Грамота.ua

Бік і сторона 🤔 З одного боку чи з однієї сторони? Слова бік і сторона мають різні значення. І вони лише іноді можуть бути взаємозамінні. 📌 Бік – це: 🔸 частина тулуба (взятися в боки, руки в боки, бути під боком, нам'яти боки); 🔸частина предмета (лицьовий бік); 🔸певне місце або місцевість (перепливати на той бік, на цьому боці річки); 🔸напрям інтересів (бути на боці добра, бути на її боці); 🔸погляд, думка (з боку фізики, з юридичного боку). 📌 Сторона – це: 🔸простір, місцевість, край, (...запануєм і ми браття у сторонці, північна сторона, південна сторона); 🔸математичний термін (сторони прямокутника); 🔸особа, група осіб, організація (сторони договору, сторони у справі, потерпіла сторона); 🔸складова частина, елемент (сильна сторона, слабка сторона). Якщо йдеться про порівняння чи зіставлення чогось, тоді потрібно вживати з одного боку, з іншого боку тощо.

Зворотний чи зворотній? 📌 Правильний варіант написання цього прикметника – зворотний. У правописі (§33) сказано, що суфікс -н(ий) вживаємо у більшості прикметників (західний, холодний, народний, влучний, природний, принадний). А суфікс -н(ій) вживаємо порівняно у небагатьох прикметниках (братній, хатній, суботній, майбутній). Здебільшого -н(ій) вживаємо, якщо перед н є шиплячі ж, ш: (ближній, колишній, зовнішній, художній). Проте ці правила чітко не працюють. З кожного є винятки, як-от: потужний (хоча ж перед н), дружний і дружній (тут взагалі написання залежить від значення слова). Та українським прикметникам притаманне пом'якшення. І те, що вам хочеться написати зворотній замість зворотний, не випадково ☝️ До сумнозвісного правопису 1933 року чимало прикметників писали з суфіксом -н(ій): додатній, прямокутній, західній, східній тощо (С. Караванський "Секрети української мови"). І поступово ця тенденція повертається в ужиток. До речі, те саме стосується й слова природній, хоча словники фіксують єдиний правильний варіант – природний. Але мова розвивається, змінюється, адже її творять мовці, і тому цілком можливо, що в недалекому майбутньому ці варіанти написання будуть паралельні або ж пом'якшений варіант витіснить твердий 😉

Чи реально вивчити 1000 українських слів за рік? «Чудова мова» вважає, що треба навіть більше! Словникові статті, приклади з літератури, близькослови, сталі вирази, приказки, прислів'я у видивах та ілюстраціях — все, щоб позбутися суржику та збагатити своє мовлення. «Чудова мова» — нудно не буває. Тут вчать української весело. Заходьте!

Пошерити / поширити Ми так часто вживаємо англіцизм пошерити, що ще трохи й будемо робити помилки в слові поширити. 📌 Слово пошерити – це сленг. Його утворено від англ. share – ділити (-ся). 👉 Пошерити історію, пошерити думки, пошерити допис, пошерити документи. Але це слово стало популярним не лише в розмовному мовленні, а й у публічному, офіційному, і я справді помічаю, як воно витісняє дієслово поширити 🚩 Наприклад, замість поширити інформацію часто чую пошерити інформацію. Але пошерити і поширити не завжди мають тотожні значення. 📌 Поширити – це передусім робити ширшим, більшим за розміром робити більшим за обсягом, складом, змістом; розширювати сферу впливу на когось чи щось, робити відомим для багатьох. У випадку з інформацією, дописом, ці слова ще взаємозамінні (тут лиш треба враховувати стиль мовлення): пошерити допис = поширити допис, але сказати пошерити запах – уже не те (запах можна поширити), як і поширити документи (тут ліпше поділитися документами або ж пошерити). Тому будьте обережні з цими словами. І віддавайте все ж перевагу слову поширювати, а то якось образливо, що сленг витісняє загальновживане словечко 😉

Що не так з цим реченням 👇 📌 Як розпізнати та протидіяти булінгу. Дієслово розпізнати вимагає після себе іменника в знахідному відмінку (розпізнати що?), а протидіяти – давального (протидіяти чому?). А отже, так поєднувати однорідні члени речення не можна. Це граматична помилка. Щоб двічі не повторювати слово булінг після кожного дієслова, його можна замінити займенником: 👉 Як розпізнати булінг та протидіяти йому. Або можна й взагалі перебудувати речення ось так: 👉 Булінг: як розпізнати та протидіяти

