Борис Філатов

Попри виклики повномасштабної війни Дніпро продовжує розвивати свій медичний простір. Ми визначили свої пріоритети. Окрім лікарень, працюємо також над ремонтами та придбанням обладнання для первинної ланки медицини. За понад два роки повномасштабної війни ми відремонтувати та відновили роботу загалом 15 амбулаторій. Центр первинної медико-санітарної допомоги №9, що на лівому березі, як раз один з таких прикладів.

Про Японію і не тільки. … «Ми тут сидимо під обстрілами, а він роз'їжджає по закордонам» «Цікаво, скільки коштує відрядження Філатова та чому я, простий громадянин маю за це платити» «Заборонити всім чиновникам виїжджати з України до закінчення війни. А краще одразу їх усіх розстріляти ( відправити в окопи, повісити, кинути до вʼязниці, etc. ) … Я мер вже майже ціле десятиліття. Близько двох років тому я перейшов на українську. Але й досі у шапці цього профілю висить гасло: «Тут органически не выносят идиотов и банят за обращение на «ты». Впевнений, що коли я нарешті зберу валізи і звалю зі своєї клятої роботи, то спілкування з ідіотами у мене залишиться так само складним. … Розповім вам передісторію. Коли восени 2018 року я вперше приїхав до Осаки на перемовини щодо побратимства, то мені чемно, як вміють японці, натякнули, що їм це нецікаво. Зрештою, у побратимах Осаки такі мегаполіси, як: Чикаго та Сан-Франциско, Шанхай, Мілан, столиця Малайзії Куала-Лумпур, друге за величиною місто Австралії Мельбурн, фінансовий та торговий центр Бразилії Сан-Паулу. А тут якийсь Дніпро нещасний приїхав. Мовляв, де ми і де ви? … Клята війна відкрила для України вікно можливостей. Бо наш народ показав усьому світові диво стійкості та національного єднання. Лише за ці два роки Дніпро буквально поріднився з німецьким Кельном, підписав проривну угоду зі столицею Фінляндії Гельсінкі, потоваришував з Міланом і, звісно ж, переконав Осаку, що він нічим не гірший від інших світових мегаполісів. Протягом неповних трьох років війни ми отримали від наших іноземних друзів: Майже 50 автобусів; Пожежну машину з устаткуванням та спецавто для порятунку тварин; Численну амуніцію для рятувальників; До десятка спецтехніки — вантажівки з кранами, бульдозер, екскаватори-навантажувачі. Три машини швидкої, зокрема й повністю укомплектований спорядженням реанімобіль; Понад 40 одиниць вартісного обладнання, що встановлено в міських лікарнях; Більше 600 сучасних мобільних ліжок для медзакладів; Понад пів тисячі генераторів різної потужності; Більше 120 меблів для шкіл та комплект кухонного обладнання для харчоблоку; Майже півтори сотні планшетів та комп’ютерів для учнів; Тонни гуманітарних та медичних вантажів. І навіть – дитячий майданчик, який встановили на проспекті Героїв. Це якщо загальними мазками. Та все перелічене дозволяє прифронтовому місту, що стало центральним гуманітарним, медичним і логістичним хабом, утримувати міське господарство у гідному стані та… … та переправляти частину грошей, заощаджених завдяки іноземній підтримці, на допомогу ЗСУ. Я вже не кажу про те, що кожна поїздка, кожен контакт із партнерами, кожна особиста зустріч не залишають світові можливості забути нашу війну. Буквально на кожному розі я розповідаю про подвиг нашого народу, про екзистенційну загрозу нації, про те, що Зло не має права перемогти Добро. … А у відповідь сотні альтернативно обдарованих, тупих і заздрісних співвітчизників зловтішаються в соціальних мережах, залишають під новинами про закордонну допомогу емодзі у вигляді регочучих пик та пишуть дурні коментарі типу: «Дивно, що нам щось дають, бо ми взагалі-то нікому не потрібні» «Скільки ще ходити з простягнутою рукою?» «Воно все не має значення, бо Філатов там не купив ППО» То скажіть мені, дорогі друзі, що у таких бідось в головах? Бо ж нормальним людям не треба переконувати себе в тому, що «це все боти» або «не звертайте уваги на проплачених тролів». Насправді, велика війна продемонструвала не лише феномен масового героїзму та самопожертви. Вона розкрила й виразки боягузливості, розумової обмеженості та моральної нікчемності. Чи можна щось з цим вдіяти? Не знаю. Я стомився кричати в порожнечу. … Так чи інакше, відрядження моє добігло кінця. Обожнюю японські страви. Але хочу вареників. Зі сметаною.

