Грань

​​🐝 Товариство, разом з мистецькою формацією «Племʼя тверде» і Мистецькою Бібліотекою запрошуємо на львівську презентацію поетичної книжки Ірини Божко «Джмелина пісня у степу». Книжка «Джмелина пісня у степу» криворізької поетки Ірини Божко нещодавно вийшла у «Антивидавництві» завдяки конкурсу Fucking Genius Poetry'25. У цій книжці зібрані поезії, написані після 2020 року — тексти про те, як «наступити на гору, не зачепивши квітки». Це така-собі хроніка досвідів поміж пандемією та початком повномасштабної війни, спроба віднайти мову в часи руйнувань, при тому не втративши власної врахливості. Модеруватиме подію Богдан Горон, літератор і співзасновник «Племені твердого». Подія відбудеться в рамках циклу заходів до 770-річчя Львова. Адже вагомою частиною історії нашого міста є література 🦁 👉 Про авторку: Ірина Божко — поетка, культурна менеджерка, редакторка, комунікаційниця. Учасниця фестивалів «Руді тексти» (2011, 2013), BookForum (2015), ГогольFest (2020), Horizontal 4.0 (2023), Book Space Fest (2025). Переможниця конкурсів «Читання молодого міста» (2025), «гoлоснi!» (2025) та Fucking Genius Poetry'2025. Публікувалася в альманасі «Паралельні світи» (2014, «Пороги»), антології «Жінка, що кохає» (2025, «Книголав») та альманасі феміністичної поезії «Другий вінок» («Смолоскип», 2025). Засновниця ГО «Порода», що проводить культурно-мистецькі події у Кривому Розі. 📌 Неділя, 3 травня, 17:00 📌 Мистецька Бібліотека на Шота Руставелі, 8 (синя брама, перший поверх) 📌 Вхід вільний Під час презентації буде нагода вихопити і підписати примірник. Чекаємо! 🖤 🔹 Також нагадуємо, що завтра, 2 травня, у Тернополі відбудеться презентація книжки Павла Щепана «Привиди ляльок». На цю подію також сердечно усіх запрошуємо!

​​🐝 Товариство, разом з мистецькою формацією «Племʼя тверде» і Мистецькою Бібліотекою запрошуємо на львівську презентацію поетичної книжки Ірини Божко «Джмелина пісня у степу». Книжка «Джмелина пісня у степу» криворізької поетки Ірини Божко нещодавно вийшла у «Антивидавництві» завдяки конкурсу Fucking Genius Poetry'25. У цій книжці зібрані поезії, написані після 2020 року — тексти про те, як «наступити на гору, не зачепивши квітки». Це така-собі хроніка досвідів поміж пандемією та початком повномасштабної війни, спроба віднайти мову в часи руйнувань, при тому не втративши власної врахливості. Модеруватиме подію Богдан Горон, літератор і співзасновник «Племені твердого». Подія відбудеться в рамках циклу заходів до 770-річчя Львова. Адже вагомою частиною історії нашого міста є література 🦁 👉 Про авторку: Ірина Божко — поетка, культурна менеджерка, редакторка, комунікаційниця. Учасниця фестивалів «Руді тексти» (2011, 2013), BookForum (2015), ГогольFest (2020), Horizontal 4.0 (2023), Book Space Fest (2025). Переможниця конкурсів «Читання молодого міста» (2025), «гoлоснi!» (2025) та Fucking Genius Poetry'2025. Публікувалася в альманасі «Паралельні світи» (2014, «Пороги»), антології «Жінка, що кохає» (2025, «Книголав») та альманасі феміністичної поезії «Другий вінок» («Смолоскип», 2025). Засновниця ГО «Порода» / @poroda.art.gang, що проводить культурно-мистецькі події у Кривому Розі. 📌 Неділя, 3 травня, 17:00 📌 Мистецька Бібліотека на Шота Руставелі, 8 (синя брама, перший поверх) 📌 Вхід вільний Під час презентації буде нагода вихопити і підписати примірник. Чекаємо! 🖤