Чи живі ще присвійні прикметники? Усі прикметники української мови традиційно поділяють на 3 розряди: 📌 якісні (називають певну якість ознаки: твердий, сильний, розумний, гарний); 📌 відносні (називають ознаку через відношення до предметів: український, шкільний, лісовий, міський); 📌 присвійні (називають ознаку, що виражає належність комусь: Галина картина, сорочине гніздо, Оксанин олівець, Сергієва книжка). Ну годі вже з тим сорочиним гніздом, але скажіть чесно: чи часто ви чуєте фрази  Оксанин олівець, Галина картина чи Сергієва книжка? Я давненько не чула. І, як на мене, ці словосполучення здебільшого віджили своє. Вони гарно вписуються в художнє мовлення, а от в розмовному звучать уже якось штучно. Тож на запитання "Чия це книжка?" частіше можна почути: "Це [книжка] Сергія". Дедалі частіше родовий відмінок іменника вживають замість присвійного прикметника, адже він означає належність речі комусь або чомусь: 👉 гавкіт собаки (замість собачий гавкіт); 👉 картина Галі (замість Галина картина); 👉 олівець Оксани (замість Оксанин олівець). До речі, у діловому мовленні для позначення належності чогось комусь треба використовувати тільки родовий відмінок: 👉 нерухоме майно Бондаренка (а не Бондаренкове нерухоме майно); 👉 заява Васильчука (а не Васильчукова заява); 👉 інвентар секретаря (а не секретарів інвентар). Отака несправедлива доля у присвійних прикметників. Витісняє їх родовий відмінок та й годі. Як гадаєте, чи є в присвійних прикметників шанс на життя в українській мові? Чи з часом вони повністю відійдуть у забуття?

​​📖Станьте частиною спільноти знавців та любителів української культури прямо зараз! «Українська мозаїка» – канал, у якому кваліфіковані викладачі діляться знаннями з української мови, літератури та історії України🧩 Що вам пропонують? 🔎 ▫️цікаві історичні факти; ▫️тести з усіх 3 предметів; ▫️дати важливих історичних подій; ▫️тлумачення маловідомих слів; ▫️стислі перекази літературних творів; ▫️історичні фотографії та карикатури; ▫️зрозумілі пояснення правил; ▫️та багато іншого. Приєднуйтеся до «Української мозаїки» та насолоджуйтеся культурними подіями, які змінять ваш погляд на Україну! 🕰 💛

Скільки помилок побачили? 😂😂😂

Новітні фразеологізми Зазвичай, фразеологізми асоціюються з життєвою мудрістю, перевіреною роками. Але стійкі словосполучення – це не лише про щось давнє, вони з'являються і зараз. Події в країні впливають на мову, і від цього народжуються ой які колоритні вислови. Деякі з них житимуть ще не одне століття. Погляньмо, скільки ж фразеологізмів виникло з початку повномасштабної війни 👇 📌 батальйон "Монако" (про заможних ухилянтів, які відсиджуються за кордоном і "щиро вболівають" за долю країни); 📌 два–три тижні максимум (невизначений термін, дуже довго); 📌 піти за російським кораблем (зазнати поразки); 📌 відправити на концерт кобзона (= відправити на той світ); 📌 за поребриком, на болотах (десь на росії); 📌 насипати ваті бабовни (дати відповідь рашистам у виді вибухів); 📌 відбій повітряної тривоги (коли уже не треба робити щось термінове); 📌 боже, яке кончене (про чиїсь неадекватні висловлювання чи поведінку); 📌 знову невдало покурили (вибухи на території рашистів); 📌 цей день настав (про день Х, до якого треба бути готовим; про плани / мрії, які нарешті здійснилися); 📌 стало краще – буде гірше (про те, що треба тримати баланс між позитивом і негативом); 📌 все буде Україна 🇺🇦 Доповнюйте список у коментарях 😉⬇️

По/тихеньку й по/маленьку: як пишемо 🤔 Прислівники потихеньку (потихенько) й помаленьку (помалу) пишемо разом. Чому разом? ☝️ Складні прислівники, утворені поєднанням прийменника з прислівником, прийменника з іменником, прийменника з прикметником пишемо разом (Український правопис, § 41).

