тексти без назви

вона не любила жахливо затягнуті ранки, каву з солодким сиропом і запах імбиру. не бачила того, із ким розділила б світанки, бо все віддала ненадійному пасажиру. відмовлялась від речень, щоби не ставити крапку, в пустих діалогах шукала щось надважливе. їй так докучали жахливо затягнуті ранки, бо в них не вбачала щось тепле і особливе.

її улюбленими квітами стали серпневі соняшники. вона слухала інді-поп виконавців і трохи старого джазу. вона не любила троянди, які надсилали їй шанувальники, та чомусь зберігала, отримавши кожного разу. її прихистком серед бурі ставала лірична музика. фотокáртки на стінах говорять до неї про дещо важливе. її забували ніби забутого кимось під партою ґудзика та було в ній, насправді, щось загадкове і особливе.

кожен раз і кожен раз, коли вона приймала рішення закривати душу, відчуваючи холод від того, кого насправді любила, ставила собі за мету випромінювати байдужість попри те, що її тепле серце їй говорило. і кожен раз, коли вона проживала біль на найвищому рівні, рахувала самотньо зорі, огортаючись вдома ковдрою, її нищили ті, які іншим здавалися дуже сильними, а вона по якимось причинам їм надто гордою.

крилаті ракети колись існували як вирази. їх випустив той, хто не знає, як їх зберігати. їх випустив той, хто ладен трощити без примусу, його імʼя - ворог. він здатен міста підривати. великі солдати колись виглядали як діти. їх виростив той, хто не знає, як їх навчати. замість куль тут могли б посадити привабливі квіти, та їх висадив ворог, що здатен міста підривати.

дихотомія ти ніби хвороба, якою бажаю хворіти, логічна причина моїй нескінченній уяві, яка не дає мені права зі спокоєм жити, обіймаючи серце постійно і по спіралі. ти ніби роздвоєння, тихе прискорення серця, яке потопає в ударах його ж аритмії. це схоже на мед із присмаком стиглого перцю, це схоже на біль у присутності дихотомії. (текст не має адресата)

укотре переконавшись, що слова нічого не варті, спостерігаю за вчинками – вони говорять мені про твою несправжність. я давно не згадувала про біль, яка самотнім тихоокеанським островом залишилась в мені після нашої останньої розмови, проте сьогодні все знову перевернулось з голови до ніг – хоч у чомусь ти проявляєш свою постійність. в нанесенні ран іншим. ти ніколи не розумів того, що відчувають люди. холод був навіть там, де мало битись гаряче серце, а теплоту ти дарував тим, від кого очікував щось у відповідь. меркантильність, меркантильність, меркантильність.. тричі повторивши це слово, занурюсь у спогади, які без суму прокрутити неможливо. ставивши ножі в спину ближньому, можеш сам наштирхнутись і отримати набагато більше гіркоти. тому я переконана, що слова нічого не варті – варто (просто) спостерігати за вчинками, тільки тоді робити висновки. і кожен зробив свої.

https://youtu.be/Q3VjaCy5gck?si=-2Jyb9wdpW607y5Y пісня, яка торкається глибин серця ❤️‍🩹

(не)існуюче не те, щоб вони були економними.. їм просто подобалось кожен четвер зустрічатись, брати каву по ваучеру в Маці з маленькою картоплею фрі та йти на озеро Лебедине, щоб зустріти захід сонця. хоч обставини і люди в їхньому житті змінювались надто швидко, місце для спільних зустрічей залишалось незмінним. попри роки вони тримались один за одного, бо разом приємніше серцю. вона терпіти не могла ґудзики і чорний чай, а він любив знаходити підхід до складних і нестандартних характерів, тому просто дарував їй соняхи. коли наставали холоди, вони закидували один одного сніжками і теплими словами, зігріваючи душі. вуличні ліхтарі освітлювали їхню темряву, аби вони могли і надалі світити іншим. навряд хтось зрозумів би їхній маленький всесвіт, який вони створили разом, але це не зупиняло їх створювати. контекст війни змушував їх бути радикальними та сміливими, не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. і так було кожен четвер.

🫀

безкінечні рядки залишали «тире», бо трьох крапок для них було мало. раз на рік на вокзалі я бачив тебе і це мене рятувало. дні тривали як вічність, яка не мине, і як юність, яку відібрали. раз на рік на вокзалі я бачив тебе, але щось мене зупиняло. безкінечні рядки залишали «тире», бо три крапки усе не вміщали. раз на рік на вокзалі чекав я тебе, бо обійми мене рятували.

