Володимир Партика | Вірші

Привіт усім! Ви тільки подивіться, як вона танцює! Виклав на YouTube нове відео з віршем https://youtu.be/LLbd-ila3Sw?si=LO0XDapGTFuV4oVh

Маю для вас нове відео https://youtu.be/MdZELwtuu7U?si=VLxC1dNNVIk6UnhA

•Я• Я остання літера в алфавіті Я - найперша зі всіх проблем на світі Я - класний, я всім потрібний Я - лох, ні на що не здібний. Коли «я» нецікаве уже нікому Воно ховається в «знахідному» і в «родовому»: «У мене сімʼя, власний дім, авто» «У мене кредити й робота, де я - ніхто» «Мене похвалили, відзначили, дали все» «Мене не помітили, потім плюнули у лице!» «Мені так кайфово,» - в «давальному»,в однині «Всім дали путівки, а де мені?» Господи, а ще ж є присвійник «мій»! «Вона - та єдина, що з моїх мрій!» «В моєї порожнє і серце, і голова!» «Так, ану всім поважати мої права!» «Я» створює настрій і так болить «Я» тягне в майбутнє, і губить мить І без різниці, у кого яке імʼя Кожен себе називає тим самим «я». Виходить, що «я» це одне на всіх? Виходить, Ісус ніс весь час наш гріх? А коли стало тяжко одного дня, виходить він просто викинув «я»? То може нам також хоча би раз Зі всіх вищезгаданих речень й фраз Прибрати і випустити на вітер Останню зі всіх милозвучних літер? Тоді всі ці описи - лиш слова. Є просто реальність, яка жива. Є точка зараз, є напрям, куди іти Хіба тут потрібно «я» чи «ти»? Є голі факти, є те, що є Ніхто не очікує, а віддає. І в мить, як зникає ця бука «я» «Я», що залишилось і є життЯ! Далі не треба ніяких слів І так я сказав усе, що вмів. Шукаєте корінь проблем на світі? От же ж він - в алфавіті!

•Я• Читай вірш під далі цим фото

Мені здається це актуально завжди https://youtu.be/tZTCS7y9LdI?si=-y-fn7rqdaTBPVKp

Пам'ятаєте. ви мене просили цей вірш? Ось, напросились 😀 https://youtu.be/OtVWWSl6RoE

Рік тому ми з другом відіграли найатмосферніший концерт. От вірш звідти https://youtu.be/qL0xKPwjT9A

Як вам послухати таке відео для ранкової підзарядки?) https://www.youtube.com/watch?v=IV5YbS9-Pvw

•ПРОРОК• Я не вірю ні в які пророцтва Кожен сам лиш для себе пророк Кожен сам обирає по зросту Свою мрію, і свій же урок. Всі говорять лише про прогнози Ті, котрі уже з нами збулись «Я ж казав!», – хтось кричить, – «будуть грози Буде біль, будуть сльози колись!» Ось, тримайте нетлінне пророцтво: Всі народяться, кожен помре І єдине життєве свідоцтво - На могилі, між цифр - «тире». І у цьому тире стільки змісту! Стільки прагнень, думок, хвилювань! Похвали і презренного свисту Стільки щастя, і стільки страждань! Всі забудуть про дати і прочерк Як не зараз, то через віки. Тільки твій, украй рідкісний почерк Припаде до чиєїсь руки. І життя це не числа, не знаки На холодній гранітній плиті Бачу інші, простіші ознаки – Бути щирим, і вірним меті! Неухильно вслухатися в серце Хоч кричатимуть всі: «Ідіот!», Не старатись змінити усе це А вписатись у свій поворот. Ні життя, не боятись, ні смерті Не шукати чиїхось ідей. Бо в історії ті, хто уперті Прокладають стежки для людей! Я прошу, не беріть з мене приклад – Я для себе самого живий. І приймаю в житті лиш той виклик, Котрий серце впізнало як «мій»! Обираючи мрію по зросту Їй назустріч роблю новий крок Я не вірю ні в які пророцтва – Кожен сам лиш для себе пророк!