Якою буде українська мова через 200 років Поки ми тут б'ємося за те, як правильно "Добрий вечір" чи "Доброго вечора", науковець Пилип Селігей розмірковує над глобальнішим питанням – якою буде українська мова через 200 років. А вона таки тоді буде. У праці "Українська мова у 2222 році" він висловлює власні прогнози, що може змінитися, зникнути, з'явитися в нашій мові. Ось кілька цікавих припущень автора: ⬇️ 📌 Оскільки українська мова не любить нагромаджень важких для вимови звуків, тяжіє до чергувань голосних із приголосними, то, можливо, колись в українській мові   закріпляться такі варіанти написання й вимови слів: кілометер, міністер, Олександер, радіво, какаво, відево тощо. 📌 Цілком імовірно, що поряд з українською кириличною абеткою буде ще й латинська. 📌 Можливо, повністю або частково зникне рід іменників. Яка різниця, якого роду слово озеро, якщо це неістота?! Рід потрібен сьогодні для вказівки на стать. Тож чоловічий і жіночий можуть ще протриматися, а от середній має всі шанси відійти у небуття. 📌 Зникнуть і деякі відмінки. Називний відмінок уже помітно витісняє інші, зокрема кличний (Оксана, допоможи замість Оксано, допоможи) та родовий (випив чай замість випив чаю), тож у майбутньому ця тенденція посилюватиметься ☝️ 📌 Буде більше простих речень. Значно менше буде складнопідрядних речень. Писати в стилі "коротко й просто" будуть не лише в соцмережах, а й в книжках та пресі 😊 📌 Спроститься пунктуація. Зрідка вживатимуться двокрапки й тире, з'являться нові розділові знаки. Можливо, як розділові знаки дозволять вживати емоджі 🤔 📌 Найсильніше зміни відчуватимуться на рівні лексики. Багато слів, якими ми користуємося зараз, зникнуть, натомість прийдуть інші слова, які відповідатимуть майбутнім реаліям. Джерелом виникнення нових слів, очевидно, будуть іноземні мови 🤷‍♀️ Що ж, це лише припущення. На жаль чи на щастя, ми  з вами не дізнаємося, якою буде українська мова в майбутньому. Та наше завдання зараз – зробити так, щоб вона продовжувала жити на вустах і в серцях наступних поколінь 🫶 А ви колись уявляли собі українську майбутнього?

Уві сні, у ві сні, увісні чи у вісні? Які тільки варіанти написання не траплялися мені 🤦‍♀️ Ходімо розбиратися, як же правильно. ✅А правильний і єдиний варіант – уві сні. Українська мова не любить нагромадження однакових голосних та приголосних звуків. Уникнути цього допомагає чергування у // в, і//й, з //із //зі (зо), б//би, -ся /-сь тощо. Завдяки цьому можна досягти милозвучності мовлення. 📌 Уві / вві / ув – це варіанти прийменників (префіксів) у, в. Найчастіше вони трапляються в розмовному та художньому мовленні. 👉 Засіяла зірка уві млі (П. Воронько). 👉 Він тремтів та схоплювався з лави, як хто ввіходив до хати (М. Коцюбинський).

ПІБ чи ПІП 🤔 Як тільки не записують абревіатуру від "прізвище, ім’я, по батькові". Єдиним правильним варіантом є ПІБ, оскільки ми скорочуємо за першими літерами повнозначних слів: прізвище (П), ім’я (І), по батькові (Б). По – це прийменник, тому його до уваги не беремо. Крапок між літерами абревіатури теж не ставимо.