тут зникає час є лише простір де ми в режимі польоту застиглі  в бурштині окопів, нір та підвалів кожен сам собі вояджер нескінченно далеко від землі та нескінченно  близько до неї на довжині планки прицільної  у червоному світлі ліхтарів чи екранів синьому в сітці спогадів  азімутальній де нульова точка відліку  перетворюється  в точку еваку    Джей Бернадот #грань_поезії #грань_поезії_військових

сертралін мільйон сердець лежить під землею мільйон завмерлих сердець кличуть нас залишатись над ними матері що народжували нас для нашої держави сховають у землю наші сумні тіла я віддала свої думки сертраліну і чекаю коли нарешті як і вона вбрана в біле віддам лікарям історію свого життя… не порушуй тепер надане ним мовчання цю густу тишу хай усе лишається на своїх старих місцях і світло що належить тільки тобі - уламок світла що тільки твій я хочу аби руки та очі знали мене такою яка я є без мотуззя символу що обплітає наші тіла без камуфляжу під лісостеп без сотні ниток у волоссі я бачила як звіряча любов нищить усе чому ще належить вціліти вона навчилась цього у війни… після війни, після пекла, у війні у пеклі що триває дика і нездорова божевільна напруга - це все на що здатні ми тож уникай розтань у повітрі зими я хочу аби цей біль зустрів інший біль і зник мені набридло грати на ньому ніби на древній арфі… це вже божевілля чи ще ні? сертралін принеси мені нездійснений спогад про те що поховано і забуто цей спогад нештовхнутий ніким принеси і знову після всього наостанок втамуй мене тобі подобається бути моїм вартовим? мільйон сердець лежить під землею мільйон сердець питають нас де ж ваша сотня зізнань у коханні…? мільйон сердець лежить під землею ми їм уже байдужі як і цей світ Ярина Чорногуз #грань_поезії #грань_поезії_військових

​​🎈Друзі і подруги, запрошуємо: 2 травня о 16:00 у креативному кластері «Nа пошті» відбудеться презентація поетичної книжки Павла Щепана «Привиди ляльок». Модеруватиме розмову Роман Воробйов — поет, дизайнер і співзасновник видавництва «Сумна Вівця». 📓«Привиди ляльок» — це впізнавані ще з раннього дитинства обличчя, споглядаючи які, ми вчилися дорослішати — без вагомого розуміння справжньої суті дорослішання. Тодішні примарні образи досі навідують нас, нагадуючи про миті здобутків, усвідомлень, втрат і спокут. Ідеальні, здавалося б, іграшки насправді приховували в собі порожнечу — як не прикро, не заповнену й досі. Ця книжка — спосіб спілкування і карбування досвіду у слова, химерна подорож у глибини пам’яті й у закутки забутих снів. «Дивна, несподівана і дещо тривожна метафорика, що нагадує то анімацію братів Квай, то фільми Веса Андерсона. Але «що відбувається» – це не риторичне питання, і метафорика тут аж ніяк не декоративна чи націлена на поверховий епатаж. Ці химерні символічні мікросюжети справді потрібно розлускати» — так пише про цю книжку Остап Сливинський, поет і перекладач. Книжка увійшла у довгий список список конкурсу “Найкращий книжковий дизайн 2025” від фестивалю “Книжковий Арсенал”. Також книжка є в переліку найкращих книжок 2025 року за версією Українського ПЕН. Під час події можна буде придбати книжку. >> 🫙50% виручених коштів із продажу книжки «Привиди ляльок» направимо на підтримку Збройних Сил України. >>> 📌Коли: 2 травня (субота) о 16:00 📌Де: м.Тернопіль, креативний кластер «Na пошті», вулиця Чорновола, 4, 📌Вхід вільний 🧸Про автора: Павло Щепан — поет, перформер. Співзасновник поетично-візуального проєкту «Стихійні», а також літературного роз’єднання «Грань». Учасник фестивалів різних років: Book Forum Lviv, Книжковий Арсенал, Фестиваль «Ї». Фіналіст поетичного конкурсу «Гайвороння» 2019 року. Лавреат IV премії видавництва Смолоскип (2021, 2024). Автор книжки віршів «Привиди ляльок» (2025, Сумна Вівця). Живе і працює в Києві.

