Гриби, гроби і дисертації
Навколофольклорні та антропологічні нотатки. Тут пишу про експедиційні реалії, цікаві етнографічні знахідки, наукові спостереження, розвиток української й не тільки культури. Авторка — Дар'я Анцибор (Для зв'язку @dariaantsybor)
Show more- Subscribers
- Post coverage
- ER - engagement ratio
Data loading in progress...
Data loading in progress...
Поки там палає як не російський культурний центр в Нікосії, то свічки з Василем Блаженним, хочу написати про Чорнобиль. Сьогодні вже 37 років з дня аварії. Я народилася й росла в Києві, тому з садочка кожен кінець квітня перетворювався на дуже специфічний період комеморації: розповідей старших про те, як вони переживали весну-літо 1986-го, шкільних екскурсій до музею Чорнобиля, тематичних уроків, стінгазет і малюнків, запрошення ліквідаторів і переглядів фільмів, кожен з яких починався з того дзвінка диспетчерки. Нещодавно я робила доповідь на фольклористичній конференції й пробувала трошки зачіпати те, як ми — українці — зробили Чорнобильську трагедію частиною нашого життєвого досвіду на покоління вперед. Я доповідала про меми, які масово виникали наприкінці березня 2022 року. Тоді чимало сюжетів відродилося з оригінального чорнобильського фольклору (ті ж самі жарти про вдалий напіврозпад, гамма-самців, лучікі добра, фізичні аномалії (особливо в порівнянні з Чорнобаївкою) тощо), але був також великий пласт…
Перечитувала сьогодні експедиційні записи з Житомирщини і знайшла дуже незвичайний спосіб виганяти наслані хвороби. Респондентка розповідала, що в неї постійно помирали новонароджені діти, а останнє, яке вижило, кілька місяців мало страшну гарячку, яку неможливо було ніяк збити. Вона лежала по лікарнях зі своїм хлопчиком, поки одна лікарка сама не порадила їй йти до шептух і направила її в певне село, де таких водилося ще чимало. Там респондентці сказали, що вся проблема в тому, що її хата побудована на поганому місці. І ось там одна з них радить відробити хворобу... варениками! Їй радять зварити 17 вареників з різними начинками: просо, жито, пшениця, пшоно тощо, занести на своє поле і там, вітаючись, звернутися до хвороб свого сина, сказавши, що їх є 77, вона принесла вечерю їм всім, а далі ту миску лишити на полі і накрити сорочкою, яка перед тим була в контакті з дитиною. Потім вона ще розповідала, як миска пропала і як певний час нічого не росло там, але врешті поновилося. Ну, і дитина почала спокійно…