Ігорьович чи Ігорович: як записувати ім’я по батькові в документах Можна сотні разів доводити, що правильно Ігорьович, а не Ігорович, тикати носом у правопис, розпинатися, кричати про це в інстаграмі й тіктоці, але, але… На практиці все це не працює. На жаль 🤷‍♀️ Щойно ви стикнетеся в роботі з документами, то у вас виникне проблема: і як тепер писати, якщо в паспорті він Ігорович, а за правописом треба писати Ігорьович? Для мовознавців це взагалі не проблема. Ну змінили правопис, та й змінили. Це нормально, що правила переглядають, оновлюють. Так і має бути. Але це питання з площини лінгвістичної переходить в юридичну. Будь-яка дріб’язкова розбіжність у вашому імені, прізвищі чи по батькові в різних документах – все: доведеться довго й нудно доводити, що ви – це ви ледь не в суді. Бо юристи вважають, що Ігорович – це одна особа, а Ігорьович – уже зовсім інша 🤦‍♀️ Але це не так. Змінилося лише написання, а не значення слова. Ігорьович же не став від цього Петровичем. Інша річ, якщо людина усвідомлено змінює своє по батькові, скажімо, з того ж таки Ігорьовича на Петровича, бо все життя вважала, що її батько Ігор, а ним виявився Петро. Коли я читала лекції з ділової української мови для працівників судів, то від ейчарів постійно чула це запитання: що ж нам тепер робити з тими Ігоровичами? Відповідь дати дуже складно. Досі немає жодних інструкцій, як працювати з офіційними документами, враховуючи зміни до правопису. І це величезна проблема, яка лише розхитує правописні норми 😔 Що можна з цим зробити* Було б добре, якби Міністерство юстиції опублікувало офіційні роз’яснення, у яких, наприклад, встановило, що Ігорович = Ігорьович, що в документах, виданих до набуття чинності змін до правопису, треба писати за старим зразком, а в документах, виданих після – за новим. І це не потрібно сприймати як юридичну розбіжність. Тоді б і  Ігорьовичам (Ігоровичам) не довелося перейматися, що потрібно змінювати документи (а  це не безплатно), і з юридичного боку не виникало б жодних проблем. *Це лише пропозиція, яка, на мою думку, полегшить роботу з документами. Я не юрист, а тому не знаю, як коректно врегулювати це питання з погляду права. То як все ж таки записувати Саме в документах я рекомендую орієнтуватися не на правопис, а на те, як ім’я по батькові записано в паспорті, свідоцтві про народження тощо. Якщо там написання Ігорович, то так і записуйте в решті документів, принаймні доти, доки не буде офіційних роз’яснень. Інакше в одних документах буде Ігорович, в інших Ігорьович, а потім людина не зможе отримати пенсію чи спадщину, бо їй відмовлять через розбіжність у написанні імені по батькові 🤪

Чому Іван Котляревський написав "Енеїду" живою народною мовою Насправді Іван Котляревський не ставив собі конкретної мети – створити літературну українську мову. У його часи навряд чи про це взагалі хтось думав усвідомлено. Тоді лише зароджувався інтерес до вивчення мови, фольклору, народних традицій і звичаїв. У XVIII ст. була прірва між тією мовою, якою друкували книги, вели діловодство, і тією мовою, якою розмовляли в побуті. Книжна староукраїнська мова містила чимало церковнослов’янізмів, а її граматика була надто складною, тож вона була не зрозумілою. До всього того книжну українську мову забороняли. Бо ж пам’ятаємо, що українські землі тоді були в складі Російської імперії, а Російській імперії українська мова була як кістка в горлі. Наприклад, з 1729 року був указ переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження; 1763 року заборонено викладати українською мовою у Києво-Могилянській академії; 1784 року українською заборонено викладати, а обов’язковою до вивчення мала бути російська. Оскільки писати книжною українською мовою було неможливо через постійні утиски, Іван Котляревський написав поему "Енеїда" живою народною мовою, оскільки на той час її ніхто не використовував як писемну, а тому її ще ніхто не забороняв ☝️ Це був водночас виклик і насмішка на усі заборони Письменник вперше записав, як звучала українська мова серед народу, використавши кращі зразки народної творчості. Поему "Енеїда" недарма називають енциклопедією українського народу. Завдяки цьому твору ми можемо дізнатися, як називали одяг, взуття, головні убори, страви, продукти харчування, зброю, знаряддя праці, музичні інструменти, які обряди, звичаї, традиції побутували серед населення тощо. Усього цього не знайти в літературі, написаній книжною мовою. І саме тому цей твір настільки цінний і важливий для нас. Ось так Іван Котляревський став зачинателем української літературної мови. І вже після цього всі наступні спроби писати твори живою українською мовою були усвідомленими. І так українська мова отримала свою літературну форму. З Міжнародним днем рідної мови, друзі! Любімо. Цінуймо. Бережімо... ❤️

Звідки походить слово герб Сьогодні День Державного Герба України.  Саме 19 лютого 1992 року тризуб став державним символом незалежної України. Саме слово герб ми запозичили з німецької мови через посередництво польської. Німецьке слово Erbe перекладається як спадкоємець. До речі, воно споріднене з праслов’янським *orbъ – парубок ☝️ У старочеській мові слово erb набуло нового значення – родовий знак спадкоємця. Ну а згодом це слово стали вживати не лише як родовий знак, а і як символічний знак міста, регіону, держави тощо.