Людина створена не для війни Людський обовʼязок це жити Пшеницю сіяти і жито Чекаючи, коли зійдуть вони. Людина створена, щоб для людей Творити музику і речі Котрі зігріють в літній вечір Теплом душі, а не вогнем ідей. Людині треба спів пташок І шум нестримного прибою, І бути істинним собою На тлі досягнень й помилок. Людині треба простоту Поїсти вдосталь, і поспати Всім серцем щиро покохати Саме того, чи саме ту. Шматок родючої землі І клаптик неба над собою Людині буде з головою Щоб жити в радості всі дні, Ростити в радості дітей В собі ростити теж людину Світ пізнавати без упину В блаженстві днів, в тишІ ночей І може й битись, але в жарт Аби відчути власну силу Аби надати змогу тілу Пізнати пристрасть та азарт. Людина створена не для війни Людина там, і тут людина Нічим не звʼязана, не винна І любляча обидві сторони.

•ВОНА І ВІН• Вона ішла по Нижньому Валу, Він поспішав кудись по Межигірській В обох стікали краплі по чолу І жар стояв, по градусах, як віскі. Вона з'явилась наче з пустоти І він зійшов немов зі сновидіння Від зіткнень їх ніхто б не зміг спасти Та це якраз і бУло їх спасіння. Вона сказала «Вибач», він «Сорян» І їхні погляди раптово перетнулись. Їх ноги йшли, усупереч серцям, Але недовго, через трафік вулиць. Він обернувся взнати, чи вона Так само, як і він не обернулась, Щоб взнати, чи вона тут не одна Котрій те ж саме, що йому відчулось. І час в цю мить так, начебто застиг, Немов кисіль на свіжому повітрі. Крутився світ для них, і лиш для них Хоч зміни ці усім були помітні. Вона шепнула: «Оля». Він: «Колян» Сплелись, стиснувшись, руки як канати І, так пішли в найближчий ресторан, Найбльш доступний був з яких «Пузата» Вони дивились довго і без слів Душа текла з очей в зустрІчні очі Вона його, а він – її хотів В цю мить, щоб навіть не чекати ночі. Піднявся першим він. Поцілував З благоговінням, так немов, ікону Вже не було всіх ти важливих справ, Окрім одної – йти разом додому! Вони ішли в сам центр, у нутро, І попри власні ж принципи, як діти Сміялися і цьомались в метро І лиш між цим вдавалось говорити. Минула ніч. Минув за нею день Лиш почуття блаженне не минало Це почуття, мов кисень для легень Котрого так раніш не вистачало. І час летів. Не вірилось ніяк Що є в подружніх парах егоїсти. Та раптом він поклав ножа не так Вона чомусь “не так” зварила їсти. Він щось сказав, не так як в перші дні Вона не так дивилась, як раніше. І бився посуд кожні вихідні Слова щораз робилися гостріші. Якщо десь є переклад на сварки То ось який звучав би досить влучно: «Ти не така!» або ж «Ти не такий, Яким було б для мене дуже зручно» А де ж кохання? Де свята любов Що врешті решт відбулось з почуттями? Невже їх час жорстоко поборов? Чи навпаки привів обох до тями? Та слід зізнатись в істині простій Котра обом була їм невідома, Що він себе любив насправді в ній. Ну а вона себе любила в ньому. І в правді цій не міститься проблем Любов завжди була, і є із нами. Хай навіть ми когось собі знайдем, – Себе лише кохаєм до нестями! Тоді нема претензій та вимог Усі себе продовжують любити. В усіх живе завжди той самий Бог Що жив у нас, і буде далі жити. Усе стає єдиним і одним Одна Любов крізь кожного іскриться І справжнім Нам, довічно молодим Вже більш в Любові істинній не спиться! Допустимо, що Оля і Колян Цю суть також збагнули незадовго В одне зʼєднавши власні Інь та Ян І кожен став немов ключем для цього. Тепер кохають так, як в перший раз Дізнавшись, звідки йде усе кохання Таку Любов не знищить ані час, Ні перша мить між ними, ні остання!

