слід в історії України, але досі є маловідомою. Ми намагались стисло і доступно окреслити той довгий шлях, який пройшли вихідці з Криму та Причорноморських степів до Полісся й Балтії, з`єднавши ці регіони своєрідним «містком». «Татарські осадники» були нащадками сміливих воїнів, купців та дипломатів, які століттями перебували в епіцентрі доленосних подій, творячи нашу спільну історію. І мова не лише про степові походи, битву під Оршею чи добу «Хмельниччини», але й трагічне ХХ століття, з якого ця нечисленна спільнота вийшла з великими втратами через радянські репресії та нацистську окупацію. Свій важкий "внесок" зробило й російське вторгнення 2022 року, адже захищаючи Україну загинули Андрій Солтик (з позивним «Татар») та Юрій Жданович. Обоє походили з с. Ювківці та були нащадками давньої «татарської шляхти», яка за вірну службу й хоробрість ще у XVI-XVII ст. отримала тут привілеї та право зберігати власні звичаї. Принагідно відвідайте також важливу виставку "Острозькі татари. Експозиція" в Музеї книги та друкарства міста Острог, де представлені музейні артефакти, інтерактивні компоненти, цінні сімейні фотографії нащадків волинських татар (Солтиків, Байрашевських, Ждановичів, Богдановичів, Лебедзів - переважно з Острога та с. Ювківці), а також унікальні рукописні пам’ятки: «Острозький Коран», переписаний у 1804 р. Адамом Алі Мустафою Лебедзем, молитовники (хамаїли) ХІХ ст. та багато інших цінних речей. Дякуємо також Михайлу Якубовичу за атрибуцію і дослідження цих рукописів, написаних арабським письмом, але з використанням українських слів арабицею. Подібні колекції є важливим матеріальним свідченням тривалого існування на Волині унікального світу, де поєднались різні звичаї, способи життя та ідентичності. #текст #стаття #Локальна_історія #татари_липки #Крим https://localhistory.org.ua/texts/statti/shliakhami-volinskikh-tatar/

🎙Ділюсь інтерв`ю на Радіо Культура, яке ми з Ділявером Саідахметовим давали до дня депортації кримських татар 18 травня. У ньому говоримо про виставку "Quran-i Kerim. Священний Коран" у #Скарбниця_НМІУ. Зокрема, розповідаємо про трагічний досвід депортації та важкий шлях повернення додому через священні артефакти, збережені в родинних колекціях - Корани, молитовники та рукописні зошити (дефтери). Виставка відкрита до відвідування. Найближчим часом готуємо цікаві заходи та кураторські екскурсії, тож слідкуйте за анонсами: #інтервю #виставка #музей #Крим #кримські_татари https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=5000270&fbclid=IwZnRzaAR5TH5leHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZAo2NjI4NTY4Mzc5AAEe7d0UP5fFJexnM4jXUVF7xn6zqr-Q98aVoU3VKUakRbIP6khTdef1Xv-5gcI_aem_3SRDeGLE8_QCmATd12vAyg

Ось так росіяни знищили квартиру, де я мешкав у Києві. Чудом чи волею Бога залишився живий. Втратив всі речі. Якщо хтось хоче допомогти створив банку https://send.monobank.ua/jar/4NnPoxAWud

Ну і власне рукописні зошити-дефтери, які можна буде побачити в експозиції наживо з 23 травня. Для нас з партнерами ця невеличка експозиція є дуже особистою. Вона продовжує нашу роботу з документування та дослідження спадщини кримських татар.