Коли виникла українська мова ✍️ Назвати точний рік, ба більше, навіть століття, неможливо. Та формуватися й розвиватися українська мова почала з розпадом праслов’янської мови на окремі діалекти – приблизно з VI–VII ст. н. е. до  XI ст. н.е. На думку мовознавця Юрія Шевельова, її утворили києво-поліський та галицько-подільський діалекти слов’ян. І це був протоукраїнський період розвитку мови. З XI ст. до XIV ст. тривав давньоукраїнський період. З’явлися перші писемні пам’ятки. “Повість минулих літ”, “Слово о полку Ігоревім” написані давньоукраїнською мовою. Проте давньоукраїнська не була єдиною цілісною мовою в сучасному розумінні. Термін “давньоукраїнська мова” треба розуміти як суміш різних діалектів, якими розмовляли жителі Русі. Для написання ж більшості текстів, передусім релігійних,  як літературну використовували церковнослов’янську мову. У XV–XVI ст. оформлюється фонетична система української мови.  Як літературна все ще домінує церковнослов’янська мова. Але вона доступна для розуміння не всім, тож починаються спроби перекладати релігійні тексти “про‌стою мовою”, тобто мовою, більш-менш наближеною до тогочасної розмовної. У XVI–XVIII ст. староукраїнську мову використовують у діловому письменстві, у літописах. Проте книжна мова ще далека від живої розмовної. З “Енеїди” Івана Котляревського розпочався розвиток нової української літературної мови, адже це перший літературний твір, написаний живою розмовною українською мовою.  А поява “Кобзаря” Тараса Шевченка утвердила українську як літературну мову, адже мова поета була зрозумілою кожному. З часів Шевченка українська мова помітно змінилися. З’явилися нові слова, змінилися підходи до словотворення й побудови речень. Мовознавці не раз переглядали правопис, видали незліченну кількість праць з історії української мови та її сучасного стану, уклали сотні різноманітних словників 📚 Розвиватися й змінюватися українська продовжує і зараз. І те, якою вона буде завтра, залежить від кожного з нас 😉

​​Хочете досконало володіти українською? Дізнатися найпотаємніше з історії і зануритися у творчість українських письменників?📚 «Українська мозаїка» – телеграм-канал, у якому кваліфіковані викладачі діляться знаннями з української мови, літератури та історії України 🧩 🤔 Нумо перевіряти ваші знання! Запитання: 👇👇👇 У якому році Україна стала незалежною?

Чи завжди перед що ставимо кому 🤔 Є такий шкільний стереотип, що перед сполучником що завжди треба ставити кому. Але це не так. Перед що кому не ставимо: 📌Якщо перед що є заперечна частка не: 👉 Хотілось би знати не що він сказав, а як він сказав. 📌 Якщо підрядна частина речення складається лише з одного слова: 👉 Він мав щось робити, але не сказав що. 📌 Якщо що входить до складу таких конструкцій: 👉 невідомо що, кричати що є духу, говорити все що завгодно, роби що хочеш, будь що буде, не що інше як, не те що, тільки й розмов що. 📌 Якщо що є частиною складеного сполучника, як-от: тому що, через те що, завдяки тому що, незважаючи на те що, попри те що, дарма що:* 👉 Засідання не відбулося, тому що не було кворуму. *Але будьте уважні. Може бути так, що в головній частині речення є вказівні слова той, та, те, ті, тому, того, а підрядна частина цього ж речення приєднана за допомогою сполучника що. І тоді перед що кома має бути. Порівняйте: 👉 Діти не вийшли на прогулянку, тому що пішов дощ. 👉 Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає. Відчуваєте змістову й інтонаційну різницю? А взагалі не прив’язуйте розділові знаки до слів. Ми не ставимо їх перед якимись чітко визначеними словами. Бо якби так було, уявіть як легко можна було запам'ятати правила пунктуації. Керуйтеся логікою, базовими знаннями із синтаксису та іноді заглядайте в правопис 😉