*** Ти човен, в якому пливеться по космосу. Помахом рук я сягаю відмітин еракла. Й тепер серце світу нами кровоточить. Помахом вій благословляється сонячна паляниця, змочена твоїм молоком. Помахом крил підіймаються сполохані галактики 3-над кіпрської піни. Помахом дорослі стають дитиною. Олег Клюфас #грань_поезії #грань_поезії_військових

***   річка стікала трунком переспілої груші з півночі в нескінченність рибалки на березі підхоплювалися підсікали руками жилавими те що пливло за течією перемащене кров’ю як товченою вишнею рвали волосінь і волосся на їх головах вицвітало   риби билися головою об лід деінде ніколи не потрапляли на іржавий гачок відра повнилися провиною і спокутою гріх був чорним і трохи кислим ніби смородина   ноги вгрузали по коліно в багнюку що перехоплювалася через халяву та відтинала пальці блакитним холодом   сонячне яблуко прохромлене черв’яком часу золотилося закочувалося за річку як у траву   пасторальний пейзаж розпливався складаючись в натюрморт забракло груші вишні смородини та гнилого яблука   за обрієм нуртувала битва хоробрі сини та доньки спливали рибалки згортали снасті впускали улов у воду бралися за мечі Артем Сергієнко #грань_поезії

Вночі кожен   Сняться Марії сни котрих вона не запам’ятає   Складаю вірші які ніколи не запишу   Віддає щось темряві кожен з нас   А зранку наче й нічого не було Богдан Братусь #грань_поезії

***   Був час, коли ми були, мов поезія, у місті, де на стіни будинків  замість снігу осідали слова. Де усе було зіткане із голосів ще нічних сновидінь, які ми вивішували на підвіконня сушитися, наче білизну.  Ми знали означення кожному із дерев,  і бігали на окраїну міста –  там з-під землі виростали сталеві струни. “Люби свою мову”, – шепотіли вони  у слід куряві поїздів, а мова мерехтіла під ліхтарями  найсвітлішою із усіх ліхтарів. Ми були, мов поезія, – такими ламкими, такими, наче краї обвугленого паперу, що враз дотикнулися, щоб спалахнути і спалити місто поезії, і народити із обвугленого тіла  на згарищі слів із припопелястого серця вже спільне слово. Надія Косаревич #грань_поезії

***   вона чорно-біла навмисно як фотографія після проявлення стогне   надихалась прісного погляду і злилася зі стінами тягне   поводиться зріло все буде свідомо навіть коли лютує   жоден колір їй не належить бо для неї без б – без барв   ч/б чорні брови чисте бажання часом болить чому болить? Марія Лишень #грань_поезії

*** Збираємося разом, аби робити одне одному боляче, стинати лезами слів стару, пошрамовану шкіру в безнадії, що виросте щільніша. Сидимо і довго світимо червоною плоттю, не зважаємо на плями — прірви, які розповзаються на підлозі. Сестро, даруй, що сягнув надто глибоко. Брате, дай мені взяти твій біль на себе. Більше нічого не можу, окрім як бути з тобою поруч, мов покруч, потороча безпомічна, полохлива, мовчки стискати руку до хрусту, ховати обличчя у твій комір, перетворюючись на уроборос. Дай розчинитися у твоєму голосі — може тобі, мені, нам буде не так боляче. Кожна земна оболонка впаде, як відстріляна гільза, але доти в ній будуть пульсувати, тліти, боліти, голоси тонкострунні, ті, що не відлетіли; обдиратимуть серце; крапля за краплею — це пісня тече, це пісня. Юлія Мусаковська #грань_поезії

знову стою худий у чорній худі скорботної юності що це за група на цьому лого нічого не прочитати тернові літери вростають у груди гострими капілярами підліткових тривог лезами неспокою розпеченими до білого забери у мене цю лихоманку зі спітнілих долонь затули собою від яскравих мигалок що зафарбували ніч у синє й червоне ця темрява з нами востаннє сплітаємося в обіймах у місячній тіні під кроною найстарішого дерева і я вже майже не бачу як сміливці виносять вугільні тіла із вогню на верхівках панельного храму похилі хрести антен голгофа поганих новин і прямих ефірів хтось блукає дахами волає на зорі гукає своїх полум’я глітч викривляє стрункі силуети в масках тварин і гумових протигазах скоро псів із людськими обличчями пустять по нашому сліду тут лишатись на довго не можна саме час нам піти Олександр Мимрук #грань_поезії