Цього дня ми вшановуємо пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу, який вчинила радянська влада 18 травня 1944 року. Одним з багатьох наслідків цих трагічних подій стало й те, що кілька поколінь кримських татар не тільки відірвали від історичної Батьківщини, а й позбавили їх сімейних архівів, фотографій та інших реліквій, що поколіннями допомагали підтримувати родинні зв’язки, зберігати пам’ять та ідентичність. У цих умовах кожна збережена й передана в спадок сімейна річ є справжнім скарбом – важливим свідченням пережитої трагедії, сили духу та дбайливого ставлення до спадщини. У #Скарбниця_НМІУ з 23 травня відкривається експозиція «Quran-i Kerim. Священний Коран». Одним з артефактів цієї експозиції є рукописні зошити (дефтери), написані в Узбекистані (м. Ангрен) у 1960-х роках. Їхньою власницею була Хатідже Сеітбекір (1930–2015), а передала на експонування Зулейха Кадрі-заде, філологиня та перекладачка з кримськотатарської мови (яка перекладала кримськотатарською наше чудове видання "Спадщина. Miras. The Heritage"). Дев’ять рукописних зошитів (дефтерів), тексти в яких записано у звичайних шкільних зошитах і записниках, надрукованих на Ташкентському паперовому комбінаті. Хоча їхній автор достеменно невідомий, очевидно, що він добре знав Коран і, ймовірно, був хафізом – людиною, яка вивчила Коран напам’ять. Анонімність цих дефтерів можна пояснити тим, що за радянського часу забороняли вільно вивчати іслам і навчати інших його основ. Особливо в депортації, де духовні та громадські лідери перебували під пильним наглядом радянської влади. Такі зошити були одним зі способів зберегти й передати знання про віру, духовну спадщину і власні звичаї молодшому поколінню, відірваному від духовних та освітніх осередків. Окрім молитов, ці записи містять відомості про основи мусульманського віровчення, а ще – стисло розповідають про історію ісламу, особливості здійснення намазу й релігійних обрядів, правила поведінки та інші важливі релігійні чи побутові настанови. Автор дефтерів зробив записи не лише арабським письмом, а й кирилицею. Поряд з арабською абеткою додано кримськотатарські приклади читання слів. Щоб покоління, яке жило у вигнанні, могло краще зрозуміти текст, автор упорядкував і записав сури Корану та молитви арабською мовою, але транслітерував їх кирилицею. Подібні записи тривалий час зберігалися в родинах, і це важливі свідчення того, як кримські татари знаходили можливість оминути цензуру, переслідування та інші обмеження радянської влади в місцях депортації. #текст #анонс #Крим #кримські_татари #музей #виставка https://www.facebook.com/share/p/1EpLcqBanM/?mibextid=wwXIfr

Цікава лекція в Софії Київській, про історію китайсько-українських відносин: «Софійський Китай»: роль Києво-Софійського монастиря у організації православних місій в Пекін у XVIII столітті». Лектор: Ігор Нетудихаткін. 6 травня о 16.00. #анонс #Китай https://www.facebook.com/share/p/18nDe917PY/?mibextid=wwXIfr

Крим, у картинах Вільяма Томаса Гедфілда (1761-1818). Його ще називають одним із перших європейських художників, що побував у підкореному Криму. Зокрема, цей пейзажист висвітлював знамените колоніальне турне імператриці Катерини ІІ, здійснене на південь сучасної України. Імператорський кортеж складався із 13 золочених карет та 200 возів, що повільно рухались від Києва до Криму. Учасників кортежу розважав справжній орієнтальний перформанс, із постановкою степових боїв з «татарами» і «скіфами», перевдягненими амазонками та іншої екзотики, яку в деталях описав французький посол Луї-Філіп де Сегюр. Ця подія мала супроводжуватись також і візуальним осмисленням «ново підкорених регіонів», що забезпечували запрошені митці. В результаті цієї поїздки постала й серія акварелей Гедфілда «Voyage de la Crimee fait par Sa Majeste Imperiale de Toutes les Russies». #Крим #мистецтво #колоніалізм

Барви японських пейзажів, у роботах Давида Бурлюка (1882-1967), екстравагантного українського художника-футуриста, поета й теоретика мистецтва. До Японії Давид Бурлюк мігрував у жовтні 1920 р. Кілька років проведених тут стали дуже продуктивними у його творчості - подорожі, видання, виставки, а також близько 300 картин, з яких 125 залишились в японських музеях та приватних колекціях. Ця доба була сплеском інтересу до модернізму у японських мистецьких колах, що виражалось у творчих пошуках та спробах осмислити власну спадщину в нових реаліях. Тож для сміливих ідей українського турбо-футуриста у цій країні також знайшлось чинне місце. #Японія #мистцетво

