kinotron

Цей пост Максима Ериставі міг би бути логлайном фільму «Там, де закінчується Росія», але нехай це буде просто пост Максима Ериставі

Радий повідомити про мій новий фільм, що називається “Там, де закінчується Росія”. Він зроблений у співпраці з Філіппом Ґоллем і Хіто Штеєрл у контексті нашої виставки Leak. The End of the Pipeline, яка відкривається в Музеї образотворчого мистецтва міста Лейпциг у цю середу “Там, де закінчується Росія” - це есеїстичне роуд-муві, що базується на антиколоніальному прочитанні кіноархівів. Під час дослідження занедбаного архіву студії “Київнаукфільм” я натрапив на кілька коробок із фільмами та незмонтованими робочими матеріалами, що документують експедиції українських кінематографістів до Сибіру та далекої Півночі у 1980-ті роки. Ця знахідка виявилася унікальним документом колонізації Сибіру, а також свідченням про витіснення її корінних народів, колонізованих росіянами з такою жорстокістю, що навіть саму пам’ять про їхні страждання було стерто з історії Зараз, коли колапс і розпад російської імперії в її теперішній, псевдо-федеративній формі нарешті став предметом серйозної дискусії, ми маємо приділити найбільше уваги витісненій історії російського колоніалізму поселенців, геноциду та експлуатації в Сибіру та деінде. Фільм “Там, де закінчується Росія” - це мій скромний внесок у теперішню дискусію про деколонізацію РФ, яка не буде мати сенсу без подолання західного невігластва щодо колонізованих корінних народів Північної Євразії. З цієї причини у фільмі “Там, де закінчується Росія” ми чимало запозичуємо з інструментарію освітнього кіно. Я також бачу цю роботу як продовження моєї серії “Справа проти Російської Федерації”, цього разу в формі фільму Хочу подякувати тим, без кого цей фільм не був би можливим: Філіппу Ґоллю за наш спільний розвиток цього фільму, а також процесу російської деколонізації Хіто Штеєрл за ідею співпраці, і за її нову фантастичну роботу, яка викриває німецьку співучасть у російській війні (вона буде вперше показана в рамках тієї ж виставки) Штефану Веппельману з Музею образотворчого мистецтва міста Лейпциг за підтримку створення фільму та за безмежну солідарність Любі Кнорозок, яка не лише спродюсувала фільм, але й дала йому свій закадровий голос Тарасу Співаку за його навички монтажу знайденого матеріалу (які тепер включають навички монтажу сцени з бойовика) Тарасу Босаку за можливість попрацювати з архівами студії “Київнаукфільм” Андрію Борисенку за дизайн звуку Ксенії Банніковій за реставрацію кольору Максиму Савченку за його глибоке знання небілих культур Північної Євразії Українському інституту за допомогу та підтримку (Я маю додати, що офіційна підтримка колонізованих Росією корінних народів - це одна з небагатьох речей в українській політиці, яка мені дуже імпонує) І спеціальна подяка нашим анонімним консультантам з-поміж корінних народів, колонізованих росіянами. Цей фільм став можливим завдяки їхнім знанням та їхній боротьбі проти російської окупації ваших земель

Звертаю вашу увагу, що на Docudays покажуть дебютний фільм Тараса Співака "Під знаком якоря" - фантасмагоричне кіноесе про несповідимі шляхи російського імперіалізму в Києві Якщо вас колись дивувало, чому на місці Києво-Могилянської Академії існувало Військово-морське політичне училище - цей фільм для вас. Якщо ж ви про цей дивний факт раніше не чули - цей фільм для вас тим більше (Я також дуже радію тому, що "Під знаком якоря" - це перший фільм групи Кінотрон, автором якого є не я)

"Чорнобиль 22" доступний до перегляду на Takflix до (поки що) 19-го травня, без територіальних обмежень

