Книжкова вісниця Ліатріс (Крадійка книжок)

Іноді дивуєшся іншим людям — і завжди знають, як краще, і знають як жити, неначе при народженні вискочили з інструкцією в ручках. А в тебе якось... не так... 😭 Але ми далеко не одні в цьому, от тільки відомі письменники, які проходили цей шлях пошуку себе і власного Я, ще й описали його в своїй творчості. В Абук ви можете придбати аудіоверсії цих книг, щоб лежати, слухати і рефлексувати, поки пустими очима свердлиш стелю 🫂 👁 Свій перший роман «Культ» Любко Дереш написав всього у 16 років і він став справді культовим серед тогочасної молоді. Це й не дивно, адже роман розповідає про пошуки себе, про нелегкі 1990-ті в глибоких деталях, що дає зануритися з головою в ті часи, про взаємодію різних світів, енергій і матерій. 📌До аудіокниги: https://cutt.ly/5ern0lvF  🦋 «Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала» Станіслава Асєєва — спроба осмислити своє донбаське минуле без приниження, упередженості чи возвеличення. Про мрії, бідність, торгівлю валютою, вищу гуманітарну освіту та повну відсутність можливостей її застосування. 📌 До аудіокниги: https://cutt.ly/Wern2iSm  🫳«Більше ніж тіло» допоможе вам віднайти той самий момент, який змінив ваше уявлення про власне тіло. Авторки розкажуть, як виправити це і повернутися до того первісного відчуття тіла й особистості, які у вас були, перш ніж ви навчилися оцінювати себе ззовні. Доступна також в електронному форматі ексклюзивно в Абук. 📌Посилання на ебук та аудіокнигу: https://cutt.ly/vern1B2y #рекомендація_на_правах_реклами

👆 розумні думки переслідували їх, але вони були швидші

Дніпро, зустрічайте нову книгарню 👉 «Вперта коза» — майбутня книгарня-кав'ярня за адресою просп. Лесі Українки, 3. Власниця простору не дарма так його прозвала, каже, що це буквально вона сама. Про впертість — однозначно правда, адже пані Євгенія 4 рази подавалася на грант від держави і таки змогла його вибороти ⚔️ Раніше Євгенія співволоділа секс-шопом, тому надсилаємо промінчики натхнення на продаж якихось цяцок в комплекті до хтивого фентезі 💡 Простір крутий, різноплановий, немінімалістичний (нарешті купа книжок і рослинок 🙌), має літню терасу та вже зовсім скоро чекатиме вашого приходу ❤️

Всі пояси виграв, тепер можна і книжечку почитати

Це було корисне #заглядаємо_в_чужі_книжки , тепер я теж хочу цю книжку 🙏

Тайм ту купляти нові книжечки. Підкажіть, що вас останнім часом з книжок дуже сильно вразило і стало однією з найулюбленіших? 🤔

Між акторами, що грають Пенелопу і Коліна, така неймовірна хімія, я не можу 😛 А зараз розповім секретик, якщо ви ще не дивилися третій сезон, то краще друге відео і спойлер не відкривати 🙅‍♂️ Під час зйомки серії в кареті пара акторів доволі сильно піддалася імпровізації, настільки... що режисеру довелося зупиняти їх 😰

Тож нехай собі як знають Божеволіють, конають, — Нам своє робить Якщо зазвичай, після цікавого і інформативного фільму, я піднесена і натхненна, то після «Будинку “Слово„» сильніше захотілося в помиральну яму. Під час перегляду щелепи зводить від болю та несправедливості. Сльози жалю, страху, злості випереджають одна одну. Розуміння, що це не вигадка, а реальна історична основа — вивертає нутрощі. Знаєте оце неприємне відчуття тваринного жаху, яке централізується десь в твоєму шлунку, коли ти заклякаєш і неначе не існуєш більше? Ось це воно. І хай сходять до біса ті, що казатимуть, що українська творчість виключно про страждання — з такою долею це і не дивно. Але ви тільки погляньте на кадри, як письменники у «Слові» грають у волейбол. Погляньте, як Семенко з бісинкою в очах декламує «Бі бо бу». Вони такі ж, як і ми. Живі. Зі своїми пристрастями, гріхами і бажаннями. Які знищила машина режиму. У фільма є свої мінуси — дещо підкачала звукорежисерська і операторська робота. В багатьох моментах погано чутно, що говорять, а кадри в темноті взагалі складно роздивитися 🥲 Але однозначно дивитися. І перед цим не читати ні про які сенси.

Ніби ми злодії М. Л. Ріо моя оцінка 🧡🧡🧡🧡🧡5/5 Книга тісно переплетена з Шекспірівськими творами. Герої буквально говорять цитатами з пʼєс, щоб пояснити що відчувають. А відчувають вони дивовижний спектр почуттів і все одночасно. Контекст для того дуже підходящий. Вони є театралами і не завжди можуть відрізнити свої почуття від ролей, що їм випали. Чимось мені це схоже на групову терапію, де учасники проектують щось один на одного, здогадуючись що то тільки проекція. Але на груповій терапії то зазвичай без смертей)) Мені сподобалось як через ролі головних героїв на сцені розкривались їх пристрасті, вади та чесноти. Як і в таємній історії Тартт, форма детективу є тільки декорацією для трагедії. Своєрідною мізансценою, щоб показати як любов, хіть, ревність, заздрість, провина та самовідданість можуть проявлятись у неочевидний манір. І що у всіх нас є дуже неочікувані закутки в душі, де ховаються тіньові сторони, які нам не сильно хочеться визнавати в собі. #відгук

В перервах між роботою (і в суботу😭), реалізацією бажання нарешті прибрати в квартирі, бігом на доріжці, бо хтось заплив від зими та стресу, а також простим бажанням нарешті відпочити я таки переглянула 4 нові епізоди Бріджертонів 🙌 І щось... Не знаю. Схоже окремі епізоди про Королеву Шарлотту значно підняли планку оцінки серіалу і новий сезон виявився для мене... Надто банальним, простим і дещо навіть крінжовим (підкати Коліна — це жах. Скоріше за все так хотіли утровано показати його прогинання під тодішні чоловічі норми холодності та байдужості до романтики, але це було прям занадто) 😭 Обраний троп кохання до крику банальний і його позитивне завершення (сподіваюсь, що це тільки умовно, адже попереду ще друга частину сезону) — найпростіше, що тільки можна зробити 0️⃣ Загалом, я чекаю продовження, але не сильно 😑