тексти без назви

історія с о н ц я та м і с я ц я у міжгалактичному пошуку того, хто міг би розділити з нею величезний внутрішній всесвіт, вона загубила допоміжний сонячний компас. радари збиті. шлях розмивається між зіницями очей. пил від падаючих комет покривав космічну землю замість снігу, а її потерті джинси стали кольору очей незнайомця, який також загубився в цьому просторі. тиша. безкінечна темнота. відсутність кисню. уламки ще неіснуючих спогадів раптово зʼявились у його свідомості та нагадали про її присутність. зірки ніколи не брешуть, вони просто вибухають, адже їм також самотньо лише існувати – їм потрібен хтось поряд. і саме тому вона завжди ховала свій внутрішній всесвіт у кишені жакету, сподіваючись на зустріч із тим, хто знайде втрачене і поверне сонячний компас назад до місяця.

зробила авторський переклад для однієї штуки і залила це на ютуб - не для активу, а для наявності самої роботи. планувала не ділитись в інсті, проте закину сюди 🤍 можливо тобі сподобається 🫂 https://youtu.be/x5XqPgDhdKI?si=Cob-i_ZnmEQpov3z

віртуальні обійми більше не зігрівають, нам усім бракує тепла – серце до серця, рука до руки. але все, що я маю, це віртуальні обійми, які ніколи не замінять живих.

к о с м о н а в т в цьому світі, де кожен собі - космонавт, океан величезний, філософ, світильник і місяць, я знайшов нескінченний, ніким нерозпізнаний скарб, який теплим серцем і злим одинаково світить. в цьому світі, де кожен є сам по собі, неприступна фортеця, мурал і темнюща вежа, я наважусь (укотре таємно) зізнатись тобі, зруйнувавши руками великі, будовані межі.

а давай купимо дешевий еспресо з автоматичної кавової машинки, зʼїмо булочку з сиром і будемо гуляти закинутим парком на дарницькій площі? трохи згодом це місто вкриється туманом, а я бачитиму лише твої очі, сповнені (парадоксально) сумом і щастям. ми будемо слухати наш спільний плей-лист, рахувати кількість падаючих зірок і мріяти про майбутнє, яке поступово ставатиме теперішнім. а давай поїдемо в інше місто, візьмемо друзів і затаримось попкорном, щоб по вечорах робити кінотеатри під відкритим небом? ти подаруєш мені декілька тюльпанів і покажеш оглядовий майданчик на місто, назвавши його «паперовим», як це зробив Джон Грін. а давай ми знову повіримо в диво, як у дитинстві, загадаємо бажання, яке неодмінно збудеться, і причепимо один одному крила на спину, аби нарешті навчитись літати? ці люди внизу нам здаватимуться такими маленькими.. а місто вкриватиме туман і падаючі зірки замість снігу, кількість якого порахувати буде неможливо. я бачитиму лише твої очі, в яких відбиватимуться вуличні ліхтарі.

створила набір стікерів цього каналу 🌙 додавай до своїх улюблених 🤍

подаруй мені серце без обгортки, яке я візьму, щоб удвічі прискорити удари свого. позич трохи світла, яке ти показуєш лише в моменти, коли поруч є я. здійсни мою мрію – покажи зимовий Львів і Одесу, які між собою зовсім не схожі, але такі свої. стань моєю музикою, розходься судинами так сильно, щоб цю пісню чув той, хто готовий її приймати. розкажи про своє місце сили, дозволь розділити його з тобою. подаруй мені серце, тільки без обгортки – інакше це все не матиме сенсу.

показуючи на неї пальцем, люди вигукували: «у неї замість легень – діра із зорями», а вона соромилась цього неба всередині себе. люди кричали: «її серце сприймає все надто близько», а воно просто було великим. його не зачепити було неможливо. люди озирались на неї, розмовляючи між собою: «вона не вміє ходити», а в неї під сірим худі вже довгий час пробивалися крила. люди дивувались: «вона часто плаче», а світ постійно бив у її маленькі ручки, які не могли протистояти обставинам самотужки. їй потрібен був друг. люди волали: «вона надскладна. не розуміємо», а вона несла зорі-крила-світ, борючись із обставинами та чекаючи на когось, хто буде поруч.