Справді важлива новина від проекту "Свідчить Україна": на основі зібраних нами свідчень вперше подано позов щодо російських воєнних злочинів в Україні у суді універсальної юрисдикції (в Аргентині). Це дозволяє судам розглядати міжнародні злочини незалежно від того, де їх було скоєно. Це, звісно, дуже довгий процес, але вже сам його запуск може ускладнити життя злочинцям. Документальний фільм про історію цього позову знімають Мачек Хамела ("Звідки куди") та Анна Цигима

IndieWire відмітили документальний фільм «Intercepted» Оксани Карпович:

Побічна воєнна хроніка використовує ретроактивний підхід до повномасштабного вторгнення росії в Україну, протиставляючи телефонні дзвінки російських солдатів на передовій із нав’язливими, часто статичними картинами наслідків війни. Результатом є синестетичний дисонанс, коли звук змушує вас заповнити кадр вашими власними образами життя та смерті. Це непросте поєднання зображення та звуку ґрунтується на власному досвіді Карпович як продюсерки «Al Jazeera» в Україні, коли почалося вторгнення в березні 2022 року. Її посада надала їй доступ до незліченних годин розмов між піхотинцями-окупантами та їхніми родинами вдома. Ці телефонні розмови - між чоловіками та дружинами, батьками та дітьми - варіюються від спантеличених до варварських. Жорстокість кожного зображення міститься в його відлунні - воно живе в минулому цих рухомих картинок, десь в уяві, але його жахливі наслідки стають ще більш реальними (і складнішими) завдяки накладеним записам. Теми обговорення між солдатами та їхніми близькими варіюються від політики до щоденних пайків, але вони підкреслюються випадковою дегуманізацією та образою. Карпович створює воєнний фільм, у якому політика та механіка війни витісняють її зображення, а отже, її кінематографічну фетишизацію. Якщо вислів Трюффо про те, що він ніколи не бачив «антивоєнного фільму», досі був правдивим, тепер це уявлення цілком і справді розвіяно.

Мінуси: ➖вестерни з року у рік все одно пишуть, що «деякі з чоловіків не впевнені, де вони знаходяться або куди вони йдуть далі, у них немає іншого вибору, як виконувати накази»; ➖зйомки відбувались здебільшого в Київській, Харківській, Миколаївській областях влітку й восени 2022-го і влітку 2023-го років, тому IndieWire пишуть: «Найгірший конфлікт, можливо, позаду - у фільмі зазначено, що пік вторгнення тривав до листопада 2022 року».

Вам теж здається, що скоро в Києві будуть самі торгові центри та хмарочоси? Є такий російський мільйонер Вагіф Алієв, який любить синій колір і незаконну забудову. Тому вхід у новенький ТЦ вирішив зробити через «Літаючу Тарілку» Флоріана Юр'єва. У центрі фільму «Нескінченність за Флоріаном» Олексія Радинського — конфлікт між здоровим глуздом і корупцією, яка з'їдає історичну спадщину. Чому варто подивитися: 👤 Флоріан — не тільки архітектор «Тарілки». Він винахідник музичних інструментів, художник, автор герба Києва, експериментального кіно та унікального кольоропису. 💸 Чи може кіно зупинити незаконне будівництво? За словами Радинського, кіно є дієвим інструментом соціальної критики, але не миттєвим рішенням. Цей фільм підкріпить вашу ненависть до схем та корупції. ➗ «Одиниця, поділена на нескінченність». Флоріан ставився до життя по-філософськи. Він справжній реаліст, якому, здається, вдалося зрозуміти, як все влаштовано. Дивіться стрічку за лінком: https://takflix.com/uk/films/florian

Як то кажуть: зранку в куплеті, ввечері - в газеті

У вас війна? А в мародерів - обід за розкладом. Прямо зараз вони жеруть оцю відому вам пам'ятку архітектури. Від пам'ятко-охоронної зоні (за будівлею) вже нічого не залишилось, "Оушен молл" зводять стінка до стінки. Отож, на фото - вхідна група до ТРЦ. Вгадайте, якого кольору буде її фасад Я справді сподіваюсь, що коли співгромадяни Вагіфа Алієва розхуярять його "Оушен молл" своєю ракетою, всередині не буде людей

Олександр Міловзоров. Ліквідатор. 1987