Petro Chornomorets

Вчора посрав один раз і плакав, сьогодні п'ять разів і каєф!

Креативно шукав і тестував варіанти роботи, де можна використати якісь із моїх спецінтересів: рослини, акваріум, біологія в широкому сенсі, наука в ще ширшому сенсі, методологія науки, гра словами і створення тексту, меми. Оцінював, наскільки вони викликають ПУВ, коли стають роботою, та скільки грошей там потенційно є. За 10 років набрав пул хороших варіантів. Загалом вони кластеризувалися на перетині науки та гіперемпатичного пошуку відповідей для людей. Рослини та акваріум не зіграли. Більше того, по ним в результаті вилізло ПУВ, так що своїми 100+ видами рослин і кількома водоймами займатися категорично не можу, вони на аутсорсі. Меми і гра словами не стали основою діяльності (наприклад, канал із вишуканими матюками прожив півроку), але працюють як допоміжні, де немає обов'язковості. Знайшов свій стиль тексту і публічності. Змирився з тим, що постійно продукувати осмислені тексти не можу. Мій постинг нерегулярний, але схоже, що цього достатньо. Зате немає обов'язку писати, мінус причина для ПУВ. Не зупинявся і постійно набирав досвід і знання, напрацьовував аудиторію. Десь коли вийшов на дохід 1000 доларів, найняв прибиральницю. З того часу все, що викликає внутрішній спротив — делегую. Це дозволяє більше заробляти і ще більше делегувати. Машина радикально зменшила контакти з неприємними людьми і вивільнила купу ресурсу. До громадського транспорту не наближаюсь. Поступово накопичився ефект багаторічної психотерапії. Два експерименти із психоделічно-асистованою терапією теж дали хороший результат. Планування роблю так, щоби обов'язкових справ було максимум на 15-20 годин на тиждень. Усе інше роблю за настроєм. Щоби встигати заплановане, треба планувати те, що встигнеш. Це про розуміння і прийняття своїх обмежень, а не боротьбу з ними. Дожив до віку, в якому для мене став доступним комфортний архетип. Це шаман — йому прощають дивну поведінку в обмін на відповіді. Вперше я цю роль зацінив близько 12, тоді кілька років я був майже як Аанг для певної аудиторії. Але повноцінно це запрацювало ближче до 40.

Як я навчився працювати Думаю, аутичний спектр років на 10 уповільнив мою адаптацію до "дорослого" світу. Своє місце і спосіб я знайшов аж під 40 років. Але все-таки знайшов. Що мені заважало? 1. Патологічне уникнення вимог, ПУВ. Ще у другому класі я плакав над їбучою таблицею множення. Ненавидів домашки і ніколи не робив. І все обов'язкове теж не робив. У роботі це означає що я беру завдання, а за кілька місяців його повертаю невиконаним. Востаннє так було в кінці 2022, писав про це тоді. 2. В офісі я працював двічі по півроку. Це вганяло мене в депресію, провокувало головні болі та порушення харчування і травлення. Складно сказати, чому. Скоріше за все через постійну присутність там людей. Аналогічні наслідки були у фултайму в школі. 3. Категорично не можу взаємодіяти з ієрархічними системами. Мінус весь корпоративний сектор як місце роботи, навіть якщо є можливість працювати віддалено. 4. Не можу в нетворкінг. Ближче до 30, після низки тренінгів, напрацював певні вміння, але воно вижирає всі сили і все одно погано працює. Я не можу вести розмову без конкретної теми і мети, а також не можу створювати контакт з людиною, яка не має до мене інформаційного запиту. 5. Маю проблеми з відстоюванням кордонів і влипаю в неконструктивні стосунки з аб'юзивними людьми. Це попсувало мені життя не менше за ПУВ. А може і більше. Що допомагає? 1. Інтелект і нестандартні рішення. 2. Я маю атипову властивість — гіперемпатію. Це сильно заважає жити і раніше заводило у важкий аб'юз, але разом з інтелектом дало суперсилу: знаходити глибокі відповіді на запитання людей. Тепер це мої клієнти. 3. Я погано розумію соціальну доречність і усвідомив це дуже рано в дитинстві. Так народилась ще одна суперсила: я змирився, що в принципі не знаю як правильно, отже не суджу людей і приймаю їх як є. Тому, хоча люди купують у мене знання, повертаються вони в першу чергу за безумовним прийняттям. 4. Під кожною аутичною мулькою я шукаю потреби. І виявилося, що якщо знайти хороший спосіб задоволення певної потреби, то аутичну модель поведінки вдається прибрати. Це не всюди працює. Зате це не маскінг. 5. Мені пощастило мати на додачу РДУГ. За багатьма ознаками РДУГ і аутизм у мене заходять у пряму конфронтацію, де я навчився підсилювати вигідну мені сторону. Це не про те, щоби взяти найкраще від обох особливостей: якщо я підсилюю сторону РДУГ, це стається разом з її недоліками. Але принаймні є вибір. Аутичну пам'ять та інтелект, натреновані в дитинстві на задротстві з безліччю дрібних фактів і деталей (наприклад, напам'ять знав визначник рослин Європи тощо), тепер РДУГ використовує для обробки комплексних великих систем. Перфекціонізм, оскільки він болючий, вдалося замінити РДУЖним розпиздяйством. Я все одно сортую овочі в салаті та дуже системно і послідовно їм. Але у суттєвих речах швидко попускаюсь і відпускаю. Це дозволяє економити ресурси і не вступати в постійні конфронтації. Але створює хаос і періодично я ходжу на межі мелтдаунів через власноруч створений хаос. РДУГ провокує мене постійно шукати шпарини і нові рішення. Після кожного мелтдауну моментально вмикається РДУЖна частина: "окей, псіханули, а шо далі?" Причому з віком вона вмикається все раніше, навіть до того як псіханув. Багато аутичних рис виснажують самі по собі. Щоби менше боліло, я ще в юності придумав спосіб: замість схем, до яких провокує аутизм, я використовую антисхему: цілеспрямоване постійне порушення моделей. Ставлю будильник на некруглий час, і якщо помічаю новий паттерн — спеціально його порушую. Аналогічно звук на динаміках. Яйця і таблетки можу спеціально виймати непослідовно. Речі розставляю спеціально криво. Все це призвичаїло мене до того, що порушення схеми може бути безпечним. Як це все запрацювало? Я максимально прибираю із життя усе, що викликає ПУВ. Усі зобов'язання нахрін.

