Грань

і н т е р з о н а тут такий світанок теплий що аж клавіші з ноутбука вистрибують тікають ген-ген із хати під зеленою смужкою обрію засмагати вийди на подільські вулички мила впізнай цю бруківку з літерою на кожному шматку йцукен гшщзхї фівапр олджє ячсми тьбю я чсми тьбю - розумієш? стрибають чорні коники повзуть чорні таргани летять чорні мухи засівають Поділ любов'ю ти заходь сьогодні до мене добре мила? в мене на ноутбуці літери закінчилися виручай Ігор Мітров #грань_поезії #грань_поезії_військових

дим дитячих багать дим дитячих багать стоїть над минулим — заборонених і від того ще більш жаданих горять сузір'я літні й зимові названі й безіменні складені переважно з голосних і кількох зручних для співу приголосних співаємо мі-ме-ма-мо-му спускаючись і підіймаючись хвилями але щоразу вище тепер я знаю до чого сняться сни коли йдеш сходами будинку — а їх раптом немає дірка в стіні крізь яку з попередніх життів дзвенить чи то ложечка чи то дзвоник папужки коли я виросту мамо піду від вас дуже далеко піду вам усім на зло повз церкву через кладовище піду вночі гуляти з друзями піду на війну Єлизавета Жарікова #грань_поезії #грань_поезії_військових

​​💫 Товариство, разом з Мистецькою Бібліотекою 12 липня запрошуємо на презентацію поетичної книжки Миколи Антощака «Дзвіниця в ущелині» у Львові. «У текстах цієї збірки багато хтонічного, чогось такого первісного й вічного, про що в сучасному бентежному світі можна необачно забути, але уникнути впливу — навряд. Вірші Миколи Антощака метафорично густі, багатошарові, іноді тяжіють до герметичності, а іноді гранично прозорі...» — так говорить про цю книжку письменник та літературознавець Дмитро Зозуля. Поетична книжка Миколи Антощака «Дзвіниця в ущелині» вийшла друком у 2026 році у видавництві «Смолоскип», а тексти, що склали кістяк книжки, були створені у 2015-2019 роках. На певний час робота над рукописом була зупинена, однак у 2022-2023 роках автор повернувся до нього і завершив рукопис, результатом чого і став вихід довгоочікуваної книжки. Передмову до «Дзвіниці у ущелині» написав легендарний український поет, представник «Витісненого покоління« Микола Воробйов, а післямови — поети Олег Коцарев та Мирослав Лаюк. Модеруватиме розмову Ростислав Кузик, поет, перекладач і член українського PEN. 👉 Про автора: Микола Антощак — український поет. Лауреат премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип», Міжнародної Українсько-Німецької літературної премії ім. Олеся Гончара, Гран-прі конкурсу «Молода республіка поетів» (2016). Фіналіст поетичного конкурсу від Асоціації Українських Письменників (2018), Учасник «Антології молодої української поезії III тисячоліття» (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018). З 2016 року активний учасник українських та міжнародних мистецьких фестивалів. З 2019 року — військовослужбовець Національної гвардії України. 📌 12 липня о 17:00 📌 Мистецька Бібліотека на Шота Руставелі, 8 (синя брама, перший поверх) 📌 Вхід вільний Під час події можна буде придбати примірник та підписати у автора. Микола буває у Львові доволі рідко, тому не проґавте цю нагоду! До зустрічі! 🖤 #грань_анонс

68 серпневі вечори створені для переходу між  розпеченим асфальтом вдень і мерзлими  ліхтарями ввечері  твої долоні м'які і липкі я витираю руки   у серпневому підвечірку запевнююся  не народилася ще така сила  щоб нас розділити  не народився такий ворог  що міг би одного з нас висмикнути  з цього маленького  а вже ланцюжка  залишити іншого  із прагненням холодної серпневої помсти  я знову витираю руки  дивлюся тобі у вічі  там  такі яскраві  тремтять вогні Хіросіми  в серпневий вечір Рома Григор'єв #грань_поезії

кам’яне серце гó‌ри вдаряють об зап’ястя хвилею торкаю руки скельні омиті горем смарагдовим десь чутно бриз «сонця пломеню гори́‌» — прогриміли очі блиском прогриміли зіниці сумом прогриміли іриси райдугою зримі обриси закруговертили піщинки  плетеною павучою сіткою перелилася ртуть  геть за вінець і плаче камінь бо застряг зі своїм горем навіки і ревуть скелі  безпорадно зализуючи соляні шрами і лише гірський прибій коло бухти граційно дарує усім обійми Андріана Кіндратович #грань_поезії