Нещодавно пройшла цікава зустріч з Радомиром Мокриком в #НМІУ, на якій зокрема говорили і про «солідарність поневолених». Якщо точніше – як український рух за права людини в СРСР знаходив спільні цінності та порозуміння з іншими жертвами радянського режиму. Не менш важливим є усвідомлення колоніального становища та відносин «метрополія-колонія» в СРСР - не лише в інфраструктурному чи політичному, але й культурному сенсі. У тих же Василя Симоненка, Миколи Руденка, Олекси Тихого, Івана Дзюби та інших є чимало рефлексій на тему порівняння радянської політики з британським, французьким, іспанським, російським (часів імперії) колоніальним досвідом, тощо. І це супроводжується цілим рядом аналогій на тему становища підкорених народів в Азії, Африці та Південній Америці. Незабаром плануємо в музеї окрему презентацію книги «Культурна колонізація», із ширшою розмовою про постколоніальний вимір радянської спадщини. Так що поки можете прочитати книгу й подумати над потенційними запитаннями. І слідкуйте за анонсами.

Трохи красивого: 🌄«Вишня біля річки», від Казуюкі Суто (нар. у 1981), сучасного японського художника, куратора й філософа, який працює у стилі ніхонґа. #Японія #мистецтво

✍Цієї неділі в Національному музеї історії України відбудеться цікава зустріч з Радомиром Мокриком, українським істориком, культурологом, автором книг «Бунт проти імперії: українські шістдесятники» та «Культурна колонізація. Страх, приниження і опір України в радянській імперії». Будемо говорити про його дослідження теми дисидентського руху, а також про те, як культура в часи СРСР була полем бою за ідентичність та суб`єктність. 📌29 березня, 15.00. Київ, вул. Володимирська 2. 📌Реєстрація на захід за посиланням: #анонс #музей #колоніалізм #постколоніалізм https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe0smrNT_XV2w0NSN4zvQBKyIoghM-LLaONSPoaILkibgnk4A/viewform

Звучить цікаво: 🌍«Там, де б’ється українське серце. Українські осередки в державах Африки». ✍Круглий стіл про осмислення форматів і перспектив української присутності в Африці. Захід відбудеться за участі представників дипломатичного корпусу України й українських осередків у державах Африки, які поділяться практичним досвідом роботи, актуальними викликами та напрацьованими рішеннями. Захід стане можливістю отримати цінну аналітику й бачення, налагодити прямі контакти з дипломатами, лідерами громад та експертами, обмінятися ідеями та ініціювати нові формати співпраці. 📌Дата проведення: 31 березня 2026 року. 📌Час: 12:00. 📌Місце: Медіацентр ДП «ГДІП» (м. Київ, вул. Пирогова, 6-А) та онлайн. 📌Реєстрація та деталі за посиланням: https://forms.gle/iehiwNPhPGZVadeE9 #анонс #Африка

🖼Ханський палац в Бахчисараї 1950-х та 1960-х років, у роботах Юрія Химича (1928- 2003), українського художника, архітектора та неповторного майстра міського пейзажу. Улюбленим містом Юрія Химича був Київ, але він також створював прекрасні етюди Львова, Кам`янця-Подільського, Черніговова та Бахчисарая. З Криму почалась рання творчість художника. Сюди він потрапив у 1950 році, під час служби в радянській армії. У вільний від служби час він малював пейзажі та історичні пам`ятки Криму, які (зокрема) репрезентували спадщину ханської доби. Згодом ці роботи були представлені на його перших персональних виставках: «Севастополь-Бахчисарай» (1952) та «Пам`ятники архітектури Криму» (1953). Дивлячись на ці чудові картини, не полишає думка про те, що вони були створені незадовго після депортації кримських татар 1944 р. А отже, художник зміг побачити і відтворити лише спогади про унікальний спадок півострова. #Крим #Бахчисарай

Адмін нарешті завершив днями нову статтю, тож вітайте з поверненням. А хто давно зі мною не бачився - запрошую на цікавий захід: ☕️ "Кавова культура у Німеччині і в Україні" Кава – дуже соціальний напій, споживання якого для багатьох із нас стало щоденним ритуалом. Однак, як багато ви знаєте про історію кави? 🔹 Як саме та за яких умов формувалася кавова культура в Німеччині та Україні? 🔹 У чому відмінність, а у чому подібність між кавовими традиціями на Близькому Сході, в Європі та у Криму? 🔹 Які ще цікаві історичні факти пов’язані з кавою? 📅 14 березня 2026 року ⏰ Час: 12:00-14:00 📍 Де: Бібліотека Goethe-Institut в Україні (вул. Лаврська, 16, літера Л) 👩‍🏫 Спікери: Олексій Савченко, кандидат історичних наук, заступник генерального директора з наукової роботи Національного музею історії України. Есма Аджієва, голова громадської організації «Алєм». 🔗 Реєстрація за посиланням: https://www.goethe.de/ins/ua/uk/kul/bib/tpb/trb.html #кава #анонс