ВЕЛИКДЕНЬ всі житла і храми наші в долині а на горі дракон сидить і дивиться в долину а то почне малювати гуцульські писанки щоб у долині повірили що дракон той тутешній взявся і цього разу він малювати котилися писанки із гори глеєм розмокли вибігли ми до воріт щоб на писанки ті поглянути а на писанці кожній тюрма намальована Грицько Чубай #грань_поезії

*** поки всі метушаться шукаючи способів полагодити щелепу ляльці-лускунчику я пишу вам цього листа, дядечку дросельмаєре тут все переплуталось: годинники показилися і ми тепер вибиваємо час із себе самі — зужита година до години — мов попіл із люльки; тепер я ходжу задкуючи, дядечку дросельмаєре, не випускаю минуле з гачка мого ока — лише так його можна вести за собою покірне щільне й непроникне немов горіх проте отак ходячи, дядечку дросельмаєре, я раз-у-раз спотикаюсь об себе ж і наступаю собі закаблуком на горло — і хоча нові голови виростають у мене захмарно швидко я розумію і знаю тепер  менше й менше бо час завжди чомусь говорить тільки до моєї найпершої голови: все найважче позаду, нашіптує він, все позаду, оглянься, оглянься, якщо наважишся Юліана Лесняк #грань_поезії

равлик живе в палаці й тужить за хаткою яку носив на собі насінина плаче бо стане лілією і буде відтак чимось іншим тільки ніхто не сумує більше ніж кисле яблуко: тутешні діти люблять солодкі той хто тримає світ у долоні згортає небо в сувій і до кожного усміхається кажучи: вже вечоріє я відведу вас додому Дарина Чупат #грань_поезії

20. подвійна експозиція ти мов те місто про яке я не чула але бачила подібні (нібито) накладання їхніх мап на твої вулиці не стає в пригоді: я прокладаю непотрібні стежки у потрібних районах гублюся на рівному місці в озерах повно знахідок у парках незнайомі кущі пустище замість дитячих майданчиків хто бажає підкорювати назавжди лише подорожній тож викладаю між нами найтонший аркуш паперу і починаю креслити з самого початку. Катерина Балашова #грань_поезії

Щось типу цього хоч я й читав оʼгару проте замість візи до штатів якою між іншим не клопотався дістав німецьку але оскільки поліція міста бремена не надто надихає на нові вірші вельми жалкую що не побачив нью-йорка а там у них певно навіть дірки у штанях переважно озонові Кшиштоф Нєвженда Переклад з польської Юрія Андруховича #грань_поезії #грань_переклади

Без імені Викрали моє ім’я (не штани ж — можна і без нього жити !) І тепер мене звуть той, у кого ім’я викрадено. Я вмію сіяти і мурувати білі стіни, і коли я посію, то всі дізнаються, що сіяв той, у кого ім’я викрадено, а на білих стінах я завжди пишу : стіну вибудував той, у кого ім’я викрадено. Привітальні телеграми і листи ідуть уже на моє нове ім’я, на ім’я того, у кого ім’я викрадено. Уже всі примирилися (бо ж і сам давно) із моїм новим ім’ям. Дружина теж звикла. Тільки от не знаю, як бути дітям, як їх кликатимуть по батькові ? Василь Голобородько #грань_поезії

родина починається там, де мати хліб поховала разом із нашими іменами. тепер за круглим столом ми її тіло їмо. губи масні від любові: поцілуй кожного. Олександр Єлисеїв #грань_поезії

Коментар на марґінесі Не постала я з праху і в прах не обернусь. Не зійшла я із неба й до неба не верну. Бо сама стала небом, як кварцове берло, бо сама стала ґрунтом, як чорнозему єресь. Не втекла я із пустки й не вернусь назад. Крім самої себе, я далі не знаю. В напнутій легені вітру і кристалічності скал я тут сама себе по крупинках збираю. Зузанна Ґінчанка Переклад з польської Ярослава Поліщука #грань_поезії #грань_переклади