дійсності тріснута крашанка дражнить змій чи то вир прикидається бродом чи навпаки грозо розпатлана я тебе не покину іскро сполохана поле моє візьми он воно розпласталося медом сухим маковим порохом хітиновим борошном он його бронзових коренів дикий сторож з куцим рубцем від сохи іскро-літавице сядь мені на плече чуєш мої легені повні врожаєм сонячним слизом співом залізних жайворонків кунштом печерним я загорну тебе дрібко у спів руди висаджу у відкритий час пророщу мов ікло поле моє прийми не як дар як виклик і перероди Ірина Божко #грань_поезії

*** дим пригнувся крадеться по даху сивим звірком не поспішає в собі розчинити простір заїкається світлом несправний ліхтар. в заводських татуюваннях бедрики і берези. пугач дозволив собі надію  але втратив дар  бачити в темряві центрування відсунутих вбік сердець. цензурування неповного місяця. альфа цензури. ельфи миттєвостей відкладання на потім відкладання на вже було тирси чудацький шлях  над розпиленим  на лісопильні часом вуздечка язика і зашпори губ. піднебінний вершник з  тишею під копитами дим наважується за мить Тарас Яресько #грань_поезії

перебрав напнуті струни ребер видобуваєш звучання настільки тихе, що волосся чи нігті чи новий шар кори верболозу товщиною у лікоть – всі вони ростуть голосніше разом з тим звучанням нектар днів мерехтливою цівкою переливається з пустого в порожнє по долоні розкритій стікаючи в річище повноводне залишається вже коли підступатиме до лінії горла підняти ще вище голову та подумки вчитися плавити Максим Христенко #грань_поезії

чим ти мене подивуєш, чайко південного дому, шерехи й насінини рукою знімаючи. у сизому кратері каменя щодень завмирає вода — а то наша натома. ким ти мені нащебетана, маківко майна і жовта. квіту твого при дорозі наче й було — а не стрінути, але як іду за тобою — меншає-меншає тінь. а чи так буває? Ада Єлагіна #грань_поезії

Похитнулися зорі — і висота теж, здається, рушає з місця на дужки і крапкии розпадається там незавершений смайлик місяця Та не руш тишини світ давно оглух, ще до крику твого кривого ніч полює на необережний рух та коли налетить тополиний пух — ми підпалимо цю дорогу крізь мої небеса каламуть тече довгі сни під повіки тулить і двірник вимітає калюжі очей останніх очей моя вулице І я знаю бо не затуляю вух чия це тепер тривога. І коли налетить тополиний пух ми підпалимо цю дорогу Безпорадна вона важка вона і, здається, вростає в ніч, та діти б’ються за місце коло вікна, коли проїжджають цю річку ці дерева мене підберуть на слух я нічого не прошу в Бога бо коли налетить тополиний пух ми підпалимо цю дорогу гей Чугайстре танцюй затанцюй нашу смерть щоб не чула землі під собою піднімається дим і дорога дметься і остання зоря вже гоїться гей Чугайстре давай затанцюй всліпу і втопчи чорну тінь під ноги все одно – налетить тополиний пух – ми підпалимо цю дорогу Єлизавета Жарікова #грань_поезії #грань_поезії_військових

Друзі, будинку «Смолоскипа» потрібна допомога. Нас затопило П'ять годин нас заливало окропом, поки нарешті Київтеплоенерго перекрило теплотрасу і ми змогли бодай почати відкачувати воду. Біда в тому, що в підвалі ми зберігаємо всі наші книги. Велика частина з них просто знищена. Інші ми спробуємо врятувати і просимо допомогти нам в цьому - книги треба підняти на вищі поверхи. Завтра, в середу 10 червня, на 13:00 ми просимо прийти на Межигірську, 21 на толоку. Візьміть рукавиці, взуття, яке не промокне, і налобний ліхтарик. Фінансово підтримати можна коштами на банку: https://send.monobank.ua/jar/2CMkYtnAcz Номер картки банки: 4874100039325983 … або переказом за реквізитами Міжнародний Благодійний фонд «Смолоскип» IBAN UA403003350000000026008105121 UAH в АТ «Райффайзен банк », Призначення: БЛАГОДІЙНИЙ ВНЕСОК НА ДІЯЛЬНІСТЬ ФОНДУ

