Маруські студії

— один історик зняв відео про культ особистости Леніна — як його звуть? — Мараєв Владлен.

Питання №1 для фонетиста:

— Ти кажеш, що мій язик отам, а я маю покласти його сюди. Як ти знаєш, де мій язик?

Відповідь дуже проста: якби він був в іншому місці, ти б вимовляв інший звук.

Поляки дають кошти не на чай, а на пиво, тож чайові в них — це napiwek.

Моя учениця з діаспори називає голубці «cabbage rolls».

Шпарга́лка (записка, якою учень користується потай) і шпарга́ли (папери, записи, рукописи) походять від лат. sparganum «пелюшка, лахміття, дрантя». Значеннєвий зв'язок: старий одяг — щось старе, діряве, зношене — старі папери — взагалі папери.

Російська — польсько-болгарський суржик.

Куліш багато нарікав на Галицьку просвіту, називав її «недоріка, убогий каліка». А в 1908–1910-х роках львівська просвіта видала найповніше на той час шеститомне видання Куліша. Воно було більшим навіть за київське. (с) Шевельов, «Листи Куліша і Куліш у Листах».

Цей вірш про голуба.

P. S. Не думайте про їжу.

У город по гроші, а в село по розум.

(с) Куліш #цитата

Графіті (настінні написи) в Софії Київській на шпаклівці XI століття.

P. S. Російськомовні твори Шевченка, Куліша, Квітки-Основ'яненка, бо навіть українськомовні, видані на Московщині, будуть поза законом у 2027 р.

Законопроєкт 7633, або забрали ніж, щоб не порізатись, і нема як хліба вкраяти Він забороняє користати в освіті джерела, які написані: — у державі, визнаній агресором; — мовою держави-агресора; — громадянином, юрособою цієї держави. Я досліджую листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни. Як гадаєте, хто і де їх уперше видав? Бантиш-Каменський, у Москві. Чи були видані ще десь? Так, у Звенигородці в 1917-му і в Джерсі (США) бл. 1940-го. Моя наукова керівниця не радить використовувати видання 1830-го, бо на захисті можуть постати претензії: воно ж московське. Усе було б чудово, користай собі звенигородське або діаспорянське видання, АЛЕ вони відрізняються граматикою. Порівняймо другий лист: Бантиш-Каменський: Зажурилися почувши отꙏ дѣвки Звенигородське: Зажуривем ся, почувши од дівки Діаспорянське: зажурився я, почувши від дівки Якщо то не описка типографа, то ми фіксуємо використання множини щодо себе в українському епістолярному стилі того часу, а це сильна заява. Московці вкрали чимало рукописів давньої української літератури й видали в себе. Не використовуючи їх, ми спотворюємо українську науку. Будь ласка, шановні законодавці, спочатку виділіть кошти й видайте в Україні давню літературу в усіх можливих списках, а тоді забороняйте.

#усмішка

Лист Бориса Грінченка до Михайла Грушевського, 1893 рік.