•ВОНА І ВІН• … Та слід зізнатись в істині простій Котра обом була їм невідома, Що він себе любив насправді в ній. Ну а вона себе любила в ньому.

Інтервʼю з про творчість, потік, натхнення та цілі https://youtu.be/eE1RD14vYds

Свіже відео https://youtu.be/y4uffg2sBSg?si=_Uzy3c1ZNbrwkaLg

Нижче, під цією картинкою розгорнута версія фрази, котра мене сильно надихнула. Фраза звучала так: «потрібно постійно стояти перед дверима Бога, і дивитися на них. Тебе не повинно більше нічого цікавити. Ти продовжуєш жити, як жив, але вся твоя увага поглинута ними. І тоді вони відчиняються»

Я стою перед Твоїми дверима, Господи Терпеливо чекаю, коли відчиниш. Я знаю, моє життя не довше, ніж такт Твого подиху, ніж удар Твого серця. І знаю, що час і простір для тебе підвладні повністю. То ж Ти можеш так само відчути мої дні, і роки мої, як і я, не втрачаючи Свою вічність та безкінечність в моїй минучості. Я стою перед твоїми дверима, Господи бо ти сам же мене покликав. Запросив мене. Я здогадуюсь, що одна причина, чому досі не відчиняєш – те, що я іще не готовий, і вважаю, що я людина. І якщо я Тебе побачу, то осліпну у кращім випадку, а в інакшому – розірве мене на малі і малі частини. А Ти добрий і дуже люблячий, Ти бажаєш, аби я жив іще, щоб радів, смакував життя. Але як мені жити після того, що я побачив краєм ока, там за дверима? Я стою перед Твоїми дверима, Господи, і стоятиму, поки Ти не відчиниш. А я знаю, Ти відчиняєш тим, для кого все решта уже нецікаве, хто на щастя уже не надіється, хто шукав, та вже не шукає хто вирішує далі справи, їсть, спить, пʼє, чесно трудиться, але в кожну секунду дивиться лиш на двері Твої, мій Господи. Хто стоїть, і вже не чекає, що відчинять, хто знайшов увесь сенс життя, увесь смак, усе задоволення уже в тому, аби стояти і дивитись на твої двері, Господи. Тим ти з легкістю відчиняєш. І вони не осліпнуть, бо вийшли з темряви, Не розірве їх, бо пусті всередині і спроможні Тебе вмістити. Тому я продовжую теж стояти, без чекання, але чекати бо хіба є іще варіанти?

Вірш «Быть знаменитым некрасиво» Бориса Пастернака одного дня став для мене допоміжним орієнтиром в житті і в творчості. Захотілось перекласти на українську. Проте душа оригіналу неповторна Відомим бути некрасиво Не це здіймає нас увись Не варто тиснутись в архіви, Над творами, що написав, трястись. Та слід себе віддати всього Не задля слави, визнання. А так, не значачи нічого Лиш істину нести в серця. Без краплі «я», без самозванства Так жити, щоб в нежданну мить Саме відкрилось Боже царство, Відчути, що душа велить. І варто залишати простір У долі, а не поміж слів. Виносити невдалий розділ Подалі, за межу полів. І поринати в невідомість, Себе зберігши як секрет. Як гори, що в імлі, натомість – Всього лиш сірий силует. Знай, люди віднайдуть дорогу, Що ти проклав, і теж пройдуть Та попри біль і перемоги Ти мусиш не губити Суть. І жодною своєю гранню Не відступати від лиця, А жити. Жити мов востаннє Сумлінно жити до кінця!

Привіт! Розслабляйся під свіже відео