Ваш Капітан С🫡

Що почитати на вихідних Звіт Design Threads Що таке бути дизайнером сьогодні? Що таке хороший дизайн? Хто це вирішує? Як почуваються дизайнери зараз? Чи занадто багато завдань в нас? Чи достатньо ми робимо? Як змінюється наша роль? Куди рухатиметься дизайн надалі? Відповіді (насправді вектори пошуку цих відповідей) шукайте у цьому дуже цікавому на насиченому спільнозвіті про стан (західноцентричного) дизайну сьогодні. Керівництво з етичного дизайну Технології — це завжди про політичне. Спосіб збору та обробки даних часто є упередженим, а багато продуктів не є ані доступними, ані інклюзивними. Керівництво створено для обміну ресурсами про те, як створювати етичні продукти, які не завдають шкоди. Теми: інклюзивність, доступність, ЛГБТКІЯ+, протидія дискримінації, етика ШІ, афрофутуризм і таке інше.

Приніс пару цікавинок 📅 29 листопада, 18:30, Київ 🟢 Лекція Олександри Корчевської: Чому ми нічого не знаємо про український дизайн в масовій культурі? Чому так складно говорити про нього і які перепони існують? Що можна з цим зробити, про що свідчить такий стан речей? Після цієї лекції ви будете любити і розуміти історію українського дизайну набагато краще, бо не полюбити її – неможливо. Запис на подію 📅 27 листопада, 13:30, Zoom 🟢 Free-лекція Олексія Сальникова: Як дизайнеру розвивати власну візуальну мову Поговоримо про те, як вона формується і що на неї впливає, чому дизайнеру важливо розібратися з власними ментальними блоками та як поладнати з внутрішнім критиком. Впевнитесь, що креативність — це звичайна навичка, яку можна розвивати. А, значить, можна нарешті припинити картати себе за недостатньо круті віжуали. Запис на подію

Type Designers Club проводить 69(!) міжнародний конкурс типографіки та шрифтовго дизайну. Подати можна роботи в трьох категоріях: типографіка (будь-які роботи, в яких типографіка в головній ролі), шрифтовий дизайн та летеринг. Цього року участь для українців безкоштовна. Дедлайн — березень 2023. А, отже — це чудовий шанс заперти в коморі внутрішнього критика, дістати всі свої роботи та експерименти за 2022 рік або створити щось під конкурс, та взяти участь. Варто податися, ще й через те, що рашку не допущено через санкції. Втім, це не заважатиме русні пролізти, видаючи себе за номркраїна-based. І отут вступаєте ви, українскі дизайнери, які буквально заспамлять конкурс своїми класними роботами, щоб жоден не проліз. Адже так? 😉

👆 Важливо сприяти відродженню та всіляко підтримувати розвиток формату друкованих видань про культуру (та дизайн), бо мова не стільки про сам медіум (бо тут йому, мабуть, складно конкурувати з інтернетом), скільки про створення об’єктів-відбитків, що документують події та фіксують дух часу, авторску рефлексію контексту, кураторський відбір найважливішого. Це те, що стане частиною майбутньої археології, і те, що складніше затерти, переписати чи втратити (на відміну від інформації інтернету). __ Я бачу оптимістичну тенденцію на наступні роки. Дев’яності та ранні нульові після оголошення Незалежної України були насичені відродженням українського. Вкотре в історії, після послаблення впливу росії. У тій же музиці мені пригадується найяскравіше з явищ — «Територія А», що посприяло зародженню українського шоубіза та фактично відкрила безліч прізвищ та груп: Скрябін, Білик, Аква Віта, Грін Грей, Табула Раса, ТНМК, тощо. А однією з шпарин, через яку до України проривався світовий контекст (та витісняв російський), були музичні журнали. І люди, яки їх робили, були провідниками, що фактично формували смаки та свідомість українців. З тих, що пам’ятаю — ШО, ХЗМ, Молоко… Ви якісь застали? Проте відлига була недовгою, і в нульових знову почався поступовий процес зросійщення та русифікації інфопростору, продукування музики на російський ринок, дебільні новорічні мюзікли у спільному інфопросторі, що пропихували ностальгію за часами «галубова аганька». Три фінансові кризи остаточно добили журнали, корупція розорила архіви (доречі саме це зараз намагається зробити Держкіно, Мінкульт та інші зацікавлені з Довженко центром, що зберігає українську кіноспадщину.) То ж не дивна ситуація, в якій ми опинились. І є чому повчитись. __ Але ж, круто, що зараз, попри війну є люди, які продовжують створювати журнали, документувати історію, курувати інформацію про нову та новітню українську культуру, відновлювати справедливість що до вкрадених росією історичних персоналій, деколонізувати та фокусувати суспілсьтво на постколоніальній реальності, відбудовувати та опрацьовувати архіви. Влавлюєте, який шанс є у сучасного дизайнера? Чи збережеться в історії ваша картинка для смм? Чи чпуньк-креатив? Чи може видадуть книгу про те, як класно у 2020-х ви вирішували бізнес-задачі? Неоране поле для роздумів та публічних дискусій.

