Σλάβο-Ἕλληνο-Ῥωμαϊκὴ Σχολή | Schola Slavo-Græco-Latina

Перекладається, але ще не кінець!

חֲז֖וֹן | ὅρασις | visio | ви́дѣнїе

חֲז֖וֹן

Правда існує: адже, якщо у кожного "своя правда", то її має і диявол, який має право на свою правду. Але якщо існує універсальна правда, то правда є одна єдина, і диявол став дияволом, бо не визнав правди, пішовши проти неї. А якщо існує правда, то твердо і існує справедливість.

Було б прекрасно, якби існував у світі нашому ось такий паралельний Старий Заповіт.

מִ֭שְׁלֵי שְׁלֹמֹ֣ה בֶן־דָּוִ֑ד מֶ֝֗לֶךְ יִשְׂרָאֵֽל Παροιμίαι Σαλωμῶντος υἱοῦ Δαυιδ, ὃς ἐβασίλευσεν ἐν Ισραηλ Parabolae Salomonis filii David regis Israhel При̑тчи соломѡ́на сы́на даві́дова, и҆́же ца́рствова во і҆и҃ли

Перше слово, яке Бог дарував розпізнати в цій закодованій мові, це "Бог" (אֱלֹהִ֑ים | Θεός | Deus | Бг҃ъ).

Ὁ ἅγιος ἀββᾶς Ἀντώνιος͵ καθεζόμενός ποτε ἐν τῇ ἐρήμῳ͵ ἐν ἀκηδίᾳ γέγονε καὶ πολλῇ σκοτώσει λογισμῶν· καὶ ἕλεγε πρὸς τὸν Θεόν· Κύριε͵ θέλω σωθῆναι͵ καὶ οὐκ ἐῶσί με οἱ λογισμοί· τί ποιή σω ἐν τῇ θλίψει μου; πῶς σωθῶ; Можливо, завтра буде продовження перекладу на словʼянську з грецького оригіналу.

ВІДКРИВАЄМО ТИРАЖ ПАТЧІВ «ХРЕСТ РУСІ» Формат патчу: прапор із зображенням Звіринецького хреста - унікального символу домонгольського Києва XI–XII століть. Його автентичний силует із розширеними кінцями та грецьким написом «Ісус Христос - Переможець» (NIKA) зберігся у первісному вигляді на стінах завалених печер. Голгофський стяг - найдавніший відомий прапор Київської Русі. Автентичний, стислий і вкрай символічний прапор користувався популярністю на Русі багато століть. Цей символ свідчить про роль Русі у світі як Царства Божого на землі. Розмір: 80-50 мм Ціна: 500 грн Зв'язок: @bisovnyabot

Familia Slava augetur.