Пиши мені частіше, я ж не знаю чи твій будинок і тебе не розбомбило. Як я? Учора обпеклася чаєм, заправила авто (пальне знайшлося дивом!), читаю нову книжку (у перервах між новинами з усіх можливих чатів). Не п'ю більш заспокійливого - дивлюсь меми (без фанатизму) й запиваю М'ятою. Зір часом падає на туфлі нові (підбори, з блискітками, в них би на побачення!) Флешбек. Бо серце без моєї волі по світу Їздить в чемоданах друзів (їх не втрачено?) А знаєш, нерозібрана ялинка і досі в залі.. (розберемо потім разом?) По перемозі, на новій сторінці історії вівчарку заведу, у нову вазу поставлю квіти (хочеться тюльпанів), І взую туфлі з блискітками.. Так красиво мріється, як бачу на екрані "Н, мій будинок і мене не розбомбило.." @oli.redhead

Пиши мені частіше, я ж не знаю чи твій будинок і тебе не розбомбило. Як я? Учора обпеклася чаєм, заправила авто (пальне знайшлося дивом!), читаю нову книжку (у перервах між новинами з усіх можливих чатів). Не п'ю більш заспокійливого - дивлюсь меми (без фанатизму) й запиваю М'ятою. Зір часом падає на туфлі нові (підбори, з блискітками, в них би на побачення!) Флешбек. Бо серце без моєї волі по світу Їздить в чемоданах друзів (їх не втрачено?) А знаєш, нерозібрана ялинка і досі в залі.. (розберемо потім разом?) По перемозі, на новій сторінці історії вівчарку заведу, у нову вазу поставлю квіти (хочеться тюльпанів), І взую туфлі з блискітками.. Так красиво мріється, як бачу на екрані "Н, мій будинок і мене не розбомбило.." @oli.redhead Підписуйся на @zhyvyy і підтримуй тут

текст написаний на основі: - смачних фініків, якими нас пригостив товариш - фрази в кав’ярні на Золотих - брудних кросівок - тебе

ми їли фініки у старому парку, сміючись до сліз і запиваючи негазованою пляшкою «Моршинської», гуляли до того, як біла підошва стане сірою і вигукували недоречні жарти. ніхто не знав, що моя туга за тобою притуплялась подібними зустрічами, але від того не ставала меншою. а потім я залишався один-на-один із собою і Богом, починаючи зі звичного «а що, якщо я так тебе ніколи і не зустріну?» відповіді не знаходив, проте продовжував малювати уявні картини. світ обертався, час минав надто швидко, а з часом минала надія на твою появу. сподіваюсь, що в твоєму серці вона до останнього не помирала. ці думки пролетіли у ту мить, коли ми їли фініки у старому парку, запиваючи негазованою пляшкою «Моршинської» і сміялись так, щоб не плакати.

зранене серце несе рани іншим людям.

в моїй голові постійна боротьба за мир під час війни. іноді здається, що я не витримую того тиску, який лунає загрозами балістики і вибухами. але Твій образ вимальовується десь здалеку і стає легше. Ти ніколи не вимагаєш того, що мені не під силу віддати. все, що Тобі потрібно - це чисте серце. вибач, якщо навіть його я не в змозі запропонувати.. відчуваю, що воно стало ще черствішим і непохитнішим. але Ти продовжуєш показувати приклад любові, вміщаючи всіх. знаєш, в моїй голові постійна війна, проте боротьба разом із Тобою набагато цінніша за мир без Тебе.

скажи чесно: ти як?

замість зірок ми ловили руками ракети, які прилітали на крилах чорної ночі у цей час пів світу тримало це у секреті, а решта пів світу на все закривала очі замість обіду чашка холодного чаю, яку ми тримали в надії зігріти долоні мішали із цукром гіркі та нещадні печалі, бо вони залишились із присмаком терпкої солі

можливо, десь на іншому кінці планети також існує лірична дівчинка, яка читає книгу за книгою у старих вагонах метро, п’є каву літрами, не любить, але поважає джазову культуру, ходить по вулицях Рейтарської та бере в поїздки укулеле. можливо, десь на іншому кінці планети ця дівчинка також пише вірші про відстань, слухає сумні пісні PhilIt і Typeled, носить колечко з бісеру на великому пальці лівої руки і мріє про зустріч із тим, кого ще довго не побачить. можливо, десь на іншому кінці планети існує дівчинка, життя якої розділилось на два міста, яка затаскує адідаси та рожеві джинси до дірок, досі дивиться на зірки і заходи сонця із дитячим захватом, чиє серце прив‘язується до тих, кому вона байдужа. можливо цією дівчинкою є ти.