Вийшов третій номер журналу ПОТОП — єдиного в Україні (за словами видавців) друкованого видання про музику та культуру. Всередині «тислий огляд досягнень музичної сцени, збірка непересічних думок й неповторних жартів, які навряд зустрінуться вам в інтернеті, життєві історії, ретроспективні огляди культурних феноменів минулого та безліч бонусів.» Як і попередні номери, задизайнила то всьо Лєра Гуєвська. Всі кошти з продажу редакція передає у фонд Musicians Defend Ukraine, що опікується музикантами та музикантками, що зараз захищають нас від агресора.

Цікавий приклад оформлення виставки (її онлайнової частини) Come Closer! Вона містить міні-мапу, на яку виводиться не тільки схема розміщення робіт, але й розміщення відвідувачів у віртуальному просторі. А якщо дати доступ до мікрофону, то можна обговорювати їх один з одним так, ніби ви б знаходились поруч у фізичному середовищі. Нагадало додаток Sonar. Саму виставку теж раджу подивитися, вона про тему близькості, навколо якої митці торкаються питань емпатії, емоцій, саморефлексії чи самооптимізації. https://online.officeimpart.com/

Кабмін реструктурує міністерства. То ж, дизайнери, ви вже загострюєте пікселі для редизайнів логотипів міністерств? За пару місяців чекаємо кейси у всіх дизайнерських пабліках! Кулуарні тендери з відкатами через 3…2…1 (Привіт Ткаченку) Вийшло сатирично 😄 чи токсично 💩?

А ви писатимете об 11:00 Всеукраїнський радіодиктант до Дня української писемності й мови? 🇺🇦

Який кльовий логотип трапився в книжці про українські товарні знаки (слово «логотип» завезуть пізніше). Логіка художника — це Моїсей Фрадкін — цілком прозора: райські птахи в райхарчокомбінаті. Надворі 1950-ті роки. Художника з усіх боків обкладено червоними прапорцями, а він тонко обігрує напівзаборонену спадщину — нарбутівські трикутники і виноград Кричевського. У ті часи було стандартне звинувачення — низкопоклонство перед Западом. От його художнику Фрадкіну не закинеш — дуже український логотип вийшов. Настільки український, що буржуазний націоналізм можна шити. А скільки такого по державних і домашніх архівах лежить? Під радянським болотом цілий український континент був, якого нам не дали побачити.

Суміш відчуттів між естетичним «Вау!» та тригерним «Бляха, ви про контекст взагалі думали!?» Звісно, що межі сприйняття задаються власною психікою. Знайти розраду в тому, щоб поржати над «бавовною», відчути полегшення від мемасів в твітері. Але чи я хочу постійно нагадувати собі про навколишній піздець? Чи відчує людина з такою лампою в інтер'єрі той жах, що відчув свідок вибуху? А як що до тривожки навколо брудних бомб та ядерки? Дизайнере, think about.

👆 Доречі, в цю суботу, 22 жовтня о 13:30 трохи детальніше прозповім на зумі і про сам інтенсив, і про те, як качати візуальну мову: що не неї впливає, до чого тут ментальні блоки, як працюють креативні вправи та які результати це дає. Запрошую послухати, тіки запишіться попередньо.