"ВІД КОРІННЯ ДО ВІЧНОСТИ": вступне слово перед виступом у "Павільйоні Незгоди", Венеція, Campo San Leonardo (переклад з італійської, адже публіка була італомовною). Колись читаючи платонівський "Бенкет", я звернув увагу на те, що Філософ мовить про музику: діалог, де Сократ розмірковує про ідею Еросу (який є не лише шанованим божеством, а передусім уособленою силою). Він приходить до такого висновку щодо музичного мистецтва: «Музика — це любовне знання про гармонію та ритм» (καὶ ἔστιν αὖ μουσικὴ περὶ ἁρμονίαν καὶ ῥυθμὸν ἐρωτικῶν ἐπιστήμη): тобто музика є близька до найшанованішого божества грецького пантеону, який є і уособленою сексуальністю, і творчістю. Також музика є в числі царини artes liberales (вільних мистецтв), яких рушійною силою є той самий Ерос. Ось вам і приклад: щоразу, коли ми відкриваємо для себе щось нове у старовинному ("коріння"), це, на мою думку, і є "вічністю"; це ознака вічності, бо воно вражає нас та змінює знов і знов, хоч і минуло понад дві тисячі років. Назва нашого концерту — "Від коріння до вічности" надзвичайно вдала. Адже якщо говорити про мій власний шлях, то саме через коріння я пізнав те "вічне" і тепер проповідую його іншим. Коріння не може бути тимчасовим, бо все вічне з часом лише визріває і стає ще прекраснішим: адже в давньому завжди криється нове відкриття. Коли це відбувається — коли ми з покоління в покоління відкриваємо щось заново, — я особисто називаю це «вічним». Саме так я й прийшов до вивчення давніх мов, повернувшись до витоків європейської цивілізації: адже через вічне греко-латинське слово передаються вічні ідеї. А тепер щодо інструмента: мій інструмент називається "кобза", а музичні знання та традиція кобзарів і бандуристів 5 листопада 2025 року були визнані ЮНЕСКО нематеріальною культурною спадщиною. Кобза — це інструмент типу лютні, але, на відміну від інших європейських (народних!) лютень, вона є своєрідною "напіварфою" (і це типова риса саме нашої української лютні) завдяки відкритим струнам. Тут є струни, що звучать як Sol–Ut–Re–Sol–La–Re, а також Sol–La–Si bemollis–Ut–Re–Mi-bemollis. Етимологічно слово "кобза" має тюркське походження, а перші згадки про неї датуються XVI століттям. Спочатку на ній грали козаки, тому цей інструмент у моїх руках — це "козацька кобза", тобто лютня, на якій від початку грали давні українські воїни. Музичне мистецтво кобзарів, бандуристів і лірників, яке ми знаємо сьогодні, за дослідженнями, сягає початку пізнього Середньовіччя, часів існування Руської держави. Наприклад, у Софійському соборі в Києві є фрески із зображенням давніх музикантів, спадкоємцями яких є сучасні виконавці. До XVIII століття це явище остаточно сформувалося. Вони були музикантами — γέροντες, «старцями», мудрими літніми музиками, які слугували передусім проповідниками християнської моралі: адже як священники проповідували в церквах, так ці старці через музику проповідували поза храмами, на вулицях, серед людей. Ймовірно, саме сліпота (бо зазвичай цією справою в Україні займалися невидющі чоловіки) сформувала цю дуже сакральну й таємничу культуру: вони навіть мали власну таємну мову. Вони мали й іншу надзвичайно важливу місію — передавати історичну пам’ять. Окрім проповіді християнської моралі через величні канти, вони були також живими стовпами пам’яті про минуле. Зокрема, «дума» — це найдавніший жанр епічних пісень, які оповідають про перемоги й поразки предків та визначні історичні події. Музикант XIX століття Остап Вересай був одним із останніх прямих спадкоємців такої епічної традиції: його називали «Гомером руських", тобто "українських степів». Він грав на козацькій кобзі, і модель моєї кобзи загалом відтворює його інструмент. Отже, весь кобзарський репертуар, відомий нам сьогодні, збережений і переданий саме цими цехами та братствами таких музикантів. Цей репертуар дуже багатий, адже давня традиція сліпих музикантів змогла донести до нас чудові зразки пісень — як духовної, так і світської музики.

P.S.: також серед підписників, чи є знавці біблійної єврейської мови? Обʼявіться, буду радий!

Кому відома праця Ансельми Кентерберійського De veritate (Про правду)? Хтось читав? Може, щось подібне у грецьких отців є?

Familia Slava sequitur.

P.S.: переклад з латинської на швидку руку, якщо будуть lapsus interpretationis, прошу вибачення, але думаю, що переклад досить ясний. Якщо потрібно оригінал - надішлю. Висновок зробіть ви, дорогі читачі, щодо Трійці у Бл. Августина.

Твердо віримо та вірно сповідуємо, що Отець породив Слово [Verbum < Λόγος], тобто Премудрість, з якої все вийшло; що породив Він єдинородного Сина: Єдиний Єдиного, Вічний Вічного, найвище Благо рівне Йому Благо; і що Дух Святий належить Отцю та Сину однаково, будучи єдиносутній і так само вічний; що це Слово є цілковито Трійця згідно з кожною своєю іпостассю, і водночас єдиний Бог по своїй нероздільності, і також Господь всемогутній через свою нероздільну всемогутність; так воно є, щоб кожна окремо іпостась вела до розуміння єдиного та всемогутнього Бога, коли три іпостасі єдиносутні є, не як три всемогутні боги, але натомість як один всемогутній Бог: велика ж сила єднає ці три іпостасі, адже так захотів себе проповідувати Бог. Однак чи належить благому Отцеві та благому Синові Дух Святий, який є спільний однаково для Них, може прояснити Їхнє благо, і не наважуся видати занадто сміливе судження; однак, направду, легше мені буде сказати, що Дух, це святість кожного з Них, Він не є Їхньою якістю, однак є третя суть в Трійці. Відтак до наступного висновку підводжуся, що Отець є Дух, і Син є Дух, що Отець є Святий, і Син є Святий, власне, тому і сам Дух "Святий" називається, ніби це святість Їхня, що є водночас сутня та єдиносутня для Них обох. Бл. Августин, Про Град Божий, XI:24 (Порівняння Града Божого з Трійцею)

Матиму виступ 28-го числа у Венеції.