Absolve Domine коли він зривав грона винограду і робив вино відбулось причастя що залишиться від його саду поодинокі рівчачки в яких збиратиметься вода з часом їх зрівняють з землею  як і людей дні самотності гострі кути металу розгублені в гілочках  акацій зрештою стале стане крихким крихке сталим щоб відійти в сон слова приречені Олександра Комісарова #грань_поезії

*** коли вщухнуть грози ми сховаємось у теплому лісі у новонароджених травах і відбитки моїх долонь лоскотатимуть твої стегна коли дикі звірі зійдуться споглядати нашу красу Іван Бережний #грань_поезії #грань_поезії_військових

з мосту й з берега виговорив з себе стрижневу гілку тої загнутої до самого приджерельного багна річки ото сидячи коло горла води і не знаєш а тече а напувається тим текучим рідне русло що його вбрід можна повздовж ходити а повниться хіба в пару літ коли й луг увесь потопельний і пахне – замолодився було боялись течії і мутної води котра гралася а чоловік з-за спини вийшов шубовзнув донизу і думали: потопельник аж вийшов і гілка до русла чергова вийшла Дмитро Вільгоцький #грань_поезії

+++ ⠀ Квартали, які я вже, мабуть, не забуду. ⠀ І ці двори, що пам'ятають, як дзвеніли наші гітари і як ми ішли звідси поодинці, покладаючись лише на щастя та на скупу правду наших вулиць. ⠀ І час від часу кожен з нас вертався, щоб міцно-міцно притискатися плечима до твердих стін цих п'ятиповерхових будинків. ⠀ І, може, найбільша чесність київського передмістя в тому, що нас ніколи не питали — куди ми йдемо. ⠀ Аттила Могильний #грань_поезії

Парк Шевченка чорний пішак дезертував у листя чи дотягне до зими? Олександр Єлисеїв #грань_поезії

часом зерно саме не знає в якому ґрунті лежить — чи в родючому чи в камʼянистому; знає лише що було останнім в руці сіяча і що той мабуть трохи вірить у нього зерно не знає ким проросте — куколем чи пшеницею можливо ці хвилювання не мають йому належати вряди-годи воно мовчки росте й коли стане можна сіяч промовить до нього: поглянь же на себе, квітко на камені, глянь же Дарина Чупат #грань_поезії

ШЕПОТИ По одному виймаю з шухляди родинні шепоти й зважую: окремо — коли було страшно, окремо — коли діти поснули, окремо — коли відбувалися таїнства хрещення, вінчання, прощання, нелегальні і тихі, як у перші віки. Окремо — коли по дідового брата приходили. Окремо — коли мама забула вірш під ялинку, й бабуся підказувала. Де історія зриває мости, там переходимо кладками шепотів. Шепотами говоримо з нашими мертвими, що кружляють, ніби пилинки, під лампою. Ніби сплетені пальці за спинами, коли допитують, — шепоти. Шепоти безіменні, як пожовклі записки у дверях, спливають з глибин, щоб утішити. Хто там шепоче до нас, хто розраджує, хто торкається нас мізинцем у сутінках? Остап Сливинський #грань_поезії

вул. Костянтинівська    Німа кольористика   Витанцьовує   На геометричній стерильності     Голова складена   З червоного трикутника  І білого ромба    Тулуб складений   З двох білих трикутників     Ноги складені   З двох червоних трикутників  І двох червоних ліній     Крила складені   З двох білих чотирикутників  І двох чотирикутників  Із зеброю ліній   Кольорів державного прапора    Танок геометричних фігур     Дістаю одну  Запалюю     Деревина згорає  Але продовжує тліти   Жевро вогню   Витанцьовує на її стерильності    Лелека диму   Відлітає у вирій      Посейдон #грань_поезії

/// Колись я винаймав квартиру в цих будинках, вказую пальцем наліво. Опускаю руку. Тепер тут усе змінилося. Північні вітри бувають дуже поривчасті — особливо зараз.  Нічого. Переживемо й цю зиму. Скажу тобі навесні, коли буде вже зовсім тепло:  дивись, здається, у нас усе вийшло. Простір щезає неначе пісок, що витікає крізь пальці. Час забирає його, кидаючи безформне дрантя: «Писати: намагатися чіпко стримати щось, зберегти життя: виривати якісь невиразні фрагменти в порожнечі, яка розверзається.  Залишати де-небудь слід, риску, мітку або кілька знаків». Сергій Рафальський #грань_поезії #грань_поезії_військових