Я в захваті від результатів, бо бачу, що наш експериментальний підхід себе виправдав. Тому хочу трохи розгорнути суть. Розум — основний інструмент дизайнера не тільки з точки зору фізіологічної продуктивності, але й з точки зору формування уявлення про власні можливості. А, отже, й «сили» та «якості» візуальної комунікації. Саме тому ми побудували формат інтенсиву так, щоб допомогти трохи розширити межі цих можливостей. Привести до ладу когнітивні викривлення потипу внутрішнього критикіа чи синдрома самозванця. А також переналаштувати сам процес — від методів дослідження і збору даних до інтерпретування та формулювання ідеї. А файні картинки — то вже результат застосування дизайнерами набутих знань. З 24 жовтня, доречі, стартуватиме третій потік Майстерних. Запрошую! 💚

Check this! Інстаграм @school.thisiskultura поступово наповнюється роботами студентів з інтенсиву Майстерні, на якому дизайнерки та дизайнери досліджують власну візуальну мову з різних сторін: меж естетики, роботи з сенсами, аналізу креативного процесу та власного ментального стану.

Якщо раптом у вас розігралася тривожка про ядерку, бо останнім часом тема активна в ефірі, то от вам заспокійливий, адекватний та структурований вебінар про радіаційну безпеку від науковиць (а не від порадників з інтернетів): як все влаштовано, які насправді ризики і що робити, якщо раптом.

Просто нагадайка тим, в кого ще залишилися сентименти що до «хороших руських» або редімагу («вони ж в штатах» спойлер — тільки юридично). Впевнені, що в телеграмах в чатиках не відбувається те саме, що в гниднику Паратайпу (який доречі теж має реєстрацію в штатах)? Те, що ви не бачите за красівими заявами «нєтвайнє» та річною підпискою? На скриншотах СЕО Паратайпу та інша кацапія радіють анексії. Висновки? Русня, вона й з американською реєстрацією русня. За гарними фасадами в соцмережах десь в нетрях існують секретні чатики, де вони проявляють своє справжнє нутро.

Просто нагадайка тим, в кого ще залишилися сентименти що до «хороших руських» або редімагу («вони ж в штатах» спойлер — тільки юридично). Впевнені, що в телеграмах в чатиках не відбувається те саме, що в гниднику Паратайпу (який доречі теж має реєстрацію в штатах)? Те, що ви не бачите за красівими заявами «нєтвайнє» та річною підпискою? На скриншотах СЕО Паратайпу та інша кацапія радіють анексії. Висновки? Русня, вона й з американською реєстрацією русня. За гарними фасадами в соцмережах десь в нетрях існують секретні чатики, де вони проявляють своє справжнє нутро.

Огляд дитячої письменниці Валі Вздульської для Читомо, в якому вона розбирає дитячі букварі з точки зору змісту, ідеологічного та візуального наповнення. В контексті роботи з наслідками радянського та російського колоніалізму цікаве просліджувати, як сильно пущено це коріння, бо самі українські автори (та ілюстратори) продовжують кодувати теми меншовартості та відсталості, підтримувати ідеологічно однобокість та схильність до повчання (як треба любити школу, наприклад). Це цікаво дослідити ще й візуально, де одразу виокремлюються проблеми долучення до оформлення книг професіоналів більш високого рівня. Не кажучи вже про те на якому візуальному та естетичному підгрунті формується дитина.

Олена Олександра Червонік, докторантка з історії мистецтва в Університеті Оксфорда, пише на фб про різницю між постколоніальною та деколоніальною парадигмами, що воно таке і куди рухатись. Моє улюблене: «Розмовляти з трупом імперії "щоби що?"»

Від творців бавовни

Hey, Fella! Чули про NAFO? Ознайомча стаття на Ukraїner домоможе трохи зануритись в контекст самоорганізації інтернет-спільноти для протистояння російській пропаганді. Цікавий кейс в скарбничку дослідження цього соціального та культурного явища, а також проявлення візуальної мови. Твітер засновника руху