Укриття!

Торік Дніпро отримав від народу Японії 169 дизельних генераторів HIMOINSA ( потужністю від 3 до 800 кВт ), трійко екскаваторів-навантажувачів Komatsu та один бульдозер Komatsu. А вже протягом цього та наступного років ми очікуємо 51 потужний дизельний генератор та 40 одиниць різної спецтехніки (перелік на фото). Це суттєво зміцнить спроможність Дніпра у протидії наслідкам російських обстрілів. Усе поставляється БЕЗОПЛАТНО. Точніше кажучи, рахунок оплачує японський пересічний громадянин. А я, так би мовити, везу це вам «у дзьобику». Непогано, «скупився», еге ж? … Низький уклін японському народові та уряду Японії. Ми ніколи не забудемо цієї допомоги в такий тяжкий для України час. Окремі слова подяки Послу України в Японії Сергію Корсунському та всій його команді за потужну працю та сприяння у допомозі місцевому самоврядуванню.

Більше 40 великих японських компаній долучилися до обговорення проєктів для відновлення Дніпра. Не лише з Осаки, а й з Токіо. Ми мали дуже плідну та предметну розмову, що тривала понад дві години. Бо зацікавленість дійсно є. Тож будемо далі пропрацьовувати цей напрямок.

Вітаю шановну єврейську громаду з великим святом Песах, чия історія вчить нас, що шлях до свободи непростий, але завжди вірний. І що перемогти зло та пережити всі біди можна лише в єдності. Поважаючи та підтримуючи одне одного. Нехай святкові дні принесуть із собою добро. Для всього нашого багатонаціонального Дніпра.

Угоду про сприяння Осака повоєнного відновлення Дніпра підписано. Другий за потужністю мегаполіс Японії, володар всесвітньої виставки EXPO-2025, приєднався до допомоги рідному Місту. Подробиці згодом. … Сьогодні над мерією Осака майорів Український Прапор…

Про сім років, квіти та “у@бків”. … Любі друзі, повідомляю, що зараз я перебуваю в офіційному відрядженні у місті Осака, Японія. Чекайте дуууууже добрих новин. … А зараз про інше. Колись я вже казав, що в житті людини 10 років – це досить багато. Але для країни цей проміжок часу незначний. Що таке 10 років для міста, можна зрозуміти, подивившись кілька архівних кадрів. Коли у вже далекому 2017-му ми разом з тодішнім послом Японії в Україні Шіґекі Сумі висаджували в Дніпрі алею сакур, майже всім було байдуже. Але минуло сім років, і погуляти серед квітучих дерев та тюльпанів приїздить чи не пів міста. … Бо є речі, дати справжню оцінку яким можна лише з плином часу. Від пусток, що стають затишними скверами. До висаджених квітів, що хоч якось допомагають людям не збожеволіти від тривожних думок під час страшної війни. … Але обмежені ненавистю альтернативно обдаровані істоти не бачать далі одного моменту. Парадокс в тому, що, наприклад ті, хто жодного стосунку не має ані до фронту, ані до допомоги бійцям, завжди будуть впевнені, що все зроблено не так. А, навпаки, бойові комбати, як справжні самураї, милуються квітами, бо знають ціну життя. Коли я дивлюсь на деяких «активістів» то починаю писати японські вірши. Ви знаєте чим відрізняються танка від хайку? «Змарнів у сакур цвіт. Дощем роки спадають. У@бків хоровод» (с) Та й таке… … В Дніпрі будуть і сакури, і тюльпани. І обов’язково- Українська Перемога.