Якби ви вперше побачили краплю води, за її поведінкою ви би не змогли уявити собі поведінку склянки води. Якщо ви все життя бачили воду тільки у склянках, ви не зможете уявити собі океан. Океан має емерджентні властивості, які притаманні тільки великим об'ємам і масам води і не випливають напряму з властивостей меншого об'єму. Вивчати треба океан, а не лише воду. Так і вигорання варто досліджувати не в пласких схемах, а у грі. Це ще не океан, але принаймні великий басейн із високими хвилями. Відкриваю набір: Офлайн 16 червня 11:00-15:30 з афтепаті 16:30-19:30. Онлайн 29 червня 16:00-20:30 з афтепаті 30 червня 17:00-20:00. Усі деталі в анкеті: https://forms.gle/TVPNMqZDsxvQjkUHA Потенційно є кілька місць на 18 травня. Якщо дуже треба зараз, напишіть тут у коментарях, а анкету заповнюйте на червень.

Порадьте пліз хорошого спортивного ортопеда-травматолога. Застаріла травма плеча не дає брати вагу більше 50 кг.

Аутисту дуже складно знайти собі місце в нашому соціумі. Я тільки поверхнево знаю про ці реалії життя, тому що суто емоційно не тягну співпереживати, а не співпереживати не можу. У закритій спільноті мене вистачає тільки на те, щоб зрідка по діагоналі читати те, що пишуть учасники про своє життя або батьки про своїх аутичних дітей. Іноді для мене занадто навіть просто бачити кількість цих історій. Трошки я розумію про високофункціональних аутистів з високим IQ. Часто вони за рахунок інтелекту все-таки непогано адаптуються, і з ними я перетинаюсь по роботі. Їхній головний притулок у нас — айтішка. Хоча і не тільки вона. Вони невидимі як для держави, так і для наукового дослідження, тому що в Україні майже не ставлять діагноз "аутизм" дорослим. Тим більше його не отримає високофункціональний аутист з розвиненим маскінгом — поведінковими моделями, які він тренує з дитинства, щоб виглядати нормальним і не потрапляти під булінг. Плюс, оскільки це психіатричний діагноз, завжди є питання, а чи не гірше буде його отримати, аніж лишитися непомітним. Тому мої припущення базуються на тому, яка картина з цим питанням вимальовується у Європі та на тому, що бачу в уже згаданій українській спільноті.  Значною мірою українські високофункціональні аутисти навіть самі не здогадуються про свій аутизм і не помічають власний маскінг.  Для добре адаптованого аутиста проблема виявляється в той момент, коли йому доводиться вилізати з дуже ретельно побудованої бульбашки "дім - машина - офіс - троє друзів" у непривітний світ. Тому що він абсолютно безпорадний перед: 1. Мутними або агресивними соціальними взаємодіями. Головне джерело такої взаємодії, яке найскладніше прибрати і яке силою вторгається в життя — поліція, чиновники, державна медицина тощо. 2. Ієрархічними соціальними системами. 3. Сенсорними перевантаженнями. Тут гучні звуки, запахи, світло тощо. Взаємодія з такими обставинами призводить до завмирання і нездатності захиститися в моменті, а при тривалій дії — мелтдаунів, аутичного вигорання і депресії. Здатність їх толерувати практично не тренується, це вроджені особливості мозку.  Тобто тут ми маємо ситуацію, коли в тепличних умовах людина здатна видавати надзвичайний інтелектуальний продукт, а поза теплицею тотально втрачає все. Тих, кому від початку не пощастило з тепличними умовами, ми іноді помічаємо на периферії поля зору. Це дивні задроти з гімняним життям. Шо з цим робити — не знаю. Просто роздуми.

А де це я?)