поверни мене в день, де я була 10-річною дівчинкою, яка очікувала на величезний торт із полуничною начинкою і традиційне «happy birthday, dear Настя». поверни у той день, коли я вперше впала з роликів і зламала ліву руку, а через тиждень співала з гіпсом на сцені районного будинку культури. поверни мене в день, в якому батьки купували мені чорнослив у шоколаді після вдалого виступу на художній гімнастиці. поверни у той день, у якому ще похід у МакДональдс відчувався як свято, у 23 лютого 2022 року, у день, коли я вперше взяла в руки мильничний фотоапарат, у день випускного з музичної школи, у перше вересня 11-го класу.. поверни мене в день, коли ми познайомились. я все одно оберу тебе.

«знову номер набираю, дуже страшно зізнаватись, що сумую і зникаю в темряві, на самоті..» (Asya & ILKIV - «Пообіцяй»)

у нас із цим містом дві легені одразу на всіх. коли його нищать, виходить, що нищать по черзі кожного. мій Київ у змозі зігріти лиш твій березневий гарячий сміх, який огортає любовʼю навіть мене тривожного. у нас із цим містом на двох майже кожен куток: кавʼярні, будинки, метро і підземні мости. тут люди зашиті в тонку павутину ниток, у нас із цим містом на двох, виявляється.. ти.

стань для мене винятком із погано написаних правил, намальованим від руки листом у 21-му столітті, радістю, яка замінила собою відчай, чашкою чорного чаю від укрзалізниці та метафорами в поезії, для яких не вистачить життя, щоб осягнути. стань для мене білими віршами, які загадково римуються між собою, абстрактним мистецтвом у всесвіті фізики та хімії, сольфеджіо, яке ніяк не запамʼятаю і музикою Шопена. стань для мене кущем троянд, які прикрасять собою всю оранжерею, довгоочікуваним голосом у темному лісі, теплим і бажаним «я вдома» і мрією, яку можливо досягнути. стань і залишся.

приходь, буде тепло 🤍

Запрошуємо вас на довгоочікуваний ВІДКРИТИЙ МІКРОФОН!🎉 21/12 17:30 Це буде перший Відкритий Мікрофон, який ми, Teolis та Melliby, організовуємо та проведемо для вас, в нашій улюбленій кав'ярні Melancholic Espresso Bar. На ньому ви почуєте пісні неймовірних @nastya.tkachuuk @anna_rieznik_ @osadcha_olya Але не тільки вони запалять цю сцену, також ви зможете насолодитись чудовою поезією. Хочеш поділитись своєю творчістю? Тоді записуйся в діректі та готуй до 2-3 пісень або віршів. Або записуйся як глядач і надихайся творчістю інших✨ Вхід: вільний донат від 150 грн Записуватись тут ⬇️ Melancholic Espresso Bar Як знайти? Богдана Хмельницького 32А, у дворику.

я дихав світлом німих і нічних ліхтарів. чи існує між нами щось більше, аніж перманентне мовчання? я добирався до тебе крізь повінь грудневих снігів попри запеклий ігнор і безмежно холодні вагання. не знаючи, скільки між нами триватиме тиха дуель - любов, буду чесною, межі у цьому не знає. провівши тонку, але точно стійку паралель, у мене для тебе, крім серця, нічого немає.

моя шкіра ставала відтінку ніжностиглого персика. осінь стукала глухо у помаранчево літні двері. як помістити весь світ у серце таке по-людському малесеньке поки воно не відкриє ворота від неба до стелі? моя пам’ять рівним вінілом тільки про тебе і грала. серпень прощався від’їздом, молитвами і довготривалими обіцянками. я відчувала, що досі мені тебе дуже і дуже мало, бо серце наповнене сумом і нерозділеними світанками.

привіт, друг 🤍 в мене вийшла друга пісня «Пообіцяй», записана разом із артистом ILKIV 🎤 ти можеш її додати до свого плей-листа на будь-якій стрімінговій платформі (ось посиланнячко) і також переглянути mood-video на моєму YouTube каналі 🎥 дякую за підтримку 🫂

де місто засинає, прокидаються шрами, голками вирізають на ньому війну. коли воно вже спить, син плаче до мами, а Бог із болем вслухається в кожну сльозу.