✍️«Упродовж чотирьох років від початку повномасштабної агресії Росії ... Ацуко Хіґашіно була захисницею України в інформаційному просторі Японії. У відповідь на поширені російські наративи… вона щодня наголошувала, що треба насамперед прислухатися до голосу українців та підтримувати їхні прагнення. Те, що Японія донині підтримує Україну, значною мірою зумовлене невтомними зусиллями таких фахівців, як вона, – здатних щиро й послідовно вести публічну дискусію». 📝 Чудове та змістовне інтервю з Ацуко Хіґашіно, професоркою Цукубського університету та заступницею голови Асоціації україністів Японії, про про еволюцію поглядів на російсько-українську війну в японському інформаційному просторі, можливість подальшої військової допомоги з боку Японії, суперечності японського «пацифізму», а також про уроки, які Японія має взяти з досвіду України. Вітаю мого хорошого приятеля Такаші Хірано з черговим хорошим текстом для «Укрінформу». Його завжди цікаво читати. #текст #чтиво #Японія https://www.ukrinform.ua/rubric-world/4092065-acuko-higasino-profesorka-cukubskogo-universitetu.html

Інтерв'ю починалось в Острозі, а закінчувалось вже в Києві. Здається, вийшла дуже щира розмова про музеї, спадщину й спільні сенси, які здатні об`єднувати українців та кримських татар. Дякую Оксані та команді The Ukrainians за інтерв`ю, а також колективу Музею книги та друкарства м. Острог за гостинність і можливість долучитись до чудової виставки про волинських татар. #музей #текст #стаття #інтервю #татари_липки #кримські_татари #деколонізація https://theukrainians.org/oleksii-savchenko/

Ось і настав час для серйозної розмови про кавову традиції, в колі чудових фахівців та поціновувачів кави. Обговоримо історію та соціальний контекст кавової традиції. Дізнаємось у чому полягав культурний феномен тогочасної кав’ярні. З’ясуємо яким чином кава стала невід’ємним атрибутом повсякденності української еліти. І нарешті - яким чином культура вживання кави визначала приналежність до певної спільноти. Долучайтесь 7 лютого, о 15.00. Вхід вільний. Реєстрація та деталі за посиланням: #анонс #кава #кавярня #Україна #Османська_імперія #Кримське_ханство #кримські_татари https://www.facebook.com/share/18CjxdvHKp/

У холодну погоду звертаємось до регулярної рубрики #японські_коти: 🖼️Автопортрет, від Леонарда Фуджіти Цуґухару (1886-1968) - епатажного французького художника та графіка японського походження, відомого своєю пристрастю до кави, котів та джазу. #мистецтво #Японія #кіт

Естетика османської картографії. Вже кілька днів розглядаю навігаційний альбом кінця XVII - початку XVIII ст., створений на основі карт Пірі Реїса. Для тих, хто скучив за морськими подорожами - підібрав зображення кораблів, якими проілюстроване це видання. #карта #мистецтво #Османська_імперія #море

🖼Крим та чорноморське узбережжя на карті знаменитого османського мореплавця, навігатора й адмірала Гаджі Ахмеда Мугіддіна Пірі Бея (1470-1553), або ж простіше – Пірі Реїса. Це невеличкий фрагмент із більшої карти, яка охоплює Середземне, Адріатичне та Чорне море. Загалом, повне видання на кілька сотень аркушів було підготовлене у 1526 р., й було присвячене султану Сулейману І. Наприкінці XVII - поч. XVIII ст. видання перевипустили із доповненнями, які відображали нові знання про географію та навігацію. Цей фрагмент карти з примірника, який зберігається у колекції Walters Art Museum у США. #карта #Османська_імперія #Крим#мистецтво